Шпаргалка по арбитражному процессу

право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права  колективної власності юридичної  особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;

оренда, на підставі якої об'єкти права колективної власності  передаються в користування іншим  особам.

40. Види біржових угод.Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Укладаються ці угоди через посередників - брокерські контори і брокерів, а не самими продавцями і покупцями реального товару. Детально біржові угоди регулюються Правилами біржової торгівлі, затвердженими біржовими комітетами, а зміст цих угод визначається Типовими контрактами, які також затверджують біржові комітети.Згідно з п. "а" ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" біржова угода може бути укладена на купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, які допущені для обігу на товарній біржі. Згідно з цим критерієм є угоди:з негайним виконанням. Така назва угод зумовлена тим, що придбання або відчуження товару передбачає у цьому разі саме "негайне" виконання угоди. Конкретний термін визначається Правилами біржової торгівлі;

термінові (угоди  на строк). Згідно з такими угодами організація-продавець передає у певний, визначений сторонами строк у власність (повне господарське відання) організації-покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар на умовах (щодо строку платежу, ціни), встановлених договором. Форвардний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

З огляду на юридичний спосіб забезпечення виконання вирізняються біржові угоди із заставою. Одним з видів біржових угод на строк є ф'ючерсні угоди, предметом яких є стандартні біржові контракти на стандартизований товар з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладання контракту.Ф'ючерсний контракт визначається Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" як стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.Покупець, якщо він не заінтересований у ціні контракту на день його виконання, може продати його на біржі.Купівля-продаж ф'ючерсів з метою страхування від несприятливого коливання цін на біржовий товар протягом строку їх дії називається хеджуванням.Наступним видом біржових угод є опціон, тобто стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціона або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.ерший продавець опціона (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.Будь-який покупець опціона має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціона.Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

41. Правила біржової торгівлі

Правовий режим і функції  Правил біржової торгівлі регулює ст. 17 Закону України "Про товарну  біржу". Ця стаття визначає обов'язковий  зміст Правил, коло питань діяльності біржі, на які вони поширюються, основні  заборони, що мають діяти на товарній біржі. Правила регулюють: 
порядок здійснення біржових операцій;порядок ведення біржової торгівлі;процедуру біржового арбітражу з цих питань.

Правила біржової торгівлі визначають:строк та місце проведення біржових операцій;склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;порядок здійснення та реєстрації біржових операцій; 
порядок надання та розмір плати за користування послугами біржі;відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;інші положення, встановлені органами управління біржі. 
Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів біржі або уповноваженим ними органом. 
Закон України "Про товарну біржу" передбачає, що на кожній товарній біржі мають діяти загальні заборони, а саме:забороняються купівля і продаж товарів та контрактів з метою впливу на динаміку цін (тобто навмисне скуповування їх) як однією особою безпосередньо, так і через підставних осіб; 
забороняються будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі з метою зміни чи фіксації поточних біржових цін; 
забороняється поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до штучної зміни кон'юнктури. 
Не підлягає розголошенню зміст біржової угоди, за винятком назви товару, кількості, ціни, місця і строку виконання. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

42. Правовий режим вільних екномічних зон.

Вільна економічна зона - це частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Для ВЕЗ характерним є те, що на її території запроваджуються  пільгові митні, валютно-фінансові, податкові  та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних  та фізичних осіб.

Правовий режим ВЕЗ  в Україні визначається, в першу  чергу, Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних  зон" від 13 жовтня 1992 р.

Важливе значення для активізації  підприємницької діяльності, нарощування  експорту товарів і послуг та прискорення  соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова  Кабінету Міністрів України "Про  Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" від 14 березня 1994 р. № 167, якою зазначену  Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України "Про загальні засади створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" в Україні  залежно від господарської спрямованості  та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

- зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням.;

- комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення;

- науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу.;

- туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються у регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал;

- банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.

Крім зазначених, в Україні  можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у  собі риси та елементи зон різних типів.

розрізняють ВЕЗ інтеграційні та анклавні.

Залежно від місцезнаходження ВЕЗ поділяються на зовнішні (розміщені  на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Управління ВЕЗ має  певну специфіку, яка полягає  в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості  працівників та/або мешканців  на її території. Проте незалежно  від типу ВЕЗ їх органами управління є місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх  повноважень (їхні функції та повноваження щодо управління ВЕЗ визначені ст. 10 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"); орган  господарського розвитку і управління ВЕЗ, що створюється за участю суб'єктів  економічної діяльності України  та іноземних суб'єктів такої  діяльності (функції цього органу, визначені ст. 11 зазначеного Закону, можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності ВЕЗ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

43. Вирішення господарських спорів

   Судовий розгляд  відбувається в засіданні господарського  суду, протягом чого суд безпосередньо  досліджує докази і встановлює  фактичні обставини, на підставі  яких виносить законне й обґрунтоване  рішення

Судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання (ст. 4-4 ГПК). Стаття 81-1 Господарського процесуального кодексу України регулює питання, пов’язані з протоколом судового засідання, вона набуде чинності 28 червня 2002 р.

   Спір має бути  вирішений господарським судом  у строк не більше двох місяців  від дня одержання позовної  заяви. Спір про стягнення заборгованості  за опротестованим векселем має  бути вирішений господарським  судом у строк не більше  одного місяця від дня одержання  позовної заяви.

      Суддя оголошує склад господарського суду, роз’яснює учасникам судового процесу їхні права та обов’язки.   При порушенні справи й підготовці її до судового провадження суддя забезпечує своєчасне повідомлення всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду.

У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача  та інші особи, які беруть участь у  засіданні. Розгляд справи по суті, як правило, починається з викладу  обставин справи позивачем.

   Слід відмітити,  що визнання позову або відмова  від нього, укладення мирової  угоди можливі в будь-якій стадії розгляду спору до винесення.

   У разі визнання  відповідачем позову господарський  суд приймає рішення про задоволення  позову за умови, що дії відповідача  не суперечать законодавству  або не порушують прав і  охоронюваних законом інтересів  інших осіб.

      Рішення  виноситься після того, як будуть  визначені всі обставини й  можна дати відповідь на всі  питання спору, який розглядається.  Головуючий з’ясовує в осіб, які  беруть участь у справі, чи  є у них додаткові матеріали.  За відсутності таких заяв  дослідження справи оголошується  закінченим.

   Прийняття рішень  виокремлюється в самостійну  частину судового розгляду. Судове  рішення приймається суддею за  результатами обговорення усіх  обставин справи, а якщо спір  вирішується колегіально — більшістю  голосів суддів. Жоден із суддів  не має права утримуватися  від голосування. Суддя, не  згодний з рішенням більшості  складу колегії суддів, зобов’язаний  підписати процесуальний документ  і має право викласти письмово  свою окрему думку, яка долучається  до справи, але не оголошується (ст. 4-7 ГПК).

   Прийняте рішення  розсилається сторонам, прокурору,  який брав участь у господарському  процесі, третім особам у п’ятиденний  строк після його прийняття  або вручається під розписку (ст. 87 ГПК).

   Нормальний перебіг  процесу іноді порушується обставинами,  які не були або не могли  бути враховані при порушенні  підготовки справи до господарського  розгляду. Наявність цих обставин  або перешкоджає винесенню рішення,  або виключає можливість розгляду  спору по суті, що тягне відповідно  відкладення розгляду справи, або  зупинення по справі, або залишення  позову без розгляду.

   Суддя має право  оголосити перерву в засіданні  в межах встановленого строку  вирішення спору з наступною  вказівкою про це в рішенні  або ухвалі.

   Про припинення  провадження у справі виноситься  ухвала, в якій мають бути вирішені  питання про розподіл між сторонами  судових витрат, про повернення  державного мита з бюджету,  а також можуть бути вирішені  питання про стягнення штрафів,  передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК. Ця ухвала може бути  оскаржена.

   Почата в господарському  суді справа не може бути  закінчена прийняттям рішення  також у випадку, коли при  її розгляді виявлено недотримання  позивачем деяких зобов’язань  у процесі, а позов залишається  без розгляду. Залишення позову  без розгляду допускається тільки  на підставах, передбачених ст. 81 ГПК, перелік яких є вичерпним. 

44. Поняття та юридичні ознаки  біржі

Терміном "біржа" позначаються: 1) сукупність осіб, що постійно в певному  місці здійснюють торговельні операції; 2) місце їх зібрання; 3) сукупність угод, які укладаються у цьому місці.

Ці три значення поняття  біржі узагальнені в законодавчому  його визначенні, що міститься в  Законі України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. Цей Закон визначає умови створення та діяльності товарних бірж на території України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних та фізичних осіб, які здійснюють виробничу і  комерційну діяльність, і має на меті надання послуг щодо укладання  біржових угод, виявлення товарних пін, попиту і пропозицій товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообороту  і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Залежно від предмета діяльності розрізняють фондові і товарні  біржі.

Об'єктами операцій фондової біржі є акції; облігації республіки, місцевих позик і підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; векселі.