Психофізіологічна характеристика функціональних станів

      Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

 

 

 

 

                                                Реферат

                                        З психофізіології

 «Психофізіологічна характеристика функціональних станів»

 

 

 

 

 

 

                                                                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 Київ-2013

План

1. Поняття стану людини…………………………………………………..2

2. Психічний стан……………………………………………………...........2

3. Функціональний і психофізіологічний  стан……………………............3

4. Негативні стани…………………………………………………....……..5

Список використаних джерел…………………………………………….12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття "стан людини"

Поняття «стану» є загальнонауковим поняттям. Воно належить до системи категорій філософії і співвідноситься з такими категоріями, як "якість" і "кількість", "міра", "явище" і "сутність", "причина" і "наслідок", "рух" і "спокій", "зв'язок" і "відношення" та багатьма іншими (І.Г. Петров).

Стан людини являє собою  цілісну системну реакцію (на рівні  організму і часто - особистості) на зовнішні і внутрішні впливи, спрямовану на збереження цілісності організму і забезпечення його життєдіяльності  в конкретних умовах існування [3].

Стани характеризуються такими властивостями:

¦ модальність - стани якісно відрізняються один від одного і  насамперед тим, які переживання (емоції і емоційний тон відчуттів) їх супроводжують;

¦ тривалість (стійкість) станів;

¦ глибина станів (інтенсивність) - характеризується ступенем виразності переживань і зрушень фізіологічних  функцій;

¦ якість станів визначається специфікою фактора, що впливає на людину, вихідним фоном, а також індивідуальними  особливостями людини; за знаком переживань (емоцій) стани поділяють на позитивні  і негативні; у залежності від  значущості того чи іншого стану для  ефективності діяльності, спілкування  і здоров'я стани поділяють  на сприятливі і несприятливі.

У науковій літературі найчастіше виділяються такі види стану людини, як психічний, функціональний та психофізіологічний. При цьому зміст, який приписується кожному з названих станів часто  у значній мірі перекриває зміст  іншого стану.

Психічний стан

Виділяють чотири підходи  до розуміння психічного стану:

¦ у феноменологічному  плані психічний стан розуміється  як відносно стабільно проявлена  психічна реальність, яка за своїми характеристиками займає проміжне положення  між психічними процесами й особистісними  якостями індивіда;

¦ у функціональному плані - як атрибут діяльності, що виконується  індивідом (забезпечення адаптивної функції);

¦ в онтологічному плані - як психічна свідомість індивіда;

¦ в екопсихологічному  плані - як результат суб'єкт-об'єктної і (чи) суб'єкт-суб'єктної взаємодії  в системі "індивід - середовище" (В.І. Панов).

Психічний стан людини являє  собою цілісну характеристику її психічної діяльності за певний період, що відображає складну структуру  взаємозв'язків з вище- і нижче  розташованими рівнями системи  психічної регуляції, утворену процесами  самоуправління і саморегуляції (Г. ПІ. Габдрєєва).

Компонентами психічного стану є: активаційний, емоційний  і когнітивний.

Функціональний  і психофізіологічний стан

Поняття "функціональний стан" було введено, насамперед, для  характеристики стану людини, пов'язаного  з виконанням певної діяльності. Таким  чином, це поняття було відокремлено від різних станів, які до виконання  діяльності відношення не мають.

Поняття функціонального  стану широко використовується у  фізіології, нейрофізіології, психології, ергономіці та інших науках. Це зумовлено  тим, що в різних сфера життєдіяльності  людини успішність праці, навчання, творчості, фізичне і психічне здоров'я залежать від її функціонального стану. Функціональний стан є неодмінною складовою будь-якої діяльності. А ефективність діяльності завжди залежить від функціонального  стану.

Функціональний стан є  результатом динамічної взаємодії  організму із зовнішнім середовищем, який характеризується проявами якостей  і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано визначають її діяльність. Цей стан залежить від багатьох факторів: мотивації, змісту праці, рівня сенсорного навантаження, вихідного рівня активності нервової системи, індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності. Так, люди із сильною нервовою системою менш стійкі до монотонічної праці і в  них раніше за слабких знижується рівень активності нервових процесів. На формування функціонального стану  людини значно впливає адекватність виконуваної діяльності.

Існує декілька підходів до визначення функціонального стану. Функціональний стан визначають як:

¦ фізіологічний стан організму  і його систем (будь-який стан є функціональним, тобто відбиває рівень функціонування організму в цілому чи окремих  його системах, а також саме виконує  функції адаптації до даних умов існування);

¦ фонову активність центральної  нервової системи, що супроводжує ту чи іншу діяльність; при цьому зміни  функціонального стану залежать не тільки від збудливості головного  мозку, а й від його реактивності, лабільності та інших властивостей;

Останнє визначення можна  конкретизувати за допомогою двох підходів:

1) функціональний стан  визначається як комплекс взаємопов'язаних  фізіологічних реакцій;

2) функціональний стан  оцінюється за результатами трудової  діяльності людини і розглядається  як цілісна багатокомпонентна  характеристика зовнішніх поведінкових  та внутрішніх функцій організму  людини, за допомогою яких можна  оцінити властивий їй у даний  момент рівень активності вищих  психічних функцій та фізіологічних  систем, що зумовлюють виконання  трудової діяльності.

Дуже близьким із поняттям функціонального стану є поняття "психофізіологічний стан". На відміну  від розуміння стану людини як простого комплексу чи сукупності показників, поняття психофізіологічного стану  відразу почали розглядати вже як єдину систему, спираючись при цьому  на методологічну базу теорії функціональних систем. Уявлення про системну організацію  психофізіологічного стану знайшли  своє підтвердження в експериментальних  дослідженнях.

Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, що саморегулюється, і являє  собою динамічну (за складом і  в часі) єдність внутрішніх компонентів (біоенергетичного, фізіологічного, психічного, поведінкового, особистісного, соціально-психологічного), що організовані за принципом взаємоспівдії  для забезпечення досягнення цілей  діяльності, які формуються під впливом  інтеріоризованих людиною як організмом, індивідом, особистістю, елементом соціуму зовнішніх компонентів - соціальних, фізико-хімічних факторів середовища і діяльності (А.М. Карпухіна). При цьому майбутнім результатом і системоутворювальним фактором функціональної системи ПФС є досягнення суб'єктом мети діяльності.

Можна навести і більш  стислі визначення психофізіологічного  стану, в яких він розуміється  як цілісна реакція особистості  на зовнішні та внутрішні стимули, спрямована на досягнення корисного результату (Є.П. Ільїн); чи система психофізіологічних та психічних функцій, що визначають продуктивність професійної діяльності і працездатність людини на даному відрізку часу (Л.Г. Дика).

Системна сутність психофізіологічного  стану людини полягає у тому, що, з одного боку, він формується в  процесі і під впливом конкретної діяльності, а з іншого, - зумовлює її ефективність. Подібне розуміння  психофізіологічного стану повністю вбирає в себе і наведений вище зміст різних видів і визначень  психічного та функціонального стану, створюючи передумови до розуміння  стану людини в процесі діяльності як єдиної та взаємозумовленої системи. При такому підході виділені різними  авторами види станів не відкидаються, а можуть розглядатись як компоненти та аспекти підсистем єдиного  психофізіологічного стану.

Негативні стани

До станів, які негативно  впливають на життєдіяльність людини, найчастіше відносять такі, як стрес, нервово-психічна напруга, стомлення.

Стрес - це стан, що виникає в результаті невідповідності "внутрішніх" можливостей людини вимогам, які ставлять до неї наявні умови її життєдіяльності, і який може призвести до зниження ефективності діяльності людини та негативних наслідків для її психічного і фізичного здоров'я.

Термін "стрес" у наукову  термінологію був введений Г. Сельє, який зробив висновок про існування  загального адаптаційного синдрому, що забезпечує пристосування організму до умов середовища, які змінюються. При цьому стрес розумівся автором як неспецифічна відповідь організму на будь-яку нову вимогу, що до нього ставиться.

Загальний адаптаційний синдром  характеризується трюма стадіями: на першій стадії (стадія тривоги) відбувається мобілізація захисних реакцій організму; на другій (стадія резистентності) - виникає  збільшення стійкості організму  до дії стресорів; третя стадія (виснаження) характеризується виснаженням адаптаційних резервів.

У загальному адаптаційному  синдромі виділяються ще чотири субсиндроми: емоційно-поведінковий, вегетативний, когнітивний та соціально-психологічний (Л.О. Китаєв-Смик).

Г. Сельє розмежував поняття "стрес" та "дістрес": стрес  є корисним і призводить до адаптації, дістрес - шкідливим і призводить до різноманітних психосоматичних  захворювань.

Виділяють два види стресу: фізіологічний та психічний. Фізіологічний  стрес характеризується опосередкуванням стимулів автоматичними гомеостатичними  механізмами, а психічний - психічними процесами оцінки можливої загрози  та пошуком адекватної відповіді  на неї. Такий поділ є досить умовним, оскільки в фізіологічному стресі є  психічні елементи і навпаки.

Впливи, що спричинюють стрес, називаються стресорами. їх теж можна поділити на фізіологічні та психологічні. Фізіологічні стресори безпосередньо впливають на тканини тіла. До них належать біль, холод, висока температура, надмірні фізичні навантаження та ін. Психологічні стресори - це стимули, які сигналізують про біологічну чи соціальну значущість подій: сигнали загрози, небезпеки, переживання, образи, необхідність розв'язання складних завдань та ін.

Залежно від характеру  і специфічності виникнення стресу фактори ризику його виникнення умовно поділяють на дві групи: біолого-психологічні і соціально-виробничі.

До біолого-психологічних  факторів належать спадково-конституційні, які визначаються особливостями  стану ендокринно-гуморальної системи. У разі схильності людини до якогось  захворювання воно виникає при стресі майже завжди. Тому, знаючи цю схильність, можна передбачити засоби профілактики і заходи захисту в умовах дії  стрес-фактора. Психологічні фактори  частіше виникають в осіб, для  яких властиві риси характеру, що сприяють формуванню нервового напруження (конфліктність, нетерпіння, непорозуміння між близькими  людьми, зневіра в собі, агресивність, хронічна тривожність, внутрішня напруженість, інтимно-особистісні проблеми).

До соціально-виробничих факторів ризику виникнення стану стресу належать соціальні зміни (розлучення, смерть близьких), життєві труднощі, тривале емоційне перенапруження, постійне відчуття нестачі часу, хронічне стомлення, поквапливість, порушення режиму праці  і відпочинку, втрата особистого престижу, тривале очікування в процесі  роботи, відсутність взаємодопомоги і взаєморозуміння між співробітниками, хронічна гіпокінезія тощо.

До факторів ризику також  належать порушення сну, статеві  розлади, нераціональне і незбалансоване харчування, систематичне вживання алкоголю, наркотиків, паління тютюну тощо.

Існують три основні підходи  до розуміння механізму стресу: екологічний, трансактний і регуляторний. Згідно з першим підходом стрес розуміється  як результат взаємодії індивіда з навколишнім середовищем; відповідно до другого - як індивідуально-пристосувальна реакція людини на ускладнення ситуації; третього - як особливий клас станів, що відбиває механізм регуляції діяльності в утруднених умовах (А. Б. Леонова).

Нервово-психічна напруга  розглядається як загальна реакція  організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко виявляється  при реальній або уявній загрозі  життю або здоров'ю [6].

До основних причин, що зумовлюють розвиток нервово-психічної напруги, відносять: психологічну непідготовленість  до роботи (відсутність вольової установки, слабку тренованість, невпевненість у своїх силах); фізичну чи психічну втому різного походження; несприятливі умови життя.

Стан нервово-психічної  напруги може виявлятися у двох формах зрушень: за типом наростання збудження  або за типом розвитку гальмівних реакцій. Небезпека такого стану  для особистості й колективу  полягає в тому, що він призводить до дезорганізації поведінки, гальмування  раніше напрацьованих навичок, негативних реакцій на зовнішні подразнення, труднощів  у розподілі уваги, звуження обсягу уваги та пам'яті, імпульсивних дій (що, природно, негативно позначається на виконанні діяльності).