Особливості емоційної сфери молодших школярів

    Розділ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ  ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1. Вікові  особливості  емоційної сфери  молодших школярів.

    Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Психічний і особистісний  розвиток дитини  у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку  —навчанням у початковій школі.

Досліджуючи  емоційний розвиток учнів молодшого шкільного віку, Л. С. Виготський, О. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, Г. С. Костюк, П. М. Якобсон та інші психологи розкрили такі особливості емоційної сфери: втрату дитячої безпосередності; посиленням функції самосвідомості; підвищену чутливість, здатність глибоко й болісно  переживати; емоційна  нестійкість; розвиток вміння  володіти своїми почуттями; появу  рефлексії; кращою орієнтацією у соціальних ситуаціях і наданням  більшого значення  реакції на них інших людей [10, c. 193].

     Емоційна сфера  молодших школярів має свою  специфіку, залежить від великої  кількості факторів і впливає  на всю діяльність, самопочуття  та самооцінку дитини. На думку  багатьох вчених, саме в цей  віковий період лише починають  виникати якісні зміни в психічному  розвитку дитини, які зумовлені  появою поведінки, переживань. Саме  тому важливо вивчати внутрішні  детермінанти психічної діяльності, до яких належить стійка властивість  індивідуальності — емоційність.  Емоційна сфера учнів молодшого шкільного віку суттєво змінюється в зв'язку зі зміною образу життя дитини. Джерелами емоційних переживань в цьому віці стають переважно навчання, гра та спілкування. 

Однією з умов виникнення у дітей молодшого шкільного віку складних емоцій є взаємозв’язок і взаємозалежність і взаємозалежність емоційних і пізнавальних процесів – двох найбільш важливих сфер його психологічного розвитку [1, c. 130].

Виховання відчуттів у дитини повинно служити перед всім формуванню гармонійно розвинутої особистості, й одним з показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального й емоційного розвитку. Недооцінка цієї потреби, як правило, веде до перебільшеного, одностороннього розвитку якоїсь однієї якості, частіше інтелекту, що, по-перше, не дає можливості глибоко зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до кінця вияснити роль таких сильних регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції.

    Відвідування школи змінює емоційну сферу дитини у зв’язку з розширенням змісту діяльності й збільшенням кількості емоціогенних об’єктів. Ті подразники, які спричинили емоційні реакції в дошкільників, на школярів молодших класів уже не діють. Хоча молодший школяр бурхливо реагує на події, які його зачіпають, у нього виникає здатність придушувати вольовим зусиллям небажані емоційні реакції. Внаслідок цього спостерігається відрив експресії від пережитої емоції як в один, так й в інший бік. Він може як не виявляти наявну емоцію, так і зображувати емоцію, яку він не переживає.

Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу учнів молодшого шкільного віку складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

 Для учнів молодшого шкільного віку загалом характерним є життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостями задовольнити їх прагнення домогтися високих оцінок своїх якостей і дійсним ставленням ровесників до нього. У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забійкуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають такі випадки без належної уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація соромливості, яка виявляється в тому, як діти реагують на людину, оцінка якої має певне значення для них. Розвивається далі почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на будь-яке приниження їх особистості й позитивному емоційному переживанні визнання тих чи інших позитивних їх особистих якостей.

      Розвиваються  почуття симпатії, відіграючи важливу  роль у формування малих груп  у класі та стихійних компаній. Життя в класі виступає як  фактор формування у дітей  моральних почуттів, зокрема почуття  дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. Для першокласників характерне  переоцінювання власних моральних  якостей та недооцінювання їх  у своїх однолітків. З віком  діти стають більш самокритичними.

У дівчаток 10—12 років більше проявляється турбота і співчуття, ніж у хлопчиків цього віку. За цими показниками хлопчики наздоганяють дівчаток переважно у юнацькому віці.

    Особливостями емоційної сфери молодших школярів є:

• швидка реакція на події і виразне сприйняття;

• безпосередність, відвертість вираження своїх переживань — радості, суму, страху, задоволення або невдоволення;

• очікування афективного страху — в процесі навчання дитина переживає страх як передчуття неприємностей, невдач, непевності у своїх силах, неможливість упоратися із завданням; школяр відчуває загрозу своєму статусу в класі, сім’ї;

• значна емоційна нестійкість, зміна настрою (на загальному тлі життєрадісності, бадьорості, веселості, безтурботності), схильність до короткочасних і бурхливих афектів;

• емоціогенними факторами для молодших школярів є не лише ігри й спілкування з однолітками, а й успіхи в навчанні та оцінка цих успіхів учителем і однокласниками;

• власні та чужі емоції й почуття усвідомлюються погано; міміка та вияви почуттів інших людей нерідко сприймається хибно, що зумовлює неадекватні реакції молодших школярів. Винятком є базові емоції страху й радості.

     У дітей молодшого шкільного віку розвивається емоційна виразність, поповнюється арсенал інтонаційних та мімічних експресивних реакцій, формується спроможність фіксувати суть та природу власних емоційних переживань. Перебування в середовищі вчителя та ровесників породжує стримування, приховування своїх актуальних емоційних переживань, що психологи називають синдромом втрати дитячої безпосередності. В той же час молодший школяр залишається емоційно вразливим до ставлення значимих дорослих, особливо вчителя, а згодом чутливо реагує на мікроклімат взаємин з ровесниками. Психологічна залежність від учителя спонукає учнів початкової школи вміло діагностувати його настрій, інші емоційні реакції.

     Несприятливим кроком у емоційному розвитку молодших школярів є часте переживання негативних емоційних станів - стресів, дистресів, невротичних реакцій, закріплення емоційних порушень. За думкою І.В. Дубровіної, можна визначити наступні категорії дітей з сталими проблемами емоційної сфери: агресивні діти (схильні до невмотивованих фізичних та вербальних агресивних реакцій), емоційно розгальмовані діти (що бурхливо і демонстративно виражають свої емоції на публіку) та емоційно вразливі діти (що потерпають від сором’язливості, ранимості, образливості і тривожності).

Школярі молодших класів легше розуміють емоції, які виникають у знайомих їм життєвих ситуаціях, але не завжди можуть виразити емоційні переживання словами. Краще розрізняють позитивні емоції, ніж негативні. Їм важко відрізнити страх від подиву. Невпізнаною виявилася емоція провини.

У молодших школярів виникає здатність до співпереживання при сприйнятті драматичних конфліктів. До третього класу в школярів виявляється захоплене ставлення до героїв, спортсменів. У цьому віці починає формуватися любов до Батьківщини, почуття національної гордості, формується прихильність до товаришів.

До емоційної сфери особистості молодших школярів належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість.

Розвивається в учнів усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей. Проте, першокласники не завжди правильно сприймають зовнішні вияви страху й гніву, а також доброзичливого й недоброзичливого ставлення дорослих один до одного. У II і, звичайно, у III класі учні здебільшого адекватно наслідують виявлення почуттів дорослих і переносять їх у взаємини з однолітками. Іноді вони переймають негативні способи виявлення почуттів, наприклад, погані манери ( П.М. Якобсон та ін.).

2.2.  Розвиток  емоційної сфери учнів молодшого  шкільного віку під впливом  навчальної діяльності.

    Як відомо, “ключ  до  розумового розвитку дитини  лежить в емоційній її сфері”( В. Єфімов), а “думка учня початкових  класів невід’ємна від почуттів  і переживань” ( В. О. Сухомлинський). З іншого боку, психологи і  педагоги вважають емоційність  характерною рисою  молодших школярів (О. Петровський, Г. Люблінська, О. Савченко  та ін.), тобто це означає, що  вплив на учня через  емоційну  сферу найбільше відповідає природі  дитячого організму. Як стверджував  В. Сухомлинський, “ емоційна насиченість  процесу навчання, особливо сприймання навколишнього світу, — це вимога, що висувається законами розвитку дитячого мислення” [26, c. 72].

Основним джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи і невдачі в учінні, взаємини з ровесниками і батьками, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри і т.п. Л.С. Виготський відмічав, що вже 6—7-літні діти досить добре усвідомлюють свої переживання, які зумовлені оцінкою дорослих.

       З приходом  дитини в школу його почуття  й емоції починають визначати  не стільки гра і спілкування  з дітьми в процесі ігрової  діяльності, скільки процес і  результат її навчальної діяльності, та потреба, яка її задовольняє, і в першу чергу оцінка вчителем  її успіхів і невдач, виставлена  оцінка і пов'язане з нею  відношення оточуючих. Позитивні  емоції вчені вважають могутнім  стимулом навчання, негативні — навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність.

     О. Чебикін  у контексті концепції емоційної  регуляції навчально- пізнавальної  діяльності виділяє  два види  емоцій: провідні, які супроводжують  навчальну діяльність, і похідні, які  відображають  успішність  чи неуспішність навчальних дій.

    Аналіз психолого-педагогічної  літератури та педагогічного  досвіду дозволив виділити  в  якості провідних емоцій, що супроводжують  навчальну діяльність  молодших  школярів, такі: здивування, зацікавлення, допитливість, захоплення. Перелік  похідних емоцій значно ширший  і включає емоції не тільки  позитивні, а й негативні. До них  ми відносимо сумнів, задоволення, розчарування, страх, байдужість тощо.

Наявність емоційного чинника в учінні підвищує ефективність  навчального процесу. При нестачі ж емоційного контакту істотно порушується розвиток самосвідомості, розвивається  невпевненість у собі, у своїх можливостях, знижується самоповага.

  Найбільш ефективним процес навчання буде тоді, коли три ціннісні емоційні стани, а саме: радість, інтерес і здивування будуть переживатися учнями одночасно, комплексно. 

   Однак, як відзначає  А. К. Маркова, важливо пам’ятати, що надмірне емоційне благополуччя школярів в навчальному процесі у крайніх випадках може приводити до так званого застою в навчальній роботі, до припинення росту учнів, до “закритості” їх для розвитку. У навчальному процесі, за даними дослідниці, повинні бути присутні й емоції з негативною модальністю. Зокрема, цінність емоції  незадоволення у тому, що вона є джерелом пошуку нових способів роботи, самовдосконалення, самовиховання тощо [10, c. 195].

Немає прямого однозначного зв’язку між негативними  емоціями і негативним  ставленням до учіння. Однак емоції, пов’язані з різними труднощами  в учбовій роботі, не повинні переходити емоційну напруженість і тим більше в емоційні стреси, що  приводять  до дезорганізації учбової діяльності.

    Емоційний вплив  на учня здійснюють всі компоненти  процесу навчання: зміст навчального  матеріалу, методи і прийоми  роботи  вчителя на уроці, особистість  педагога, його стосунки з учнями  і в цілому психологічна атмосфера  уроку загалом.

Існує два шляхи емоційності навчання  учнів молодшого шкільного віку – прямий та опосередкований.

Прямий шлях пов’язаний з емоційною насиченістю змісту навчального матеріалу на різних етапах засвоєння знань, тобто він реалізується через використання в навчальному процесі цікавих фактів,яскравих прикладів, інформації, що відповідає потребам  та інтересам учнів.

     На думку  О. Савченко, зміст  навчання молодших  школярів має бути цікавим,  викликати позитивні емоції, задовольняти  допитливість, інтерес. Це – ознаки  емоційності  навчального матеріалу [26, c. 75]. При цьому вчитель  повинен дозувати  емоційну насиченість  матеріалу і наперед прогнозувати, який  емоційний відгук він викличе в учнів.

Опосередкований шлях створює умови,які забезпечують  емоційний вплив  на школярів у процесі навчання. Він  здійснюється через підбір і використання вчителем  таких методів і прийомів, які б викликали у дітей здивування, цікавість, захоплення, бажання вчитись.

Опосередковані засоби впливу — це мовлення вчителя, гуманізація педагогічного спілкування, атмосфера доброзичливості, оптимізму і радості спільної праці, емоційна підготовка учнів,динамічність переходу від одного виду діяльності до іншого тощо.