Біпатриди в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Мая 2015 в 21:17, реферат

Краткое описание

Біпатриди – соціальні та природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як із територією України (де вони розташовані або відбувались), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно виникли; ресурси “подвійного громадянства”, ресурси-біпатриди, специфічні духовно- та матеріально-історичні “комунікації”, призначення яких – єднати культури, народи, держави.

Прикрепленные файлы: 1 файл

Bipatridy.docx

— 3.52 Мб (Скачать документ)

Античний Поліс, розташований біля села Парутине Очаківського району Миколаївської області. Був заснований вихідцями з міста Мілет (сучасна Турція) у VI ст. до н.е. та проіснував до IV ст. н.е. За період існування місто пережило багато історичних подій, заснування колонії ії розквіт та занепад, противагу македонському полководцю Олександра Македонського (Великого) – Запіріона, входження до складу Понтийської держави Мітрідата VI Евпатора, гетський розгром, відбудова на початку нової ери, відродження та входження до провінції Нижня Мезія Римської Імперії та повне знищення під час гуннського пересування по території Південної України. В архітектурному плані кожен етап життя міста репрезентовано різноманітними спорудами. Починаючи з перших помешкань переселенців (землянок та напівземлянок), монументальних кам’яних споруд житлового, оборонного та культово-суспільного призначення. Після більш ніж вікового археологічного вивчення античної пам’ятки, нам відомо багато залишків житлових будівель різного часу, фундаменти мурів та башт навколо міста та цитадель римського часу, комплекс Гімнасія - школи, Дикастерія – суду, Агори – центральна адміністративна та торгівельна площа, Теменос – культова ділянка з залишками головного алтаря міста, храмів Афродіти, Аполлона, Зевса. Частина міста у наслідок підйому рівня Чорного моря затоплена водами Дніпро-Бузького лиману, під якими виявлені припортові квартали та порт стародавнього міста. Некрополь міста представлено глиняними та кам’яними склепами- два кам’яні склепи це склеп Евресивія та Аретти і Зевсів курган – єдині кам’яні споруди цього функціонального призначення у Північно-Зачідному Причорномор’і, один з яких реконструйований (Евресивія та Аретти) в перше на пострадянському просторі.

Ця пам’ятка є унікальна с точки зору археології, історії, культури.

Протягом тисячі років люди мешкали на вказаної території, залишивши після себе унікальні споруди та будівлі. Слід відмітити, що увесь комплекс Ольвійського полісу на відміну від інших пам’яток античної епохи (Тіра, Херсонес, Пантикопей…) не забудована сучасним містом. Вся територія поселення та частина некрополю є Національним історико-археологічним заповідником.

Це місце – один із головних біпатридів на півдні України, адже саме тут збереглося місто грецьких поселень. Жителям  сучасних грецьких територій особливо цікаво буде відвідати Ольвію, адже кожен патріот своєї країни повинен знати про далеке минуле громадян свої національності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вулиця Дерибасівська (м. Одеса)


Дерибасівська — пішохідна вулиця в центрі міста Одеси, яку вважають головною вулицею.

Свою назву (спочатку італ. La strata Ribas, кат. el carrer de Ribas) вулиця отримала на честь Жозе́па де Рíбаса за розташуванням його будинку на цій вулиці, у якому потім жив його брат, Фелікс де Рібас. Крім того, ця вулиця є традиційною приймальницею таких свят міста, як: Одеська Гуморина та День міста.

Пам'ятник Жозепу де Рібасу

Установлений на самому початку Дерібасівської вулиці, на розі з Польською. Скульптор — заслужений художник України Олександр Князик. Де Рібас зображений таким чином, що в одній руці він тримає тростину, а в другій — план міста.

Де Рібас є представник іспанської національності, від був жителем цього міста, а саме цієї вулиці, тому вулиця та пам’ятник є біпатридами. Представники його національності можуть з задоволенням пройтися вулицею, та насолодитися красою пам’ятника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мис Ай-Тодор (АР Крим)

Ай-Тодорський мис знайомий майже всім, хто відвідує Південний берег Криму – на високому скелястому виступі, над вируючим морем приліпилося «Ластівчине гніздо» – оригінальний замок, побудований в 1912 році.

Цей мальовничі мис, що привертає безліч туристів, зберігає унікальні сліди давньої культури, пов’язаної з античним світом. В кінці VII століття до нашої ери узбережжі кримського півострова стали заселяти греки – колоністи.

У пошуках рабів вони воювали з корінними жителями – таврами і скіфами. Але ці народи і самі не раз нападали на греків. Мешкаючи в степовій частині півострова в II -I століттях до нашої ери, скіфи почали тіснити греків у Херсонесі та Пантікапеї. Греки звернулися за допомогою до царя Боспорського царства Митридата Евпатора. Цар охоче погодився, бо хотів мати греків союзниками в боротьбі з могутнім Римом.

Проте в 60 – х роках I століття нашої ери римляни надіслали до Криму 3000 солдатів і 40 бойових кораблів, захопили Херсонес, а на мисі Ай- Тодор розмістили передовий дозорний пункт.

Для такого стратегічного об’єкту Ай- Тодорський мис обраний не випадково. По-перше, на цій ділянці раніше було значне таврське городище, укріплене колосальними кам’яними блоками, які можна використовувати для власного захисту. По-друге, з високих неприступних круч відмінно проглядалися берегова лінія і морські дали від Аю- Дага до гори Кішки – таким чином, завжди була можливість контролювати будь-які пересування ворога на суші і стежити за всіма проходять кораблями.

Римляни відразу ж приступили до спорудження своєї фортеці. Чисельність гарнізону тут становила близько 500 осіб.

Так, на площі в шість гектарів виник форт Харакс з двома поясами оборонних стін, кількома багатоярусними вежами, складами для зброї, казармами, водопроводом.Сьогодні на місці форту знаходиться однойменний княжий палац, оточений розкішним парком.

Мис Ай-Тодор буде цікавий як біпатрид представникам римських країн.

Пам’ятник Суворову (м. Одеса)


Пам'ятник Суворову відкрили на перехресті біля дитячого центру Молода Гвардія в Суворовському районі Одеси. Пам'ятник Суворову є копією скульптурної композиції полководцеві Олександру Суворову роботи скульптора Бориса Едуардса, встановленої в Ізмаїлі.

У 1913 році відомий одеський скульптор Едуардс на честь 120-річчя перемоги російсько-австрійських військ під командуванням Суворова над турками виготовив скульптуру генералісимуса.

Її авторська копія в середині 1930 років була встановлена ​​в Одесі, проте в 1945 році скульптура була перевезена в Ізмаїл як символ визволення міста від німецько-румунських окупантів.

Пам’ятник є біпатридом, адже він був встановлений на честь російського полководця Суворова. Жителі Росії будуть задоволені красою пам’ятника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник Пушкіну (Миколаїв)


Пам'ятник О. С. Пушкіну в Миколаєві — скульптурна споруда, встановлена на честь російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна в м. Миколаєві. Знаходиться у сквері імені Пушкіна на розі вулиць Пушкінської та Набережної, в місці, де починається Інгульський міст.

Пам'ятник являє собою бронзову скульптуру двадцятип'ятирічного Олександра Пушкіна на гранітному постаменті. Пам'ятник створений миколаївським скульптором Юрієм Макушиним.

Пушкін декілька разів бував у Миколаєві (згідно з дослідженнями істориків — не менше 5-6 разів): у 1820 році проїзжав через місто в південне заслання, та при поверненні з Кишинева зупинявся в Миколаєві, переправляючись поромом біля Малої Коренихи. У 1824 році, прямуючи в нове заслання, Пушкін знову проїхав через Миколаїв.

На честь цих подій та до 150-річчя з дня смерті поета в Миколаєві було відкрито сквер імені Пушкіна та в 1988 р. в ньому встановлено пам'ятник.

Пам’ятник є біпатридом, адже він був встановлений на честь російського поета Пушкіна. Представники російської нації зможуть з гордістю милуватися його красою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Військовий меморіал, споруджений на честь англійців, які загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь)


До війни севастопольські старожили називали це місце Каткартів пагорб на ім'я похованого тут генерала Джорджа Каткарта, загиблого смертю хоробрих у Інкерманському битві.

Благоустрій Англійського кладовища на Каткартовом пагорбі було закінчено в 1882 р. На нього перепоховали останки англійців з інших некрополів, але далеко не з усіх . Адже на території Криму від Севастополя до Балаклави і від Камишовської бухти до річки Чорної (не рахуючи Альму і Керч) розташовувалися 130 англійських кладовищ і меморіалів.

На кладовищі було поховано чимало осіб з відомих у Британії сімей. Чотириста сорок чотири одиночні і братські могили розташовувалися вісімнадцятьма паралельними рядами.

Кладовище знаходилося у віданні англійської консула. На впорядкування некрополя і для підтримки порядку щорічно виділялося триста фунтів. Біля входу, на воротах якого красувався мальтійський хрест, була побудована сторожка .

У період Оборони Севастополя 1941-1942 рр.. на пагорбі йшли запеклі бої. Кладовище сильно постраждало, але в 1944 р. ще існувало. У період роботи Ялтинської конференції (1945 р.) його відвідав прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль з дочкою Сарою.

У наступні роки кладовищі поступово руйнувалося і прийшло в повне запустіння. Буквально всі надгробки були знищені. В даний час територія некрополя повністю зайнята садово-городніми ділянками.

7 вересня 1992 були враховані  побажання англійців і на пагорбі  Каткарта відкрилася перша черга меморіального комплексу. Наспіх споруджений з неякісних матеріалів, він швидко прийшов в запустіння. Не допомогла і часткова реконструкція меморіалу, проведена англійським архітектором Кеном Хортоном. У підсумку, меморіал виявився покинутий, частина металевих конструкцій і табличок вирізали мародери, залишивши фактично тільки вхідні ворота.

В даний час побудований новий англійський меморіальний комплекс в районі селища Дергачі, куди перенесено кілька уцілілих автентичних надгробків.

 

Кожен англієць зможе приїхати сюди та приклонитися до цього меморіалу, згадавши своїх пращурів, що воювали на цих землях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Військовий меморіал, споруджений на честь італійців, які загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь)


Італійське кладовище знаходилося в 15 км від Севастополя, на горі Гасфорт, де в період Кримської війни були позиції Сардинской армії. Жертви, які принесли італійці в ім'я чужих їм інтересів, приголомшливі. За всю війну було вбито і померло від ран 28 чоловік (дані професора Б. Ц. Урланіса ), 2166 загинули від епідемії тифу і холери. Вони були закопані в землю, далекого від їхньої батьківщини, Криму…

У пам'ять полеглих італійців у серпні 1882 була урочисто освячена каплиця , споруджена в ломбардському стилі під керівництвом майора Герардіні. Сюди, на вершину, були перенесені останки італійських воїнів. На жалобній церемонії російські солдати рушничним салютом віддали останню шану загиблим.

 

Цвинтар і каплиця були сильно зруйновані під час оборони Севастополя, а потім під час його звільнення. У 1955 році каплиця була остаточно знищена.

Сьогодні в цьому місці можна побачити лише її фундамент і кілька автентичних каменів ломбардской архітектури.

Кожен італієць зможе приїхати сюди та приклонитися до цього меморіалу, згадавши своїх пращурів, що воювали на цих землях.

 

 

 

 

 

Військовий меморіал, споруджений на честь французів, які загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь)


Придбавши землю у російського генерала А. Б. Бракер , в 1863 році французи влаштували військовий некрополь.

Кладовище представляло з себе прямокутну територію, огороджену глухим кам'яним парканом висотою близько двох з половиною метрів. Розмір кладовища приблизно був 100х100 метрів. У центрі некрополя знаходився мавзолей пірамідальної форми, увінчаний чотирикутний хрест . Над напівкруглим у верхній частині входом був укріплений металевий вінок , вище - прямокутна меморіальна дошка з білого мармуру з текстом французькою мовою. На мавзолеї були меморіальні плити з іменами похованих тут генералів: Бізо, Бретона, Брюне, Сен-Поля.

На кладовищі знаходилося 17 саркофагів зі склепами. Над входом в склепи були укріплені латинські хрести, вище - дошки з білого мармуру з текстами. Усередині саркофагів в нішах підземної і наземної частин розташовувалася кістниця - черепа і кістки загиблих французьких воїнів.

Перед саркофагами проходили три алеї (у формі літери «П »). Дві алеї під прямим кутом перетиналися в центрі кладовища у каплиці. Сама каплиця стояла на круглому майданчику. Її діаметр був метрів двадцять. Цей майданчик, як і алея, була всипана гравієм.

Руйнування Французького кладовища відбулося в 1982 році, початку 80-х років. Цей історичний некрополь був знесений бульдозерами за негласним розпорядженням впливового керівника владних структур міста Севастополя. Його ім'я невідоме донині. Втім, ініціатора акції в ті роки й не шукали ...

 

Сучасний меморіал французьким солдатам, загиблим під час Кримської війни, був відкритий в 2004 році за участю французької делегації на чолі з Надзвичайним і повноважним послом Франції в Україні Ф. Де Сюрмене. Побудований меморіал на місці колишнього французького військового некрополя, на 5-му кілометрі Балаклавського шосе на кошти держави Франції.

Кожен француз зможе приїхати сюди та приклонитися до цього меморіалу, згадавши своїх пращурів, що воювали на цих землях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поховання шведів на Полі Полтавської битви (м. Полтава)

 

27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка мала далекосяжні наслідки для Європи.

1909 року з ініціативи викладача історії Полтавського кадетського корпусу І.Ф.Павловського було відкрито музей на полі Полтавської битви і комплекс пам’ятників, пов’язаних з Полтавською битвою, — оголошено державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви» з охоронною зоною історичного поля загальною площею 771,5 га.

Информация о работе Біпатриди в Україні