Психосоматичні захворювання

 

Своєрідна класифікація параметрів темпераменту була запропонована А.Томасом і С.Чесом, що включив 9 складових, які до деякої міри можуть доповнити наведені вище класифікації і допомогти більш точно діагностувати тип темпераменту.

 

Класифікація А.Томаса і С.Чеса:

 

1. Рівень активності, обумовлений моторними характеристиками (рухливістю під час купання, їжі) і співвідношенням активної і пасивної поведінки протягом дня.

 

2. Ритмічність, регулярність, оцінювана  як ступінь передбачуваності  часу появи поведінкових реакцій  (наприклад, почуття голоду) і тривалість функцій у часі (наприклад, тривалість сну).

 

3. Наближення або видалення,  пов`язане з особливостями емоційних  і моторних реакцій на нові  стимули.

 

4. Адаптивність, оцінювана на підставі  реагування на нові або змінні  ситуації.

 

5. Інтенсивність, що характеризується  виразністю реакцій незалежно  від їх якості або спрямованості.

 

6. Поріг реактивності, обумовлений  як рівень стимуляції, необхідний  для появи реакцій незалежності  їх якості і сенсорної модальності.

 

7. Настрій, тобто співвідношення радісного і безрадісного станів, а також реакцій, які кваліфікуються як відношення до оточуючих.

 

8. Відстороненість, що характеризується  ефективністю дії нових стимулів, які з'являються, на зміну поведінки.

 

9. Тривалість уваги і наполегливість - дві взаємозалежні категорії, що відбивають тимчасову довжину деякої діяльності і здатність продовжити діяльність, незважаючи на труднощі в її здійсненні.

 

Описані А.Томасом і С.Чесом параметри  доповнюють уявлення про істотний складового темпераменту і, зокрема, дозволяють задуматися про роль і вплив біоритмологічних особливостей людини на пізнавальні процеси й у цілому на виявлення властивостей темпераменту [4].

 

2.2 Відношення до патологій в  залежності від характеру

 

Характер у клінічній психології - це сукупність індивідуальних, сформованих у процесі соціалізації і стали стійкими стереотипами типів поведінки, штампів емоційних реакцій, стилю мислення, зафіксовані в звичках і манерах система взаємин з оточуючими. Якщо в рамках темпераменту параметри вказують на біологічні стереотипи реагування (у першу чергу емоційно-вольового), то в рисах характеру відбивають властивому індивідові поведінкові матриці, що спочатку носять усвідомлений характер (виховуються, прищеплюються, нав'язуються), а потім деякою мірою автоматичний. Людина до віку повноліття практично завершує формування рис характеру, і його вчинки носять відтінок устояних і необговорюваних правил. Характер так само, як і темперамент, є стійкою структурою, не схильною істотно змінюватися в процесі життя. Його девіації можливі тільки у випадках важкої і тривалої психічної або соматичної хвороби, а також в умовах тривалих загрозливих життю подій [4].

 

Якщо темперамент вважається біологічною  складовою індивідуальності, то характер - психологічною складовою. Зв'язок параметрів темпераменту і рис характеру не є лінійної, тобто не можна вірогідно пророчити, які риси характеру будуть властиві холерикові, меланхолікові, флегматикові або сангвінікові по завершенні процесу соціалізації. Основну роль у формуванні рис характеру відіграють форми і методи виховання. Однак спектрові типів темпераменту з підвищеною емоційністю й імпульсивністю буде відповідати інший спектр характерологічних особливостей у порівнянні зі спектром типів темпераменту зі зниженою емоційністю і неімпульсивністю. Метушливість, балакучість, непосидючість, нетерплячість або мовчазність, посидючість, терплячість як альтернативні риси характеру, як правило, базуються на психофізіологічних особливостях у рамках типів темпераменту.

 

Гармонічні риси характеру - це сукупність індивідуально-психологічних стереотипів поведінки, що сприяють гармонізації повсякденних міжособистісних взаємин і можливості уникнути міжособистісних і внутріособистісних конфліктів. Таким чином, основою оцінки гармонійності або негармонійності характерологічних особливостей служить параметр відсутності в людини конфліктів як зовнішніх, тобто з учасниками комунікації, так і внутрішніх. Умовно можна говорити, що значимою для оцінки характерологічної гармонійності є сфера повсякденних взаємин, що включає суто психологічні, тоді як гармонійність особистісна визначається в більшому ступені соціально-психологічними параметрами - відповідністю і проходженням моральним вимогам. Гармонічний характер умовно являє собою блок із двох груп психологічних параметрів, що включають:

 

 

адаптивність;

 

 

самоактуалізацію.

 

Основним параметром гармонічного характеру є адаптивність, що характеризується успішністю пристосування людини до різних ситуацій, їх змін, а також  емоційному (внутрішньому або зовнішньому) прийняттю оточення та особистісних проблем. Можна стверджувати, що людина для досягнення внутрішньої і зовнішньої гармонії зобов'язана бути адаптованою. Однак варто пам'ятати про те, що здатність завжди пристосовуватися до нових умов і на будь-якому рівні може обернутися дисгармонією характеру у вигляді конформізму. Отже, для того, щоб говорити про гармонійність параметра адаптивності, слід уточнити його власні властивості. Вони становлять три групи, що включають: 1) реалізм у сприйнятті навколишньої дійсності (перцептивна складова); 2) бажання людини адаптуватися до навколишнього оточення (мотиваційная складова) і 3) здатність адаптуватися - "приймати" - навколишніх такими, які вони є (регулятивна складова) [11].

 

Для того, щоб говорити про гармонійність характеру людини, варто оцінити його розсудливість. Він повинний бути реалістом, тобто людиною, що у своїй оцінці що відбувається керується істотними параметрами, ясно і тверезо розуміє суть і мотиви поведінки навколишніх. Розсудливості протистоїть у рамках дисгармонійності характеру феномен каузальної атрибуції, що виявляється упередженим і невідповідним реальності розумінням і поясненням мотивів учинків навколишніх.

 

Друга складового параметра адаптивності - мотиваційна - відбиває бажання людини пристосовуватися до навколишньої, мати з ними гармонічні (безконфліктні або ефективні) відносини. Важливу роль у мотивації процесу адаптації до навколишнім грає ціннісна сторона життя. Людина ранжує життєві події по цінності і значимості для того, щоб вирішити, до яких йому варто пристосовуватися, а які може ігнорувати або з якими вступати в протиборство. Прояв упертості як риси характеру залежить від значимості ситуації, у якій упертість демонструється [11].

 

Регулятивна складової адаптивності відбиває навички і здібності виявляти тієї або іншої необхідні для комунікації якості характеру і компенсувати (ховати або придушувати) неадаптивні. Скупа людина може намагатися придушувати свою непрестижну рису, а боягузливий демонструвати хоробрість. Тривала регуляція неадаптивних рис характеру здатна привести до їх повної компенсації, а іноді до гротескного прояву протилежних якостей (гіперкомпенсації).

 

До параметрів, що відбивають гармонічні риси характеру, відноситься самоактуалізація, що так само, як і адаптивність, включає три складові: перцептивну, мотиваційну і регулятивну. Ці складові частково збігаються з характеристиками, наведеними вище, частково доповнюються іншими характеристиками.

 

Клінічні прояви рис характеру  досить різноманітні. На відміну від  властивостей темпераменту вони не носять амотиваційного характеру, а завжди мотиваційно опосередковані, тобто закріплення в процесі соціалізації характерологічних звичок, манер, стилів мислення і поведінка пов'язана з вимогами навколишнього суспільства (мікро- і макросоціуму), а також з цілями, мотивами і потребами людини [14].

 

Характерологічні властивості  можна розділити на дві групи: базисні (термінальні) і інструментальні. Перші повинні сприяти задоволенню  сутнісних потреб людини (створювати, у першу чергу, внутрішню гармонію), другі - задовольняти запити суспільства (створювати зовнішню гармонійність). Н.Пезешкіан [4] назвав їх актуальними первинними і вторинними здібностями. Диференційно-аналітична концепція Н.Пезешкіана дозволяє оцінювати як норму, так і аномалії характеру, а також виявляти причини явних і схованих міжособистісних конфліктів.

 

Феноменологічні особливості характеру  представлені широким спектром рис, формованих у процесі виховання. От лише деякі з них: пунктуальність, охайність, організованість, слухняність, увічливість, довірливість, впевненість у собі, старанність, ощадливість, надійність, точність, терплячість, прямота. Кожна з них здатна виступати в альтернативній формі і відбивати аномалію розвитку характеру.

 

Виразність і спрямованість  багатьох рис характеру виявляються значимими в клінічній психології при оцінці типів психічного реагування на захворювання, виробленню ефективного рівня взаємини і взаємодії між медичним працівником (лікарем, медичною сестрою, психологом або соціальним працівником) і пацієнтом. Наприклад, причиною конфлікту в клініці може стати неохайність або неорганізованість медичного персоналу або непунктуальність або нетерплячість хворого, викликаного для проведення процедур [14].

 

Риси характеру в клінічній  психології традиційно поєднують у групи на підставі переваги тих або інших якостей і властивостей, а також їх специфічного сполучення, вказуючи переважний характерологічний радикал. Виділяють наступні типи характеру: 1) істеричний; 2) шизоідний; 3) епілептоідний; 4) психастенічний; 5) астенічний; 6) паранойяльний.

 

Істеричний тип характеру, як правило, формується на базі холеричного або  меланхолійного типів темпераменту, оскільки підвищена емоційність  і вразливість виступають як важлива  властивість істеричних рис. Сутністю ж істеричного характерологічного радикала є егоцентричний мотив перебування в центрі уваги усіх взаємин. Він позначається як "жага визнання" і служить основою формування інших клінічних феноменів. Людина з перевагою істеричних рис характеру прагне залучити і завоювати увагу навколишніх, уникнути "непомітності". Таким чином, егоцентризм приводить до формування інших рис, що могли б сприяти задоволенню потреби бути в центрі уваги. Такими рисами стають ексцентричність зовнішності, поведінки і висловлень. Суть їх укладена в неординарних, які відрізняються від повсякденних і традиційних спробах уявити себе в суспільстві. Для цієї мети використовуються яскравий, помітний одяг, макіяж, незвичайний колір волосся або зачіска, або навпаки не модний одяг, володіння престижними особистими речами і їх демонстрація. Поведінка також носить гротескний характер з перевагою крайніх ступенів виразності емоцій і винесення їх напоказ оточуючих. Особи з істеричними рисами характеру не здатні до легких ступенів емоційних переживань. У них завжди "повне розжарення", позамежні емоції і почуття, афективний максималізм. Перевага грубих емоцій у сполученні з поверхневими емоціями в рамках істеричних рис характеру називається брутальністю афекту. Крім перерахованих особливостей поведінки в таких людей досить мінливий, непостійний характер. Вони схильні до різкої зміни поведінки так само, як і до лабільності настрою (афективно-мотиваційна лабільність). Унаслідок цього часто відзначаються непослідовність учинків, їх залежність від ситуативних факторів і, зокрема, від уваги навколишніх. У поведінці внаслідок пошуку визнання з боку соціуму відзначаються театральність, неприродність, вичурність, манірність, демонстративність, нарочитість учинків. Особи з істеричними рисами прагнуть викликати шок або принаймні подив тим, як і про що вони говорять. Це може бути особлива манера вимовляти слова або фрази (із придихом, з акцентом), використовувати не до місця чудові і зневажливі ступені. З метою залучення уваги до власної персони людин з істеричними рисами характеру може в невідповідному місці розповідати непристойні анекдоти, використовувати ненормативну лексику. До речі, з огляду на той факт, що надмірна заклопотаність зовнішньою привабливістю є важливою характеристикою істерикові, на рівні висловлень він схильний до декларування власної гіперсексуальності. Саме тому ними у розмовах активно експлуатується сексуальна тема. Ще одною характеристикою є підвищена сугестивність власників істеричного характеру, а також схильність до містичного і міфологічного осмислення дійсності. Такі люди нерідко схильні більше довіряти гороскопам, ознакам, інтуїції, снам або випадковому збігові обставин, чим розумові і логіці. Крім того, істерик часто висуває завищені вимоги до навколишніх, схильний до критики, іронії і сарказмові [18].

 

Різновидом істеричного типу характеру  є нарцисичний тип. Його особливістю  є схильність до самозамилування, що супроводжується завищеними ригідною самооцінкою і рівнем домагання  стосовно оточуючих.

 

Шизоідний тип характеру нерідко  ототожнюють із шизофренічним спектром характерологічних особливостей, відзначаючи підвищену значимість у механізмах його формування біологічних факторів (а не психологічних). У дійсності шизоідні риси характеру базуються на меланхолійному або флегматическом типах темпераменту, але в їх становленні відіграє роль і фактор виховання. При становленні шизоідних рис характеру на базі меланхолійного типу темпераменту говорять про сенситивний шизоід. Нерідко шизоіда ототожнюють з інтравертом. Сутністю шизоідного радикала є орієнтація в діяльності в більшому ступені на внутрішні відчуття і переживання, ніж на зовнішні ситуативні. Особам із шизоідними рисами характеру настільки ж не властива рефлективність, наскільки вона властива особам з істеричними рисами характеру. Основними базовими особливостями шизоіда є його замкнутість, нелюдимость, нетовариськість і відгородженість від навколишнього світу, заглибленість у світ власних фантазій. Людина не страждає від своєї замкнутості. Вона виправдує свою нелюдимiсть відсутністю цікавих людей, банальністю і тривіальністю всіх комунікацій, відсутністю одержання задоволення від процесу спілкування. У людини із шизоідними рисами характеру порушується і сам процес комунікації. Він починає носити формалізований, манiпулятивний характер. З'являються штамповані способи реагування на ситуації, невміння почати розмову і закінчити її. Особливо яскраво це виявляється при телефонній розмові, коли шизоід опускає слухавку, часто забуваючи виконати формальності - попрощатися - і не вислухавши завершальних фраз співрозмовника. Однак для шизоідів нетиповим є і гнів. Емоційна уплощенность виявляється зниженням емоційних реакцій як у випадках схвалення діяльності з боку навколишніх, так і у випадках критики.

 

Епілептоідний тип характеру так  само, як і шизоідний, переважно виникає на базі меланхолійного або флегматического типів темпераменту. Подібність даних типів ґрунтується на інертності психічних процесів. Однак по інших параметрах спостерігається істотне розходження. Епілептоідний тип за назвою і клінічними проявами конгруентний епілептичним змінам характеру, що дає підставу деяким ученим говорити про загальні патогенетичні корені. Клінічно епілептоідний характерологічний радикал виявляється емоційною ригідністю, схильністю до тривалого зациклювання на яких-небудь емоціях. Такі люди можуть по декілька місяців і років пам'ятати і переживати нанесені їм образи, знову і знову повертатися до ситуацій, що викликали негативні афекти. Емоційна ригідність доповнюється сповільненістю мислення. Саме внаслідок інертності всіх психічних процесів відбувається формування специфічних для епілептоіда рис характеру: педантизму, підвищеної акуратності, організованості, схильності додержуватися норм, орієнтації на чіткі правила [19].