Трудова зайнятість населення як соціологічна проблема: основні моделі, види, методи дослідження динаміки зайнятості в соціології

ДЕРЖАВНА  ПОДАТКОВА  СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА   РОБОТА

з дисципліни  "Соціологія"

на   тему:

Трудова зайнятість населення як соціологічна проблема: основні моделі, види, методи дослідження  динаміки зайнятості в соціології.

 

 

 

 

 

 

Робота виконана студенткою

факультету фінансів та банківської  справи

групи ФБі-13-3

Олексієнко Тетяною Миколаївною

 

 

 

 

Ірпінь – 2013

 

                               План

Вступ.

1.Поняття зайнятості населення в соціології та її основні види.

2. Трудова зайнятість населення як соціально-економічна категорія.

          3. Трудова зайнятість населення як соціологічна проблема.

                   3.1. Соціальна адаптація в умовах безробіття.

                    3.2. Проблема зайнятості серед молоді.

 

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   Вступ

Для всіх країн світу зайнятість населення посідає провідне місце  у системі соціальних та економічних  проблем і разом з показниками  рівня життя є важливим індикатором  соціальних процесів. Перехід від  планово-централізованого до вільного руху трудових ресурсів змінює систему  інтересів, мотивів і стимулів діяльності економічно активного населення, що, відповідно, впливає на джерела наповнення ринку праці, сегментацію та напрями  державного регулювання зайнятості населення.

 

Предмет соціології трудової зайнятості - це економічна поведінка особистості в умовах конкуренції на ринку праці та зайнятості . 
          Об'єкт: 
   § економічно активне населення (робоча сила) , що включене в будь-який вид праці , але вже займається пошуком нового робочого місця; 
    § соціальні організації та інститути , що спеціалізуються на наданні допомоги у працевлаштуванні (біржі праці, трудові агентства, тощо).

 
         До економічно-активного населення  відносяться дві великі соціальні групи: зайнятих у сфері праці та осіб, що стали безробітними безробітними . 

 

 

 

 

 

 

 

1.Поняття зайнятості населення в соціології та її основні види.

 

          Зайнятість – це діяльність громадян пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.  
 
               Концептуально зайнятість населення можна поділити на такі форми: повну, глобальну і примусову.  
 
              Повна зайнятість населення – це така зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на робочу силу в суспільному виробництві. Повна зайнятість працездатного населення означає використання всіх трудових ресурсів. Повну зайнятість населення в макроекономічному розумінні, про яку йдеться, не можна плутати з повною зайнятістю окремої особи, що визначається ступенем індивідуального використання робочого часу: неповний робочий день (тиждень).  
 
Повна зайнятість у макроекономічному понятті може бути досягнута за будь-якого рівня залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає задоволенню потреб населення в робочих місцях за умов економічної доцільності пропонованих робочих місць.  
 
         Економічно доцільне робоче місце – це робоче місце, яке дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці і мати достатній заробіток .  
 
         Повна зайнятість ніколи не може бути 100%, тому що завжди існує якийсь рівень (4-6%) добровільного безробіття. Навіть за радянські часи, коли потреба в працівниках була найбільшою, максимальна зайнятість населення України не перевищувала 97,6%. Завжди є певна кількість працездатних громадян працездатного віку, які з різних причин не працюють або не бажають працювати.  
 
        Глобальна зайнятість – це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним, тобто ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість громадян. До глобальної зайнятості можна віднести також нерегламентовану і тіньову зайнятість за умов корисності праці .  
 
      Будь-який вид зайнятості людина відповідно до Конституції України (ст. 43) і міжнародних норм обирає добровільно, за винятком зайнятості примусової за вироком суду або надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі зумовлені законом.  
 
Види зайнятості класифікуються за різними ознаками. Найбільш вдало, на нашу думку, їх класифікує доцент Київського національного економічного університету В. Петюх.(табиця 1)

                                                                                                            Таблиця 1

ВИДИ ЗАЙНЯТОСТІ
за формою організації  робочого часу	- повна – це зайнятість, за якої пропозиція робочої  сили повністю покривається попитом  на робочу силу в суспільному  виробництві
	- неповна – це зайнятість  з використанням неповної робочої  зміни (тижня) за згодою або  бажанням працівника
	- видима – це зайнятість, яку можна виміряти через заробітну  плату або шляхом вибіркових  обстежень
	- невидима – це зайнятість, яку не можна виміряти через  заробітну плату або шляхом  вибіркових обстежень
	- добровільна – це  зайнятість, яка передбачає право  розпоряджатись своєю здатністю  до праці, здійснювати або не  здійснювати будь-яку, не заборонену  законом, діяльність, у тому числі  не пов’язану з виконанням  оплачуваної роботи, надання кожній  людині підходящої для неї  роботи з одночасною відміною  будь-яких форм примусу до праці
	- примусова (вимушена) –  це зайнятість, за якої відсутнє  добровільне виконання працівником  певної роботи внаслідок фізичного  чи психологічного примусу.
за статусом	- первинна – це зайнятість  громадян за основним місцем роботи (там, де знаходиться трудова книжка)
	- вторинна – це зайнятість  громадян за сумісництвом
за характером організації робочих місць та робочого часу	- стандартна – це зайнятість  на конкретному робочому місці  зі стандартами законодавчо встановленого  часу роботи, з визначеним початком  і кінцем робочого дня.
	- нестандартна – це  зайнятість, яка не має певних  стандартів і повної регламентації  робочого часу, наприклад тимчасова,  сезонна зайнятість, самозайнятість  громадян та їх сімей
за стабільністю трудової діяльності	- постійна – зайнятість  на постійному місці роботи
	- тимчасова – це зайнятість  за контрактами на певний термін.
за формою правового  регулювання	- легальна – це зайнятість, не заборонена законодавством, регламентована  державними законодавчими актами  і така, від якої сплачуються  податки. Сюди входять: робота  найманих працівників в організаціях  будь-якої форми власності і  господарювання, індивідуальна трудова  діяльність, інші види зареєстрованої  діяльності.
	- нерегламентована –  це не визнана державними актами  діяльність громадян, яка виключена  зі сфери офіційних соціально-трудових  відносин, здійснюється державною  статистикою і така, від якої  не сплачуються податки. Вона  включає різні види торгівлі  поза межами встановлених для  цього норм і правил, надання  місць для проживання у “приватному  секторі”, виготовлення в домашніх  та різних непристосованих умовах  харчових продуктів з метою  продажу, приватні бригади будівельників  і ремонтників, неліцензоване  репетиторство та інші види  дозволеної, але прихованої від  реєстрації діяльності.
	- нелегальна – це зайнятість, яку мають за мету приховати,  або заборонені види діяльності (підпільне виготовлення зброї,  вибухових пристроїв, наркотиків, ліків, горілки тощо), незаконне наймання працівників та їх надмірна експлуатація.
за соціальною належністю	- робітники;  - професіонали, фахівці, технічні службовці;  - керівники;  - фермери;  - підприємці.

Слід також зазначити  головну характеристику зайнятості за її соціально-економічною суттю. В такому аспекті зайнятість може бути продуктивною і непродуктивною.

 
Продуктивна зайнятість (іноді вживають термін – ефективна ) – це така діяльність, яка за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили.

 
Зайнятість, яка не відповідає цим  критеріям, є непродуктивною. До неї можна віднести виробництво бракованої неліквідної продукції, зайнятість у тіньовій економіці, нерегламентовану і нелегальну діяльність. Тіньова економіка, нерегламентована та нелегальна зайнятість не відраховують кошти від своєї діяльності, не даючи тим самим суспільству ресурсів, а тому не відповідають головному критерію продуктивної зайнятості.  
 
У цьому випадку визначення продуктивної зайнятості, яке відповідає нормам МОП, має не тільки економічний аспект. Тому під продуктивною розуміється також зайнятість в інших сферах, яка безпосередньо або опосередковано впливає на зростання продуктивності. Це – наука, освіта, культура, спорт, медицина тощо, тобто суспільно корисна діяльність поза межами матеріального виробництва[11].

2. Трудова зайнятість населення як соціально-економічна категорія

Для всіх країн світу зайнятість населення посідає провідне місце  у системі соціальних та економічних  проблем і разом з показниками  рівня життя є важливим індикатором  соціальних процесів. Перехід від  планово-централізованого до вільного руху трудових ресурсів змінює систему  інтересів, мотивів і стимулів діяльності економічно активного населення, що, відповідно, впливає на джерела наповнення ринку праці, сегментацію та напрями  державного регулювання зайнятості населення.

Питаннями розробки методологічних засад статистичного вивчення зайнятості населення займалися як зарубіжні  вчені: К. Друрі, К.Р. Макконнелл, П. Самуельсон, Н. Грегорі Менк’ю, Р. Солоу, так і вітчизняні науковці: С.І. Бандур, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, С.С. Герасименко, О.М. Гладун, А.В.Головач, В.К. Данилко, М.І. Долішній, Ю.М. Краснов, І.В. Кузьменко, Е.М. Лібанова, В.І. Лишиленко, В.В. Онікієнко, О.Г. Осауленко, Н.О. Парфенцева, І.І. Пилипенко, Л.Г. Ткаченко, В.Г. Швець та інші.

Оскільки праця є одним  з основних видів ресурсів, проблема зайнятості населення потребує чіткого  визначення відповідного теоретико-методичного  і категоріального апарату.        

Досить довгий час категорія  „зайнятість” майже не використовувалася  у вітчизняних наукових працях, статистичних і соціологічних дослідженнях. Це пояснюється, по-перше, існуванням принципу загальності праці як головного  принципу ліквідації безробіття. Гарантоване  забезпечення права на працю кожному  громадянину вважалося підтвердженням відсутності при соціалізмі проблем  зайнятості. По-друге, існував спрощений  підхід до проблеми зайнятості населення, сутність якої зводилася до чисельності  залучених у суспільне виробництво трудових ресурсів суспільства. Таким чином, теорія зайнятості населення, як справедливо вважають дослідники, належала до найслабших розділів економіки соціалізму [9].

Схема 1. Класифікація населення України залежно від рівня економічної активності.

Враховуючи особливості  системи управління робочою силою  при соціалізмі, наука про зайнятість населення, у тому числі статистика, перебувала на початковій стадії розвитку: їй були притаманні одномірні теоретичні засади, намагання не суперечити офіційним  вимогам. Все це обмежувало можливості поглибленого вивчення особливостей зайнятості населення.

Визначення зайнятості населення  Б.Н. Ягодкіним є таким, що повністю відповідає розумінню зайнятості соціалістичною ідеологією: він підкреслює забезпеченість працею усіх членів суспільства, таким чином наголошуючи і на ролі держави у формуванні рівня та структури зайнятості населення [9, c.118].

В.Г. Костаков пропонує розглядати зайнятість населення глибше, виходячи за межі суспільного виробництва. У відповідному визначенні простежується взаємодія особи і держави у формі існуючих економічних умов, адже йдеться про „процес використання праці різних груп”, а також деталізуються сфери застосування зайнятості населення [8, c.25].

Більш сучасний підхід до поняття  зайнятості населення почав формуватися  в економічній науці у другій половині 80-х років.

Визначення Л.І. Рофе відображає зайнятість з точки зору активності громадян – як їх діяльність [8, c.15]. Автор підкреслює, що зайнятість населення має приносити доход, але, знову ж таки, поза увагою і науковців, і держави залишається безліч можливих форм зайнятості, оскільки зайнятістю населення є діяльність, що не суперечить законодавству. Необхідно зазначити, що у визначенні зайнятості не може бути компонента, який окреслює її тільки межами чинного законодавства, оскільки потребують дослідження і кримінальна, і тіньова, і неформальна зайнятість. І таке дослідження має обов’язково охоплювати причини виникнення цих суспільних явищ, що дозволить виявити напрями їх мінімізації.