Контрольна робота з «Кримінальне право»

Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких із будь-яких міркувань є для них небажаним. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні сторони життя, захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити вказані відомості означає можливість повідомити про них будь-яким способом хоча б одній особі, якій вони не були відомі, тоді як потерпілі особи бажали зберегти їх у таємниці. Реалізація таких погроз під час вимагання не охоплюється ст. 189 КК. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого статями 163 чи 168 КК), то вони підлягають окремій кваліфікації.

Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому чи його близьким родичам, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною. Умисне знищення або пошкодження такого майна під час вимагання повністю охоплюється ч. 2, 3 або 4 ст. 189 КК, крім випадків його знищення чи пошкодження шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально небезпечним способом, яке за наявності до того підстав додатково кваліфікується за ч. 2 ст. 194 КК.

При розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого статтею 206 КК (протидія законній господарській діяльності), чи злочину, передбаченого статтею 355 КК (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладеної угоди, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, вчинене потрібно розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати, залежно від обставин за відповідною частиною ст. 206 КК.

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355 КК. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов’язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов’язання, або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Не є вимаганням (ст. 189 КК) примушування особи до оплати (вимоги оплати) наданих їй за угодою чи домовленістю послуг, наприклад: з перевезення особи чи майна, оплати переданого особі майна чи виконаних на її користь робіт тощо. Такі дії за наявності для того підстав мають кваліфікуватись як примушування до виконання цивільно-правового зобов’язання.

Вимагання є закінченим злочином з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети (формальний склад).

Суб’єкт вимагання – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку. Це школяр Петренко.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Водночас винний має на меті незаконно одержати чуже майно, право на нього чи домогтися вчинення потерпілим дій майнового характеру.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 189 КК) є вчинення вимагання: із погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема, якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189 КК. При цьому погроза вчинити вбивство, висловлена під час вимагання, повністю охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК не потребує;

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину – це вимагання:

1) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я  особи (зміст такого насильства при вимаганні та розбої є ідентичним);

2. З якого  віку Петренко підлягає кримінальній  відповідальності за вчинений ним злочин.

Досягнення встановленого законом віку є однією з обов'язкових умов притягнення особи до кримінальної відповідальності. Вік людини - це певний етап її розвитку, який характеризує ступінь формування її особистості. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).

Водночас закон (ч. 2 ст. 22 КК) передбачає так званий знижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 22 КК особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за ряд перелічених у ній злочинів. Серед них, зокрема: умисне убивство (статті 115-117), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З статей 345, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), крадіжка (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308). Слід зазначити, що кримінальна відповідальність може настати з 14 років лише за злочини, перелічені у ч. 2 ст. 22 КК. Цей перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Злочини, що входять до нього, є умисними і, в основному, - насильницькі та майнові.

В основу встановлення можливості притягнення особи до кримінальної відповідальності з 14-річного віку покладені такі обставини: а) рівень розумового розвитку особи, який дає підставу вважати, що особа в 14-річному віці вже розуміє (усвідомлює) суспільну небезпеку й протиправність діянь, зазначених у ч. 2 ст. 22 КК; б) значна поширеність цих злочинів серед підлітків; в) висока суспільна небезпека таких злочинів.

Особа у віці від 14 до 16 років не несе відповідальності за злочини, які не передбачені у ч. 2 ст. 22 КК, навіть за умови, якщо вона брала участь у їх вчиненні як співучасник.

Суб'єктами окремих злочинів можуть бути особи, яким виповнилося більше шістнадцяти років. Так, відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність можуть нести тільки особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. Це стосується і таких злочинів, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК). Суб'єктами злочинів проти правосуддя, які вчинюються суддями, можуть бути особи, які досягли 25-річного віку.

З точки зору права, вік - це встановлений документально період життя людини. За відсутністю необхідних документів вік фізичної особи визначається судово-медичною експертизою. У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом проведення судово-медичної експертизи. При цьому слід мати на увазі, що особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з нуля годин наступної доби. При встановленні експертизою не дня народження, а року народження, днем народження вважається останній день цього року. Якщо судово-медична експертиза визначила вік у рамках певного періоду років, наприклад, приблизно 15-16 років, то вважається, що особа досягла мінімального із вказаного експертом віку (у наведеному прикладі - 15 років).

На підставі вище викладеного Петренко підлягає кримінальній відповідальності з чотирнадцятирічного віку.

Задача № 3

13 листопада 2005 року  о 22 годині 30 хвилин, біля будинку  №2 по вул. Данилевського у м. Харкові, у нетверезому стані, з метою зґвалтування Зубков напав на Гаджієву. Дерев’яним ціпком він ранив її в спину і груди, збив її з ніг, приставив до її шиї ніж, знав туфлі, щоб вона його не поранила каблуком і намагався зняти нижню білизну. У цей момент поблизу проходила Чістякова, тому Зубков примусив потерпілу піднятися і слідувати за ним. Однак, коли Гаджієва піднялася, їй удалося вирватися й втекти від Зубкова. Чістякова також злякалася й почала тікати, але Зубков наздогнав Чістякову, повалив на землю наніс декілька ударів ціпком по голові, а коли вона знепритомніла вчинив з нею статевий акт неприроднім способом, після чого з місця події зник.

Згідно висновку судово-медичної експертизи Гаджієвій було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, а Чістяковій тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні на момент заподіяння.

1. Дайте кримінально-правову характеристику діям Зубкова.
2. Кваліфікуйте його дії та обґрунтуйте своє рішення.

1. Дайте  кримінально-правову характеристику  діям Зубкова. 

Стаття 153 КК передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Змінена, у порівнянні з КК 1960 р., диспозиція цієї статті вирішує багато проблемних питань, які досі існували. Таким чином, "неприродність" статевих відносин згідно зі ст. 153 КК 2001 р. характеризує усі девіації, крім нормальних статевих зносин між чоловіком та жінкою. З цього видно, що коли раніше диспозиції статей були сформульовані таким чином, що не охоплювали певні насильницькі дії, то нова редакція охоплює усі насильницькі дії, крім зґвалтування, спрямовані на задоволення статевої пристрасті.

Сучасна наука кримінальної сексології налічує кілька десятків девіацій (відхилень від норми) та випадків нетипової сексуальної поведінки, тобто такої, яку неможливо віднести ні до нормальної сексуальної поведінки, ні до девіації. З іншого боку, описати у кримінальному законодавстві усі можливі випадки задоволення статевої пристрасті неприродним способом та охопити усі ці випадки одним складом злочину, хоча б на тій підставі, що кожний (неприродний)  спосіб задоволення статевої пристрасті відмінний від іншого за ризиком настання тяжких наслідків, обсягом моральної шкоди, неможливо. Якщо, наприклад, в одному випадку злочинець скоює акт імісії, тобто вводить статевий член у природні отвори тіла людини для задоволення статевої пристрасті, а у іншому задовольняє цю пристрасть шляхом вчинення садистських дій без акту імісії, то згідно з формулюванням ст. 153 КК задоволення статевої пристрасті шляхом вчинення садистських дій у такому випадку за суб'єктивною ознакою підпадає під диспозицію цієї статті. Вбачається, що у разі такого широкого розуміння "задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом" КК України буде схожим на медичний посібник або підручник з сексології.

Отже, при спробі чітко викласти диспозицію ст. 153 КК українські законодавці намагались охопити певні гомосексуальні та гетеросексуальні насильницькі статеві контакти, які посягають на статеву свободу та статеву недоторканність особи, а склалася ситуація, коли усі дії, вчинені на сексуальному ґрунті, можна за суб'єктивною ознакою кваліфікувати за цією статтею.

Об’єкт цього злочину статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи. У даній задачі об’єктом є громадянки Гаджієва та Чістякова.

Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки.

Це, зокрема: мужолозтво, тобто один із видів чоловічого гомосексуалізму – аногенетальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком (педерастія),  лесбіянство, тобто форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі, орогеніальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенитальний контакт чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садиські дії сексуального характеру, сексуальний мазохізм.

Кримінальна караність даної поведінки визначається не так званою неприродністю способів задоволення статевої пристрасті, можливою гомосексуальною спрямованістю чи аморальністю дій, описаних у ст. 153 КК, а їх насильницьким характером, в результаті чого відбувається посягання на статеву свободу і недоторканість, нормальний розвиток неповнолітніх.

Злочин вважається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті, при цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.

Суб’єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту виконуваних дій сексуального характеру), якій виповнилося 14 років. У нашому випадку це Зубков.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. За спрямованістю умислу даний склад злочину потрібно  відрізняти від інших посягань, наприклад, від замаху на зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування: задоволення статевої пристрасті, прагнення сексуального самоствердження.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: застосуванням фізичного насильства,  погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.