Аналіз та огляд літературних джерел, та термінів обраної теми

Процес технічного моделювання  включає такі основні етапи робіт:

- Вивчення та аналіз ескізу, або зразка нової моделі; складання опису зовнішнього виду моделі;

- Підбір відповідної базової силуетної основи, або розробка нової силуетної основи (при відсутності аналогів);

- Уточнення основи, внесення модельних особливостей;

- Перевірка правильності розробки конструкції.

Першим етапом технічного моделювання є ретельне вивчення особливостей нової моделі за ескізом, іншим графічним зображенням, або  за зразком моделі в натуральну величину. Якщо задається певний зразок моделі, конструктор має найбільш повну  інформацію про виріб, і в даному випадку він може безпосередньо  приступати до виконання розрахунків  та проектування розгорток деталей  виробу. Цей метод конструювання, який базується на прямих вимірах  оболонки поверхні, що розгортається, є найбільш точним. Він забезпечує технологічність конструкції, високу точність побудови креслень конструкції  всіх деталей виробу.         Ескіз, або фотографія нової моделі певним чином ускладнюють роботу конструктора, оскільки вони не надають повної інформації про модель. У даному випадку перш за все встановлюється масштаб зображення. На ескіз моделі наноситься також осьова вертикальна лінія зі сторони переду та спинки і основні горизонтальні лінії виробу конструкції – лінії грудей, талії, стегон, коліна.            При вивченні та аналізі моделі необхідно звертати увагу на найбільш важливі її характеристики та особливості, такі як: вид виробу, силует, покрій, розмір, зріст, повна група, вид матеріалу, ширина виробу по лініях грудей, талії, стегон, низу, розподіл ширини по окремих конструктивних ділянках, довжина плечового зрізу, довжина виробу до лінії талії та низу, розмір рукава, коміра, ширина борта, кількість та розташування петель та ґудзиків, форма та розташування нових деталей та оздоблень та ін..      Найбільш важливе є визначення способів створення випуклості в ділянці грудей та лопаток.          Визначення величин прибавок на свободу облягання та їх розподіл по ширині виробу виконують орієнтовно, за візуальною оцінкою ескізу моделі з урахуванням прийнятого напрямку моди та середніх рекомендованих величин припусків та прибавок для виробів даного виду та силуету.     Для правильно відтворення моделі необхідно ретельно продумати варіанти її конструктивного вирішення і відновити не дуже помітні шви та виточки з урахуванням модного членування одягу.      Розміри та розташування конструктивних елементів визначають, орієнтуючись на положення допоміжних ліній, виміри масштабною лінійкою, або використовуючи розрахований масштаб зображення. Для більш надійного та правильного визначення цих параметрів рекомендується встановлювати їх використовуючи різні вихідні точки та різні напрямки; зіставляти їх між собою та з розмірами типових конструкцій.  Наприклад, правильне розташування бічної кишені по ширині пілочки можна визначати  орієнтуючись на край борта, або на вертикаль, дотичну до передньої частити пройми.    Етап вивчення моделі вважається закінченим після визначення всіх даних, необхідних для розробки конструкції нової моделі:величин композиційних припусків по лініях грудей, талії, стегон; розмірів, форми та положення основних конструктивних швів та інших модних     Після вивчення аналізу, або зразка нової моделі складаються конструктивний опис зовнішнього виду нової моделі, який повинен містити уві дані для розробки конструкції виробу.        Опис зовнішнього виду моделі складається за певною послідовністю і повинен містити такі основні відомості:

- вид виробу, його призначення, силует, покрій, конструкція застібки, вид основного матеріалу;

- докладний опис конструктивного устрою основних деталей виробу: переду, спинки, рукава, коміра з характеристикою (за формою та розташуванням) дрібних оздоблювальних деталей та конструктивно – декоративних елементів;

- рекомендації з матеріалів ;

- діапазон розмірів на які буде виготовлятися дана модель виробу.

Другий етап технічного моделювання  – вибір креслення відповідної  базової силуетної основи – є  першим кроком у розробці конструкції  виробу, після нього виконується  трансформація креслення основи у відповідності з моделлю. У  сучасних умовах промислового виробництва  одягу конструктор, як правило, маж  перевірені базові силуетні основи швейних  виробів, які відповідають напрямку моди, і йому необхідно лише грамотно вибрати у відповідності з  видом виробу, його покроєм, силуетом, віковою групою та іншими особливостями  моделі відповідну базову основу типової  конструкції. Існує три роди критеріїв вибору базової основи для її перетворення в конструкцію заданої моделі.           Критерії першого роду характеризують вид одягу та матеріалу, крій і силует, розмір, зріст, повноту групу.        Наприклад, основа демісезонного пальта з вовняної тканини з вшивними рукавами напівприлеглого силуету та типову жіночу фігуру 158 – 96 – 104.   За допомогою критеріїв другого роду основу оцінюють з точки зору форми виробу та його посадки на фігурі. Перетворення основи методами технічного моделювання може призвести до створення нового силуету одягу, до зміни його пропорцій, і це, звичайно, не поліпшує якості посадки виробу на фігурі. Оцінка конструктивної основи в лекалах виконується за величинами переднього, заднього та бічного балансів. Величина передньо-заднього балансу визначається за різницею рівнів вершин горловини пілочки та середнього шва спинки; а бічного – за різницею рівнів кінців плечових зрізів та величини путів прасування, або величин розхилу виточок. Просторова форма виробу створюється за допомогою виточок, різних рельєфних швів, або спеціальної техн-ої обробки.           Відібрані для подальшої роботи конструктивні основи повинні мати високі показники за критеріями другого роду.       Критерії третього роду пов’язані з габаритними розмірами основи та характеризують ширини і довжину основних деталей. Якщо різниця між ширинами основи і моделі перевищує допустимі відхилення на даний вид одягу, виконують уточнення конструкції основи. В середньому відхилення розмірів деталей по ширині не повинні перевищувати  ± 0.5см. ,а для розмірів по обхватах ± 1см.          Розміри деталей спинки та пілочки по ширині уточнюють зі сторони пройми; деталей рукава – зі сторони ліктьових зрізів; половинок штанів – симетрично змінюючи положення бічних та крокових зрізів. Розміри деталей по довжині уточнюють за формулами, яких довжина виробу та деталі Дв визначається за сумою абсолютної величини відповідної розмірної ознаки Ті  та припуску по довжині виробу  Пд. і. : Дв = Ті + Пд. і.     Уточнення кресленні базової основи з нанесенням на неї модельних особливостей, елементів конструкції нової моделі є одним з найбільш відповідальних етапів технічного моделювання.

Нанесення модельних особливостей нової моделі на базову конструктивну  основу може включати деякі уточнення  базової основи, або її часткове перетворення. При цьому можливі 3 варіанти:

- нова модель розробляється без зміни силуету вихідної конструктивної основи (можуть змінюватися лише форма лацканів, комірів, кишень та ін.. деталей), у жіночому одязі можливий перенос нагрудної виточки в заданому напрямку;

- нова модель розробляється зі зміною силуету основи за пропорціями та ступенем облягання по лініях грудей, талії і стегон, з розширенням, або звуженням до низу (величини змін визначаються візуально, без точних розрахунків);

- розробляється нова модель іншого виду одягу конструкція якої уточнюється при зміні зразка виробу.        При нанесенні модельних особливостей на креслення базової основи обов’язково зіставляють масштаб малюнка та креслення і використовують при цьому дані аналізу моделі. Виконання цієї роботи пов’язане з виконанням різних елементів технічного моделювання. Деталі силуетної основи необхідно розташовувати на кресленні так само, як і на малюнку. Головою деталлю для чоловічого одягу є ліва пілочка, для жіночого – права. При нанесенні на силуетну основу модельних особливостей часто змінюють напрямок, форму та число виточок, зміщують рельєфні шви тощо.      Після проведених перетворень базової силуетної основи та нанесення модельних особливостей нової моделі може змінюватися довжина зрізів, які з’єднуються при монтажі виробу, втрачається їх пов’язаність, порушується відповідність розташування монтажних надсічок. Тому необхідно ретельно перевіряти правильність розробки конструкції деталей нової моделі на відповідність довжин зрізів, монтажних надсічок та зв’язаність зрізів горловини, пройми, низу, оката рукава у виробах платтяної, костюмної та пальтової груп, а також лінії талії, зрізів переднього та середнього швів і низу в штанах.           Найбільші викривлення конструкції можуть виникати при використанні складних прийомів технічного моделювання з утворенням драпіровок, а також при розробці рукавів покрою реглан, суцільновикроєного  та комбінованого. У даному випадку особливу увагу необхідно приділяти перевірці зв’язаності зрізів горловини, пройми та бічних швів.        Прийоми технічного моделювання

Основними прийомами технічного моделювання є :

- внесення модельних особливостей у базову конструктивну основу;

- розробка нового силуету основи;

- моделювання складних виточок, підрізів, драпіровок;

- розробка одягу нових покроїв.

Внесення модельних особливостей у базову конструктивну основу передбачає виконання таких прийомів та видів  робіт, як: перенос нагрудної виточки  в заднє положення; моделювання  рельєфів; уточнення форми та розміру  дрібних та оздоблювальних деталей.

При внесенні модельних особливостей у базову конструктивну основу розраховують перш за все величину ширини борта:

- для виробів з центральною бортовою застібкою без оздоблювальної строчки ширина борта Шб розраховується за формулою: Шб = 0.75 dгудз + (0.5 – 1.5см.);

- для виробів зі зміщеною бортовою застібкою з оздоблювальною строчкою ширина борта Шб розраховується за формулою: Шб = 0.5 Р + 0.75 dгудз + Шстр,

де: Шб – ширина борта, dгудз – діаметр ґудзика, Р – відстань між центрами ґудзиків, Шстр – відстані від оздоблювальної строчки до краю борта.

У виробах прилягаючого силуету  розташування петель та ґудзиків пов’язують з рівнем виступаючих точок грудей, талії, стегон. У виробах прямого  силуету петлі можна розташувати  на різній висоті відносно рівня прорізу  кишені та лінії талії залежно  від моделі. Петлі в чоловічому одязі розмічають на лівій пілочці, в жіночому – на правій. Довжина  петель повинна бути на 2-3 мм. Більшою  за діаметр ґудзика. Відстань між  петлями вимірюється на ескізі і  перераховується за масштабним коефіцієнтом, або визначається за допомогою спеціальної  лінійки.

Форму лацкана уточнюють  перегинаючи його по лінії згину  в бік пілочки. Лінія перегину лацкана розпочинається від точки  на лінії борта, яка знаходиться  вище рівня верхньої петлі на 0.5-2.0 см., і проходить через точку, яка  знаходиться на продовженні лінії  плечового зрізу на відстані від  точки вершини горловини, яка  дорівнює висоті стояка коміра. При  побудові лацкана необхідно зберігати пропорції між довжиною та шириною лацкана  та величиною його уступу. При цьому можна уточнювати лінію горловини, але не рекомендується змінювати її форму на відстані 4-5 см. Від вершини горловини.

Лінію борта нижче рівня  нижньої петлі в чоловічих  піджаках та жіночих жакетах з  центральною бортовою застібкою  часто оформлюють заокругленою. Для  більш точного її оформлення необхідно  визначити рівень точок початку (на лінії борта)  та кінця (на лінії  низу) заокруглення, а також місце  перехрещення на краю борта з лінією напівзаносу. По цих трьох точках викреслюють контур закругленої  нижньої частини борта. Не слід упускати з виду схожість форми переднього кінця клапана бічної кишені та нижньої  частини краю борта.

При моделюванні комірів  необхідно зберігати лише розміри  довжини ліній перегину стояка та вшивання коміру в горловину. Лінія  відльоту коміра може змінюватися по-різному  залежно від моделі.      Контури дрібних деталей (накладних кишень, клапанів, листочок, пат, хлястиків та інших) наносять на контур основної деталі відповідно до її розташування на ескізі моделі. Необхідні розміри визначають допоміжною лінійною, або масштабним коефіцієнтом.         При внесенні у силуетну основу модельних особливостей можна змінювати напрямок, форму та кількість виточок, зміщувати рельєфні шви, тощо.              Перенос виточок. Виточку на пілочці можна перенести у будь-якому заданому напрямку, величина кута розхилу виточки при цьому не змінюється. Найчастіше для переносу виточок у задане положення використовують макетний спосіб (спосіб шаблонів), які є найбільш простим і достатньо точним. Лекало розрізають до центра грудей по нанесеній новій лінії виточки; повертаючи лекало навколо центра грудей, закривають старий розхил виточки, при цьому відкривається новий розхил виточки в її новому положенні. При моделюванні нового положення виточки необхідно враховувати напрямок ниток основи в тканині. Зміна напрямку виточок відносно напряму ниток основи впливає на утворенні об’ємної форми. Максимальна пластичність форми досягається при розташуванні виточок приблизно під кутом 45° до напрямку ниток основи, що сприяє доброму обляганню фігури незалежно від розмірів грудних залоз. Не вносить суттєвих ускладнень у процес моделювання і заміна прямолінійної виточки на виточку, яка оформлюється ламаною, ао кривою лініями. Одну виточку з великим розхилом можна поділити на декілька дрібних, загальна сума розхилів нових виточок за величиною залишається рівною розхилу старої виточки.         Моделювання рельєфів. Іноді за моделлю виникає необхідність перенести розхил виточки у повздовжній, або поперечний шов ( шов рельєфу, кокетки, підрізу). При цьому можливі варіанти: шов проходить або через центр грудей, або в стороні від нього.           У першому випадку порядок переносу нагрудної виточки в рельєфну лінію залишається таким же. У другому випадку необхідно при нанесенні нового положення виточки (шва) та розрізанні основи по цій лінії передбачити збереження невеликої ділянки старої виточки, яка допоможе зберегти випуклість форми.         Аналогічні перетворення можна виконувати з виточками по лінії талії прямої спідниці.            Ступінь та характер прилягання виробу в ділянці лінії талії залежать від положення та виду виточок і швів. Рівень лінії талії виробу визначають  відносно природного положення лінії талії на фігурі. Бічні та рельєфні шви оформлюють відповідно силуету моделі увігнутими, прямими, або випуклими лінями.           Моделювання складних виточок, підрізів, драпіровок. Прийоми побудови складних виточок, підрізів, складок, зборок, драпіровок відрізняються від тих, які були викладені раніше. Для створення  додаткової  об’ємності форми та м’якості силуету моделі замість простого повороту ділянок деталі навколо вершини виточки використовують різні переміщення розсічених частин деталі навколо різних точок. Додаткове членування ділянок деталі виконують у напрямку, перпендикулярно напрямку ліній виточок, що проектуються. Тому спочатку здійснюється просте переведення виточки у необхідний напрямок. Допоміжна виточка розпочинається в точці вершини вихідної виточки і спрямовується перпендикулярно напрямку нових ліній виточок, драпіровок, складок і таке ін.. При їх утворенні допоміжну виточку закривають по ломаній лінії.            Побудову складних виточок , підрізів, драпіровок  рекомендується виконувати за такою послідовністю:

- намітити лінію підрізу, або допоміжної виточки;

- розсікти ту частину шаблону, яка буде розсуватися;

- розвести розчленовані ділянки відповідно запроектованій величині складок;

- оформити кінцеві креслення деталі.

Нормальна величина розведення розсічених ділянок визначається величиною  розхилу вихідної виточки, але для  більшої пишності та м’якості форми  можна застосувати додаткове  розширення.

Для утворення припуску на складку, яка розташовується в середині деталі,, лекало розсікають по лінії  складки розводять відсічені  ділянки на величину припуску на складку. Величина припуску залежить від конструкції  складки і розраховується за шириною  складки в готовому вигляді.

Для виробів костюмної  групи ширина складки внизу складає  приблизно 5-6см; для виробів пальтової  групи -6-7 см.       Ширина складки вгорі може бути меншою.

Розробка нового силуетного силуету способами технічного моделювання. Зміна силуету конструктивної основи моделі одягу досягається зміною пропорцій між розмірами верхньої та нижньої частини одягу, підвищенням  або зниженням талії або лінії кокетки, а також зміною довжини виробу; різним оформленням контурних ліній деталей та виточок; паралельним та конічним розширенням або звуженням всього виробу або окремих його частин по лініях плечей, грудей, талії, стегон та низу.        Назви різновидів силуетів встановлюються за схожістю форми деяких геометричних фігур (прямокутник, трапеція,, овал та ін..) букв (А, О, Х, S та ін..), а також за ступенем прилягання до фігури по лінії талії (прилягаючий, напівприлягаючий, прямий).          Лінія плечей є важливим елементом модного силуету одягу. Вона може бути прямою, увігнутою (у вигляді сідла), овальною. Розширення, звуження, підйом або зниження лінії плечей помітно змінює зовнішній вигляд одягу. Ці зміни частково компенсуються сполученими змінами лінії оката рукава шляхом переносу шва пройми. Довжина виробу та його пропорції відповідають вимірам зразка моделі  визначаються величиною модних припусків до відповідних вимірів фігури по лініях талії, стегон і так далі.   Зміну положення лінії талії виконують паралельним підвищенням або зниженням розхилів виточок та швів. Різноманітність силуетів досягається проектуванням рельєфних швів, підрізів, драпіровок, складок. Наглядно розширяти або звужувати вибір по лінії низу рекомендується шляхом умовного розсічення та послідовного розведення частин виробу, ширина яких змінюється. Орієнтовну величину розширення визначають за зовнішнім видом виробу, а кінцеву – під час підгонки виробу на фігурі.     Найбільш наочно-паралельне, або конічне розширення та звуження виробу та його частин показано на прикладах різних конструктивних варіантів спідниць. Залежно від особливостей конструкції та моделі розширення (звуження) може вирішуватися по-різному.