Теоретичні основи вивчення історії будівництва в готельних підприємствах

Турки-сельджуки, що побудували багато караван-сараїв, виходили із соціальних міркувань. Кожен мандрівник незалежно від національності i релігії одержував на три дні нічліг з харчуванням, медичним доглядом, а бідняки одержували i нове взуття, i все це безкоштовно; за рахунок держави.

З огляду на наявність великої  кількості в'ючних тварин, та вантаж, що перевозився, будувалися караван – сараї  у формі великих громадських будівель не лише в містах, але i на дорогах, у населених пунктах. Караван-сарай був одночасно постоялим i торговельним двором.

Особливо велике поширення  вони набули в IX-XVIII століттях у зв'язку із зростанням міст i посиленням транзитної караванної торгівлі Найбільш поширені два типи караван-сараїв: зальні i з внутрішнім двором. Зальні караван-capaї (зустрічаються у Bipмeнiї) це прямокутні будинки, розділені на нефи. Середній неф призначався для людей i товарів, у бічних нефах знаходилися тварини. [4, с.85].

В другому типі караван  – сараїв для розміщення людей i збереження товарів служили відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення,   розташовані в один або кілька ярусів, тварини знаходилися в  дворі Караван-capaї на дорогах зміцнювалися оборонними стінами або приєднувалися до ремісно-побутових передмість i культових будівель. На транзитних шляхах караван-capaї стали втрачати своє значення з розвитком залізниць i інших сучасних видів транспорту [5, с.43]

Один зі збережених до сьогоднішнього часу караван-сараїв знаходиться в  Іспанії в Гренаді. Навколо внутрішнього двору на трьох поверхах розташовані номери. Такі караван-capaї зустрічаються й у Стамбулі

У Туреччині збереглося понад  сто караван-capaїв, однак вони не функціонують, хоча доступні екскурсантам як музеї.

1.2. Від середини  віків до XIX століття

Масові поїздки купців, підмайстрів, духівництва, а також  численних у середньовіччя пілігримів i прочан дають новий напрямок у формах надання притулку. Спочатку цей притулок був безкоштовним, заради любові до ближнього, що надавався монастирями, церковними організаціями, князівськими дворами тощо.

Центром міжнародної торгівлі в ІХ-ХІ століттях був Константинополь, куди з'їжджалися купці з півночі  і півдня; болгари, вірмени, росіяни, араби, італійці. Звідси товари поширювалися вже по всій Європі. Для притулку прибуваючих у місто будувалися вітальні двори, деякі з них збереглися дотепер [5, с.50]

Створенню аналогічних готельних  підприємств сприяли і знамениті  ярмарки у Франції (у Сен-Дені, Труа), в Італії (у Феррарі, Павії), у німецьких князівствах (у Вормсі, Кельні, Майнці, Шлейрі) тощо.

У Європі світська традиція «платної гостинності» пов'язана із зростанням міст. Не випадково перші  заклади такого роду (цілодобова торгівля вином) з'явилися на Рейні та Мозелі (найважливіша торговельна дорога Середньовіччя). Відомості про них містяться в резолюції місцевого архієпископа VIII століття, що забороняла духовним особам відвідування цих «злачних місць». У народних піснях і баладах часто зустрічаються мотиви, пов'язані з ночівлею втомленого подорожанина (солдата, підмайстра, купця тощо) під гостинним (або негостинним) дахом. На постоялих дворах хазяїн часто тримав спеціальну кімнату, призначену для ночівлі гостей. Постоялі двори розташовувалися звичайно на перетині важливих торговельних доріг   або в центрі міста на ринковій площі, де знаходилися головний собор і ратуша [5, с.66]

Хрестові походи сприяли  відродженню постоялих дворів, спочатку в північній Італії. Готельна справа стала там ґрунтовним бізнесом. Гільдії власників постоялих дворів процвітали, встановлюючи правила і статути для своїх членів і для гостей. Наприклад, у Флоренції в 1282 році гільдія власників постоялих дворів контролювала цей бізнес до такої міри, що міські чиновники опитували мандрівників прямо біля міських воріт і направляли їх у гільдію, де їх розподіляли по певних готелях.

Готелі існували у великих  містах і на перехрестях, біля переправ. Будинки були більше схожі на притулки з мінімумом меблів. Очерет, що кидали на земляну або кам'яну підлогу, служив як килимом,так і поверхнею  на котру зручно було кидати кістки й інші залишки їжі.

У головній кімнаті уздовж стін були розкладені матраци, на яких спали. Харчування було особистою справою кожного, тому що більшість гостей привозило свою власну їжу [5, с.72].

У XV столітті в деяких готелях  вже було від 20 до ЗО кімнат Георгіївський  готель, один з найбільш відомих, мав  винний підвал, комору, кухню, кімнату  для господаря і господарки був  і спеціальний працівник, що доглядав за кіньми. Кімнати для гостей, або номери, були названі на честь відомих людей, міст або видатних чиновників. Серед них були кімнати «Граф», «Оксфорд», «Сквайр», «Лондон» тощо.

Готелі і таверни можна  було впізнати за вивісками із простими символами, а не словами, оскільки багато хто не вмів читати. Таким чином, було багато готелів «Лев», «Золоте Руно», «Білий заєць», «Чорний лебідь», «Дельфін» тощо [5, с.80]

Наприкінці XVIII століття назви  стали містити слово arms (зброя), наприклад, «Kings Arms» («Зброя короля»). Виставлена напоказ зброя лорда в готелі часто означала, що готель знаходився на території, що належала певному знатному родові, і була під його захистом. Деякі геральдичні   знаки належали споконвічним власникам землі, на якій розташовувався готель, або ж бувало, що власник готелю, що вийшов зі слуг, повинний був використовувати зброю або відзнаки свого колишнього господаря. Навіть зараз існують 400 пивних, названих «Голова короля», 300 з назвою «Голова королеви» і більше тисячі зі словом «корона» у назві.

У деяких готелях були відкриті галереї, на які можна було піднятися  сходами, що знаходилися зовні. Згодом ці галереї відгороджувалися від непогоди. Стійла для коней, приміщення для запрягання знаходилися у внутрішньому дворику. Спеціальне пристосування у куті слугувало для того, щоб особливо огрядні постояльці могли піднятися на коня. У більш великих готелях під стайнею було приміщення для посильних, що розносили пошту.

У багатьох готелях був  сад і галявина для гри в  кулі. Деякі готелі мали броварні і варили своє власне пиво. Довга кімната для зборів,з великим каміном служила місцем проведення банкетів і танців

Розвиткові готельної  справи побічно сприяв англійський  король Генріх VIII. Прочани, що йшли головними  шляхами до великих соборів, могли  зупинятися на два дні в приміщеннях, прибудованих до абатства або монастиря, де їх розміщували і годували відповідно до їхнього статусу. Перепис 1577 року виявив 14202 пивних, 1631 готелів і 329 таверн в Англії й Уельсі [5, с.97].

Задовго до того, як з'явилася  національна поштова система, окремі готелі повинні були мати стайні і коней для використання їх королівською поштою. Це також сприяло розвитку готелів.

У середині 1600-х років  деякі готелі стали випускати  неофіційні грошові знаки, які шановані власники готелів гарантували викупити за гроші королівства. Подібний дозвіл випускати монети (торговельні знаки) означав, що готелям і їх власникам у той час приділяли особливу увагу.

Англійський готель був місцем різноманітних розваг. Існували різні  ігри з дротиками і гральними  кістьми, доміно, більярд. Мали успіх  і півнячі бої. Ті, хто віддавав перевагу   активним видам розваг, використовували готелі як місця зборів для риболовлі, стрільби, полювання, зокрема соколиного. Кровожерливі могли насолоджуватися цькуванням ведмедів і биків собаками, а також киданням каменів у півнів. Собачі бої і бокс на голій землі теж були популярними. Однак головним способом проведення часу вважалося вживання пива, елю, вина, а пізніше джину.

1.3. Розвиток готельної  справи в ХІХ-ХХ століттях

Подальший розвиток різних форм туризму створював постійно зростаючі потреби в готелях і закладах харчування. Виникають великі готелі, розміщені в спеціально для цієї мети побудованих будівлях типу приватних резиденцій або ж чудових державних особняках. Звідси ж походить французька назва «отель», що означає міський палац магната, місце перебування представника іноземної держави або міської влади.

Таким чином, у той час  назва «отель» надавалася палацам або будинкам палацового типу, передбаченим для розміщення в них важливих гостей. крім основного палацу, у якому проживав сам власник «отелю». Як правило, у такому палаці знаходилися гості, їхня прислуга тощо.

У XIX столітті зростають запити готельної клієнтури переважно  багатої, і все більше підвищується комфорт і рівень оснащення готелів. Виникають свого роду величезні  готельні комбінати з фешенебельними ресторанами і кафе, що знаходилися при них [5, с.110]

XIX століття стало переломним  у розвитку готельного господарства. Разом з перенесенням назви  «отель», що позначала раніше приватну міську резиденцію французького аристократа, на будинок, що служить тимчасовим місцем перебування кожного подорожуючого, що має достатню кількість грошей, почався період будівництва постоялих дворів-готелів палацового типу і підвищеної комфортності по всій Європі. Приплив заможних англійців і американців у Європу змінює традиційну культуру готельних послуг; вони

набувають усе більш і  більш уніфікованого і стандартизованого  характеру. Саме тоді в ужиток входять  англійські слова «експрес», «комфорт», «дизайн». З кінця XIX століття в Європі (насамперед у Швейцарії) починають будувати сучасні готелі з високим рівнем комфорту.   На зміну традиційним готелям зі скромними назвами («Англійський двір», «Стара пошта» тощо) з’являються розкішні готелі під звучними назвами: «Брістоль», «Мєтрополь», «Палас» «Савой», «Ексельсіор» або просто «Гранд-Отель», позбавлені будь-яких зв’язків з місцевими традиціями.

Відповідно, у туристів, які  представляли країни, що знаходилися  на «різних полюсах» технічного прогресу, були різні уявлення про комфорт. Незважаючи на критику з боку захисників культурних традицій, технічний прогрес і цивілізація з такими їхніми атрибутами, як розширення і модернізація сфери готельних послуг, були нестримні. З кінця XIX століття готельний бізнес починає діяти як самостійний фактор розвитку туризму ; він формує для себе ринки збуту готельного продукту. Туризм досить швидко починає набувати ознак «масовизации». Створюються туристські бюро (за зразком Товариства Томаса Кука) і рекламні агентства, що спеціалізуються на рекламі готельних послуг [6, с.33]

Підвищення якості та надійності транспортних перевезень у сукупності з їхнім здешевленням обумовили істотне збільшення потоків подорожуючих. Відповідно повсюдно виникали перші підприємства, що спеціалізувалися на обслуговуванні тимчасових відвідувачів. На зміну скромним пансіонам і «кімнатам для гостей» у будинках священнослужителів, монастирях ірелігійних місіях відкриваються перші комфортабельні (якщо не сказати розкішні) готелі. У 1812 році в центральній Швейцарії вступає в дію готель «Риги-клес-терли», у 1832 році; готель у м. Фаульхорн. У 1801 році в Німеччині відкривається першокласний готель «Бадише Хоф» у Баден-Бадені, У 1859 у Швейцарії — «Гранд-отель Швайцер-хоф» у м. Інтерлакені. У Німеччині на межі ХVІІІ-ХІХ століть виникають перші курорти мінеральних вод ; у Хайлиген-дамі, Нордернеї, Травемюнді. У цей період становлення туризму будувалися в першу чергу розкішні готелі, що обслуговували представників аристократичних кіл, «нового дворянства», вищого офіцерства [6, с.44].

Залежно від пори року еліта  або перебувала на французькій чи італійській Рив’єрі, або відпочивала  на термальних курортах Швейцарії і  Німеччини, або починала тривалі  подорожі в Північну Африку. Єгипет, Грецію. Багатоваріантність можливих   місць від починку обумовлювалася обов’язковою наявністю комфортабельних готелів.

Загальним завданням готельного руху, створенню єдиної класифікації готелів та інших важливих питань цієї галузі повинний був служити  Міжнародний Союз власників готелів, що об’єднав 1700 готелів у різних країнах світу.

Готелі почали надавати масові і різноманітні послуги після  закінчення Другої світової війни. Саме в цей період туризм набуває дійсно масового характеру: із предмета розкоші  він стає потребою для більшості  населення високорозвинених індустріальних країн. Формується могутня індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом, виробничим циклом, методами організації і управління виробництвом. У західноєвропейських країнах 50-60-і роки  це період масового будівництва готелів, мотелів, різноманітних розважальних закладів [6, с.55]

Аналізуючи масове будівництво  готелів, швейцарський професійний  журнал ще в грудні 1958 року констатував: «…готелі зростають, як гриби…»

Особлива роль у розвитку підприємств гостинності належить США. На думку істориків, перший постоялий двір з’явився тут значно пізніше ,ніж у Європі, лише у 1607 році. у Нью-Йорку (тоді він називався Новий Амстердам) таверну відкрили голанці. Відтоді таверни стали центрами громадського життя, місцем зустрічей солдатів і бізнесменів. Вони процвітали не тільки в містах, а й уздовж великих доріг,і особливо на перехрестях шляхів.

Європейські переселенці, що ступили на землю Американського континенту, принесли з собою той  досвід будівництва й управління постоялими дворами і тавернами, що був накопичений ними за сторіччя.

З погляду архітектури, розташування, запропонованого обслуговування американські постоялі двори і таверни багато в чому нагадували європейські з незначними відмінностями. Наприклад, при розміщенні людей не було дискримінації за класовою ознакою. На відміну від європейських підприємств, які багато в чому виконували соціальну функцію, американські таверни з самого початку свого існування мали комерційну спрямованість, тобто створювалися з метою отримання прибутку [6, с. 72]

Першим готелем, відкритим  у США, був 70-кімнатний «Сіті-готель»  на Бродвеї в Нью-Йорку. Ця знаменна подія відбулася в 1794 р. У 1829   р. у Бостоні відкрився готель «Тремонт»  перший у США готель першого класу з коридорними, реєстратурою (рецепцією), замками на дверях номерів і навіть із безкоштовним милом для гостей. Відкриття цього готелю поклало початок готельному буму, що пронісся у США насамперед містами Східного узбережжя, а потім на Заході і Півдні.