Болонський процес і формування нової моделі освіти в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Апреля 2013 в 22:50, реферат

Краткое описание

Традиції сучасної української освіти складалися тисячоліттями. Вона відповідає менталітету українців, враховує традиції і досвід багатьох поколінь, органічно вплітається в суспільне життя. Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що викликає збентеження і недовіру працівників освіти, учнів і студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання України до Болонської конвенції. Тому вивчення основних вимог Болонського процесу, їх аналіз, виділення та окреслення перспектив впровадження в Україні є надзвичайно актуальним.

Содержание

Вступ………………………………………………………………………………3
1. Сутність Болонського процесу…………………………………………….….4
2. Болонський процес в Україні…………………………………………….…..10
3. Недоліки і переваги Болонського процесу ………………………………….16
4. Висновоки……………………………………………………………………..18
Список використаної літератури ……………………………………………….19

Прикрепленные файлы: 1 файл

болонський процес.doc

— 86.00 Кб (Скачать документ)

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з соціології

На тему:

«Болонський процес і формування нової моделі освіти в Україні»

 

                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Сутність Болонського процесу…………………………………………….….4

2. Болонський процес в Україні…………………………………………….…..10

3. Недоліки і переваги Болонського процесу ………………………………….16

4. Висновоки……………………………………………………………………..18

Список використаної літератури ……………………………………………….19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На сучасному етапі  співробітництво нашої держави з Європою йде по багатьом напрямкам і, безумовно, така важлива сфера, як освіта, не може не піддатися зміні, оскільки необхідність входження України в єдиний європейський простір назріла давно. На основі Болонського процесу лежить поділене багатьма європейськими країнами й академічними організаціями переконання, що в епоху глобалізації необхідно прагнути до максимальної сумісності систем вищої освіти. Це дозволить повною мірою скористатися перевагами культурної різноманітності й розходженнях у традиціях дослідження й викладання, неухильно підвищувати якість освіти, полегшити мобільність студентів і забезпечити молодь повсюдно визнаними кваліфікаціями. У результаті багатьох переговорів на найвищому рівні було підписано Болонську угоду, відповідно до якої наша країна повинна перейти на ті освітні стандарти, які існують у Європі. При цьому змінюється сама ідеологія навчального процесу.

 Традиції сучасної  української освіти складалися  тисячоліттями. Вона відповідає  менталітету українців, враховує традиції і досвід багатьох поколінь, органічно вплітається в суспільне життя. Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що викликає збентеження і недовіру працівників освіти, учнів і студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання України до Болонської конвенції. Тому вивчення основних вимог Болонського процесу, їх аналіз, виділення та окреслення перспектив впровадження в Україні є надзвичайно актуальним.

 Головною метою цього процесу є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі.

 

 

1. Сутність Болонського процесу

Хронологію Болонського процесу прийнято вести від 1997 року, коли під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання переліку кваліфікацій, які присвоюються на території Європи в системі вищій освіти при закінченні навчального закладу. Ця конвенція була підписана 43 країнами (Україною в тому числі).

25 травня 1998 р. в Парижі  міністри освіти 4-х країн (Франції,  Італії, Великої Британії і Німеччини)  підписали так звану Сорбонську  декларацію. Європа "повинна стати  також в Європою знань", - стверджувалося в цьому документі. Людство неухильно йде "до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар¢єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих вони мали б перевагу перед іншими людьми". ("Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти"). В декларації були визначені таке завдання для спільноти вищих навчальних закладів:

- створення відкритого  європейського простору вищої  освіти, якій має стати більш  конкурентноспроможнім на світовому  ринку освітніх послуг;

- створення системи вищій освіти, в котрій для міжнародного порівняння і еквівалентності повинні існувати два основних цикли: доступеневий і післяступеневий;

- досягнення новизни  і гнучкості системи через  використання семестрів і кредитів  аналогічно схемі ECTS. Це забезпечує перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в університетах, і тих, хто хотів би одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя;

- студенти доступеневого  циклу мусять мати доступ до диверсифіковних програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій. Перший цикл відповідає сумірному рівневі кваліфікації;

- у післяступеневому  циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої;

- студенти обох циклів  мають заохочуватися до навчання  принаймні на протязі одного семестру в університетах поза межами своєї власної країни;

- водночас усе більша  кількість викладацького і дослідницького  персоналу повинна працювати  в європейських країнах, відмінних  від своєї власної;

- прогресивна гармонізація  всіх ступенів і циклів навчання досягається через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і діалог із усіма зацікавленими особами;

- всі європейські університети  закликаються об`єднатися для  підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.

В березні 1999 р. в м. Веймар (Німеччина) відбулась зустріч генеральних  директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для  обговорення проблем акредитації  і оцінки у вищий школі.

В травні 1999 р. опубліковано звіт "Тенденції у вищій освіті – 1", підготовлений Конфедерацією  Рад ректорів країн, які входять  в Євросоюз (EU), при фінансовій підтримці EU.

18 - 19 червня 1999 р. в  м. Болонья (Італія) відбулася  Перша зустріч європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту, було прийнято спільну декларацію. В цій декларації підтверджено необхідність підтримувати рішення, які було зазначено в Сорбонської декларації, та поглиблювати координацію спільної діяльності. Для створення Зони європейської вищої освіти визначено такі цілі:

- затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти;

- запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах;

- створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача;

- сприяння мобільності  через усунення перешкод на  шляху ефективного використання  права на вільне пересування  з безпосередньою метою: забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;

-  забезпечення визнання та зарахування часу, який учитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

-  сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;

 

- просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.

19 –20 вересня в Берліні  відбулася 3-я Конференція міністрів вищої освіти. Були визначені завдання:

-   розвиток ефективних систем забезпечення якості навчання ( в т.ч. оцінювання рівню роботи окремих вузів, навчальних програм; розробка механізму внутрішньої і зовнішньої оцінки, де була би можлива участь студентів; створення системи акредитації, атестації, набору погоджених стандартів, процедур, принципів управління та керівництва, орієнтованих на збільшення сумісності і сумірності освіти);

- просування ефективного використання системи, заснованої на 2-х циклах навчання;

- удосконалення системи  визнання ступенів і періодів  навчання, прийняття системи чітких  і сумірних ступенів.

Після циклу зустріч  і семінарів 29 –30 березня 2001 р. в  м.Саламанка (Іспанія) відбулася Конференція  європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, на якій прийнято спільний документ. Таким чином, Болонський процес завдяки істотним досягненням на протязі 4-х років сиає дедалі відчутнішою реалією для всієї Європи та її громадян.

Станом на 2003 рік до Болонської співдружності входять такі країни:

-   Країни, які підписали  Болонську декларацію (Болонья, 1999 р.), засновниці Болонського процесу:  Австрія, Литва, Чехія, Нідерланди, Фінляндія, Португалія, Греція, Словенія, Ірландія, Швейцарія, Ліхтенштейн,  Болгарія, Мальта, Естонія, Польща, Німеччина, Словакія, Ісландія, Швеція, Латвія, Бельгія, Люксембург, Данія, Норвегія, Франція, Румунія, Угорщина, Іспанія, Італія, Великобританія;

 

-  Країни, що приєдналися  до Болонського процесу на  Празькому саміті (2001 р.): Хорватія, . Кіпр, Туреччина;

- Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Берлінському саміті (2003 р.): Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Чорногорія, Македонія.

Концептуальні положення Болонського процесу

Центральними теоретичнимі поняттями, які опрацьовуються в документах Болонського процесу, є поняття європейського простору вищої освіти та навчання протягом усього життя.

Заключне комюніке зборів спостерігачів за Болонським процесом у Празі 2001 року підкреслило, що "навчання протягом усього життя" є важливішою метою, для досягнення якої і створюється "європейський простір вищої освіти". Навчання протягом усього життя складається із послідовних вікових фаз навчання, починаючи з дошкільного і до після пенсійного. Навчання протягом усього життя включаєть в себе усі існуючи види формального та неформального навчання. Цей задум виконується завдяки поєднанню загальної та професійної освіти.. Структура навчання протягом усього життя має бути розвиненою так, щоб будь-хто міг вибирати навчальне середовище, роботу, регіон та країну як для вдосконалення своїх знань, умінь та компетенцій, так і для наступного працевлаштування.

Важливою умовою реалізації навчання протягом усього життя є  розвиток заликової системи кредитів, яка дозволяє оцінювати та впізнавати дипломи та сертифікати, отримані у школі, університеті та в інших структурах навчання. У цьому випадку взаємозалік кваліфікацій між школами, університетами та роботою може бути забезпечений. Із продовженням навчання та подальшим тренуванням, звичайно, збільшується бажання змагатися та використовувати нові технології, які є основними досягненнями стратегічних цілей Європи. Як наслідок, європейські країни матимуть суспільство з конкурентноздатною системрою вищ освіти і будуть спроможні змагатися за лідерство (Рада Європи, Ліссабон, березень 2000 року). У жовтні 2000 року Європейська комісія присвятила цьому питанню окремитй меморандум та роком пізніше опублікувала звернення двох членів комісії - Вів'єн Редінг (освіта та культура) та Анни Діамантопоулоу (соціальні зв'язки).

Всі основні організаційні  та управлінськи завдання Болонського  процесу є органічно зв¢язаними з вихідною теоретичною концепцією. Це:

- прийняття зручніх  та зрозуміліх градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій;

- введення двоступеневої структури вищої освіти;

- використання єдиної систему кредитних одиниць;

- напрацьовання, підтримка  і розвиток європейськіх стандартів  якості із застосуванням порівнянних  критеріїв, механізмів і методів  їх оцінки;

- усування існуючіх  перепонів для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

На всіх етапах Болонського  процесу підтверджувалось, що цей  процес є добровільним, полісуб'єктним, таким, що ґрунтується на цінностях  європейської освіти і культури; не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; є багатоваріантним, гнучким, відкритим, поступовим.

Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх <за> і <проти> для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає.

 

 

 

 

 

2. Болонський  процес в Україні

2.1. Впровадження Болонського  процесу

 Процеси європейської інтеграції  дедалі сильніше впливають на  таку важливу сферу життя українського  суспільства, як освіта. Болонський  процес в Україні офіційно  розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

Информация о работе Болонський процес і формування нової моделі освіти в Україні