Публічне адміністрування в сфері оборони та безпеки

Публічне  адміністрування в сфері оборони  та безпеки

Публічне  адміністрування в сфері оборони  і безпеки держави - одна з провідних  галузей публічного управління в  Україні. Життя і безпека людини залежить від ефективності діяльності суб'єктів владних повноважень в адміністративно-політичній сфері. Широкі можливості застосування заходів адміністративного примусу ускладнюють адміністративно-правовий механізм регулювання у цій сфері. Права та законні інтереси особи потребують особливого захисту суб'єктами владних повноважень, посиленого громадського контролю за діяльністю державних органів. Метою цієї теми є, в першу чергу, чітке з'ясування меж правового впливу, компетенції суб'єктів владних повноважень у сфері оборони і безпеки держави. Це дасть змогу зрозуміти і відповідні механізми контролю за діяльністю суб'єктів владних повноважень та способи забезпечення законності їх діяльності.

1. Оборона як об'єкт публічного  адміністрування

Протягом  усіх років незалежності відбувалося  нарощування формального потенціалу органів сектору безпеки і  оборони, які вирішують внутрішні  завдання при одночасній редукції інституційного потенціалу, насамперед Збройних Сил  України. За розрахунками, здійсненими у Національному інституті стратегічних досліджень, станом на травень 2011 р.

Збройні Сили України нараховують 160 тис. військовослужбовців та 40 тис. вільнонайманих працівників (доцільно порівняти з 720 тис. у 1991 p.). Державна прикордонна служба відповідно до законодавства нараховує 42000 військовослужбовців. МВС - 324400, з них 240200 осіб рядового і начальницького складу (з них 190500 утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, а інші - Державна служба охорони як госпрозрахункова організація). Внутрішні війська - 33300, з них - 32700 військовослужбовців, Державна кримінально-виконавча служба - 46600. Податкова міліція - 12300 осіб. Державна митна служба - 18210. Служба безпеки України - 27200 військовослужбовців, а загалом 33500 Служба зовнішньої розвідки України має чисельність 4010 осіб. Управління державної охорони - 3000 осіб. Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації нараховує 7246 осіб. Загальна чисельність спецслужб (близько 50 тис.) наполовину та на третину перевищує відповідні показники Польщі (25 тис.) та ФРН (30 тис). В органах Прокуратури України, за оцінками ГРЕКО 2007 p., працюють приблизно 10000 осіб (лише слідчих - 1500). Офіційні дані про кількість прокурорів не оприлюднюються.

У більшості  розвинених країн (країни ЄС, США, Японія) кількість поліцейських на 1 тис. мешканців складає 2-3 працівники (зокрема це і працівники прикордонної поліції). В Україні - 6-9 правоохоронців. При цьому населення держави має тенденцію до зменшення, а чисельність правоохоронців - до збільшення. У Міністерстві з надзвичайних ситуацій (йдеться про воєнізовані підрозділи рятувальної служби) налічується 6226 осіб.

Таким чином, сьогодні в Україні налічується  принаймні 609692 осіб (або майже 1,5% населення  країни, чи 2,3% наявних трудових ресурсів), які є військовослужбовцями або  мають спеціальні звання, класний  чин, інакше кажучи, носять погони (або 599492, якщо врахувати реальну кількість  військовослужбовців ЗС). З них за найвищими оцінками лише до 200 тисяч (менше однієї третини від загальної чисельності) забезпечують зовнішню безпеку держави, тоді як інші - внутрішню.

При цьому  слід зазначити, що протягом 20 років кардинальних трансформацій моделі органів сектору безпеки та оборони не відбулося, у своїх глибинних основах ці структури залишилися сутнісно радянськими.

У лекції розглянуто особливості публічного адміністрування  в сферах: оборони, національної безпеки, а також адміністративну відповідальність за правопорушення в зазначених сферах та особливості надання адміністративних послуг.

Необхідно розпочати  з побудови системи суб'єктів  публічного адміністрування в сфері  оборони. Аналіз основних нормативно-правових актів цієї сфери дає підстави скласти таку систему суб'єктів публічного адміністрування:

- Верховна  Рада України;

- Президент  України;

- Рада національної  безпеки і оборони України;

- Кабінет  Міністрів України;

- Міністерство  оборони України;

- Генеральний  штаб Збройних Сил України;

- інші військові  формування, утворені відповідно  до законів України;

- Центральні  та інші органи виконавчої  влади;

- Рада міністрів  Автономної Республіки Крим;

- місцеві  державні адміністрації;

- органи  місцевого самоврядування;

Верховна Рада України в межах  повноважень, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання  питань сфери оборони.

 

Президент України

 

Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України. Повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України визначаються законами.

 

Для здійснення повноважень у сфері  оборони, визначених Конституцією та законами України, Президент України видає  укази і розпорядження. Як Верховний  Головнокомандувач Збройних Сил  України Президент України видає  накази і директиви з питань оборони.

 

Рада національної безпеки і  оборони України

 

Рада національної безпеки і  оборони України координує і  контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері оборони в  межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України "Про  Раду національної безпеки і оборони  України".

 

Кабінет Міністрів України у  сфері оборони:

 

забезпечує в межах своєї  компетенції державний суверенітет  України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання  Конституції і законів України, актів Президента України у сфері  оборони держави;

 

визначає потреби в оборонних  витратах, забезпечує виконання затвердженого  Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у  визначених обсягах;

 

організовує розроблення і виконання  державних програм розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань  та розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з  питань оборони;

 

здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

 

встановлює порядок надання  Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного  простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв'язку і радіочастотного  ресурсу, комунікацій, інших об'єктів  інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних  і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань, як на платній, так і безоплатній  основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

 

 

 

здійснює загальнодержавні заходи щодо забезпечення живучості об'єктів  національної економіки та державного управління у воєнний час;

 

забезпечує комплектування особовим складом Збройних Сил України, інших  військових формувань та відповідних  правоохоронних органів, здійснює заходи, пов'язані з підготовкою та проведенням  призову громадян України на строкову військову службу;

 

здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення  державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

 

організовує підготовку населення  і території держави до оборони;

 

вирішує питання щодо врегулювання діяльності місцевих органів військового  управління (військових комісаріатів), допризовної та призовної підготовки, підготовки призовників з військово-технічних  спеціальностей, ведення військового  обліку військовозобов'язаних і призовників, виконання військово-транспортного  обов'язку;

 

встановлює відповідно до закону порядок  і терміни повного відшкодування  вартості об'єктів права приватної  власності, що згідно із законом відчужувалися  у зв'язку зі здійсненням заходів  правового режиму воєнного стану;

 

утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи Збройних Сил України, інших  військових формувань і військові  навчальні заклади та військові  кафедри (відділення, факультети) інших  державних вищих навчальних закладів;

 

забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист військовослужбовців  та осіб, звільнених у запас або  у відставку, членів їх сімей, а також  членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження  військової служби або потрапили  в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних  миротворчих операціях;

 

здійснює у визначених законом  випадках регулювання господарської  діяльності у Збройних Силах України  та інших військових формуваннях;

 

встановлює відповідно до закону порядок  реалізації та утилізації озброєння, військової техніки, іншого майна Збройних Сил  України та інших військових формувань  і правоохоронних органів, а також  утилізації металобрухту, який утворився  в них;

 

забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільного захисту України, надання військової допомоги іншим державам, направлення  підрозділів Збройних Сил України  до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території  України та участі України в міжнародних  миротворчих операціях;

 

контролює виконання законів у  сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує  і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України.

 

Шляхом аналізу низки законів  розглянемо особливості організації  оборони та правовий статус інших  суб'єктів публічного адміністрування  в сфері оборони.

 

Закон України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 р. встановлює засади оборони  України, а також повноваження органів  державної влади, основні функції  та завдання органів військового  управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.

 

Оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави  щодо підготовки до збройного захисту  та її захист у разі збройної агресії  або збройного конфлікту.

 

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної  влади, усіх ланок воєнної організації  України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, за необхідності, з мирного на воєнний  стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також  готовності населення і території  держави до оборони.

 

Для організації оборони держави  Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України.

 

Указом Президента України від 2 червня 2006 р. № 469/2006 було затверджено  Військово-адміністративний поділ  території України.

 

Військово-адміністративний поділ  території України - це розмежування території держави на військово-адміністративні  зони в інтересах забезпечення оборони  України.

 

Військово-адміністративний поділ  території України визначає територіальний розподіл повноважень та відповідальності органів військового управління Збройних Сил України у сфері  оборони держави на суші, на воді та у повітряному просторі.

 

Основою для здійснення військово-адміністративного  поділу є:

 

адміністративно-територіальний устрій України;

 

відомості про характер можливих воєнних  конфліктів та основні реальні і  потенційні загрози національній безпеці  у воєнній сфері;

 

функції та завдання Збройних Сил  України, інших військових формувань  і правоохоронних органів у мирний та воєнний час, дані про стан і  перспективи їх розвитку;

 

дані про стан і перспективи  розвитку військової інфраструктури.

 

Територія України поділяється  на такі військово-адміністративні  зони:

 

- військово-сухопутні - для поділу  суші;

 

- військово-повітряні - для поділу  повітряного простору;

 

- військово-морські - для поділу  територіального моря і внутрішніх  вод України у Чорному морі, внутрішніх вод України в Азовському  морі та Керченській протоці