Аналіз фінансового стану страхової компанії

              Головною перешкодою на ринку для страхових компаній є низький платоспроможний попит фізичних та юридичних осіб на страхові послуги, що не забезпечує необхідної рентабельності діяльності компанії. За даними Державного комітету статистики України (Держкомстат) у березні 2003 року на одного штатного працівника було нараховано 415 грн. заробітної плати, а наявні доходи на одну особу становили 206 грн. – за середнім прожитковим мінімумом 342 грн.

              Разом з тим, колосальні відрахування з фонду оплати праці спричинили приховування реальної заробітної плати, подальшу тонізацію вітчизняної економіки (соціальні збори, включаючи пенсійне та соціальне страхування, складають 38,75% (а за оцінками експертів – 50%), у тому числі пенсійний  збір – 32%, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності – 2,9%, страхування на випадок безробіття – 1,9%, плюс ставка страхового збору від нещасного випадку на виробництві, розмір якої залежить від галузі [58,№ ]. 

              У регулюванні страхового ринку залишається ряд невирішених проблем, серед яких зокрема:

- недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями страхування між собою, а також державних органів і само регульованих організацій, що призводить до безсистемності рішень і зниження загального рівня державного регулювання страхової діяльності;

- недостатній обсяг повноважень державних органів на застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників страхового ринку;

- відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхових організацій.

              З огляду на дані проблеми, існує багато способів підвищення прибутковості страхових компаній. Ми вважаємо, що саме професійне управління капіталом є запорукою ефективного функціонування суб’єкта господарювання.

              Зазначимо, що капітал страховика є основою його діяльності й сукупністю фінансових ресурсів: власних, залучених і позичених, які перебувають у розпорядженні страховика, використовуються для забезпечення його діяльності та отримання прибутку. Тому досить важливою є організація процесу управління капіталом страховика, його обсягом і структурою.

              Головним завданням управління капіталом є досягнення максимального фінансового благополуччя власників страхової компанії шляхом максимізації її ринкової вартості. При цьому завжди виникають конфлікти між економічними інтересами акціонерів і кредиторів, власників і страхувальників, постає проблема вибору між тим, спрямовувати кошти в інвестиції чи виплатити дивіденди; між першочерговим інвестуванням коштів і погашенням зобов’язань між інвестуванням і формуванням вільних резервів тощо. Тому головним завданням управління капіталом є формування його оптимальної структури з урахуванням гарантованого рівня дохідності й ризику.

              Для розв’язання зазначених завдань керівництво страховика повинно обрати концепцію управління капіталом та мати у розпорядженні відповідний методичний інструментарій. Найчастіше використовуваною є концепція середньозваженої вартості капіталу. Її сутність полягає в тому, що капітал одночасно виступає як фактор виробництва й інвестиційний ресурс, які відповідно мають свою вартість, що обов’язково має бути врахована при залученні капіталу в діяльність страховика.

              Не менш популярною є концепція управління структурою капіталу на основі  фінансового важеля (лівериджу), що характеризує використання підприємством позикових коштів та впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Проте ця концепція для страхової сфери не зовсім прийнятна, оскільки частка позичених коштів порівняно із залученими є незначною.

              Найпридатнішими для страхового бізнесу є концепції оцінки ризику використання капіталу, оцінки ліквідності інвестованого капіталу та управління капіталом на основі моделі стійкого зростання. Два перших підходи стосуються управління саме залученим капіталом, який представлений страховими резервами.

              Страхові резерви тимчасово перебувають у розпорядженні страховика, що дає змогу інвестувати їх з метою отримання доходу. Інвестиційна діяльність пов’язана з ризиками, й саме ризик є визначальним при виборі варіанта інвестування. Фінансові менеджери змушені постійно розв’язувати дилему “дохідність – ризик”, проте страховики повинні передусім дотримуватися принципу безпечності вкладень.

              Більш ніж половина страхових резервів інвестуються в банківські вклади (депозити), що пояснюється їх постійною дохідністю й відносною забезпеченістю гарантування вкладів. Що стосується інших активів, вільних від зобов’язань, то вони вкладаються в цінні папери.

              Через недостатнє кадрове забезпечення страховика спеціалістами з інвестування перспективним напрямом управління капіталом вважається взаємодія з інвестиційними компаніями, або компаніями з управління активами (КУА). Залежно від структури страхового портфеля страховика інвестиційні компанії індивідуально розробляють стратегію управління страховими резервами, що може бути консервативною, збалансованою й ризиковою. Така взаємодія є обопільно вигідною як для страховиків, так і для інвестиційних компаній. Страхова компанія отримує висококваліфікованих консультантів, які діють на ринку від її імені. КУА – дивіденди, що напряму залежать від дохідності тих інструментів, у які вкладаються кошти страховика. Для страхових компаній така співпраця дає змогу підвищити дохідність за окремими активами, а отже й за портфелем вцілому. Співробітництво реалізується шляхом підписання договору між страховою компанією й КУА на повне управління активами. При цьому страховик визначає лише ліміти і структуру розміщення активів відповідно до норм, встановлених Держфінпослуг, а компанія – управитель самостійно приймає рішення щодо придбання тих чи інших цінних паперів.

              Отож, підводимо підсумок, що для вирішення проблеми страхової компанії “Універсальна” - підвищення рентабельності, - є багато концепцій. Проте найвигіднішою для страховика вважається концепція оцінки ризику використання капіталу, яка заключається в інвестиційній діяльності. Хоча дана концепція ще й передбачає виникнення ризику втрати доходу.

              Окрім вищезазначених концепцій, є ще досить цікава концепція управління капіталом на основі моделі стійкого зростання, яке передбачає забезпечення фінансової рівноваги страховика у процесі економічного розвитку. Ця теорія розроблена для промислових підприємств, але її окремі елементи можуть бути адаптовані і впроваджені у страхову діяльність, що вимагає подальших наукових досліджень.

              Управління капіталом страховика для підвищення його рентабельності (прибутковості) – це діяльність, спрямована на формування оптимального співвідношення власного й залученого капіталу, забезпечення ефективнішого використання власного капіталу, розміщення акумульованих страхових резервів із урахуванням принципів безпечності, прибутковості, ліквідності й диверсифікованості, результатом якої є підвищення ринкової вартості страхової компанії, і вцілому прибутковості, з дотриманням балансу інтересів усіх зацікавлених сторін – акціонерів, працівників страхової компанії, страхувальників, третіх осіб, майновим інтересом яких може бути заподіяна шкода, й держави.

                             Досвід роботи страхових організацій показує, що      показник   рівня рентабельності страхових операцій не повинен бути високим,оскільки в цьому випадку завищується ціна на страхові послуги і зменшується на неї    попит з   боку страхувальників.       При   низьких     же  показниках  обмежуються можливості  самоокупності   витрат   на страхування   у страховиків. Становище регулюється двома шляхами:    приведенням тарифів у відповідність до фактичного рівня   збитковості   страхової  суми   або   зміною   обсягів відповідальності по окремих  видах страхування.

У страхуванні визначення собівартості страхових послуг одне з досить

складних і найменше висвітлених в економічній літературі питань.   Зумовлюється це перш за  все ризиков  (імовірнісним) характером руху і  формування страхового грошового фонду.    Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь   знають   розмір     необхідних   витрат, то   страхові компанії,   беручи  на себе    відповідальність  згідно   з   договором досить орієнтовно знають,    скільки   в   кінцевому   результаті    обійдеться йому страхова послуга,   тобто або в суму витрат ведення справи, або набагато більшу суму з  урахуванням обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собіварт ь страхових операцій  являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в  резервні    фонди),   які   необхідні   для    забезпечення   фінансової   стійкості страхових операцій і гарантії  виконання зобов’язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності   зниженн    собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення   фінансової  стійкості страхових операцій і, по-друге,  відповідною економіє управлінськи витрат. Вважається, що найбільш перспективним    в реалізації першого напрям     є   оптимізаці  страхового портфеля   і   використання можливостей регулювання ринку за  допомогою правильно   складеного страхового договору і умов його виконання.

При цьому фінансова стійкість  залежить перш за все від розміру і  складу страхового портфеля та пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових  компаніях і змушує    їх шукати відповідні ринкові ніші   на     страховому ринку,   тобто займатися   тими видами страхування,    де  менша конкуренція і виключені значні ризики.

Іншим  напрямом   роботи по   зміцненню    фінансової   стійкості   різних   страхових     компаній   є    оптимізація  і  конкретика    ділового    і правового   змісту   договору   страхування.   Наприклад,  страховик   може обумовити  страхувальнику  певні вимоги,   спрямовані   на   зменшення ризику:     позицію    страховика за     рахунок комбінування      ризиків    і  стимулювання    страхувальників    до  укладання комплексних договорів за рахунок деякого зниження тарифів. Відповідно при цьому тариф може бути нижчим, ніж при  укладанні декількох   договорів по одному ризику кожний. При у  кладанні цього договору  економляться і витрати на ведення справи, тобто це взаємовигідна справа. Разом з тим зарубіжний досвід підтверджує,     що реальну можливість  зменшення  ціни   на   страхові послуги дає участь страховика  в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності,  оскільки  від моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх  виплати як  страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії договору.

Крім того, страховик формує резервні фонди,   кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не   тільки  в    комерційних операціях, а  й   у  прямому   інвестуванні,  враховуючи при цьому  мобільність наявних у нього коштів і кон’юнктури ринку.

Як  відомо,   під  фінансовою   стійкістю   страхових    операцій   розуміється постійна збалансованість або перевищення доходів        над витратами  страховика в   цілому  по  страховому фонду.   При цьому в основі забезпечення   фінансової стійкості лежать  перш за все оптимальні розміри    тарифних   ставок,  а     також  достатня   концентрація   коштів страхового фонду,  що   дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа страхувальників і застрахованих об’єктів.

У   розвинутих     країнах   велика    увага  приділяється   страховому   маркетингу, який включає: вивчення ринку з метою визначення страхових потреб;    формування  на   основі  останніх  страхових послуг;   визначення  ціни на   страхову  послугу    (страхового тарифу)  по   кожному    виду страхування та способи  її     виплати; роз’яснювальну роботу по діючих договорах і видах страхування; рекламу нових послуг, вибір конкретних страхувальників та організацію  їх  обслуговування.

Маркетинг розглядається як один з методів комерційної діяльності страхових  компаній і дослідження ринку   страхових послуг.      Служби маркетингу створюються перш за все для гнучкого пристосування діяльності страхових  компаній до змін економічної ситуації та кон’юнктури ринку. Разом з іншими службами відділ  маркетингу створюють єдиний механізм управління процесами,спрямованим на задоволення попиту страхового ринку і отримання прибутку від страхових операцій.

Оскільки страхова діяльність постійно пов’язана з різними ризиками через фінансовий механізм,  виникає   необхідність управління   ризиками    і фінансовими   відносинами між страховиками і страхувальниками, тобто організації ризик-менеджменту.

Основні   правила,    на   підставі   яких приймаються     рішення   в   ризик-менеджменті,  зводяться до забезпечення максимального виграшу, а стратегія   базується  на оптимальних    результатах   при   раціональному співвідношенні   між ризиком і величиною отриманого прибутку.

Розвиток українського страхового ринку об’єкти супроводжуватиметь- ся хворобами   росту,   які   на   різних   етапах були характерні для провідних страхових ринків зарубіжних країн. Це в першу чергу недостатній фінансовий потенціал     українських страховиків,   низька технологічність здійснення страхових операцій,     відсутність нормального конкурентного середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг. Виходячи    з     досвіду    роботи в   галузі страхування     Європейськоі  Організації     Економічного   Співробітництва    і розвитку    в   практиці  вітчизняного страхування   можна  використати   ряд найбільш важливих правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:

-· для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому,   повинні

бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;

-· страховики повинні допускатися на ринок,  згідно з суворими ліцензійними

критеріями;

-·страхування є виключним видом діяльності страхового товариства;

-· держава не повинна перешкоджати виходу на національний ринок іноземних

страховиків;