Банківські операції з підтримки ліквідності

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Сентября 2013 в 15:56, реферат

Краткое описание

У процесі управління активами і пасивами банку менеджери повинні одночасно вирішувати наступні традиційно обумовлені задачі, так звані функції управління банківською ліквідністю:
- задоволення попиту на кредити;
- задоволення побажань вкладників по вилученню депозитів;
- демонстрація ринку надійності банку;
- обмеження вартості залучених на ринку ресурсів;

Прикрепленные файлы: 1 файл

Реферат на тему_ Стратегії та методи управління ліквідністю в ко.doc

— 86.50 Кб (Скачать документ)

Реферат на тему:

 

Банківські операції з підтримки ліквідності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

У процесі  управління активами і пасивами банку  менеджери повинні одночасно  вирішувати наступні традиційно обумовлені задачі, так звані функції управління банківською ліквідністю:

- задоволення попиту  на кредити;

- задоволення побажань  вкладників по вилученню депозитів;

- демонстрація ринку  надійності банку;

- обмеження вартості  залучених на ринку ресурсів;

- оптимізація сукупного  прибутку банку.

Хоча з першого погляду задачі виглядають досить суперечливо, тому що задоволення попиту на будь-які кредити навряд  сумісно з обмеженням вартості залучених ресурсів, а задоволення вимог по вилученню депозитів з  неприбутковою реалізацією активів, однак у рамках розумних обмежень (системи стратегічних лімітів) вони цілком  розв'язувані. Таким чином, як і в будь-якому управлінському процесі, необхідно розрізняти стратегічну і тактичну складові процесу управління банківською ліквідністю.

Історично в міру розвитку фінансових ринків, їхніх окремих секторів, державних систем грошово-кредитного регулювання, банківської системи розвивалися і різні теорії управління банківською ліквідністю: теорія комерційних позичок, теорія переміщення, теорія очікуваного доходу, теорія управління пасивами і т.д. Усі вони мають свої недоліки й у чистому виді навряд можуть бути застосовні при виборі стратегії і тактики управління ресурсами. Однак, в залежності від ситуації, запропоновані цими теоріями підходи використовуються в реальній практиці і дозволяють регулювати ліквідність і платоспроможність банку.

 

Теорія комерційних  позик


Теорія комерційних  позик бере початок з англійської  банківської практики XVIII ст.

Сутність  цієї теорії полягає в тому, що комерційний банк забезпечує свою ліквідність, якщо його активи розміщені в короткострокові позики, які вчасно погашаються при стабільному рівні ділової активності. Банк повинен фінансувати послідовні стадії руху товарів на всіх стадіях від виробництва до споживання. В наш час ці позики можна порівняти з позиками під товарні запаси та позиками на поповнення оборотного капіталу. Згідно з даною теорією, протягом значного періоду історії банківської справи вважалось, що банки не повинні кредитувати операції на фондовому ринку, купівлю нерухомості або споживчих товарів та надавати довгострокові кредити сільському господарству. Зазначимо, що аналогічним чином діяли й українські комерційні банки в 1992-1993 pp., кредитуючи переважно торгово-посередницькі структури.

Основним недоліком теорії було те, що вона не спиралася на кредитні потреби економіки під час фази зростання економічного циклу. Жорстке дотримування теорії забороняло банкам фінансувати розширення діяльності підприємств: фінансування капіталовкладень в обладнання, будівлі, худобу, землі. Нездатність банків задовольняти подібні потреби в кредитах стала важливим фактором виникнення та розвитку конкуруючих фінансових інститутів, таких як ощадні банки, позичково-ощадні асоціації, фінансові компанії споживчого кредиту та кредитні спілки. Аналогічні тенденції простежуються останнім часом і на українському банківському ринку. Орієнтація комерційних банків протягом 1992-1994 pp. переважно на торгово-посередницькі структури сприяла переходу частини банківських послуг до таких фінансово-посередницьких структур як довірчі товариства (операції з фінансовими коштами фізичних осіб), інвестиційні фонди, кредитні спілки (споживче кредитування), спеціалізовані іпотечні та земельні банки.

Теорія переміщення.

Сутність цієї теорії полягає в тому, що банк може бути ліквідним, якщо його активи можна перемістити або продати іншим кредиторам за готівку. Якщо кредити не погашаються в належний термін, передані в забезпечення позики товарно-матеріальні цінності або, наприклад, цінні папери можуть бути продані на ринку за готівку або при необхідності позики можуть бути рефінансовані в центральному банку.

Таким чином, умовою покриття потреб окремого комерційного банку в ліквідних коштах є постійна наявність активів, які можна легко продати. Аналогічним чином банківська система буде ліквідною, якщо Центральний банк вільно купуватиме запропоновані для переобліку активи.

Легкореалізовані цінні  папери довгий час розглядались як одне з найкращих джерел ліквідних  ресурсів. Такі цінні папери можна  легко перетворити в готівку, тому на них часто посилаються, як на резерви другої черги (другорядні). Щоб забезпечити конвертованість без затримок і втрат, другорядні резерви мають відповідати трьом вимогам:

— висока якість;

— короткий термін погашення;

 — можливість вільної  реалізації.

Вони мають  бути вільними від кредитного ризику та ризику зміни ринкових процентних ставок і придатними до ринкової реалізації. Щодо строків погашення активів, які використовуються як резерв ліквідності, немає певних вимог, але загальним правилом є можливість реалізації в найкоротший термін.

Недоліки: хоч теорія переміщення має наукове обґрунтування, більшість банків, які й дотримувались, не обминули проблеми ліквідності в 20—30-ті роки. Окремі банки значну увагу приділяли онкольним позикам, забезпеченим цінними паперами. розраховуючи на те, що ці позики можуть бути повернуті протягом 24 годин. Коли ринкова вартість цінних паперів почала падати, банки зрозуміли, що погашення цих позик несе збитки. Враховуючи, що позики не підлягають рефінансуванню у федеральних резервних банках, Центральний банк не міг надати додаткових ресурсів. І, оскільки "правила прийнятності" цінних паперів визначались, спираючись на теорію комерційних позик, кредит у федеральних резервних банках було їм гарантовано, поки банки розміщували кошти в короткострокові комерційні кредити. Однак масштаби американського підприємництва вимагали від банків надання середньо- та довгострокових кредитів на цілі, які не визнавались "правилами прийнятності". Незважаючи на негативний досвід 30-х років, теорія переміщення має багато послідовників. Останніми роками наголос у забезпеченні  ліквідності робиться на розміщення банківських коштів у цінні папери уряду, що легко реалізуються.

Враховуючи світовий історичний досвід, можна констатувати: по-перше, в період 1992 — 1993 pp. теорія переміщення не знайшла свого відображення на українському фінансово-кредитному ринку. Причиною цього, на нашу думку, перш за все, був брак цінних паперів, які б відповідали "правилам прийнятності" і могли бути включені до резервів другої черги.

З початку 1995 року такі цінні  папери у вигляді векселів облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та облігацій внутрішньої місцевої позики (ОВМП) з'явилися. Це, а також можливість оформлення заборгованості векселями, використання ОВДП як обов'язкових резервів банків, впровадження факторингових операцій створило передумови для використання теорії на банківському ринку України.

Застосуванню принципів  даної теорії в українській банківській  практиці сприяє і впровадження ломбардного кредиту.

Теорія очікуваного  доходу.


Сутність  цієї теорії полягає втому, що  банківську ліквідність можливо прогнозувати, якщо в основу графіка платежів у погашення кредитів покласти майбутні доходи позичальника. Вона не заперечує розглянутих вище теорій, але підкреслює, що поєднання доходів позичальника з погашенням позики більш доцільне, ніж акцент на забезпечення кредиту. Теорія стверджує, що на банківську ліквідність можна впливати, змінюючи структуру строків погашення кредитів і інвестицій. Так короткострокові кредити промисловості більш ліквідні, ніж довгострокові кредити, а кредити споживачам на оплату покупок з відстрочкою сплати більш ліквідні, ніж іпотечні позики під житлове будівництво.

Теорія визнає розвиток і швидке зростання окремих видів кредитів, які сьогодні складають значну частину кредитного портфеля комерційних банків: термінових кредитів діловим фірмам, споживчих кредитів з відстрочкою погашення, позик під нерухомість. Ці позики мають одну загальну властивість, що підвищує ліквідність, а саме: їх можна погашати з відстрочкою. Портфель, значна частина якого складається з кредитів, котрі передбачають щомісячні або щоквартальні платежі в рахунок погашення головного боргу та процентів, є ліквідним, оскільки регулярні потоки готівкових коштів легко планувати. Коли потрібні ліквідні кошти, готівку можна використовувати, її можна реінвестувати для підтримки ліквідності в майбутньому.

Особливості: Теорія очікуваного  доходу сприяла тому, що багато банків поклали в основу формування кредитно-інвестиційного портфеля ефект ступінчастості: цінні папери так підбираються за строками погашення, щоб надходження були регулярними та передбачуваними. У таких умовах портфель за показником регулярності платежів готівкою наближається до портфеля кредитів з регулярним погашенням боргу та процентів. Вплив   цієї теорії на розвиток української банківської системи був незначний.

Теорія управління пасивами.

Сутність цієї теорії полягає в тому, що  банки здатні вирішити проблему ліквідності шляхом залучення додаткових коштів ринку. Спершу захисниками цієї теорії найбільш активно виступали великі банки провідних фінансових центрів багатьох країн, але пізніше її прийняли скрізь. Її виникнення пов'язано з відновленням ринку федеральних фондів у 50-ті роки та наступним розвитком продажу строкових депозитних сертифікатів як головного інструмента грошового ринку. Для поповнення ліквідних ресурсів банки позичають кошти також у Федеральних резервних банків, на доларовому ринку або у своїй банківській холдинг-компанії.

На наш погляд, в  Україні використання  теорії має обмежений характер, адже залучення коштів здійснюється на платній основі. А в умовах обмеження ринку кредитів додаткове залучення платних фінансових ресурсів недоцільне, оскільки воно не знаходить додаткових прибуткових сфер інвестування.

Таким чином, можна зробити  висновок, що теоретико-методологчні основи категорії "ліквідність" побудовані на положенні, що накопичення грошей не приносить користі в противагу  інвестуванню. А тому ми вважаємо, що методологічною основою цього є теорія англійського економіста Дж.М.Кейнса (кейнсіанська теорія). За кейнсіанської теорією найбільшого темпу економічного зростання можна досягти за мінімального рівня заощадження. В ідеальному випадку всі заощадження інвестуються.

Це безпосередньо стосується проблематики оптимізації обсягу ліквідних  коштів. Адже. як уже зазначалося, в  ліквідній формі доцільно зберігати мінімально необхідний рівень фінансових ресурсів. Решта їх спрямовується в інвестиції. Саме таким чином досягається максимізація прибутку (доходу).

Банківські  установи заінтересовані строго контролювати готівкові кошти, зберігати в ліквідній формі лише мінімально необхідну частину своїх коштів. Адже для комерційних банків джерелом отримання прибутків є операції з управління активно-пасивними коштами. Підвищення ліквідності передбачає зниження прибутковості банку у зв'язку із збільшенням частки ліквідних активів. Це пов'язано з тим, що кошти в ліквідній формі — готівка, поточні рахунки клієнтів , короткострокові державні цінні папери – хоча і легко реалізуються, але найменш  доходні.

Звідси висновок, що рівень ліквідності економіки взагалі  перебуває в залежності від переваги виконання тих чи інших грошей. Адже гроші сприяють функціонуванню економіки двома загальними напрямками залежно від того, виконують готівкові гроші функцію засобу обігу чи функцію засобу накопичення. Від поєднання цих двох функцій грошей, які знаходяться в пасивах банків, залежить рівень ліквідності економіки країни в цілому. Цей рівень тим вищий, чим активніше гроші виконують функцію засобу накопичення.

 Питання забезпечення  відповідного рівня ліквідності  набуває особливої актуальності в умовах масового вилучення коштів вкладниками банківських установ. Якщо банківська установа не забезпечить рівня зберігання належної частини коштів у ліквідній формі (готівка та кошти, що мають бути повернуті через короткий термін часу), вона не зможе забезпечити виконання своїх фінансових зобов'язань.

 

 

Методи управління ліквідністю в комерційному банку.

 

 

На основі аналізу існуючих теорій управління ліквідністю і  реальною банківською практикою  можна визначити альтернативні  підходи до підтримки платоспроможності  банку: його менеджери повинні або  мати завжди в запасі необхідний обсяг платіжних коштів (ліквідних активів), або можливість залучити їх у будь-який момент, коли це буде потрібно, на фінансових ринках. Дані альтернативи визначають зміст основних стратегій управління ліквідністю: стратегії управління активами, стратегії управління пасивами, стратегії управління активами і пасивами .

 Враховуючи, що стан  ліквідності банку визначається  з одного боку  структурою та  стабільністю ресурсної бази, з  другого боку - структурою та якістю  портфеля активів, політика ліквідності  банку спрямована на стратегію збалансованого (одночасного) управління і активами, і пасивами.

 Ключовим  моментом такого управління є  розгляд пасивів і активів  банку як єдиного цілого, що  визначає роль сукупного портфеля  банку в досягненні основної  мети - отримання максимального прибутку при підтримці ліквідності на достатньому рівні.

Перевагою обраної стратегії є гнучкість, яка дозволяє вибирати найбільш вигідне поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів в залежності від економічних вимог та змін в ринкових цінах.  Згідно даної стратегії управління ліквідністю банку розкладається на три основні напрями діяльності:

1) аналіз структури ресурсної бази та джерел і факторів, що впливають на процес її формування (управління пасивами);

2) аналіз структури та якості активів і факторів, що визначають переваги і недоліки розміщення коштів у різні види активів (управління активами);

3) застосування інструментів і засобів ефективного управління активами і пасивами для підтримки ліквідності на достатньому рівні.

 

Управління     пасивами.

Першим етапом процесу  управління ліквідністю має бути постійний аналіз ресурсної бази з погляду стабільності та ймовірності  зняття клієнтами коштів зі своїх  рахунків. За ступенем стабільності зобов’язання банку поділяються на групи. Зобов’язання, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни відсоткових ставок на ринку. До даної групи належать міжбанківські позики з нефіксованим строком погашення, кредити «овернайт» тощо.

Информация о работе Банківські операції з підтримки ліквідності