Шпаргалка по арбитражному процессу

Під час укладання  господарських договорів сторони  можуть визначати зміст на підставі вільного волевиявлення. У окремих випадках укладання господарського договору проходить стадію судового рішення. Стаття 179 ГК України передбачає можливість укладення господарського договору як між суб'єктами господарювання, так і між ними та негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами основна діяльність яких здійснюється поза сферою суспільного виробництва. Однак суб'єктний склад господарських договорів є ширшим від того, що передбачено у ст. 179 ГК України у якій йдеться тільки про господарські договори, які є підставою майново-господарських зобов'язань, у той час як договірної форми набуває більшість господарських відносин, зокрема тих, де відсутній "майновий компонент".

Господарські  договори можуть класифікуватися за різними критеріями.

За економіко-правовими результатами виокремлюють такі різновиди господарських  договорів:

1. Збутові. 

2. Договори на  передання майна в користування.

3. Договори на  надання послуг покликані "обслуговувати"  ринковий обмін майна (у широкому  значенні слова) у товарній  формі.

4. Договори на  виконання робіт пов'язані, як  правило, із проектуванням, будівництвом  нових, розширенням, реконструкцією.

За формою та ступенем організації  ринку, у межах якого укладено договір, розрізняють:

1. Біржові договори.2. Договори, укладені в межах звичайних виробничих ринків (ринків робіт, послуг).

3. Договори, укладені  в межах електронного ринку  (тобто через мережу Інтернет).

Деякі кваліфікаційні критерії сформовано вже внаслідок  регулюючого впливу правових норм.

Так, за порядком узгодження договірних умов господарські договори поділяють на такі:

1. Взаємоузгодженні.

2. Договори приєднання.

3. Нормативно-рамкові  договори.

 

 

 

14. Правове регулювання цін та  ціноутворення у сфері господарювання

Відповідно до ст. 189 ГКУ  ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку  реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Вона зазначається в договорі у гривнях. У зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати в господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

У ст. 190 ГКУ наводиться визначення поняття вільних цін. Зокрема, вільні ціни встановлюються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах також за рішенням суб'єкта господарювання.

Встановлення державних  та комунальних цін регулюється  ст. 191 ГКУ, де, зокрема, визначається, що державні фіксовані та регульовані  ціни встановлюються на ресурси, що визначально впливають на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (посл

уги) суб'єктів господарювання — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом  Міністрів України. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок  коштів Державного бюджету України. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, що виробляються комунальними підприємствами. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

 

 

 

15. Корпоративні права

Термін «корпоративні  права» уперше з'явився у вітчизняному правовому полі ще за часів існування СРСР, але містився він лише в деяких міжнародних угодах з питань уникнення подвійного. Прийняття в 1991 році низки основоположних законів — «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» заклало правове підґрунтя для функціонування нових корпоративного типу. Із появою таких організації почав вживатися новий термін — «корпоративні права». під корпоративним правом розуміютьправо громадян на управління суб'єктами підприємницької діяльності й одержання дивідендів відповідно до своєї частки майна².

Перше легальне визначення поняття «корпоративні права» було дано в спеціальних законах. У  пункті 1.8. Закону «Про оподатковування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року

Із при йняттям Господарського кодексу України вперше на законодавчому рівні було дано загальне визначення корпоративних прав. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167).

Із цього визначення випливають такі ознаки корпоративних прав:

1)  ці права можуть належати будь-якій фізичній або юридичній особі, але, згідно з ч. 2 ст. 167 ГК України, законом можуть бути встановлені обмеження щодо володіння корпоративними правами та (або) їх здійснення;

2)  ці права зумовлюються належністю особі частки в статутному фонді (майні) Іосподарської організації (тобто така організація повинна мати корпоративний устрій — їїстатутний фонд або майно має бути оділеним 
на частки); при цьому така частка може становити і 100 відсотків;

3)      ці права включають трійку «базових прав». 

У частині 1 ст. 167 ГК України  наводиться перелік основних корпоративних  прав, але залежно від організаційно-правової форми господарської організації, відносно якої виникають корпоративні права, їх зміст та порядок реалізації можуть суттєво відрізнятися.

 

 

 

 

 

 

 

16. Поняття та види об’єднаня Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх ви- робничої, наукової, та іншої діяльності для вирішення спільних еко- номічних та соціальних завдань. Види об’єднаньЗалежно від порядку заснування об’єднання підприємств, мо- жуть утворюватися, як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання. Асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організа- ції спільних виробництв, на основі об’єднання учасниками фінансо- вих та матеріальних ресурсів, задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Корпорація — договірне об’єднання, створене на основі поєд- нання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень центра- лізованого регулювання діяльності кожного з учасників органом централізованого управління.Консорціум — тимчасове статутне об’єднання підприємств ібанківського капіталу для досягнення його учасниками певної спіль- ної господарської мети Концерн — концерном визнається статутне об’єднання підпри- ємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання.

Конгломерат — статутне об’єднання підприємств, які здійсню- ють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва, науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльнос- ті, а також організації комерційного обслуговування. Холдінгові компанії. Асоційовані підприємства (господарські організації) — це група суб’єктів господарювання — юридичних осіб, пов’язаних між собою економічними або організаційними від- носинами у формі участі у статутному фонді або управлінні. Залеж- ність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирі- шальною.Створення холдінгових компаній в процесі корпоратизації і приватизації не допускається в таких галузях:•           торгівля товарами народного споживання та продукції;•           виробничо-технічного призначення;•           виробництво та переробка сільськогосподарської продукції;•           громадське харчування та побутове обслуговування населення;•           автомобільний транспорт (крім  підприємств,  що  виконують переважно міжнародні перевезення).Промислово-фінансові групиПідприємство може бути учасником промислово-фінансової групи або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи.Промислово-фінансова група є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку приоритетних галузей ви- робництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з ме- тою виробництва кінцевої продукції.

Фінансово-промислова група  не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт  господарювання.Порядок утворення  та інші питання діяльності фінансово-про- мислових груп визначається законом  про фінансово-промислові гру- пи, іншими нормативно-правовими актами

17. Державні та комунальні унітарні  підприємства

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом  державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини  державної власності, як правило, без  поділу її на частки, і входить до сфери його управління.Орган державної  влади, до сфери управління якого  входить підприємство, є представником  власника і виконує його функції  у межах, визначених законом.

Державні унітарні підприємства поділяються на: 1) державні комерційні підприємства. 2) казенні підприємства. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади, - і виконує його функції у межах, визначених законом.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна та участі в  підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У  випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

До господарських товариств  належать:

1) акціонерні товариства 

2) товариства з обмеженою  відповідальністю;

3) товариства з додатковою  відповідальністю.

4) повні товариства, тобто  господарські товариства,;

5)командитні товариства, під якими розуміються господарські  товариства, у яких один або  кілька учасників здійснюють  від імені товариства підприємницьку  діяльність і несуть за його  зобов'язаннями додаткову солідарну  відповідальність усім своїм  майном, на яке за законом може  бути звернено стягнення (повні  учасники), а інші учасники присутні  в

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18. Виконання господарських зобов’язаньВідповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.Виконання грошових зобов'язань має певну специфіку, що визначена ст. 198 ГК. Так, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, (а) здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (якщо інше не встановлено законом); (б) повинні бути виражені й підлягають оплаті у гривні; (в) нарахування відсотків за такими зобов'язаннями застосовуються у випадках, розмірах і порядку, визначених законом (Закон від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань") або договором.Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язаною особою. Проте, відповідно до ст. 194 ГК, господарське зобов'язання може бути виконане в цілому або в частині третьою особою, що не є стороною в зобов'язанні. Ст. 195 ГК передбачається можливість делегування прав у господарських зобов'язаннях. Передача прав має бути документально оформлена - актом передачі, що вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту - з дня офіційного опублікування цього акта. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.У господарському зобов'язані можуть брати участь кілька управлених або кілька зобов'язаних суб'єктів (ст. 196 ГК). У такому випадку кожний з управлених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Виконання за участю кількох зобов'язаних осіб має бути солідарним (ч. 2 ст. 196 ГК). При такому виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (статті 541-544), якщо інше не передбачено законом.Вимога закону щодо виконання господарського зобов'язання в натурі підкріплюється положенням ч. 2 ст. 194 ГК України, відповідно до якого неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натуральній формі.Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором. Проте застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє його (суб'єкта) від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.Зобов'язання має бути виконане також:в повному;вчасно.Одностороння відмова від виконання господарського зобов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається в певних випадках:передбачених законом;Управлена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Прийняття виконання за договірним зобов'язанням зазвичай оформляється актом прийому-передачі виконання, підписаного уповноваженими представниками сторін договору.