Болонський процес і формування нової моделі освіти в Україні

 Проте, існує значна кількість  проблем української вищої освіти  у контексті Болонського процесу:

 Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

 Недостатнє визнання у суспільстві  рівня “бакалавр” як кваліфікаційного  рівня, його незатребуваність  вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу в Україні здійснюється не на бакалавра, а на спеціаліста.

 Загрозлива у масовому вимірі  тенденція до погіршення якості  вищої освіти, що наростає з  часом. 

 Збільшення розриву зв'язків  між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

 Невиправдана плутанина  у розумінні рівнів спеціаліста  і магістра. З одного боку, має  місце близькість програм підготовки  спеціаліста і магістра, їхня  еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним  статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

 Неадекватно до  потреб суспільства і ринку  праці вирішується доля такої  розповсюдженої ланки освіти, як  технікуми і коледжі, це при  тому, що їхня чисельність в  державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

 Відійшла в минуле  колись добре організована для  централізованої економіки система  підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла  б потреби ринкової економіки,  в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

Нововведення в українській  освіті.

1. Введення трьохповерхової  системи вищої освіти. Мова йде  про створення трьохповерхової моделі вищої освіти бакалавриат - магістратура - докторантура. Перед бакалавриатом буде стояти подвійна мета - підготувати студента до подальшого навчання в магістратурі і, у той же час, дати достатні компетенції для працевлаштування по обраній спеціальності відразу після одержання ступеня бакалавра. Термін навчання на цьому рівні повинен становити три або чотири роки, залежно від спеціальності й навчального закладу.

  Магістратура буде  готувати студентів по більш  досконалих програмах навчання. Власник ступеня бакалавра може змінити свою спеціалізацію при надходженні до магістратури, але, швидше за все, йому доведеться відвідувати додаткові курси, які цілком можуть виявитися платними. Передбачається, що буде існувати два види диплома магістра - "магістр науки" і "магістр за професією". Якщо в програмі навчання першого акцент буде робитися на глибоке оволодіння методикою наукової праці, то в другому випадку - на прикладній підготовці. Однак обидва дипломи будуть дозволяти його власникові надійти в докторантуру. Навчання в магістратурі повинне становити рік або два, залежно від кількості років проведених студентом у бакалавриаті. Так чи інакше, загальний термін навчання в бакалавриаті й магістратурі повинен скласти п'ять років. Це не стосується окремих видів освіти, таких як медичне, художнє й т.п. , де можливий інший термін навчання.

 На деяких спеціальностях  і напрямках, де розподіл навчання  на два рівні виявиться недоцільним,  можлива реалізація альтернативного  варіанта - введення диплома "інтегрованого магістра". Студент, що навчається по цій програмі, одержує диплом бакалавра, однак він повинен навчатися в магістратурі для одержання професії.

  Нарешті, докторантура, про яку мова йде в болонських  документах, фактично є аналогом  української аспірантури. Докторант повинен буде протягом трьох років підготувати наукову дисертацію й привселюдно захистити її наприкінці навчання. У результаті йому буде привласнений ступінь доктора. Він зможе захистити дисертацію й пізніше, але фінансування його дослідження з закінченням терміну навчання буде припинено.

 Трьохповерхова модель  вищої освіти зробить освітні  системи порівнянними. Ступеня бакалавра,  магістра й доктора будуть  зрозумілі в кожній із країн,  що беруть участь у Болонському  процесі. Це стане основою для визнання дипломів.

2. Введення європейської системи взаємозаліку кредитів (ECTS). Європейська кредитно-трансферна система (ЕCTS) – це система, яка створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освіти результатів навчання студентів, їхнього академічного визнання. Вона розроблена для забезпечення мобільності студентів, спрощує розуміння і порівняння навчальних програм та досягнень студентів як між вітчизняними, так і іноземними навчальними закладами. Шкала оцінювання за системою ECTS подана на Додатку А.

 У її основі лежить  аудиторне навантаження, самостійна  робота студента (у т.ч. написання  робіт і підготовка до іспитів), стажування й т.д. Передбачається, що за один навчальний рік  студент повинен набрати рівно 60 академічних кредитів. Таким чином, на один семестр доводиться 30 кредитів. Кредити розподіляються між досліджуваними дисциплінами на підставі теоретичного розрахунку трудозатрат студента на одержання знань по кожній дисципліні. Ця модель оцінки трудомісткості добре адаптується до модульної системи навчання, де досліджувані предмети розбиті по тематичним "блокам", кількість яких невелика, і розподіл академічних кредитів між цими "блоками" не становить праці. У предметній системі така процедура істотно ускладнюється: програма навчання, як правило, не акцентує увагу на профілюючих предметах, тому оцінка трудозатрат студента в області його спеціалізації, виражена в кредитах, може виявитися заниженою, що в майбутньому може негативно позначитися на професійній кар'єрі.

 Кредити нараховуються  після успішної здачі підсумкового  випробування (іспит, залік, тест  і т.д. ) по дисципліні. Кредити  не "згорають" - студент, що накопив  деяку кількість кредитів і  достроково покинув навчальний  заклад, зможе відновити навчання з того рівня, якого він досяг раніше. Студент бакалавриата повинен буде одержати за час свого навчання 180 (три роки навчання) або 240 (чотири) академічні кредити, студент магістратури - 120 (два) або 60 (один). У підсумку, власник ступеня "магістр" повинен мати триста кредитів.

  Європейська система  взаємозаліку спростить процедуру  складання навчальних планів, що  може добре позначитися на  академічній мобільності. Вона  стане базою для співробітництва  вузів, розвитку програм межвузівських  обмінів, а також забезпечить прозорість, порівнянність обсягу вивченого матеріалу й, відповідно, можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій.

3. Забезпечення академічної мобільності студентів, викладачів і адміністративного персоналу вузів.

 Болонські документи пропонують кожному студентові скористатися можливістю навчатися за межами рідного вузу, причому протягом досить тривалого часу (семестр або навчальний рік). Навчання повинно бути організовано англійською мовою або мовою країни перебування. На цій же мові студент здає підсумкові випробування. Кредити, отримані студентом за кордоном, автоматично зараховуються базовим (тим, куди студент надходив) вузом незалежно від програм двох вузів. Студентові не доведеться здавати пропущені під час своєї навчальної поїздки курси. Проживання, проїзд, харчування, медичні послуги забезпечуються самим студентом. Також не виключено, що вузи будуть стягувати плату за навчання з "мобільних" студентів. Існує й обмеження іншого роду: студент може відправитися на навчання в інший вуз тільки за згодою базового вузу. Якщо ця згода не отримана, базовий вуз має право не зарахувати кредити, отримані студентом за кордоном. Швидше за все, базовий вуз запропонує своєму студентові поїздку в той закордонний вуз, з яким уже встановлені партнерські відносини. Кількість поїздок по програмах мобільності може бути обмежено напрямним вузом.

4. Введення європейського додатка до диплома. З 2005 р. у всіх країнах-учасницях Болонського процесу випускники вузів повинні одержувати безкоштовний Додаток до диплома (Dіploma Supplement), написаний національною мовою, а також на одній з розповсюджених європейських мов. Цей документ буде містити докладні відомості про навчальний заклад, що видав диплом, про характер, рівень і обсяг отриманої освіти. Про накопичені кредити, про національну систему освіти т.п. Додаток до диплома підвищить міжнародну прозорість і спростить процедуру академічного й професійного визнання кваліфікацій, що буде сприяти академічній і професійній мобільності власників Додатка.

5. Контроль якості вищої освіти. "Болонські" документи загострюють особливу увагу на проблемі якості вищої освіти. Необхідно помітити, що в Європі поки відсутнє загальне розуміння словосполучення "якість освіти". Однак більшість експертів і значна частина академічного середовища схиляється до того, щоб під якістю мати на увазі відповідність деяким стандартам. Мова йде про те, що випускник вузу повинен мати певний набір знань і навичок, що відповідають його диплому. Передбачається, що основним механізмом оцінки якості стане акредитація. Акредитація повинна здійснюватися незалежним аккредитаційним органом (модель Франції) або мережею таких органів (модель Німеччини). Ці аккредитаційні структури будуть виробляти мінімальні стандарти для окремих дисциплін або їхніх сукупностей, і здійснювати оцінку відповідності цим стандартам.

6. Створення єдиного європейського дослідницького простору. Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищого утворення, то й створення простору європейської вищої освіти повинно йти одночасно й паралельно створенню простору європейських наукових досліджень. Рішення цього завдання повинно сприяти подоланню наукового регионалізму, характерного для багатьох східноєвропейських країн, особливо для України. Крім того, це може стати одним з варіантів рішення питання про фінансування досліджень. Дослідження, що не по кишені одному вузу можуть бути проведені спільно двома-трьома зацікавленими вузами.

 Разом з Британською  Радою впроваджуються нові методики  вивчення студентам англійської  мови, щоб забезпечити можливість ефективного навчання за межами України. Проводиться робота зі співробітництва з INQA щодо розвитку системи страхування якості освіти (QA), впроваджується кредитно-модульна система. Надається підтримка національному органу студентського самоврядування щодо співробітництва з асоціацією національних спілок студентів Європи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Недоліки  і переваги Болонського процесу

Базуючись на здобутках  Болонського процесу, Україна прагне стати рівноправним членом у загальноєвропейському просторі вищої освіти, використовуючи прозорі схеми для переходу на його принципи. Головними завданнями Болонського процесу є: забезпечення мобільності студентів та працівників ВНЗ між країнами-учасницями, визнання термінів навчання за такими самими програмами, як за кордоном, розбудова системи кваліфікацій для навчання впродовж усього життя.

 Вигоди українського  студентства:

1. Можливість навчання  за рубежем і пов'язані із  цим переваги:

 а. Вивчення іноземної  мови в мовному середовищі;

 б. Можливість одержання подвійного або спільного диплому;

 в. Можливість спілкування  із закордонними фахівцями й  знайомства із закордонними науковими  школами. Доступ у кращі європейські  бібліотеки;

 г. Ознайомлення  із закордонними системами освіти  та з іншими формами організації навчання. Можливість різноманітити освіту;

 д. Установлення  наукових і ділових зв'язків  за кордоном.

2.Можливість навчання  в той момент життя, коли  це найбільше зручно, що забезпечується  кредитною системою;

3. Отриманий диплом  буде визнаватися у всіх країнах Болонського клубу;

4. Більша відповідність  вищої освіти загальноєвропейському  ринку праці; 

5. Накопичувальна система  кредитів дозволить підвищувати  кваліфікацію протягом всього  життя та одержати додаткову вищу освіту.

Але проведений аналіз показав, що система підготовки фахівців з вищою освітою має й певні недоліки, а саме:

-           відсутність систематичної роботи  студентів протягом навчального  семестру;

-           нізкий рівень активності студентів  і відсутність елементів змагальності в навчальних досягеннях;

-           можливість необ¢єктивного оцінювання  знань студентів; 

-           значні затрати часу на проведення  сесій;

-           відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців

-           недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

-           низька мобільність студентів  щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та виших навчальних  закладів;

-           мала можливість вибору студентом  навчальних дисциплін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Приєднання України  до Болонського процесу треба  розцінювати не як якусь революційну  подію, що «розтрощить» усі підвалини  вищої освіти, а як планомірну інтеграцію вітчизняної вищої школи до європейського  і світового освітнього та наукового  простору.

 Сучасні процеси  глобалізації зумовлюють новітні  тенденції в освіті, що викликає  збентеження і недовіру працівників  освіти, учнів і студентів вищих  навчальних закладів, а також  пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання України до Болонської конвенції.

 Українська вища  освіта прагне досягти прозорості  в оцінці якості вищої освіти  на державному і міжнародному  рівнях, більшої відповідності потребам  молоді і вимогам внутрішнього  та зовнішнього ринку праці,  а тому без відворотно обрала курс на європейські норми освіти.