Фінансове планування

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень, а головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план своєї  діяльності відповідно до завдань  та функцій, визначених нормативно-правовими  актами, виходячи з необхідності  досягнення конкретних результатів  за рахунок бюджетних коштів;

2) розробляє на підставі  плану діяльності проект кошторису  та бюджетні запити і подає  їх Міністерству фінансів України  чи місцевому фінансовому органу;

3) отримує бюджетні призначення  шляхом їх затвердження у законі  про Державний бюджет України  чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку  до розпорядників бюджетних коштів  нижчого рівня (одержувачів бюджетних  коштів) відомості про обсяги  асигнувань, забезпечує управління  бюджетними асигнуваннями;

4) затверджує кошториси  розпорядників бюджетних коштів  нижчого рівня, якщо інше не  передбачене законодавством;

5) здійснює внутрішній  контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних  коштів нижчого рівня та одержувачами  бюджетних коштів, і витрачанням  ними бюджетних коштів;

6) одержує звіти про  використання коштів від розпорядників  бюджетних коштів нижчого рівня  та одержувачів бюджетних коштів, і аналізує ефективність використання  ними бюджетних коштів. 

 

3.2. Розпорядники  бюджетних коштів нижчого рівня

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня – це розпорядник, у своїй діяльності підлеглий відповідному головному розпорядникові і діяльність якого координується через нього.

Розпорядник коштів 2 ступеня – бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань для переказу розпорядникам 3 ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам або одержувачам, діяльність яких координується через них.

Розпорядник коштів 3 ступеня – бюджетні установи в особі їх керівників,  уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам. 

 

3.3. Одержувачі  бюджетних коштів        

 Одержувачі бюджетних  коштів (далі - одержувачі) - це підприємства  і госпрозрахункові організації  громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної  установи які одержують кошти  з бюджету як фінансову підтримку  або уповноважені органами державної  влади на виконання загальнодержавних  програм надання послуг безпосередньо  через розпорядників.

Одержувачі витрачають бюджетні кошти відповідно до плану використання бюджетних коштів 

 

Запитання для самостійної роботи:

1. Дайте визначення поняттю  бюджетної установи.

2. Які різновиди розпорядників  бюджетних коштів Ви знаєте?

3. Охарактеризуйте їх. 

 

 

  

 

 

  

 

Тема 4. Система фінансування бюджетних установ 

 

4.1. Бюджетне фінансування, його принципи, форми й методи         

 Фінансування  – забезпечення фінансовими ресурсами  економіки держави, соціальних потреб  і програм, виробництва продукції, науково-технічних досліджень, будівництва і переустаткування підприємств, а також утримання бюджетних установ.

Джерела фінансування: власні кошти підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування) і кошти державного бюджету.         

 Бюджетне  фінансування – форма централізованого виділення фінансових ресурсів з державного бюджету у вигляді безповоротного, безоплатного надання засобів, інвестицій на розвиток економіки, соціально-культурні заходи, оборону та інші суспільні потреби. Бюджетне фінансування має цільовий характер, знаходиться під фінансовим контролем держави. У процесі бюджетного фінансування здійснюється контроль за ефективним і раціональним використанням коштів, дотриманням режиму економії, зниження вартості й собівартості продукції, що випускається.

Бюджетне фінансування базується на певних принципах. До них відносяться:

-   одержання максимального ефекту від використання бюджетних ресурсів, що має на увазі нормування відповідних витрат, а також послідовну мінімізацію державних витрат щодо одержуваного результату. Це дозволяє вирішувати важливі завдання економічного розвитку, служить цілям фінансової стабілізації і зміні бюджету;

-   цільовий характер використання бюджетних ресурсів означає, що надання бюджетних засобів здійснюється строго за цільовим призначенням відповідно до затвердженого бюджету;

-       безповоротність і безоплатність основної частини бюджетних асигнувань;

-   поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел для фінансування бюджетних установ;

-   постійного контролю – відповідає за те, що на кожному етапі планування і виконання бюджету існують контрольні функції та органи, подібний до принципу прозорості принципом прозорості.

Виділяють  такі форми фінансування:

1)фінансування  господарських суб’єктів;

2) кошторисно-бюджетне  фінансування.;

3)бюджетні позики  підприємствам;

4)міжбюджетні  трансферти.        

 Витрати господарських  суб’єктів фінансуються головним  чином за рахунок власних коштів. Це дозволяє поставити виробничий  і соціальний розвиток підприємств  у пряму залежність від результатів  їхньої діяльності, від зароблених  трудовим колективом коштів. Бюджетне  фінансування госпрозрахункових  підприємств і організацій, як  правило, виключене і зберігається  тільки для реалізації найбільш  великих проектів і програм. Разом  з тим ще зберігається значна  кількість збиткових підприємств (близько 70 тис.) Ліквідація збитковості  – найважливіше завдання, що повинно  бути вирішене найближчим часом. Підставою для фінансування державних  витрат госпрозрахункових підприємств  і організацій є фінансовий  план.        

 Кошторисно-бюджетне  фінансування – надання державою коштів на утримання установ, що знаходяться на бюджетному фінансуванні, яке здійснюється на підставі кошторисів. За рахунок цього виду фінансування утримуються установи освіти, охорони здоров'я, культури, служби безпеки, МВС, органи законодавчої і виконавчої влади, правоохоронні органи.         

Згідно з Бюджетним кодексом виділяють наступні види міжбюджетних трансфертів:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенцію;

3) кошти, що передаються  до Державного бюджету України  та місцевих бюджетів з інших  місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

Дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;

Коефіцієнт вирівнювання - коефіцієнт, що застосовується при розрахунку обсягу дотації вирівнювання та коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, з метою зміцнення доходної бази бюджетів місцевого самоврядування.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Система бюджетного фінансування наведена на рис. 2 . 

 

 

  

 

 

  

 

 

 

 Плановості

Цільового спрямування коштів

 

Безповоротності та безвідплатності

Ефективного використання коштів

Поєднання власних, кредитних та бюджетних

джерел при фінансуванні установ

 

Постійного контролю  

 

 

  

 

Кошторисно-бюджетне фінансування

 

 

Фінансування госпрозрахункових підприємств і організацій

Бюджетні позики підприємствам

 

Міжбюджетні трансферти 

 

 

  

 

 

 

  

 

 

  

 

Фінансування з єдиного казначейського рахунка

Перерахування коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки розпорядників коштів 

 

4.2. Джерела  фінансування видатків бюджетних установ

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом централізованих грошових фондів та їх використанням за призначенням. Напрямки бюджетних видатків, їх структура обумовлені такими чинниками:

■       функціями держави, їх природою;

■       функціями органів місцевого самоврядування;

■       рівнем соціально-економічного розвитку як окремих регіонів, так і країни в цілому;

■       адміністративно-територіальним устроєм держави;

■       державним устроєм;

■       формами надання бюджетних коштів.

Поєднання наведених вище факторів створює відповідну систему видатків Державного та місцевих бюджетів. Перехід до розбудови бюджетної системи за умови розвитку ринкових відносин у суспільстві вимагає внесення змін до напрямків руху коштів бюджетної системи.

За  рахунок Державного бюджету фінансуються видатки на:

■       розвиток виробництва (відповідно до державних програм розвитку окремих галузей господарства);

■       утримання державного апарату;

■       утримання армії, органів державної безпеки та правопорядку;

■       забезпечення невиробничої сфери (освіта, наука, охорона здоров'я, соціальне забезпечення);

■       здійснення державних програм підвищення життєвого рівня населення та соціального захисту.

Крім основних напрямів використання бюджетних ресурсів існує потреба у використанні коштів Державного бюджету:

■       пов'язана з фінансуванням та кредитуванням місцевих органів влади, тобто офіційні міжбюджетні трансферти;

■       пов'язана із формуванням резервів - резервний фонд Кабінету Міністрів України (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету);

■  для забезпечення можливості покриття тимчасових розривів касових надходжень при виконанні Державного бюджету, тобто оборотна касова готівка (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету).

Видатки місцевих бюджетів можлна згрупувати за такими цілями:

■     фінансування закладів та установ  культури, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту;

■     утримання органів влади та місцевого самоврядування;

■     фінансування підприємств житлово-комунального господарства та заходів з благоустрою поселень.

У місцевих бюджетах також створюються резервні фонди й фонди оборотної касової готівки (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду місцевого бюджету).

Залежно від впливу на процес розширеного відтворення видатки можуть бути поточними й капітальними. Вони бувають відплатними (тобто здійсненними в обмін на товар чи послугу) та невідплатними (односторонніми).

Поточні видатки пов'язані з наданням бюджетних коштів юридичним особам на їх утримання та покриття поточних потреб. Ці видатки включають витрати на державне споживання (утримання економічної та соціальної інфраструктури, державних підприємств, закупівлю товарів та послуг цивільного та військового характеру, поточні витрати бюджетних установ), поточні субсидії нижчестоящим органом влади, державним підприємствам, виплати відсотків за державними й місцевими позиками.

Капітальні видатки являють собою грошові витрати, пов'язані з вкладеннями в основний капітал виробничого й невиробничого призначення та приріст запасів. Вони включають капіталовкладення за рахунок бюджету в різноманітні галузі виробництва, інвестиційні субвенції, довгострокові бюджетні кредити державним та приватним підприємствам, місцевим органам влади.

Видатки бюджету можлна охарактеризувати за якісною і кількісною ознаками. Якісна ознака видатків відбиває їх суспільне призначення, а кількісна - загальний обсяг видатків. За наявності широкого спектра якісних ознак відповідних суспільних потреб їх кількісна характеристика може бути недостатньою для повного задоволення відповідних потреб держави. Таке становище призводить до недофінансування видатків, які затверджуються на відповідний бюджетний період, виникнення дефіциту бюджету, зростання державного боргу.

Механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету, що полягає в їх кількісній  відповідності - при максимальній мобілізації доходної бази бюджету є можливість профінансувати своєчасно і в повній мірі загальний обсяг бюджетних видатків. 

 

4.3. Визначення  обсягів фінансування (витрат)

Обсяг витрат за кошторисами розраховують самі установи й організації. При цьому за основу беруть показники економічного та соціального розвитку, виходячи з мережі та контингентів цих установ: по школах — кількість учнів, по вузах — кількість студентів. по лікарнях — кількість ліжок. У прогнозі економічного і соціального розвитку мережа та контингенти затверджуються на кінець планового року, а по середніх та вищих навчальних закладах передбачаються показники прийому та випуску учнів і студентів.