9. Відмову органів
місцевого самоврядування або
органів виконавчої влади у
наданні земельної ділянки в
користування або залишення клопотання
без розгляду в установлений
строк може бути оскаржено
в судовому порядку. Рішення про
відмову у наданні земельної
ділянки в користування має
містити мотивовані пояснення
з посиланням на відповідні
положення нормативно-правових актів,
затвердженої містобудівної документації
та документації із землеустрою.
Варіант № 16
- Принципи земельного права.
В основі правового
регулювання земельних відносин лежать
принципи, які відображають характер і
тенденції розвитку всього змісту земельного
права. Принципами права прийнято вважати
головні положення та основні ідеї, які
характеризуються універсальністю, загальною
значимістю, вищою імперативністю та відображають
істотні положення права. Принципи земельного
права реалізуються шляхом відтворення
основних положень у земельному законодавстві,
які пронизують його систему та вдосконалюються
разом з їх розвитком. Виходячи з цього
принципи земельного права поділяють
на конституційні, загальні та спеціальні.
Конституційні принципи
є універсальними і властивими усім галузям
вітчизняного права. Загальні принципи
є результатом відтворення конституційних
принципів права. Конституційні та загальні
принципи відображаються в земельному
законодавстві, набуваючи характеру і
змісту спеціальних земельно-правових
принципів. Тому наявний взаємозв'язок
конституційних, загальних та спеціальних
принципів. Проте особливий інтерес тут
становлять спеціальні принципи земельного
права.
Відомо, що земельне
законодавство базується на принципах:
поєднання особливостей використання
землі як територіального базису, природного
ресурсу та основного засобу виробництва;
забезпечення рівності права власності
на землю громадян, юридичних осіб, територіальних
громад та держави; невтручання держави
у здійснення громадянами, юридичними
особами та територіальними громадами
своїх прав щодо володіння, користування
і розпорядження землею, крім випадків,
передбачених законом; забезпечення раціонального
використання та охорони земель; забезпечення
гарантій прав на землю; пріоритет вимог
екологічної безпеки. Наведені принципи
земельного права закріплено у ст. 5 чинного
ЗК України. На жаль, у змісті зазначеної
норми серед принципів земельного права
не знайшли відображення такі його принципові
базові засади, як першочергове забезпечення
прав на землі громадян України; поєднання
публічних та приватних інтересів у землекористуванні;
пріоритетність правового режиму земель
сільськогосподарського призначення;
посилена охорона ґрунтів тощо.
Система спеціальних
принципів ґрунтується на структурній
організації системи земельного права.
Під спеціальними принципами земельного
права слід розуміти закріплені чинним
земельним законодавством основні керівні
засади, які виражають сутність норм земельного
права та головні напрями в галузі правового
регулювання суспільних відносин, пов'язаних
з раціональним використанням та ефективною
охороною земельних ресурсів. Такі керівні
засади та головні напрями регулювання
земельних відносин закріплені у багатьох
нормах земельного законодавства, але
найважливіші з них виділяють особливо.
Принцип цільового
і раціонального використання земель
пронизує зміст усіх інститутів земельного
права. Цільове призначення земель — це
встановлені законодавством порядок,
умови та межі експлуатації (використання)
земель для конкретних цілей відповідно
до категорій земель, які мають особливий
правовий режим.
Суть раціонального
використання земель полягає в забезпеченні
водночас ефективного використання земель
та їх охорони. Законодавством встановлено
спеціальні вимоги з метою збереження
ґрунтової родючості земель, підвищення
їх врожайності, забезпечення збереження
і відтворення земельних ресурсів, екологічної
цінності природних і придбаних якостей
землі. Земельно-правові норми передбачають
певні вимоги щодо розміщення промислових
і будівельних об'єктів, запобігання негативному
впливу на стан земель та навколишнє середовище
тощо. Наведені заходи істотно впливають
на стан забезпечення цільового і раціонального
використання земельних ресурсів та реалізації
цього принципу.
Принцип встановлення
особливого правового режиму земель відповідних
категорій безпосередньо передбачений
у ч. 2 ст. 18 ЗК України.
Під правовим режимом
земель слід розуміти встановлений правовими
нормами порядок та умови використання
земель всіх категорій за цільовим призначенням,
забезпечення й охорону прав власників
землі та землекористувачів, здійснення
державного управління земельним фондом
та контролю за використанням землі, додержанням
вимог земельного законодавства, ведення
земельного кадастру, проведення землеустрою
та здійснення земельного моніторингу,
внесення плати за землю і застосування
заходів заохочення за використання земельних
ресурсів та мір юридичної відповідальності
за порушення земельного законодавства.
Принцип пріоритету
сільськогосподарського використання
земель та їх охорони базується на пріоритетності
розвитку правового регулювання земель
сільськогосподарського призначення.
Це означає, що землі, придатні для потреб
сільського господарства, повинні надаватися
насамперед для сільськогосподарського
використання. Для несільсько-господарських
потреб мають надаватися землі, не придатні
для ведення сільського господарства,
або сільськогосподарські угіддя гіршої
якості. Враховуючи обмежену кількість
та особливу якість сільськогосподарських
земель, такі заходи є обґрунтованими
й випливають зі змісту пріоритетності
використання земель для сільськогосподарських
потреб. Земельне законодавство також
встановлює спеціальні вимоги щодо охорони
земель сільськогосподарського призначення
з введенням стандартів і нормативів охорони
земель та відтворення родючості ґрунтів.
Принцип здійснення
контролю за використанням та охороною
земель полягає в наявності спеціальних
організаційно-правових засобів, за допомогою
яких здійснюється контроль за використанням
та охороною земельних ресурсів. Державний
контроль за використанням та охороною
земель здійснюють уповноважені органи
виконавчої влади з питань земельних ресурсів,
а за додержанням вимог законодавства
про охорону земель — спеціально уповноважені
органи з питань екології та природних
ресурсів.
Поряд з державним
контролем за використанням та охороною
земель здійснюється самоврядний та громадський
контроль у цій сфері. Самоврядний контроль
за використанням та охороною земель здійснюють
сільські, селищні, міські, районні та
обласні ради. Громадський земельний контроль
покладено на громадських інспекторів,
які призначаються відповідними органами
місцевого самоврядування і діють на основі
положення, затвердженого центральним
органом виконавчої влади по земельних
ресурсах.
Принцип платності
використання земель був запроваджений
Законом України “Про плату за землю”
від 3 липня 1992 р., який діє у редакції від
19 вересня 1996 р..
Принцип забезпечення
захисту прав юридичних осіб та громадян
на землю закріплений у багатьох нормах
земельного законодавства і передбачає
такі спеціальні способи їх захисту: визнання
прав; відновлення стану земельної ділянки,
який існував до порушення прав, і запобігання
вчиненню Дій, що порушують права або створюють
небезпеку порушення прав; визнання угоди
недійсною; визнання недійсними рішень
органів виконавчої влади або органів
місцевого самоврядування; відшкодування
заподіяних збитків, а також інші способи,
передбачені законом.
- Основні підстави й умови набуття
прав на землю громадянами.
Громадяни набувають права
власності та права користування земельними
ділянками із земель державної або комунальної
власності за рішенням органів виконавчої
влади або органів місцевого самоврядування
та державних органів приватизації щодо
земельних ділянок, на яких розташовані
об’єкти, які підлягають приватизації,
в межах їх повноважень, визначених ЗК
(Земельний кодекс України).
Набуття права на землю громадянами здійснюється
шляхом передачі земельних ділянок у власність
або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок
у власність громадянам провадиться у
разі: приватизації земельних ділянок
, які перебувають у користуванні громадян;
одержання земельних ділянок внаслідок
приватизації державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ
та організацій; одержання земельних ділянок
із земель державної комунальної власності
в межах норм безоплатної приватизації,
визначених ЗК.
Передача земельних ділянок безоплатно
у власність громадян у межах норм, визначених
ЗК, провадиться один раз по кожному виду
використання.
Громадяни, які добросовісно, відкрито
і безперервно користуються земельною
ділянкою протягом 15 років, але не мають
документів, які б свідчили про наявність
у них прав на цю земельну ділянку, можуть
звернутися до органу державної влади
або органу місцевого самоврядування
з клопотанням про передачу її у власність
або надання у користування. Розмір цієї
земельної ділянки встановлюється у межах
норм, визначених ЗК.
До особи, яка придбала житловий будинок,
будівлю або споруду, переходить право
власності на земельну ділянку, на якій
вони розміщені, без зміни її цільового
призначення, у розмірах встановлених
договором. Якщо договором про відчуження
житлового будинку, будинку або споруди
розмір земельної ділянки не визначено,
до набувача переходить право власності
на ту частину земельної ділянки, яка зайнята
житловим будинком, будівлею або спорудою,
та на частину земельної ділянки, яка необхідна
для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда
розміщені на земельній ділянці, наданій
у користування, то в разі їх відчуження
до набувача переходить право користування
тією частиною земельної ділянки, на якій
вони розміщені, та частиною ділянки, яка
необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до ст. 121 (Норми безоплатної
передачі земельних ділянок громадянам)
ЗК громадяни України мають право на безоплатну
передачу їм земельних ділянок із земель
державної або комунальної власності
в таких розмірах: для ведення фермерського
господарства - в розмірі земельної частки
(паю), визначеної для членів сільськогосподарських
підприємств, розташованих на території
сільської, селищної, міської ради, де
знаходиться фермерське господарства.
Якщо на території сільської, селищної,
міської ради розташовано декілька сільськогосподарських
підприємств, розмір земельної частки
(паю) визначається як середній за цими
підприємствами. У разі відсутності сільськогосподарських
підприємств на території відповідної
ради розмір земельної частки (паю) визначається
як середній по району; для ведення особистого
селянського господарства – не більше
2,0 гектара; для ведення садівництва –
не більше 0,12 гектара; для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських
будівель і споруд (присадибна ділянка)
у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах
– не більше 0,15 гектара, в містах – не
більше 0,10 гектара; для індивідуального
дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;
для будівництва індивідуальних гаражів
– не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються
безоплатно громадянину для ведення особистого
селянського господарства, може бути збільшено
у разі отримання в натурі (на місцевості)
земельної частки (паю).
- Органи, що вирішують земельні
спори.
Відповідно до ст. 158 ЗК такі
спори вони вирішуються судами, органами
місцевого самоврядування та органами
виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Причому зазначена норма передбачає
певне розмежування компетенції цих органів.
Так, виключно судом вирішуються земельні
спори з приводу володіння, користування
та розпорядження земельними ділянками,
що перебувають у власності громадян і
юридичних осіб, а також спори щодо розмежування
територій сіл, селищ, міст, районів та
областей. Органи місцевого самоврядування
вирішують спори у межах населених пунктів
щодо меж земельних ділянок, що перебувають
у власності і користуванні громадян,
та додержання громадянами правил добросусідства,
а також спори щодо розмежування меж районів
у містах. Органи виконавчої влади з питань
земельних ресурсів вирішують спори щодо
меж земельних ділянок за межами населених
пунктів, встановлення обмежень у використанні
земель та земельних сервітутів.
Розгляд і вирішення земельних
спорів органами місцевого самоврядування
або органами виконавчої влади з питань
земельних ресурсів не позбавляє учасників
спору права на звернення до суду. Згідно
з ч. 5 ст. 158 ЗК у разі незгоди власників
землі або землекористувачів з рішенням
органів місцевого самоврядування чи
органів виконавчої влади з питань земельних
ресурсів спір вирішується судом. Приймаючи
до уваги різке збільшення кількості земельних
спорів, ускладнення їх розгляду та практичної
актуалізації змісту було б доцільним
прийняття спеціального законодавчого
акту про їх розгляд і вирішення. Детальне
законодавче врегулювання умов та порядку
розгляду і вирішення земельних спорів
є нагальною потребою практики сучасного
реформування земельних відносин.
Вирішення
земельних спорів судами нині є досить поширеним. Відповідно
до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду
України «Про практику застосування судами
земельного законодавства при розгляді
цивільних справ» за загальним правилом,
розмежування між судами загальної юрисдикції
підвідомчості земельних та пов’язаних
із земельними відносинами майнових спорів
відбувається залежно від суб’єктного
складу їх учасників. Так, загальним судам
підвідомчі земельні спори в разі, якщо
хоча б однією з осіб, які беруть участь
у справі, є громадянин. Господарськими
судами вирішуються земельні спори за
участю підприємств, установ, організацій,
інших юридичних осіб, а також громадян,
що здійснюють підприємницьку діяльність
без створення юридичної особи і в установленому
порядку набули статус суб’єкта підприємницької
діяльності.
Виходячи з відповідних положень
Конституції, ЗК, ЦПК та ГПК, а також зазначеної
постанови, судам підвідомчі справи за
заявами, зокрема: з приводу володіння,
користування, розпорядження земельними
ділянками, що перебувають у власності
громадян чи юридичних осіб, і визнання
недійсними державних актів про право
власності та право постійного користування
земельними ділянками; про право громадян
на земельну частку (пай) при приватизації
земель державних і комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та організацій,
використання при цьому земельних ділянок
із меліоративними системами; про розподіл
несільськогосподарських угідь при ліквідації
сільськогосподарських підприємств, установ,
організацій; про визнання недійсною відмови
у розгляді заяв громадян про безоплатну
передачу у власність (приватизацію) земельних
ділянок із земель державної або комунальної
власності для ведення фермерського й
особистого селянського господарства,
садівництва, будівництва та обслуговування
жилого будинку, господарських будівель
і споруд, дачного будинку та індивідуального
гаража; про визнання недійсною відмови
в наданні у постійне користування земельних
ділянок юридичним особам; про визнання
незаконною відмови у продажу земельних
ділянок із земель державної або комунальної
власності громадянам і юридичним особам,
які мають право на набуття цих ділянок
у власність, а також іноземним державам;
про вирішення спорів, пов’язаних з орендою
землі; про встановлення та припинення
дії земельних сервітутів; про примусове
припинення права на земельну ділянку
з передбачених законом підстав; про недійсність
відмови у розгляді заяви про погодження
місця розташування об’єкта, щодо якого
порушується питання про вилучення (викуп)
земельної ділянки; про вирішення спорів
щодо проведення розвідувальних робіт
на землях, що перебувають у власності
чи користуванні громадян або юридичних
осіб; про вирішення майнових спорів, пов’язаних
із земельними відносинами, в тому числі
про відшкодування власникам і землекористувачам
збитків, заподіяних вилученням (викупом)
визначених угідь, обмеженням їх прав
або порушенням земельного законодавства;
про відшкодування витрат сільськогосподарського
та лісогосподарського виробництва; про
визнання недійсними договорів купівлі-продажу,
дарування, застави, обміну земельних
ділянок, укладених із порушенням встановленого
законом порядку; про повернення самовільно
зайнятої земельної ділянки чи про звільнення
земельної ділянки особою, що займає її
без належних на те підстав; про вирішення
спорів стосовно розмежування територій
сіл, селищ, міст, районів та областей;
про вирішення земельного спору, що відповідно
до визначеної ЗК компетенції розглядався
органом місцевого самоврядування чи
органом виконавчої влади з питань земельних
ресурсів, з рішенням якого одна зі сторін
у земельному спорі не погоджується.
Вирішення
земельних спорів органами місцевого
самоврядування здійснюється відповідними
радами відповідно до повноважень, що
прямо передбачені у земельному законодавстві.
Вони закріплені для обласних рад — ст.
8, для Київської і Севастопольської міських
рад — ст. 9 та для сільських, селищних,
міських рад — ст. 12 ЗК. При цьому органи
місцевого самоврядування згідно з ч.
3 ст. 158 ЗК вирішують земельні спори, які
виникають відносно земель відповідних
населених пунктів щодо меж земельних
ділянок, що перебувають у власності або
у користуванні громадян, тобто межові
спори, та спори відносно додержання громадянами
правил добросусідства, а також спори
щодо розмежування меж районів у містах.
Зазначимо що межові спори і
спори, що виникають у зв’язку із відхиленнями
від правил добросусідства, є відносно
новими видами спорів. Критерії визначення
меж земельних ділянок та зміст вимог
відносно добросусідства передбачені
у гл. 17 ЗК. Так, спори щодо додержання правил
добросусідства, тобто обирання власниками
і землекористувачами таких способів
використання земельних ділянок відповідно
до їх цільового призначення, при яких
власникам і землекористувачам сусідніх
земельних ділянок завдається найменше
незручностей (затінення, задимлення,
неприємні-запахи, шумове забруднення
тощо), підлягають розгляду відповідними
органами місцевого самоврядування. Що
стосується спорів щодо розмежування
меж районів у містах, то їх вирішення
носить самоврядний характер.
Вирішення
земельних спорів органами виконавчої
влади з питань земельних ресурсів зберігає свої адміністративні ознаки
і здійснюється держаними органами. Це
визначається самою категорією спорів,
до яких віднесені земельні спори щодо
меж земельних ділянок за межами населених
пунктів, розташування обмежень у використанні
земель та щодо земельних сервітутів.
Виникнення таких спорів може мати місце,
наприклад, у випадках відхилення від
вимог змісту земельних сервітутів, передбачених
гл. 16 ЗК, реалізації права користування
чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських
потреб або для забудови, закріплених
у гл. 16-1 ЗК, або недотримання обмежень
встановлених нормами гл. 18 ЗК.
Відповідно до ч. 4 ст. 158 ЗК органи
виконавчої влади з питань земельних ресурсів
вирішують земельні спори.
При розгляді земельного спору,
сторони наділені усіма процесуальними
правами, передбаченими для учасників
судового процесу.
Виконання рішень органів виконавчої
влади з питань земельних ресурсів та
органів місцевого самоврядування щодо
земельних спорів с кінцевою метою їх
розгляду та вирішення. Тому зазначені
органи повинні вжити реалістичних заходів
щодо виконання рішення вже на стадії
його прийняття. Згідно з ст. 161 ЗК рішення
відповідних органів виконавчої влади
з питань земельних ресурсів або органів
місцевого самоврядування вступає в силу
з моменту його прийняття. Проте оскарження
зазначених рішень в суді призупиняє їх
виконання.