Система виховання у Збройних Силах України та її значущість в політичній соціалізації військовослужбовців

Не менш актуальнішою проблемою є проблема колективізму у військових підрозділах. Соціально – економічна трансформація українського суспільства викликає зміну ціннісних орієнтацій у свідомості військовослужбовців. Диференціюючи фактори соціальної дійсності, переважають інтегруючі, що призводить до переваги егоїстичних тенденцій у поведінці армійської молоді. На наш погляд, це є негативним фактором, який справляє негативний вплив на дружбу та військове товариство. Маючи на увазі колективний тип військової праці, яка інтегрована у понятті "колективна зброя", теза А.С.Макаренка набуває особливої актуальності: "Колектив об’єднує людей не лише через загальну мету та спільну працю, але через загальну організацію цієї праці. Загальна мета – не випадковий збіг особистих цілей, а саме мета всього колективу. Співвідношення суспільної та приватної мети у нас не є співвідношення протилежностей, а лише відношення суспільного до приватного, яке залишаючись тільки моїм, буде здійснювати внесок у загальне в особистому порядку" [22, С. 4].

Актуальність педагогічної спадщини А.С. Макаренка особливо проявляється в умовах розбудови Збройних Сил України, пошуку та розробки найоптимальнішої педагогічної системи виховання військовослужбовців, дослідженні педагогічних умов соціалізації особистості військовослужбовця. На наш погляд, у процесі вирішенні вище вказаних проблем та завдань кожному військовому науково-педагогічному працівнику доцільно завжди пам’ятати слова А.С. Макаренка: "Моя педагогічна віра: педагогіка – річ насамперед діалектична – не може бути встановлено ніяких абсолютно правильних педагогічних мір та систем. Усяке догматичне положення, яке не виходить з обставин та вимог даної хвилини, даного етапу, завжди буде порочним" [26, С. 125].

Отже, соціалізація – це життєво важливий процес як для суспільства загалом, так і для окремих його громадян, завдяки якому в неструктуризовану природу індивіда вносяться існуючі соціальні форми, певні культурні цінності й норми, що спрямовують потенціальну активність особи в соціально визначеному напрямі. Якщо визнати справедливим твердження, що жодна з форм соціальної поведінки не є природною для людини, то суспільство можна уявити як велику „навчальну систему”. І цей процес „навчання” – це і є соціалізація. Ще дитиною людина повинна навчитися зав’язувати шнурівки, регулювати задоволення своїх потреб у їжі й відпочинку, засвоїти, як і над чим можна жартувати, з яких причин плакати, сердитись, що цінувати й кому довіряти. Ці навички, з’явившись одного разу, потім підсилюються як самою людиною, так і впливом ззовні, з боку тих інституціональних стосунків, в яких людині доведеться жити. [42]

 Таким чином, соціалізацію можна визначити як процес, завдяки якому люди навчаються думати і поводитися соціально припустимим чином.

 Вона  є процесом і результатом засвоєння  і активного відтворення індивідом  соціального досвіду, що відбувається  в умовах спілкування з іншими  людьми і в різноманітних сферах  діяльності. Поведінка людини у  сфері політичного спілкування  і політичної діяльності значною  мірою є результатом політичної  соціалізації.

. Аналіз досліджень свідчить про перевагу низьких якісних характеристик політичної соціалізації армійської молоді, що негативно впливає на загальний рівень соціалізації військовослужбовців строкової служби та зумовлює необхідність вдосконалення соціально-педагогічної роботи командирів та вихователів щодо реалізації адекватних педагогічних умов.[39]

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Історичні передумови розвитку системи військового виховання в Україні характеризуються тим, що система військового виховання України має глибоке історичне коріння. Дослідження військової історії України, відповідних науково історичних праць показало, що періоди формування й розвитку системи військового виховання обумовлюються існуванням відповідних державних формацій.

Після розвалу СРСР було зруйновано ідеологічну платформу радянської системи військового виховання. Система військового виховання в державі починала розвиватись в умовах пошуку нових соціально-моральних цінностей, які добирались із загальнолюдських і національних цінностей та суспільної моралі. Саме вони визначали напрямок розвитку системи військового виховання.

Досвід структуризації системи військового виховання показує, що важливими факторами впливу на процес структуризації системи військового виховання в період, що розглядається, були активна, але безсистемна діяльність органів державного і військового управління щодо нормативно-правового забезпечення військового виховання та відсутність науково обґрунтованих, методологічних підходів, детально продуманих кроків у організації військового виховання в державі. Не зважаючи на це були визначені основні суб‘єкти, що несли відповідальність за розвиток системи військового виховання, сфера функціонування системи, об‘єкти впливу, завдання і напрямки розвитку системи військового виховання.]

Особливості розвитку системи військового виховання полягають в тому, що цей процес проходив у складних умовах формування офіційної державної ідеології й майже повної відсутності фінансування прийнятих держаних програм будівництва, розвитку й реформування ЗС України. Багатовекторність ідеологічних концепцій, відсутність достатнього фінансового забезпечення – це фактори, що негативно вплинули на розвиток системи військового виховання.

Одним із провідних факторів, що сприяв розвитку  системи військового виховання, було не переборне прагнення українського народу мати свою незалежну державу й власні збройні сили. Саме традиції військового виховання, як елемент культури, відігравали в житті суспільства важливу функцію. Мілітарна сфера була підґрунтям на якому виростала система певних правил i норм, завдяки яким здійснювалась правно-регулятивна функція культури. Це підґрунтя сприяло розвитку  системи військового виховання. Особливість і неповторність національної системи військового виховання проявлялась перш за все в її культурній самобутності.

Військове виховання має стосуватись всіх сфер особистості вихованця (громадянина): інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних, психофізіологічних тощо.

З розвитком українського суспільства і його соціальних систем, наприклад такої, як система військового виховання, із зростанням його інтелектуальної й матеріальної могутності безпосередній вплив на сьогоденний стан системи військового виховання починають здійснювати майбутні перспективи розвитку військової організації. У процесі розвитку системи військового виховання роль минулого теж зростає.

Для того, щоб завершити становлення системи військового виховання в суверенній Україні, було б доцільно досягти структурної й організаційної тотожності частин і цілого, підсистем і систем. Як тільки частини і ціле національної системи військового виховання стануть структурно тотожними, процес її становлення скінчиться.

Очевидно, що необхідна систематизація військового виховання на державному рівні та широка популяризація й упровадження перспективних ідей, технологій, цілісних моделей військового виховання, які існують у розвинутих державах.

Отже на основі проведеного аналізу,згідно мети та  завдань даного дослідження можемо зробити наступні висновки:

По-перше:на основі аналізу джерельної бази дослідження та історіографії можна зазначити,що практично у кожному історичному періоді становлення нашої держави існувала система військового виховання в різних формах,сучасна система військового виховання почала формуватися на початку XX століття;

По-друге: основними передумовами функціонування системи військового виховання є – чітка організація збройних сил,наявність нормативно-правової бази,що відповідає вимогам часу та пов'язана із суспільно-політичним життям держави,а також відсутність наукового підходу;

По-третє: Політична соціалізація є невід'ємним складником процесу життєдіяльності військовослужбовців, яка забезпечує спадковість передавання і розвиток політичного досвіду, культури, політичних цінностей і традицій — менталітету суб'єктів політики загалом. Розглядаючи взаємини військовослужбовців і політики, треба виходити з того, що політичні відносини суспільства складаються з певних дій конкретних осіб або груп людей. Сукупність дій, в яких реалізуються політичні інтереси громадян, складають зміст політичного життя суспільства й існуючих відносин суб'єктів політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

[]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Абрамов В.І. Духовність суспільства: методологія системного вивчення: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 236 с.
2. Антонович В.Б. Коротка історія Козаччини. – К.: Україна, 1991. – 158 с: ілюстр.
3. Апанович О.М. Розповідь про запорозьких козаків. – К.: Дніпро, 1991. – 335 с.
4. Афонін Є.А. Становлення Збройних сил України: соціальні та соціально-психологічні проблеми / НАН України. Ін-т соціології: Відп. ред. Л.В. Сохань, Л. Ф. Бурлачук.—  К.: Інтерграфік, 1994. – 304 с.
5. Бачинський А.Д., Бачинська О.А. Козацтво на Півдні України (1775–1869). – О.: Маяк, 1995. – 56 с.
6. Боплан Г. Опис України. – К.: Наукова думка, 1990. – 256 с.
7. Ватутін О. О. Політична соціалізація молоді в сім'ї і становлення політичної психології індивіда // Людина і політика. – 2000. – № 5. – С. 67 – 71.
8. Ващенко Г.Г. Основні проблеми педагогіки майбутнього // Педагогіка толерантності. – 1998. – С. 118 – 127.
9. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навч. посіб. / За ред. В.В. Ягупова. – К.:  «Graphic&Design», 2002. – 560 с.
10. Виховання національне свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: інформаційно-аналітичні матеріали / Кол. авторів: В. А. Головенько та О. О. Яременко (керівники) та ін. — К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003. – 191с.
11. Смолянюк В.Ф. Військова могутність України: теоретико-методологічні засади формування і розвитку. К., 2004.
12. Військове будівництво в Україні у XX столітті: історичний нарис, події, портрети / За заг. ред. Кузьмука О.І. – К.: “Ін Юре”, 2001. - 448 с.
13. Военная психология и педагогика / Под ред. В.Ф.Кулакова. – М., 1998. – С. 358–359.
14. Вовк В. М. Соціокультурні чинники формування масових умонастроїв в Україні / / Політична думка. – 1998. – № 1. – С. 40 – 51.
15. Гедікова Н.Ф.Основні фактори політичної соціалізації особи та їх прояв в Україні. – Одеса, 1999. – 365 с.
16. Гриненко О.І. Дєнєжкін М.М. Проблеми формування цивільно-військових  відносин в Україні // Наука і оборона. – 2002. – № 2. – С. 36 – 40.
17. Грушевський М. Ілюстрована історія України.(репринтне відтворення видання 1913 року). К.: МП “ Райдуга” – кооп. “Золоті ворота”, 1992. – 575 с.
18. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз. – К.: Знання України, 2002. – с.480-497.
19. Даніл'ян О.Г., Дзьобань О.П., Клочко Є.І., Мануйлов Є.М.,  
    Панфілов О.Ю., Скоромний А.І. Соціалізація особистості військовослужбовця в умовах трансформації українського суспільства: Звіт про НДР (заключний) /Харківський військовий університет. - Інв. №11454. - Харків, 2000. – 121 с.
20. Директива Міністра оборони України N 6 від 1.02.94 року “Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України”. Офіційний сайт Міністерства оборони України. / http: //www.mil. gov.ua.
21. Дорошенко Д.І. Нариси історії України. – Львів: Світ, 1991. – 573 с.
22. Драгомиров М.И. Избранные труды. Вопросы воспитания и обучения войск. – М.: Воениздат, 1956.
23. Закон України. Про Збройні Сили України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – №  9. – С. 108.
24. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України” від 6 жовтня 2000 р., №2019 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48.
25. Закон України „Про позашкільну освіту”/ Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000. № 46, с. 393
26. Зубалій М.Д., Сіркізюк В.В., Сливка П.Г., Вонсович Г.Б. Ефективність військово-патріотичного виховання допризовної молоді. – Кам'янець-Подільський, 1994. – 26 с.
27. Карпінський І. Армія і держава: політична суб’єктивність армії в умовах переходу суспільства до демократії // Держава і армія : Вісник держ. ун-ту „Львівська політехніка”, 1998. – № 344. – С. 119 – 127.
28. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності./ Постанова Президії від 19 квітня 2000 р. Протокол № 1-7/4-49. Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. / http: // rada.gov.ua
29. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997 року.
30. Корж І.Ф. “Проблема регулювання в/с відносин у процесі професіоналізації ЗСУ: правовий аспект” Людина і політика – 2003р. №2.
31. Крип'якевич І. Історія України / Упор. тексту, прим., комент. Б. З. Якимовича; Передм. Я.Р. Шашкевича. – Львів: Світ, 1992. – 560 с.
32. Мартинюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія: Метод. посібник. – К.: ІСДО, 1995. – 160 с.
33. Національна програма відродження та розвитку українського козацтва на 2002 – 2005 роки. Указ Президента України № 1092/2001 від 15 листопада 2001 р.: Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. http: // rada.gov.ua.
34. Нещадим М.І. Військова освіта в Україні: історія, теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. – 852 с.
35. Нещадим М.І. Військова освіта як цілісна система // Військова освіта: Зб. Наукових праць. – 2003. – №11. – С. 3–18.
36. . Основи національного виховання: Концептуальні положення / В.Г. Кузь, Ю.Д. Руденко, З.О. Сергійчук. В 2-х ч. – К.: Інформ.-вид.центр“Київ”, 1993. – Ч.1. – 152 с.
37. Політологія: підручник для курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних сил України // За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. – 1-е видання, – Вінниця: Нова книга, 2002. – 446 с.
38. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 р. № 243 Київ. Про Програму „Українська родина.” Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. http: // rada.gov.ua.
39. Про Кодекс честі офіцера Збройних Сил України. Наказ МОУ № 421 від 31.12.1999 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. / http: // rada.gov.ua.
40. Про Концепцію виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України: Указ Президента України від 4 вересня 1998 р., № 981/98.
41. Розпорядження Президента України від 17 грудня 1992 р. № 201/92 рп. Про Положення про Міністерство оборони України. Офіційний сайт ВР України. / Законодавство України. http: // rada.gov.ua.
42. Система військової освіти як школа виховання української військової інтелігенції: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. / Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Т.Шевченка; Київський військовий ін-т управління і зв'язку / М.І. Дубина (відп. ред.) – К. : ВЦ "Просвіта", 2001. – 147 с.
43. Социальная политика: Учебник / Под.ред. Н.А.Волгина. – М.: Экзамен, 2002. – 736 с.
44. Смолянюк В.Ф. Збройні Сили в українському суспільстві: соціальна трансформація і національна безпека // Збірник наукових праць Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2000. – Випуск 11. – С. 86–93.
45. Смолянюк В.Ф. Держава як суб’єкт забезпечення військової могутності України // Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Держава і право”. – 2001. – Випуск 9. – С. 480–490.
46. Солдатенков В.Ф. Збройні Сили України ( грудень 1917 р. – квітень 1918 р.) // Український історичний журнал. – 1992. – № 12. – С. 17.
47. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999.– № 22–23. – С. 194.
48. Суворов А.В. Наука побеждать. – В кн.: Бескровный Л.Г. Хрестоматия по русской военной истории. – М., 1997. – С. 278.
49. Сухомлинська О.В. Національна система виховання // Пед. газ. – 2000 – № 5 – С. 4.
50. Темко Г.Д., Томчук М.І. Військове виховання на Україні: історія розвитку й сучасні проблеми. – К.: Варта, 1997. – 104 с.
51. Требін М. Армія в суспільстві, що трансформується (соціально-філософський аналіз) // Автореф. дис. д-ра філософ. наук. – Харків, 2005. – 32
52. Указ Президента України. Про Національну доктрину розвитку освіти.17 квітня 2002 р. № 347/2002. Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. / http: // rada.gov.ua.
53. Указ Президента України від 25.10.2002р. №948/2002 “Про концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді”.
54. Уткін О.І. Осягаючи велич і гідність Батьківщини. Духовні цінності у життєдіяльності війська України // Віче. – 2002. – №2. – С. 31-36
55. Штифурак В. Ідеї гуманізму в національній системі виховання // Рідна шк. – 1999 – № 11 – С. 4–5.
56. Яворницький  Д.І. Історія запорозьких козаків. В трьох томах. / Пер. з рос. І. І. Cварника. – Львів: Світ, 1990. – Т.1. – 319 с. – Т.2. – 1991. – 392 с. – Т.3. – 1992. – 356 с.
57. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – С. 454 – 456.
58. Якимович Б. Збройні сили України: нарис історії. – Львів: Просвіта. 1996. – 360 с.