Шпаргалка по "Стратегічниму аналізу"

1) обов´язкові інвестиції, тобто ті, які необхідні, щоб  фірма могла продовжувати свою  діяльність:

• рішення Про зменшення  шкоди навколишньому середовищу;

• покращення умов праці  за державних норм.

2) рішення, спрямовані  на зниження видатків:

• рішення про удосконалення  технологій, які застосовуються;

• про підвищення якості продукції, робіт, послуг;

• покращення організації  праці та управління, рішення, спрямовані на розширення та поновлення фірми:

• інвестиції на нове будівництво (спорудження об´єктів, які будуть мати статус юридичної особи);

• інвестиції на розширення фірми (спорудження об´єктів на нових  майданчиках);

• інвестиції на реконструкцію  фірми (спорудження СМР на діючих майданчиках з частковою заміною  обладнання);

• інвестиції на технічне переобладнання (заміна та модернізація обладнання).

3) рішення про придбання  фінансових активів:

• рішення, спрямовані на створення стратегічних альянсів (синдикати, консорціуми тощо);

• рішення про поглинання фірм (менеджер);

• рішення про використання складних фінансових інструментів в операціях з основним капіталом.

4) рішення про освоєння  нових ринків та послуг.

5) рішення про придбання  НМА.

Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту  у рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова йде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, оскільки керівництво підприємства чітко уявляє собі, у якому обсязі і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Завдання ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, пов´язані з поширенням основної діяльності, оскільки у цьому випадку необхідно урахувати ряд нових факторів: можливість зміни позиції фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків тощо.

26. Інвестиційні  рішення в умовах ризику та  інфляції

Інфляція - це підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці або на даний вид ресурсу (продукції, послуг, праці). 
При оцінці ефективності капітальних вкладень необхідно, по можливості або якщо доцільно, враховувати вплив інфляції. Це можна робити коректуванням на індекс інфляції (i) або майбутніх надходжень, або коефіцієнта дисконтування. Найбільш коректною, але і більш трудомісткою в розрахунках є методика, що передбачає коригування всіх факторів, що впливають на грошові потоки порівнюваних проектів. Серед основних факторів: обсяг виручки та змінні витрати. Коригування може здійснюватися з використанням різних індексів, оскільки індекси цін на продукцію комерційної організації та споживане нею сировину можуть істотно відрізнятися від індексу інфляції. За допомогою таких перерахунків обчислюються нові грошові потоки, які й порівнюються між собою за допомогою критерію NPV. Наявність інфляції впливає на показники проекту не тільки в грошовому, але й у натуральному вираженні. Іншими словами, інфляція призводить не тільки до переоцінки фінансових здійснення проекту, але і до зміни самого плану реалізації проекту (планованих величин запасів і заборгованостей, необхідних позичкових коштів і навіть обсягу виробництва і продажів). 
Тому перехід в розрахунках до твердої валюти чи взагалі до натуральних показників не відміняє необхідності обліку впливу інфляції. Поряд з розрахунками в постійних або світових цінах необхідно проводити розрахунок в прогнозах (в грошових одиницях, що відповідають умовам здійснення проекту) цінах з тим, щоб максимально врахувати цей вплив. 
При уточненою оцінкою ефективності інвестиційного проекту необхідно враховувати динаміку: 
- Рівня зростання / падіння відносини курсів внутрішньої та іноземної валют 
- Загального рівня цін (загальна інфляція); 
- Цін на вироблювану продукцію на внутрішньому і зовнішніх ринках (інфляція на збут); 
- Цін на використовувані ресурси і комплектуючі (по групах, що характеризуються приблизно однаковою швидкістю зміни цін); 
- Прямих витрат (за видами); 
- Рівня заробітної плати - за видами працівників (інфляція на зарплату); 
- Загальних і адміністративних витрат (інфляція на загальні та адміністративні ідержкі); 
- Вартості елементів основних фондів (землі, будівель і споруд, устаткування (; 
- Витрат на організацію збуту (зокрема на рекламу, транспорт і ін); 
- Банківського відсотка.

27. Ресурсні  стратегії:визначення,види і взаємозв’язок  з іншими стратегіями

Згідно з визначенням  стратегічного набору, необхідною є  координація стратегій різного  типу. Підприємство може досягти загальних  цілей за умови збалансованості  стратегій, обґрунтованості взаємодії  окремих видів у «стратегічному наборі», що сприяє їхньому взаємопідсиленню, тобто досягненню ефекту синергії. «Сила» загальних стратегій підприємства збільшується за допомогою збалансованості «портфеля», де відображено напрямки його діяльності. Окремі напрямки діяльності реалізуються ефективно, коли функціональні та ресурсні стратегії узгоджені та пристосовані одна до одної та до стратегій вищого рівня. Координація між окремими видами стратегій — це «концептуальний клей», що поєднує окремі види діяльності — як виробничі (бізнесові), так і управлінські. 
Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві — забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямками діяльності (СЗГ) і їх ефективного використання для якнайкращого досягнення поставлених стратегічних цілей. 
Ресурсне забезпечення стратегічної діяльності підприємства має здійснюватись у відповідній формі на основі розробки ресурсних стратегій, які сприяють розв’язанню таких завдань: 
визначення перспективних потреб підприємства в ресурсах всіх необхідних видів; 
розрахунок допустимих ресурсних обмежень і формування прогресивних норм витрат ресурсів різних типів; 
визначення «зон стратегічних ресурсів», можливостей їхнього використання шляхом балансування обсягів і складу, термінів постачання з динамікою використання; 
розробка заходів щодо раціонального транспортування, зберігання та використання; 
використання підходів з позиції логістики щодо системи реалізації ресурсних стратегій. 
Стратегічні цілі для того, щоб бути досягнутими в майбутньому, вже сьогодні потребують рішень щодо витрат ресурсів. Майбутнє завжди невизначене, тому витрати ресурсів завжди супроводжуватимуться тим чи іншим рівнем ризику. Зовсім позбутися ризику неможливо; зведення ризику до мінімуму, як правило, потребує додаткових витрат і може бути неекономічним. Розроблюючи ресурсні стратегії, треба обґрунтовувати можливий та допустимий рівні ризику, який бере на себе керівництво при використанні ресурсів з максимально можливою віддачею. 
В умовах ринкової економіки процес ресурсного забезпечення діяльності підприємства має форму процесу закупівлі. Для постачальника — це етап завершення процесу відтворення, для споживача — етап, на якому фінансові ресурси, грошовий капітал, перетворюються в один із елементів виробничого процесу. Діяльність підприємства спрямована на вивчення кон’юнктури ринку з метою забезпечення свого виробничого процесу з найменшими втратами. Керівники підприємства на основі сформованого «портфеля» визначають кількість, якість, структуру, ціни, терміни поставки та постачальників по окремих видах ресурсів, виходячи з можливостей ринку, потреб споживачів і вимог виробничих процесів, наявних на підприємстві та запланованих до введення з метою виготовлення необхідної продукції. 
Ресурсні стратегії суттєво залежать від ситуації на ринках, що їх постачають. Зараз спостерігається інтенсивна пропозиція різних ресурсів і, як наслідок, основна увага в ресурсних стратегіях приділяється вибору найпривабливіших ринків, що характеризувалися широким набором варіантів «ціна — якість», сполучень взаємодоповнюючих ресурсів, географічною різноманітністю тощо.

28. Аналіз стратегій  забезпечення і використання  матеріально-сировинних ресурсів

Структура та зміст ресурсних  стратегій залежать від галузевої  належності підприємства, характеру  виробництва, місцезнаходження даної  фірми, форми власності та рівня управління підприємством. Якщо перші три характеристики «задають» перелік і структуру необхідних і доступних ресурсів, то останні дві — систему прийняття рішень щодо забезпечення розробки та виконання ресурсних стратегій.

Кожна галузь характеризується відповідною фондо-, матеріало-, енерго- та трудомісткістю продукції, що випускається. Основні витрати одних галузей пов’язані з придбанням та обслуговуванням машин і механізмів, інших — із закупівлею сировини та матеріалів, залученням трудових ресурсів. Проте незалежно від особливостей підприємства для забезпечення його функціонування потрібні матеріально-сировинні ресурси, які поділяють на такі групи: сировина; основні матеріали; комплектуючі вироби; допоміжні матеріали; паливо.

Різні галузі промисловості застосовують різні матеріали для виготовлення відповідної продукції. У машинобудуванні до основних матеріалів відносять метал та інші матеріали, з яких виготовляються деталі верстатів, на ткацькій фабриці — пряжа, на швейній фабриці — тканини тощо. У кожному виробництві використовується досить широкий перелік допоміжних матеріалів. Належність сировини або матеріалу до тієї чи іншої групи залежить від продукту, що з них виготовляється.

Основна мета будь-якої ресурсної  стратегії полягає в тому, щоб з урахуванням усіх вимог продуктових і функціональних стратегій забезпечити підприємство сировиною, матеріалами, паливом, запчастинами, обладнанням, трудовими, фінансовими та інформаційними ресурсами.

В умовах підвищення своєї  самостійності підприємства самі відповідають за необхідний перелік, кількість та якість ресурсів, потрібних для прискореного переходу на нові види продукції, зняття з виробництва застарілої, а також для відповідного розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства. Згідно з цим підприємство визначає поточну та перспективні потреби в ресурсах, а також передбачає необхідні заходи щодо їх забезпечення.

Основу для розрахунків  потреб у ресурсах становлять:

· продуктові стратегії, де визначено необхідні типи та обсяги виробництва продукції для заповнення «стратегічної прогалини»;

· функціональні стратегії, де визначено потреби в ресурсах для створення, підтримки, розвитку та скорочення діяльності окремих функціональних підсистем підприємства;

· необхідний рівень резервів для забезпечення безперервного функціонування підприємства;

· прогнози та аналіз тенденцій  створення й упровадження досліджень щодо нових матеріалів, технологій, виробничих процесів, а також розвідки нових покладів корисних копалин;

· методи обґрунтування раціонального використання матеріальних ресурсів з урахуванням змін у їхній структурі, заміни дефіцитних матеріалів менш дефіцитними, використання внутрішніх резервів, вторинної сировини та відходів;

· методи обґрунтування  раціональних норм використання ресурсів та їх економії.

29.Аналіз стратегій  забезпечення і використання  трудових ресурсів

Безумовним  фактором забезпечення функціонування будь-якого підприємства є залучення персоналу з певними кількісними, структурними та якісними характеристиками. З розвитком суспільства людський фактор набуває все більшого значення внаслідок зростання загального рівня освіти та культури, а також вимог людей щодо умов життя та праці. Це потребує нових підходів до управління загалом і створення нових важелів управління персоналом зокрема.

Зміст управління трудовими  ресурсами залежить від обраної  концепції, що відбиває ставлення до персоналу: теорії людських (трудових) ресурсів; теорії людського капіталу. Теорія людських (трудових) ресурсів базується  на твердженні, що працівник -- такий самий фактор виробництва, як і решта ресурсів. У ранніх теоріях управління (у класичній та ранній адміністративній) вважалося, що ставитися до персоналу та керувати ним можна так само, як і іншими виробничими ресурсами, використовуючи ті самі інструменти та методи. Ринок праці надає підприємцеві можливості наймати потрібну кількість персоналу необхідної кваліфікації. А надлишок трудових ресурсів через безробіття доводить, що зробити це не дуже важко. Конкуренція між робітниками за престижну працю перекладає тягар з підготовки та перепідготовки кадрів на їхні власні плечі. Але людина -- це не лише «носій праці». Результати дослідження ролі та значення персоналу навіть у високотехнологічних, роботизованих виробництвах доводять, що додана вартість створюється насамперед людьми.

У виробничому потенціалі трудові ресурси -- найбільш активний фактор, який дає змогу йому (потенціалу) адаптуватися до змін і розвиватися. З іншими ресурсами персонал об'єднує  те, що він має відповідати вимогам тих напрямків діяльності, які має та планує до освоєння підприємство.

Трудові ресурси -- поняття  дуже складне; воно охоплює різноманітні групи працівників незалежно  від їхньої ролі в процесі виробництва, від функцій, які вони виконують, кваліфікаційного складу тощо. Вимоги, що висуваються до кожної з груп робітників -- різні, тому при забезпеченні підприємства трудовими ресурсами застосовується диференційований підхід.

Для правильного визначення підходу до формування кадрової складової  виробничого потенціалу застосовують різні групування персоналу підприємства.

Щодо ролі у виробництві  виокремлюють промислово-виробничий та невиробничий персонал. В основу такого поділу покладено об'єкти їхньої праці, а не функції. Промислово-виробничий персонал -- це працівники, зайняті безпосередньо у виробництві продукції, а також у підрозділах обслуговування. Непромисловий персонал -- це робітники, безпосередньо не пов'язані з виготовленням продукції, тобто робітники-ремонтники будівель і споруд, працівники наукових лабораторій, навчальних підрозділів, соціальних закладів тощо.

Такий поділ до деякої міри умовний (наприклад, наукові підрозділи -- це могутня виробнича підсистема, спрямована в майбутнє), однак вона дає змогу забезпечити виробництво  кадрами. Склад кадрів -- носіїв праці -- розглядається при цьому деперсоніфіковано, за категоріями та групами робітників у розрізі їхніх спеціальностей та кваліфікації. 
Специфіка трудових ресурсів полягає в тому, що забезпечення ними підприємства пов'язано з роботою з конкретними особами, які мають не лише професійно-кваліфікаційні характеристики, а й досвід, рівень культури, виховання, статево-вікові відмінності. Крім того, будь-які зміни на підприємстві зумовлюють зміни вимог до персоналу, тому не треба сподіватися на те, що можна вдовольнити потреби підприємства в трудових ресурсах один раз і назавжди. Необхідно постійно вивчати потреби у персоналі та можливості їх задоволення. 

Необхідні прямі  та непрямі витрати (інвестиції) у відповідні заохочення персоналу для забезпечення ефективного функціонування підприємства постійно зростають і включають в себе: заробітну плату, витрати на соціальні потреби (соціальне страхування та пенсійне забезпечення); витрати на пошук, найом і підготовку (перепідготовку) працівників, які тим вищі, чим кваліфікованіші кадри потрібні для здійснення процесу виробництва та управління; витрати на створення робочих місць з певними умовами праці, обладнанням, що постійно вдосконалюється з розвитком науково-технічного прогресу та міжнародної конкуренції.

Залежно від галузі економіки витрати на персонал становлять від 20 до 80% доданої вартості; ця частка з прийняттям відповідних законів щодо соціального захисту населення в країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою, постійно підвищується, стає майже нечутливою до змін кон'юнктури на ринку праці. Усе це створює певні умови, в яких кожне підприємство розробляє свої стратегії щодо трудових ресурсів, які дуже тісно пов'язані з фінансовими, інформаційними і функціональними стратегіями.