Динамика заболевания на туберкулез в Украине

 

Вступ

 

 

Туберкульоз  вже давно перестав бути суто медичною проблемою. Це захворювання становить небезпеку для держави та усього суспільства. З кожним роком зростає захворюваність та смертність від цієї соціально-небезпечної хвороби. Серед причин погіршення епідемічної ситуації з туберкульозу в Україні – соціально-економічна криза та її наслідки, зростання числа соціально дезадаптованих і уразливих груп населення, хворих на хронічні соматичні захворювання, алкоголізм, наркоманію та ВІЛ/СНІД. Коштів Державного бюджету не вистачає, щоб забезпечити у необхідному обсязі лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз у зв’язку з високою вартістю лабораторно-діагностичного обладнання та антимікобактеріальних препаратів другого ряду. Це зумовлює необхідність впровадження в Україні кардинальних заходів з боку уряду та МОЗ України.

З дня, коли учений Роберт Кох виділив  бактерію, що викликає туберкульоз, інфекціоністи  багато зробили для з’ясування механізмів патогенної діяльності палички Коха та знайшли дієві препарати у  боротьбі з цією хворобою. Але тільки-но соціальна й економічна ситуація в країні погіршується, туберкульоз неодмінно повертається.

Актуальність проблеми туберкульозу зумовлена такими даними:

1. Тенденція до зростання захворюваності.
2. Зростання смертності від туберкульозу.
3. Зростання захворюваності на туберкульоз не тільки дорослих, але й дітей.

Мета курсової роботи – провести статистичне дослідження динаміки зареєстрованих випадків захворювання на туберкульоз в Україні за 1990 – 2009 рр.

Задачі курсової роботи – розглянути поняття «туберкульоз» та його види, ознайомитися з історією хвороби  та профілактикою захворюваності. А  також проаналізувати інтенсивність динаміки захворюваності за допомогою статистичних показників, провести аналітичне вирівнювання ряду динаміки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ТУБЕРКУЛЬОЗ, ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА ЛЮДСТВА

 

 

1. Історія хвороби

 

Туберкульоз супроводжував людство з давніх давен. Ще у залишках кісток древніх людей знаходили сліди туберкульозного ураження. У вавилонських законах Хаммурапі (початок II століття до н. е.) встановлено право на розлучення із жінкою, якщо вона захворіла на сухоти. Давньогрецький лікар Гіппократ у наприкінці V — на початку IV століття до н. е. описав прояви туберкульозу та описав його патогенез, але вважав, цю хворобу спадковою, оскільки вона вражала цілі сім'ї. Аристотель першим описав туберкульозний горбик, а  Клавдій Гален у Римі стверджував, що ця хвороба є заразною.

Незважаючи на значне поширення туберкульозу в Середні віки, вчені здебільшого користувалися трактатами давньогрецьких мудреців, а твори Гіппократа і Галена вважали непогрішними. Лише у XVI столітті венеціанець Джироламо Фракаторо стверджував, що туберкульоз заразний і його переносить якесь «насіння». 1678 року Голландський лікар Франциск Сильвій  описав туберкульозний горбик у легенях померлого і назвав його tuberculum. Проте він вважав, що це змінений лімфатичний вузол.У 1689 році англійський лікар Ричард Мортон опублікував свій трактат під назвою «Фтизіологія, або трактат про сухоти», де виклав подібні припущення. Лише 1793 року також англієць Бейлі довів, що ті горбики — не змінені лімфатичні вузли, а специфічні утворення, характерні тільки для туберкульозу, і які можуть зливатися і розпадатися.

Основним досягненням у боротьбі з туберкульозом в XX столітті стало відкриття французькими вченими Альбертом Кальметом і Камілем Гереном у 1919 році протитуберкульозної вакцини, названої на їх честь — БЦЖ. Перше щеплення здійснили 1921 року, а в 1925 році вакцина була передана в Радянський Союз. Масово виявлення туберкульозу стало можливим після запровадження флюорографічного обстеження, яке вперше застосували 1924 року в місті Арбе, Бразилія.

Вивчення туберкульозу триває і на сучасному етапі. Фонтесу і Кальмету вдалось відкрити форми мікробактерій, які проходять через бактеріальні фільтри, а Басерман, завдяки електронним мікроскопам, описав L-форми мікробактерій.

 

1.2. Класифікація та лікування захворювання

 

Туберкульо́з — інфекційна хвороба, яка викликається мікробактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше у легенях) і поліморфною клінічною картиною.

В Україні  класифікацію туберкульозу було прийнято на VIII з`їзді фтизіатрів СРСР (1973р.). Вона є обов`язковою для лікарів усіх спеціальностей.

Основні клінічні форми туберкульозу:

Група І. Туберкульозна інтоксикація у дітей і підлітків (рання  і хронічна туберкульозна інтоксикація).

Група ІІ. Туберкульоз органів дихання.

1. Первинний туберкульозний  комплекс.

2. Туберкульоз внутрішньогрудних  лімфатичних вузлів (бронхоаденіт).

3. Дисемінований туберкульоз легень.

4. Вогнищевий туберкульоз легень.

5. Інфільтративний туберкульоз легень.

6. Туберкулома легень.

7. Кавернозний туберкульоз легень.

8. Фіброзно-кавернозний туберкульоз легень.

9. Циротичний туберкульоз.

10. Туберкульоз плеври (плеврит).

11. Туберкульоз верхніх  дихальних шляхів.

12. Туберкульоз органів дихання, який комбінується з професійними

захворюваннями легень.

Група III. Туберкульоз інших органів і систем.

1. Туберкульоз мозкових оболонок і центральної нервової системи.

2. Туберкульоз кишок, очеревини і крижових лімфатичних вузлів.

3. Туберкульоз кісток і суглобів.

4. Туберкульоз шкіри і  підшкірної основи.

5. Туберкульоз периферичних лімфатичних вузлів.

6. Туберкульоз сечостатевих органів.

7. Туберкульоз очей.

8. Туберкульоз інших органів.

Лікування туберкульозу проходить у два етапи:

1.основна фаза.

2.фаза підтримування.

Основна фаза лікування проходить в умовах стаціонару й триває 2 -3 місяці. Під час цієї фази має місце:

• швидке знищення мікобактерій туберкульозу;
• запобігання лікарській стійкості бактерій;
• хворий стає незаразним;

Фаза підтримування може проводитися амбулаторно й триває від 3 до 4 місяців. У цій фазі зменшується кількість прийнятих препаратів, у порівнянні з основною фазою лікування.

У цій фазі має місце:

• вплив на решту мікробактерій туберкульозу;
• повне знезаражування вогнища в ураженому органі.

Повний курс лікування триває не менше 6 місяців.

 

1.3. Профілактика  туберкульозу

 

Важливе профілактичне значення мають щеплення, які проводяться всім новонародженим дітям на 5 день життя,а також дітям у віці 7 та 14 років, які мають негативну туберкулінову пробу.

З метою профілактики туберкульозу кожен з нас повинен регулярно здійснювати флюорографічне обстеження. 

Для профілактики захворювання необхідно також уважно ставитися  до санітарних умов, в яких проживаєте ви, ваші діти, рідні та близькі люди. Чистота – запорука того, що у вашому помешканні немає мікробактерій туберкульозу.

Важливо також вести здоровий спосіб життя (не палити, не зловживати 

спиртним), бути фізично активними, повноцінно і раціонально харчуватися. Загартування зміцнить імунітет дитини, який не допускає проникнення у організм збудників хвороб. Харчування дітей має бути вітамінізованим, містити достатню кількість білків, жирів, вуглеводів. Не можна пити сирого молока, купленого на базарі. Обережно треба ставитися до сиру та м`яса, купуючи ці продукти лише у продавців, котрі мають висновок ветеринарно-санітарної експертизи.

 

 

2. ТУБЕРКУЛЬОЗ В УКРАЇНІ

 

 

2.1 Кількість зареєстрованих захворювань на туберкульоз в Україні за період з 1990 по 2009 рр.

 

В Україні з 1995 року спостерігається епідемія туберкульозу, яка невпинно прогресує і є однією з основних медико-соціальних проблем. Зафіксовано поширення усіх форм туберкульозу. Кількість хворих становить 1,4% чисельності населення країни. Нині туберкульоз в Україні призводить до найбільшої кількості смертельних випадків від інфекційної патології. За період з 1991 року, коли почало відмічатися поступове зростання захворюваності на туберкульоз, рівень смертності зріс у 2,7 раза і становить 22,6 на 100 тис. населення.

              Рівень захворюваності на туберкульоз в Україні                Рис.2.1.1

Наочно ці данні представимо  в таблиці:

Таблиця 2.1.1

Кількість зареєстрованих випадків захворювань 1990-2009 рр.

 

Рік	Кількість зареєстрованих випадків захворювань, тис. осіб
1990	38057
1991	38749
1992	42296
1993	42296
1994	46918
1995	48388
1996	50393
1997	45245
1998	44102
1999	47618
2000	45501
2001	39067
2002	28602
2003	32417
2004	35264
2005	39608
2006	38884
2007	37095
2008	35925
2009	33424
∑	809849

Для більш  наочного представлення даних побудуємо  гістограму

Рис.2.1.2

Кількість зареєстрованих випадків захворювань

 

     З гістограми 2.1.2 бачимо, що найбільшу кількість захворювання було зареєстровано в 1995 році. Це зумовлено спадом в економіці  Україні, що призвів до зниження життєвого рівня населення і труднощів у наданні послуг з лікування туберкульозу. Виявлення випадків туберкульозу вже в активній стадії, госпіталізація, неправильне лікування, нерегулярні поставки медикаментів і відсутність  контролю за процесом лікування призвело до поширення резистентності до ліків. Зі стабілізацією екоміки, в країні виріс і життєвий рівень населення, тобто рівень захворюваності зменшився. З 2005 року, коли розпочалася боротьба за владу(різко погіршився економічний на життєвий рівень населення, недостатнє фінансування медичних закладів), рівень захворюваності почав потроху зростати.

Найбільш  вразливими до хвороби є діти та підлітки. Ця соціальна група населення  відноситься до групи ризику. Також  спостерігається велика смертність серед хворих, що свідчить про не досить добру медичну підтримку. Продемонструємо ці дані на графіку:

Рис.2.1.3

        Смертність населення, захворюваність  дітей та підлітків

 

Розрахуємо розмах варіації (розмах коливань), який являє собою різність між максимальним і мінімальним значенням ознаки і визначається за  допомогою формули:

R = max – min                                            (2.1.1)

                   R = 50393 – 28602 = 21791(тис. осіб)

Чисельність населення України складає 45,7 мільйонів осіб (за даними Держкомстату на 01.01.2011р.). Після поступового зниження (від 50393 до 28602 тисяч населення у 2000році), за останні 9 років знову зросла захворюваність (див. рис. 2.1.2), кількість нових випадків зросла більш ніж на 10 тисяч. Основними чинниками цього були соціально-економічні умови та, останнім часом, поширення ВІЛ/СНІД.

 

2.2 Інтенсивність розвитку туберкульозу в Україні

 

За останні 20 років проблема захворюваності на туберкульоз набула епідеміологічного характеру.

Розрахуємо частку хворих в загальній  кількості населення України  за допомогою формули:

(2.2.1)

де,

- чисельність захворювань на туберкульоз в Україні;

- чисельність населення України.

Інформацію  візьмемо із таблиці 2.1.1, а результати розрахунків запишемо в таблицю 2.2.1