Проблема забруднення водних ресурсів

Проблема  забруднення водних ресурсів

Водні ресурси - це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві.  Водні ресурси є одним з життєво важливих компонентів гідросфери земної кулі та необхідним природним ресурсом соціально-економічного розвитку в цілому, задоволення основних потреб людей, діяльності у галузі виробництва продовольства, збереження екосистем. Головне джерело води для України – річка Дніпро. Крім того, потреби у воді забезпечуються річками Дунай. Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін.. Стан води й повноводність цих артерій залежать в основному від стану їхніх приток – малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис. Їхня роль величезна, оскільки 90% населених пунктів нашої країни розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою водою. Однак стан малих річок України сьогодні викликає велику тривогу. Понад 20 тис. їх уже зникло, пересохло. Це невідворотно веде до деградації великих річок. Тому проблема їх збереження та оздоровлення – одна з найгостріших для нашої держави [5, с. 110]

Показником води є її якість - сукупність фізичних, хімічних, біологічних та бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

Це виявляється  у зміні її фізичних властивостей (прозорості, запаху, присмаку) та хімічного  складу (кислотності, кількості органічних та мінеральних домішок, вмісту отруйних речовин тощо), у зменшенні вмісту у воді кисню, зміні кількості  і видового складу мікроорганізмів, появі хвороботворних бактерій. Забруднення водних ресурсів – це вплив хімічних, біологічних, бактеріальних показників, що негативно впливає на фізичні властивості та хімічний склад води, що в свою чергу призводить до того що вода стає непридатною для пиття, купання, а деколи і для технічних потреб. Як правило, забруднена вода непридатна і для використання у промисловості, оскільки порушує нормальний хід технологічного процесу, знижує якість вироблюваної продукції [4, с. 94].

Природна вода, забруднена побутовими стоками, непридатна для водопостачання населення, оскільки шкідливі речовини та збудники хвороб, що містяться в ній, завдають великої шкоди здоров'ю людей, можуть викликати різні інфекційні захворювання (дизентерія, інфекційний гепатит, холера, ін.).

На даний момент використання води по галузям розприділяється таким чином: промисловість використовує близько 20 % води, споживаної людством. Кількість води, що споживається підприємством, залежить від того, яку продукцію воно випускає, від системи водопостачання (прямоточна чи оборотна) та від інших причин.

Основний споживач води - сільське господарство. Це зумовлено насамперед збільшенням площ зрошуваного землеробства. Зрошувані землі набагато продуктивніші від незрошуваних. Питоме водоспоживання під час зрошення залежить від виду вирощуваних сільськогосподарських культур, клімату, технічного стану зрошуваних систем і способів поливу [3, с. 186]..

Водопостачання  населення ( близько 10% усієї споживаної людством води) задовольняє потреби в питній воді, а також комунально-побутові потреби (робота підприємств побутового обслуговування, поливання вулиць і зелених насаджень, протипожежні заходи тощо).

Забруднення викликає зміну характеру середовища й  властивостей його компонентів, часто  шкідливо впливає на розвиток живих  організмів. Ступінь змін і масштаби наслідків залежать від інтенсивності  й характеру забруднення, а також  від здатності середовища (екосистеми) до самоочищення, від стійкості проти  зовнішніх впливів. Розробка заходів  попередження забруднення навколишнього  середовища – одна з основних ланок  у справі охорони природи.

Розрізняють три  стадії забруднення природних вод:

Початкова стадія. Концентрація полютантів (забруднювачів) у воді вища за фонову, але менша за ГДК (гранично допустимої концентрації). Властивості води в межах норми. Зміни, що спостерігаються, не є перепоною для використання води для господарсько-питних потреб, але вказують на наявність джерела забруднення.

Небезпечна  стадія. Концентрація полютантів досягає ГДК або трохи перевищує її. Площа забрудненої ділянки (для підземних вод) становить 0,02-0,5 км².

Дуже  небезпечна стадія. Вміст полютантів значно (на порядок) перевищує ГДК. Площа забрудненої ділянки (для підземних вод) становить 0,5-1,0 км² і більше.

Віділяють наступні джерела забруднення водних ресурсів:

-  атмосферні опади, що містять забруднюючі речовини промислового походження, які вимиваються з атмосфери;

-  міські стічні води (побутові, каналізаційні стоки, що містять шкідливі для здоров`я синтетичні миючі засоби та ін.);

-   промислові стічні води;

-  сільськогосподарські стічні води (відходи тваринницьких комплексів, змив з полів пестицидів дощами і весняними талими водами та ін.) [6,с.266]

До основних видів  забруднення поверхневих та підземних  вод належать: фізичне хімічне, бактеріальне, теплове і радіоактивне:

Фізичне забруднення води відбувається внаслідок: накопичення в ній нерозчинних домішок – піску, глини, мулу в результаті змивання дощовими водами з розораних ділянок (полів); надходження суспензій з підприємств гірничорудної промисловості; потрапляння пилу, що переноситься вітром у суху погоду тощо. Тверді частинки знижують прозорість води, пригнічують розвиток водних рослин, забивають зябра риб та інших водяних тварин, погіршують смакові якості води, а іноді роблять її взагалі непридатною для споживання

Хімічне забруднення - це потрапляння до води різних хімічних речовин, відходів різних виробництв: нафтохімічних, целюлозно-паперових, а також комунально-побутових стоків, відходів тваринницьких ферм. Часто супроводжується появою запаху, забарвлення та підвищення температури.

Основними забруднювачами води є хімічні, нафтопереробні й целюлозно-паперові комбінати, великі тваринницькі комплекси, гірничорудна промисловість. Серед забруднювачів води особливе місце посідають синтетичні мийні засоби. Ці речовини надзвичайно стійкі, зберігаються у воді роками.

Біологічне  забруднення - це потрапляння у водойми разом зі стічними водами різних хвороботворних мікроорганізмів, спорів грибів, хробаків. Основними джерелами біологічних забруднень є комунально-побутові стічні води підприємств: цукрових заводів, м'ясо і деревообробної промисловості. Полягає в появі у воді патогенних організмів, зокрема бактерій групи кишкової палички. Бактерії живуть від 30 до 400 діб, тому таке забруднення локалізується на порівняно невеликій ділянці і є тимчасовим.

Теплове забруднення – відбувається внаслідок спускання у водойми підігрітих вод від ТЕС, АЕС та інших енергетичних об’єктів. Тепла вода змінює термічний і біологічний режими водойм і шкідливо впливає на їхніх мешканців. Як показали дослідження гідробіологів, вода, нагріта до температури 20–30 градусів, діє на риби та інших мешканців водойм пригнічуючи, а якщо температура води піднімається до 36 градусів, риба гине. Найбільшу кількість теплої води скидають у водойми атомні електростанції. Забруднення виявляється у підвищенні температури води. Його супроводжує зміна хімічного та газового складу води, зменшення кількості кисню, “цвітіння” води, збільшення вмісту в ній мікроорганізмів [2,c.161].

Радіоактивне  забруднення. Пов'язане з підвищенням у воді вмісту радіоактивних речовин. Через те що час напіврозпаду різних радіонуклідів триває від кількох годин до тисяч років, радіоактивне забруднення води є дуже стійким і може зберігатися тривалий час. Багато радіонуклідів сорбується гірськими породами і тому локалізуються. У відкритих водоймах вони осідають на дно.

Охороні вод сприяє раціональне водокористування, тобто  комплекс заходів, які спрямовані на зниження забору свіжої води промисловими, сільськогосподарськими та іншими об`єктами, а також технологічно виправдане зменшення загальних витрати у виробничих процесах [4, с. 95].

Зокрема, охороні водних ресурсів сприяють такі меліоративні заходи:

- лісова меліорація – вирощування дерев`янистої і чагарникової рослинності в межах верхньої і середньої частин річкових басейнів із метою зменшення поверхневого стоку і ослаблення процесів водної ерозії;

- агротехнічна  меліорація – правильне ведення сільськогосподарських робіт;

- гідротехнічна меліорація – регулювання водно-повітряного режиму ґрунтів при вирощуванні різних сільськогосподарських культур.

Перед скиданням  у природні водойми забруднені промислові та комунальні стічні води піддають очищеннюі проходять певні стадії очищення. Застосовують три методи очищення механічний, фізико-хімічний і біологічний.

Метод механічного очищення полягає в механічному видаленні зі стічних вод нерозчинних домішок, для чого застосовують спеціальні споруди. Видалення різнорідних домішок при цьому здійснюється за допомогою різноманітних пристроїв: решіток і сит, жиро- , масло- , нафтовловлювачів. У відстійниках відбувається осадження важких часток, а легкі речовини спливають на поверхню води відстійників.

Метод фізико-хімічного очищення заснований на реагентній коагуляції, нейтралізації кислот і лугів, екстракції, перегонці з водяною парою, сорбції та обробці води хлором. Деякі нерозчинні речовини перетворюються на нешкідливі розчинні. Фізико-хімічний метод дає змогу зменшити кількість нерозчинних забруднювачів стічних вод до 95% і розчинних до 25%. На цьому етапі очищення видаляються за стічних вод сполуки, які містять азот і фосфор. Саме ці елементи викликають евтрофікацію природних водойм.

Метод біологічного очищення дозволяє провести природний процес руйнування органічних речовин. Біологічне очищення може бути природним і штучним. Штучне проводять на полях фільтрації, там планується зрошувальна мережа магістральних і розподільних каналів, по яких розливаються стічні води. Очищення забруднень відбувається в процесі фільтрації води через ґрунт [1, с. 314].

На жаль ті державні програми щодо охорони водних ресурсів, які діяли до цього часу результату не принесли, а за цей період стан водних ресурсів внаслідок систематичного забруднення погіршився. Найважливішою  умовою при розробці державних програм  чи концепцій розвитку водного господарства є механізм реалізації, повне фінансування, а також контроль за виконанням.

Наразі постає потреба у розробці концепції розвитку водного господарства України на період до 2020 року з визначенням пріоритетних напрямків і першочергових проблем для розв’язання, а також провести водогосподарсько-екологічне районування басейнів річок України і на його основі визначити черговість інвестицій на водоохоронні заходи, укласти міжнародні угоди з усіма суміжними державами щодо використання спільних водних ресурсів.

Список  використаних джерел

1. Васюкова Г.Т., Ярошева О.І. Екологія. Підручник. – К.: Кондор, 2009. - 524 с.
2. Запольський, АК, Салюк А.І. «Основи екології» К:Вища шк, 2001- 358 с.
3. Кизима Р.А. Екологія: навчальний посібник. – Харків: «Бурун Книга», 2010. - 304 с.
4. Малимон С.С. Основи екології. Підручник. – Вінниця: Нова Книга, 2009. - 240 с.: іл.
5. Мягченко О.П. Основи екології. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. - 312 с.
6. Федоренко О.І., Бондар О.І., Кудін А.В. Основи екології:Підручник.–К.: Знання, 2006.-543 с.