Трудове виховання

Для того щоб виконати трудове  завдання, навіть найпростіше, дитина має уявити, з чого вона почне, що робитиме потім — адже у будь-якій справі є внутрішня логіка, згідно з якою й треба складати план дій. Власне, вміння планувати свою діяльність — один з найважливіших показників розвитку дитини. Тому ми цілеспрямовано вчимо цьому своїх вихованців. 

Варто пам'ятати, що дитина працюватиме  охоче лише тоді, коли розумітиме, що її праця потрібна. Якщо ж дитина відчуватиме, що виконує щось нікому не потрібне, то й працюватиме без зацікавленості, що може спричинити формування у неї зневажливого відношення до своєї і чужої праці.

З дорослішанням дошкільників ми поступово ускладнюємо доручення для них за змістом роботи, формами об'єднання дітей, вимогами до самостійності та самоорганізованості. Діти старшого дошкільного віку вже мають достатній досвід співробітництва та навички з конкретних видів праці. Тому ми приділяємо достатню увагу організації спільної трудової діяльності, скажімо, таким колективним дорученням, як прибирання групової кімнати, ділянки, робота на городі, квітнику. Об'єднуючи дітей для спільної роботи, ми враховуємо рівень сформованості трудових умінь, почуття відповідальності, лідерські якості наших вихованців; навчаємо їх самостійно розподіляти між собою обов'язки, разом виконувати завдання, допомагати одне одному.

10

Значення оцінки у формуванні трудових навичок

Ставлення дітей до трудових доручень значною мірою залежить від характеру педагогічної оцінки, яку дає дорослий. Правильна педагогічна оцінка може посилювати почуття радості в разі успіху і послабити негативні емоції при невдачі.

На перших етапах засвоєння  певних дій чи правил ми вживаємо розгорнуті судження.

Скажімо: «Дуже добре, Олю, що ти самостійно визначила, які кімнатні рослини треба полити, і зробила це правильно. Ти дуже старанно працювала й нікуди не відходила, доки не закінчила роботу. Якби рослини вміли говорити, то сказали б: «Яка турботлива дівчинка! Дякуємо!» 

Свою доброзичливість, задоволення  чи подив намагаємося передавати не лише словами, але й мімікою, інтонацією, поглядом тощо. Щира радість дорослих за щонайменший успіх дитини посилює її позитивні емоції. А позитивна оцінка в присутності інших дітей додає радісних переживань дітям, чия поведінка заслуговує схвалення, і опосередковано впливає на однолітків. Ми обов'язково звертаємо увагу дитини на те, що у неї вже добре виходить, а чого треба вчитися, не протиставляючи її досягнення результатам праці інших дітей, щоб не принижувати гідність одних і не викликати зверхність у інших.

До невдач дітей ставимося  терпляче, якщо вони зумовлені недостатньо розвиненими вміннями, намагаємося заохотити дитину і допомогти в її власному розвиткові.

Наприклад: «Не сумуй, Марійко, коли чогось навчаєшся, то не відразу виходить. Давай я тобі ще раз покажу. Ти зможеш зробити краще». 

Для того, щоб словесні оцінки лишалися стимулом, їх потрібно урізноманітнювати. Із цією метою ми використовуємо народні прислів'я та приказки. Для констатації набутих умінь, бажання працювати, незалежного темпу знадобляться такі вирази: «Де вмілі руки і охота, там скора робота», «Старається, як мурашка», «Хто багато робить, той багато вміє», «Землю сонце прикрашає, а праця людину», «Маленька бджілка, а й та працює», «Добрий початок — половина діла», «Робить, як мокре горить», «Умілому усяка робота легка», «Силою не хвались — краще трудись», «Добре у світі жити тому, хто працьовитий».

У ході оволодіння дітьми новими трудовими навичками звертаємо їхню увагу на те, що вміння самі собою не з'являються: «Доки не впріти, доти не вміти», «Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь», «У невмілого й руки не болять», «Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися», «Не святі горшки ліплять, а прості люди», «Не одяг красить людину, а добрі діла», «Для всякого діла потрібні знання», «Кожний майстер колись був невмілий». А прислів'я «Зробив діло — гуляй сміло» є влучним акордом для завершення трудового доручення.