Розробка заходів щодо поліпшення фінансового стану НГВУ «Бориславнафтогаз»

Модель Таффлера (Taffler 1977) передбачає оцінку ймовірності банкрутства на основі чотирифакторної моделі Z-показника, який визначається зважуванням окремих цільових показників (Х_і) на відповідний коефіцієнт відносної ваги (ω_і)

Z = ∑⁴_і-1 (ω_і *Х_і )                                                        (2.8)

де

0,03

0,13

0,18

0,16

Цільові показники  (ω_і)                              Порядок розрахунку (Х_і)

                                                                                    Робочий капітал

                                                Загальна вартість активів

Прибуток  до сплати податків та відсотків

Короткострокова заборгованість

                                                       Прибуток до сплати податків

                               Короткострокова заборгованість

 Обсяг продажу

Загальна  вартість активів

 

Якщо Z >0,3, то підприємство має стійкий фінансовий стан, коли Z <0,2, то є ймовірність банкрутства.

Американський вчений У.Бівер  запропонував свою систему показників діагностики банкрутства (див.табл. 2.1).

За даними деяких джерел точність моделі Бівера значно перевищує  точність деяких інших моделей, зокрема  п’ятифакторної моделі оцінки банкрутства за Альтманом.

 

 

 

Таблиця 2.1 - Система показників діагностики банкрутства підприємства за У.Бівером

Показник	Розрахунок показника	Добрий стан	За 5 років до банкрутства	За 1 рік до банкрутства
Коефіцієнт Бівера	(Чистий прибуток –  Амортизація) / Зобов’язання	0,4-,45	0,17	-0,15
Рентабельність активів	(Чистий прибуток / Активи) *100	6-8	4	-22
Фінансовий ліверідж	Зобов’язання / Активи	>37	>50	>80
Коефіцієнт маневрування	Власний оборотний капітал / Активи	0,4	>0,3	0,06
Коефіцієнт покриття (загальної платоспроможності)	Оборотні активи / Короткострокові  зобов’язання	>3,2	>2	>=1

 

2.2.5 Показники  прибутку і рентабельності

 

Рентабельність –  це рівень прибутковості, який вимірюється  у відсотках. Підприємство вважається рентабельним, якщо доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) покривають витрати  виробництва і, крім того, забезпечують прибуток, достатній для нормального його функціонування.

Основними завданнями аналізу  рентабельності є:

• виявлення зміни рентабельності протягом певного періоду;
• оцінка ефективності діяльності підприємства на поточний момент;
• визначення резервів зростання рентабельності.

Рентабельність оцінюють з різною метою залежно від  потреби. Найчастіше рентабельність підприємств  оцінюють потенційні інвестори з  метою доцільності інвестування коштів.

Основними джерелами  інформації для проведення аналізу  рентабельності є «Баланс» (ф.1), «Звіт про фінансові результати» (ф.2).

Аналіз показників рентабельності є важливим для оцінки потенційних 

 

можливостей підприємства щодо формування прибутку та оцінки фінансового стану.

Аналіз рентабельності на підприємстві здійснюється за системою показників, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки ефективності діяльності підприємства.

До основних показників рентабельності відносять:

• рентабельність активів;
• рентабельність виробництва;
• рентабельність власного капіталу;
• рентабельність продукції;
• рентабельність основної діяльності.

Показники для оцінки прибутку і рентабельності також  наведені в додатку А.

 

2.2 Методика  аналізу фінансового стану підприємства

 

Для вирішення  конкретних завдань фінансового  аналізу застосовується ряд спеціальних методів і методичних прийомів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства.

До економіко-логічних прийомів належать прийоми порівняння, деталізація, групування середніх та відносних величин, балансовий прийом, горизонтальний (у часі) та вертикальний (структурний) аналіз, трендовий аналіз, абсолютних і відносних різниць, факторний аналіз, розрахунки пайової участі.

До економіко-математичних прийомів, які найчастіше використовують у процесі фінансового аналізу, можна віднести інтегральний, графічний та кореляційно-регресійні прийоми.

Найважливішими  спеціальними прийомами фінансового  аналізу є порівняльний, або просторовий, аналіз. Суть прийому порівняння полягає в порівнянні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) із показниками попереднього періоду. Для того щоб на основі результатів порівняння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпечити відповідність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників пов'язана із

відповідністю календарних  строків, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів.

Для того щоб  величини, які порівнюються, були зіставні та якісно однорідні, потрібно забезпечити:

- порівнянність календарних періодів часу при вивченні динаміки показників (за кількістю днів, місяців);

- єдність оцінки (нейтралізація цінового чинника);

- єдність кількісних і структурних чинників (для цього порівнювальні якісні показники, наприклад собівартість, переводять на однакову (фактичну) кількість і структуру).

Обов'язковою  умовою зіставлення порівнювальних показників є єдність методики їх розрахунків, оскільки бувають випадки, коли показники плануються за однією методикою, а для їх фактичного визначення застосовується інша методика.

Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи застосовують в аналізі для того, щоб розкрити зміст середніх підсумкових показників і впливу окремих одиниць на ці середні.

Прийом середніх величин краще відображують суть процесу, що відбувся, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовують при проведенні аналізу, особливо при вивченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залишки запасів продукції тощо. Використовують середньоарифметичні та середньохронологічні зважені.

Прийом відносних величин (відсотки, коефіцієнти, індекси) дають змогу глибше зрозуміти суть і характер відхилення від базового показника. Відносні величини особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження показника розраховують відносно єдиної бази, прийнятої за вихідну, або відносно ковзаючої бази, тобто до попереднього показника.

Горизонтальний (у часі) аналіз передбачає порівняння кожної позиції звітності з аналогічною позицією попереднього періоду. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основу цього аналізу покладено обчислення базисних темпів зростання балансових статей чи звіту про фінансові результати підприємства.

Найбільш  типовими формами горизонтального  аналізу є:

1. порівняння фінансових показників звітного і минулого періоду;
2. порівняння фінансових показників звітного періоду з показниками за планом;
3. порівняння фінансових показників за низку минулих періодів. Метою такого аналізу є виявлення тенденцій змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

Вертикальний (структурний) аналіз спрямований на визначення структури фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому. Вертикальний аналіз подає фінансову звітність у вигляді відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу слугують динамічні ряди цих величин, що дає можливість передбачати та прогнозувати структурні зрушення в складі господарських коштів і джерел їх покриття.

Найпоширенішими є такі форми вертикального (структурного) аналізу:

1. вертикальний (структурний) аналіз активів. У процесі цього аналізу визначають співвідношення (чистку) оборотних та не оборотних активів; склад оборотних і необоротних активів, які використовують, склад активів підприємства за ступенем їх ліквідності, склад інвестиційного портфеля тощо;
2. вертикальний (структурний) аналіз капіталу передбачає визначення частки власного та позикового капіталу, склад власного і позикового капіталу, які використовують, за видами та склад позикового капіталу за строковістю зобов'язань тощо;
3. вертикальний (структурний) аналіз грошових потоків. У процесі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють усі грошові потоки по оперативній (виробничій), фінансовій та інвестиційній діяльності. Кожен із цих видів грошових потоків, у свою чергу, може бути більш глибоко структурований за окремими складовими.

Для оцінки рядів динаміки використовують наступні показники:

• абсолютний приріст;
• темпи росту;
• темпи приросту.

Абсолютний приріст Δу відображає абсолютну швидкість зміни рівнів ряду за певний інтервал часу:

Δу_ланц = у_і – у_і-1,                                                             (2.9)

де у_і – значення показника в і-му періоді;

у_і-1 – значення показника в попередньому періоді.

Δу_базсн  = у_і – у₀,                                                              (2.10)

де у₀ – значення показника в початковому періоді.

Інтенсивні зміни рівнів ряду оцінюється відносною величиною темпи росту, який являє собою кратне відношення рівнів ряду у вигляді коефіцієнта або відсотка.

                                                                                 (2.11)

                                                                     (2.12)

Темпи приросту:

                                                            (2.13)

                                                            (2.14)

 

Трендовий аналіз спрямований на порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а отже ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

Прийом послідовного вилучення чинників (ланцюгових підстановок)

застосовують для розрахунків  величини впливу окремих чинників у  загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінансового показника. Цей метод використовують у тих випадках, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Суть прийому ланцюгових підстановок полягає в тому, що, послідовно змінюючи кожен звітний показник базисним, усі інші показники розглядаються як незмінні. Така зміна дає змогу визначити ступінь впливу чинника на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості чинників, що впливають на сукупний фінансовий показник. Розрахунки починають з початкової бази, коли всі чинники дорівнюють базисному показнику, тому загальне число розрахунків на одиницю більше від кількості визначаючих чинників. Ступінь впливу кожного чинника встановлюють послідовним відніманням: з другого розрахунку віднімається перший, з третього — другий тощо.

Прийом ланцюгових підстановок та прийом різниць є  різновидністю прийому, який отримав назву «елімінування». Елімінування — логічний прийом, який застосовують при вивченні функціонального зв'язку, при якому послідовно виділяється вплив одного чинника і виключається вплив усіх інших.