інструментальна сфера психіки особистості

   Творчий рівень формується на основі репродуктивного[1,81].

  Дитина народжується на світ без психічних властивостей, а лише з можливістю їх набування. У процесі взаємодії з навколишнім природним і суспільним середовищем, яка відбувається в різних видах діяльності, виявляються індивідуально-психологічні якості та особливості розумової діяльності[13,63].

  Однак вчені не виявляють  одностайності в поглядах щодо  прижиттєвого формування здібностей. Одні з них вважають, що у  цьому процесі провідну роль  відіграє соціальний фактор, а  саме, певний спосіб організації  діяльності, але залежить від спадковості. Обидві точки зору сходяться на тому, що здібності формуються у діяльності людини. Але якщо перша підкреслю роль соціального фактора, то друга визнає велике значення біологічного.

 

   Проблему успадкування здібностей  намагався вирішити Ф.Гальтон. У 1869р. у книзі “Спадковість таланту” він опублікував результати своїх багаторічних досліджень багатьох поколінь(трьохсот сімей відомих суддів, державних діячів, полководців, письменників та музикантів).Учений дійшов висновку, що таланти передаються у спадок[8,58].

  Проте його висновки не  містять переконливої аргументації  про успадкування здібностей  суддями, державними діячами,  полководцями та письменниками.  Разом із тим було встановлено,  що в сім’ї відомого німецького  композитора Баха(1685-1750)протягом 250 років (1550-1800)було 57 музикантів, із них 20-видатних, в роду австрійського композитора Моцарта (1756-1791) –5музикантів[8,59]. Мабуть, це було зумовлено успадкуванням певних задатків і суспільними умовами, що сприяли розвитку музичних здібностей.

    Опановуючи досягнення  національної і світової культури  особистість формує свої здібності.  Їх прояв безпосередньо зумовлюють  методи і способи формування  знань і вмінь, що історично  склалися в суспільстві[1,83].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Рівні розвитку здібностей : обдарованість, талант, геніальність.

  Індивідуальні особливості  в здібностях виявляються в  тому, до чого особливо здібна  людина і як реалізуються в  неї здібності.

  Обдарованість нині тлумачать  як складне і багатозначне  поняття. Так, одні вченні обдарованість розглядають, як загальні здібності, що зумовлюють широкі можливості людини для різних видів діяльності, інші – сукупність задатків, що є своєрідними природними передумовами здібностей. Іноді цим терміном позначають індивідуальну характеристику пізнавальних можливостей і здібностей до учіння. Найчастіше цей термін використовують при характеристиці дітей.

  Обдарованість – високий  рівень розвитку загальних і  спеціальних здібностей, що є  передумовою творчих здібностей.

  Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний – необхідний ученим, політикам, економістам; образно-художній – дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам;раціонально-образний – історикам, філософам, учителям;емоційно-почуттєвий – режисерам, літераторам тощо[1,75].

  Обдаровані діти – діти, які рано виявляють певні здібності  та у своєму розвитку набагато  випереджують своїх ровесників. Так, російський композитор Микола  Римський-Корсаков уже з дворічного  віку добре розрізняв музичні  мелодії. Моцарт у три роки грав на клавесині, а в чотири почав писати музику. Рано виявився малярний і поетичний хист у Шевченка. Російський поет Олександр Пушкін писав вірші в дев’ять років, а Леся Українка(1871-1913)у тринадцять друкувала свої поезії.

  Уже в ранньому віці обдарованим дітям властива підвищена пізнавальна активність, яка забезпечує мимовільне пізнання навколишнього світу. Вони є справжніми маленькими трудівниками, які відчувають задоволення від праці.

  Проте ця категорія дітей  не однорідна. Серед них є малюки з прискореним розумовим розвитком, з ранньою розумовою спеціалізацією та з деякими ознаками непересічних здібностей.

   Обдаровані діти з прискореним  розумовим розвитком(вундеркінди)  часто вже в два-три роки  виявляють велику розумову активність. Вони рано навчаються читати і рахувати, ерудованіші за однолітків, у школі швидше засвоюють матеріал, а тому закінчують її раніше, ніж ровесники[2,78].

  Обдаровані діти з ранньою  розумовою спеціалізацією мають  підвищений інтерес до певної  галузі знань. В основному він помітний в підлітковому віці.

  Обдаровані діти з деякими  ознаками непересічних здібностей  не виділяють серед ровесників  високим успіхом у навчанні. Проте  в них дуже добре розвинуті  деякі пізнавальні процеси(пам'ять,  уява, спостережливість), що є потенціальними ознаками обдарованості і які згодом можуть розвинутися у спеціальні здібності.

  Вивчення обдарованих дітей  дало змогу встановити суттєві  ознаки, які утворюють структуру  розумової обдарованості. До них  належать:

• велика уважність і зібраність, постійна готовність до напруженої праці;
• переростання готовності до праці в нахил, любов до праці, потребу.
• швидкість розумових процесів, підвищення здатності до аналізу і узагальнення, висока продуктивність розумової праці.

  Специфіка обдарованості кожної дитини полягає в спрямованості інтересів. Подальший розвиток здібностей такої дитини відбувається в конкретній діяльності. Вищий прояв розвинутих здібностей нерідко називають талантом[3,140].

  Талант – (вага, міра, рівень  здібностей – гр.talanton) – поєднання високо розвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створювати такі продукти діяльності, що виділяються своєю новизною, досконалістю і мають високу суспільну значущість[3,141]. Жодна окремо взята здібність не може бути талантом, навіть якщо вона яскраво виражена і має високий рівень розвитку.

  Як і здібності, талант  є лише можливістю для набуття  високої майстерності й великих  успіхів у творчості, а творчі  досягнення залежать від суспільно-історичних  умов життя людей. Щоб досягти високої майстерності, необхідно багато працювати. Талант виявляється тільки в наполегливій творчій праці. Люди, які досягли високого рівня майстерності і всесвітнього визнання, були титанами праці. Так, англійський природодослідник Чарльз Дарвін (1809-1882)понад 30 років збирав наукові матеріали для своєї книги„Походження видів”. Американський учений Томас Едісон(1847-1931)працюючи над створенням електричної лампочки, провів понад 6000 дослідів лише над обугленням нитки розжарювання. Французький письменник Оноре де Бальзак(1799-1850)по 12 разів переписував свої твори[13,63].

  Здебільшого талановиті люди  мають не одну, а кілька високо  розвинутих здібностей. Наприклад,  Микола Амосов(1913-2002)був видатним  хірургом, кібернетиком, письменником. Основою його успіху стала систематична, творча і напружена праця. Адже саме в ній найчастіше виникають моменти творчого піднесення, які називають натхненням, саме у таких станах талановиті люди сягають небувалих злетів своєї діяльності[1,80]. Російський художник Ілля Репін(1844-1930)стверджував, що натхнення – це нагорода за каторжну працю. Російський композитор Петро Чайковський(1840-1893)зазначав, що натхнення – це такий гість, який не любить відвідувати лінивих[1,80]. Пробудження таланту залежить не тільки від наполегливої і систематичної праці індивіда. Воно зумовлено потребами суспільства. Те, які саме здібності матимуть найсприятливіші умови для свого повноцінного розвитку, залежить і від потреб епохи та особливостей конкретних завдань, які стоять перед новою спільнотою.

  Геніальність – поєднання  талантів, реалізовуючи які, особистість  залишає неабиякий слід в історії  людини.

  Геніальність(лат. genialis – властивий генієві, плідний) – найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення[13,64]. Талановиті люди відрізняються від геніальних людей величчю і суспільною значущістю проблеми, які вони вирішують. Геній – дуже рідкісне явище. Виражаючи потреби суспільства, він творить самостійно й оригінально, шукаючи відповіді на такі питання, яких інші люди часто й не помічають. Своєю діяльністю геній сприяє прогресивному розвитку всього суспільства. Таку роль в історії вітчизняної науки і культури відіграла творчість Ломоносова, Пушкіна, Шевченка, Менделєєва, Павлова та ін[13,65]. Геніям властива надзвичайна творча активність, бережливе ставлення до культурних надбань минулого і водночас – рішуче подолання застарілих поглядів і традицій. Вони усвідомлюють швидше за інших людей найактуальніші проблеми свого часу і силою свого розуму знаходять нові шляхи їх вирішення.

  Генії є і титанами праці.  Т.Едісон стверджував, що геній  – це 1 відсоток таланту і 99 відсотків паці[13,64]. Подібну думку висловлював Л.Толстой.

  Отже, здібності – це внутрішні  умови розвитку людини, які формуються на основі задатків під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем. Як індивідуально-психологічні особливості вони не можуть бути протиставлені іншим властивостям особистості – якостям розуму, особливостям пам’яті, емоційним властивостям.                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Креативність як психолого-педагогічна  проблема.

 2.1. Західні та вітчизняні концепції творчості.

Одним з наріжних завдань  сучасної системи освіти є їх перехід до креативних методів, які забезпечують формування творчої особистості [1_; 2]

Творчість - діяльність, результатом  якого є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Будучи за своєю сутністю культурно-історичним явищем, творчість має психологічний аспект: особистісний і процесуальний. Вона передбачає наявність у особистості здібностей, мотивів, знань І вмінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Вивчення цих властивостей особистості виявило важливу ролі, уяви, інтуїції, неусвідомлюваних компонентів розумової активності, а також потреби особистості в само актуалізації, у розкритті і поширенні своїх творчих можливостей.

Творчість – це предмет  дослідження багатьох вчених, які працюють у різних наукових напрямах. Аналіз історичних джерел свідчить, що людина завжди прагнула до творчого самовираження. Ще Конфуцій розмірковував про феномен обдарованих, талановитих дітей. Він пропонував їх відбирати та розвивати. Платон дотримувався такої ж думки, коли вважав, що суспільство повинно заставити найкращих осіб вивчити все те, що є найбільш корисним для держави. Квінті ліан вважав, що у вихованні ми маємо навчити людину самостійності мислення І винахідництва. У "Повчанні Володимира Мономаха дітям" (1053-1125) увага звертається на важливість розвитку в дітей ініціативи (як основи творчості), дотримання гуманних стосунків між людьми [3, 72].

С. Ф. Русова, спираючись на праці великих педагогів минулого (Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, Й. Песталоцці, Ф. Фребеля, Г. Спенсера, л. Лесгафта та ін.) дійшла висновку, що українська школа має звернути "велику увагу на формування розуму, на впорядкування розумових сил, на вироблення самого розуму й активної думки, а не на накидання в голову учня різноманітних знань" [4]. Г. Ващенко вважав. то школа, поряд з виробленням наукового світогляду, з розвитком„формальних здібностей інтелекту”, має формувати в учнів логічне мислення і творчу фантазію[5,61].   Дослідників завжди хвилювала проблема генези та природи творчості, що поставало та постає наріжним моментом у галузі вивчення феномену творчості. Природі творчості присвячено роботи М.П. Арноудова, В.М. Бехтерева, А.Н. Лука, Я.А. Пономарьова,В,А. Романця, С.Л. Рубіниггейна, О.К. Тихомирова, П.М. Якобсона та ін.

У широкому розумінні творчі здібності розглядаються як такі, що відповідають загальній обдарованості, тобто вони є передумовою високоефективної     інтелектуальної     діяльності     (Б.М.      Теплов, Я.О. Пономарьов, В.І. Андресва, О.М. Матюшкім та ін.). У такому розумінні структура творчих здібностей ототожнюється зі структурою інтелекту.  Певна  частина дослідників розуміє творчі здібності як звужене поняття     під назвою  креативність (Дж.     Гілфорд, Д.Б.   Богоявленська,  Р.М.  Грановська та  ін.).  Креативні здібності відповідають дивергентному   мисленню   і   сприяють   створенню продукту, який відрізняється новизною і оригінальністю. Дивергентне мислення – це   такий   стиль   мислення,   який характеризується швидкістю, гнучкістю, асоціативністю та оригінальністю.

Визначається роль творчих  здібностей особистості в реалізації її творчого потенціалу (В.І. Андреєв, Г.О. Балл, Д.Б. Богоявленська, М.С. Лейтес, О.М. Лук, Я.О. Пономарьов та ін.).

Отже, можна диференціювати окремі, часто достатньо суперечливі, характеристики емоційної сфери творчих особистостей: підвищену чутливість (Р.Кеттел), імпульсивність (Ф. Баррон), високий енергетичний рівень, підвищену сприйнятливість (К. Текекс), неповторне поєднання деяких акцентованих рис особистості (Л.Б. Єрмолаєва-Томіна), відхилення від шаблону у поведінці, впертість (У.В. Кала), емоційну забарвленість окремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, емоційне занурення у діяльність (В.О. Моляко), емоційну сенситивність та лабільність (ригідність), високий рівень емоційної збудливості (В.М. Козленко) [15].

Творчість, що може буди притаманною  будь-якому виду 
діяльності, виявляє спрямованість на унікальність та цілісність, синтез 
різних аспектів діяльності та теоретичних конструктів. У цьому сенсі 
творчість можна розуміти як фундаментальну властивість Всесвіту та 
людини - цілісність. Прагнення до цілісності, узгодженості фактів та 
категорій виявляється у межах гештальт-психології яка відкрила 
спрямованість людини до гештальту на рівні афективно-сенсорних процесів, коли, наприклад, сприйняття так званих "ритмічних", 
упорядкованих, візуальних конструкцій супроводжується

позитивними емоціями, а  неупорядкованих - негативними. Людина, яка сприймає неупорядковану (хаотизовану) конструкцію, прагне упорядкувати її [20, 52-53].

Цікавою є думка В. В. Клименка, який вважає, що механізм творчості - це морфологічний орган людини: "він не мас постійної просторової локалізації і працює поза тілом; він не пов'язаний із роботою   конкретних   органів   чуттів   та   інших   систем   тіла;   він створюється протягом життя і г прямим продуктом діяльності людини; він функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється віл останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому природою – ні фізіологічних,  ні анатомічних, тому і важко передбачити межу можливостей механізму творчості" [21, 7-9].