Розробка заходів щодо поліпшення фінансового стану НГВУ «Бориславнафтогаз»

Таким чином, після розгляду необхідності оцінки фінансового стану  підприємства слід зазначити, що вона є необхідною умовою для нормального функціонування. Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується у процесі  всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один, нехай найважливіший показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно охарактеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансоваго  стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством  економічними зв’язками могли одержати відповідь на всі свої запитання, а отже, прийняти рішення про економічну діяльність та відносини з підприємством.

Комплексний аналіз та оцінка фінансової діяльності НГВУ ”Бориславнафтогаз” буде проводитись в такій послідовності:

- оцінка та аналіз  економічного потенціалу підприємства;

- оцінка фінансового  потенціалу;

- оцінка та аналіз  результативності фінансово-господарської діяльності підприємства;

- оцінка вірогідності  банкрутства;

- перспективний аналіз.

 

2.2.1 Показники майнового  стану

 

Для оцінки та аналізу  економічного потенціалу підприємства потрібно побудувати аналітичний баланс на основі даних фінансової звітності за період 2005 -2007 роки, оцінити динаміку і структуру балансу за допомогою горизонтального і вертикального аналізу статей балансу. Формули розрахунку показників, що характеризують стан використання майна підприємства наведений в додатку А.

 

2.2.2 Показники  ліквідності і платоспроможності

 

Для оцінки фінансового  потенціалу перш за все потрібно оцінити  його ліквідність і платоспроможність. Формули для розрахунку показників ліквідності і платоспроможності  наведені в додатку А.

Платоспроможність   підприємства   характеризується   його можливістю і здатністю своєчасно й повністю виконувати свої фінансові зобов'язання перед внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також державою.

Основними ознаками платоспроможності є:

а) наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;

б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості .

Ліквідність підприємства характеризує наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактом.  

Ліквідність балансу виражається в ступені покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову готівку відповідає строку погашення платіжних зобов'язань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між зобов'язаннями підприємства та його активами. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні статей активу, що згруповані за ознакою ліквідності та розміщені в порядку спадання ліквідності, зі статтями пасиву, що згруповані за ознакою термінів погашення і розміщенні в порядку збільшення строковості зобов’язань. Якщо при такому порівнянні активів вистачає, то баланс

 

ліквідний і  підприємство платоспроможне. У протилежному разі баланс неліквідний і

підприємство вважається неплатоспроможним.

За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розподілити на чотири групи:

Перша група (А1) - це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові цінні папери.

Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари, короткострокові фінансові інвестиції, векселі отримані, аванси видані і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи  є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.

Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси, товари, довгострокова дебіторська заборгованість, інші оборотні активи і витрати майбутніх періодів.

Четверта  група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять всі необоротні активи.

Усі зобов'язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи;

Перша група (П1) — найбільш строкові зобов'язання (кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточні зобов’язання а розрахунками з бюджетом, зі страхування, з оплати праці та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П2) — середньострокові зобов'язання (короткострокові кредити банку, всі інші поточні пасиви).

 

Третя група (П3) — довгострокові зобов'язання (довгострокові кредити банку

та позики, доходи майбутніх періодів, забезпечення наступних витрат і платежів).

Четверта  група (П4) - власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.

Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо: А1>П1; А2>П2;А3>П3;А4<П4.

При цьому, якщо виконуються перші три обов'язкові умови ліквідності А1 > П1, А2 > П2; А3 > П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 < П4, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб'єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Невиконання однієї з  перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшої або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

 

2.2.3 Показники  фінансової стійкості

 

Однією з найважливіших  характеристик фінансового стану  підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання. Для оцінки фінансової стійкості необхідно провести аналіз абсолютних і відносних показників фінансової стійкості, формули для їх розрахунку наведені в додатку А.

 Розглянемо абсолютні  показники фінансової стійкості.  Вартість запасів (З) порівнюється  з послідовно поширюваним переліком  таких джерел фінансування: власні  обігові кошти (ВОК), власні обігові кошти і довгострокові кредити та позики (ВОК + К^д ); власні обігові кошти, довго- та короткострокові кредити і позики

(ВОК + К^д  + К^к). Згідно з цими сума власних обігових коштів визначається як різниця між власним капіталом (ВК) та вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто

ВОК = ВК – НА                                                    (2.1)

Наявність власних  обігових коштів, тобто додатне значення ВОК — мінімальна умова фінансової стійкості.

Для визначення типу фінансової стійкості розмір власних  обігових коштів розраховують як різницю між власним капіталом і необоротними активами.

Відповідно  до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості. Проведемо їх детальну характеристику та наведемо формули для їх розрахунку.

1. Абсолютна стійкість — для забезпечення запасів (З) достатньо власних бігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

З < ВОК                                                                        (2.2)

2. Нормальна стійкість — для забезпечення запасів крім власних 
обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:

З < ВОК +  К^д                                                                                     (2.3)

3. Нестійкий фінансовий стан — для забезпечення запасів крім 
власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

З < ВОК + К^д + К^к                                                       (2.4)

4. Кризовий фінансовий стан — для забезпечення запасів не вистачає "нормальних" джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство:

З > ВОК + К^д +К^к                                                                   (2.5)

 

 

 

2.2.4 Показники ділової  активності

 

Оцінку ефективності поточної діяльності підприємства проведемо  за допомогою розрахунку і оцінки показників ділової активності, які  наведені в додатку А. 

Банкрутство або неплатоспроможність  є категоріями ринкової економіки, що характеризують  фінансовий стан підприємства. Згідно з Законом України  «у поновленні платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під банкрутством розуміють визнану арбітражним судом неспроможність господарюючого суб’єкта виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами та з обов’язкових платежів протягом трьох місяців після настання визначеного терміну сплати, а також відновити свою платоспроможність не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

З метою запобігання  банкрутству та визначення симптомів фінансової кризи треба проводити економічний аналіз діяльності господарюючого суб’єкта за якомога триваліший період часу його існування, визначити негативні та позитивні фактори ділової активності, внутрішніх і зовнішніх чинників економічної нестабільності, повноти реалізації економічного потенціалу тощо.

Проводити оцінку ймовірності  банкрутства будемо за допомогою  моделей Альтмана, Таффлера, Спрінгейта, Бівера.

Модель Альтмана (Altman Z-score) є результатом обстеження та дослідження автором 66 підприємств (у яких 50 % були визнані банкрутами, а інші продовжували функціонувати) із використанням 22 фінансових показників і являє собою п’ятифакторну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства — об’єкта дослідження – комбінацію із найважливіших чинників для оцінки рівня ймовірності банкрутства підприємств, що досліджуються.

 Для українських  підприємств коректнішим є застосовування  пятифакторної моделі, запропонованої у 1983 р  Альтманом, з такими оцінками „індексу Z”:

Zk = 0,717A + 0,847B + 3,107С + 0,42D + 0,995E,                    (2.6)

       Показники                                                                    Порядок розрахунку

А

В

 

C

D

Е

 

               Робочий капітал 

                                         Загальна вартість активів 

               Чистий прибуток 

      Загальна вартість активів

          Чистий дохід

Загальна  вартість активів 

Балансова вартість власного капіталу

Залучений капітал

     Виручка від реалізації

Загальна вартість активів 

 

Граничне значення „індексу Zk„ дорівнює 1,23. Якщо Zk <1,23 то підприємству у найближчі два-три роки загрожує банкрутство, коли Zk > 1,23, то фінансовий стан треба вважати стійким.

Модель Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального показника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом, за такою формулою:

Z =1,03A + 3,07B + 0,66С + 0,4D,                                        (2.7 )        

 

Цільові показники

                                     Порядок розрахунку

А

Робочий капітал 

Загальна  вартість активів 

В

Прибуток  до сплати податків та відсотків

Загальна  вартість активів

С

Прибуток  до сплати податків

Короткострокова заборгованість

D

Обсяг продажу 

Загальна  вартість активів 

 

Інтервал значень результуючого  показника Z поділено на основі єдиної критичної точки, яка відповідає значенню Z - показника у 0,862. Отже, підприємство із достовірністю 92 % може бути віднесено до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення Z - показника для нього менше за 0,862.