інструментальна сфера психіки особистості

Вступ.

Вивчення творчих  здібностей дитини становить важливу  проблему як для педагогів, так і  для батьків. „Здібність до творчості, – відзначав академік В.О Енгельгард, – це найвищий дар, яким нагородила природу людину на нескінченно тривалому шляху її еволюційного розвитку”. Як не дивно, але цей найвищий дар довгий час ігнорувався системою освіти в нашій країні: всі школярі вивчали одні і ті самі предмети за однаковими програмами, підручниками, була відсутня диференціація навчання залежно від нахилів та здібностей дитини, та й самі методи об’єктивного дослідження рівня обдарованості, інтелекту, особливостей пам’яті, мислення, уяви учнів усіляко приховувалась. Офіційна педагогіка одностайно таврувала західних учених, які при переведені дітей з класу в клас визначали коефіцієнт розвитку, використовували інші прийоми визначення їх інтересів та здібностей. Ще гіршою була справа з розвитком творчого потенціалу школярів: уроки, як правило, присвячувались засвоєнню готових знань та вмінь, а ось як застосовувати їх у нестандартних ситуаціях, відкривати нове – цього не вчили. Не секрет, що й батьки суто інтуїтивно, а часто випадково дізнавались про здібності і таланти своїх дітей.

   Від чого ж залежать творчі здібності? Чи є вони природженими і яка роль біологічних передумов у їх розвитку? Чи впливають навчання, виховання на формування психічних особливостей, від яких залежить творчість?

   Існує чимало прикладів, які підтверджують різні точки зору. Для доказу природженості творчих здібностей звичайно вказують на факти їх прояву, коли вплив навчання та виховання не був визначальним. Наприклад, музичний талант у В.-А.Моцарта виявився у 3 роки, у Й.Гайдна – у чотири, у родоводі Й.-С.Баха було 26 музикантів. Інші приклади підтверджують провідну роль навчання у творчому становленні особистості, коли діти з найвідсталіших племен, здобували відповідне виховання, перевершували за своїм творчим потенціалом освічених європейців.

На сьогодні прийнято вважати, що спадковість створює  основу для розвитку творчих здібностей, визначає їх межі, а навчання та виховання відповідають за реалізацію творчих задатків. Природжені задатки виступають як умови успішного оволодіння діяльністю, застосування знань для розв’язання нових завдань. Про творчі здібності можна судити за продуктивністю діяльності людей, новизною підходу, швидкістю розв’язання проблем. Проте не рідко буває, що люди лише обдаровані, але добре навчені та із сформованими рисами емоційно-вольового характеру виявляються творчо більш продуктивними.

   Одним  з наріжних завдань сучасної системи освіти є її перехід до креативних методів , які забезпечують формування творчої особистості.

  Творчість  – діяльність, результатом якого  є створення нових матеріальних  і духовних цінностей. Будучи  за своєю сутністю культурно-історичним  явищем, творчість має психологічний аспект: особистісний і процесуальний. Вона передбачає наявність у особистості здібностей, мотивів, знань і вмінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Вивчення цих властивостей особистості виявило важливу роль уяви, інтуїції, неусвідомлюваних компонентів розумової активності, а також потреби особистості в само актуалізації, у розкриті і розширенні своїх творчих можливостей.

   В умовах переходу до  ринкових відносин відбуваються значні зміни в суспільній свідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на гармонійно розвинену особистість з позиції інтелектуального рівня й культурно-історичної педагогіки розвитку. До того ж ринкові відносини й нові форми розбудови держави потребують виховання молодої людини, конкурентноспроможної в будь-якій галузі науки, техніки, культури, а вихід країн світу, серед них і Української держави, на новий ступінь цивілізації, наукового-технічного й соціального прогресу актуалізує потребу виховання особистості творчого типу, здатної сприймати інноваційні процеси в суспільстві, генерувати власні ідеї. Соціальне замовлення суспільства на ринок творчого потенціалу особистості стимулює пошук педагогами методів і прийомів розвитку творчої обдарованості.

   Під творчою обдарованістю  ми розуміємо якісно своєрідне  поєднання здібностей, що забезпечують  творчий стиль на успішність  виконання будь-якої діяльності. Творчо обдаровані діти мають  оригінальний психічний склад,  нестандартне мислення при високому  рівні розвитку інтелектуальних здібностей. Для таких дітей характерне постійне виявлення розумової ініціативи, добре розвинена інтелектуальна інтуїція, творча уява, яскравість, конкретність уявлюваних образів.

 Вивченням даної проблеми займалися:

Альберт, В.І.Андрєєва, Д.Б.Богоявленська, К.Гілхулі, Р.М.Грановська, Джемі сон, Р.Кеттел, Лехман, О.М.Лук, Д.Мак-Кіннон, О.М.Матюшкін, Мітроф,

В.О.Моляко, К.Патрік, С.Л.Рубенштейн, Б.М.Теплов, Уоллас, П.Якобсон.                 

Об’єкт дослідження – інструментальна сфера психіки особистості.

Предмет дослідження – творчі здібності школярів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити деякі чинники розвитку та активізації творчих здібностей школярів.

  Завдання дослідження:

1.Проаналізувати зміст поняття„творчі здібності” в аспекті класичних і      сучасних психологічних досліджень.

2.Розглянути та описати освітньо-виховний потенціал уроку іноземної мови як чинника розвитку творчих здібностей школярів.

3.Організувати власне емпіричне  дослідження окремих особливостей творчої уяви школярів.

4.На основі отриманих теоретичних  та емпіричних результатів винести  відповідні психолого- педагогічні  рекомендації.

   Методи дослідження:

1.Теоретичний аналіз.

2.Тестування.

3.Контент-аналіз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Здібності як чинник успішного  виконання діяльності.

1.1 Загальна психологічна характеристика здібностей.

Серед багатьох істотних психічних  властивостей які відрізняють одного індивіда від інших ,а його здібності, що виявляються в здібності до якоїсь діяльності, ця здатність реалізується в конкретних психічних властивостях, які допомагають людині оволодіти знаннями, набути навичок і вмінь, потрібних для діяльності, а також успішно справлятися із самою діяльністю[1,80].

  Проблема дослідження здібностей має довгу передісторію і порівняно коротку історію. Про здібності вели мову ще давньогрецькі мислителі Арістотель, Піфагор. Початок їх інтенсивного дослідження датується другою половиною XX ст., коли англійський психолог і антрополог Френсіс Гальтон (1822-1911)розпочав експериментальні та статистичні дослідження людських відмінностей[2,43]. Тоді бурхливий розвиток капіталістичного виробництва вже показав, що не кожен індивід може успішно оволодіти будь-якою професією, а тому постало питання про вибір людей за їх здібностями. Проблеми здібностей і по нині є однією з найважливіших (і недостатньо розроблених)як у теоретичному, так і в практичному аспектах.

  Здібність – індивідуально-психологічні  особливості, що виявляються в  діяльності, є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями , навичками і вмінням. Здібності належать до найсуттєвіших рис людини. Ними є стійкі особливості чи властивості, що визначають більшу успішність діяльності однієї людини порівняно з іншою. Вони виявляються в різних діяльності і сприяють її успішному виконанню. Здібності до певної діяльності вважають ту людину, яка швидше і легше освоює її, ніж інші, успішно справляється з її вимогами, виявляє в ній ініціативу і творчий підхід.

  Здібний той , хто не просто  виконує  певні завдання, а  й володіє засобами, необхідними  для цього, технікою роботи  в певній галузі. Тому не можна  розглядати здібності людини  незалежно від її знань, навичок  і вмінь.

Вони спираються на певні знання , навички та вміння і розвиваються разом із їх набуванням. Проте це не означає, що здібності можна зводити до знань, навичок і вмінь.

  Вони спираються на наявні  знання, навички та вміння і  розвиваються  разом із їх набуванням. Проте це не означає , що здібності можна зводити до знань, навичок та вмінь.

 Враховуючи це , А.Петровський  вважає, що здібності – це такі  психічні особливості людини, від  яких залежить успішність здобування  знань, навичок і вмінь, але  які самі до цих знань, навичок  і вмінь не зводяться[2,221].

 Ось чому не можна остаточно  судити про здібності, наприклад,  студента за результатами виконаної  роботи, за відповіддю на екзамені, бо тоді більші здібності довелося  б визнати у того, хто за  менших затрат часу та інших  умов краще засвоїв матеріал. На жаль, такі помилки трапляються часто. Бездарними вважали в школі німецького математика Фрідріха Гауса(1777-1855),англійського письменника Джонатана Світафта(1667-1745), шведського природодослідника Карла Ліннея(1707-1778), а Г.Гельмгольца мали за розумово відсталого, говорили про слабкі здібності англійського фізика і механіка Ісаака Ньютона(1643-1727), російського художника Василя Сурікова(1846-1916), українського письменника Миколи Гоголя (1809-1852), англійського письменника Вальтера Скотта (1771-1832), німецько-американського фізика Альберта Ейнштейна (1879-1955) та багатьох інших[4,21]. Однак відсутність знань і вмінь можна пояснити прорахунками дорослих у керуванні розвитком дитини. Пізніше за сприятливих умов здібності можуть отримати належний, а іноді й дуже високий розвиток. Отже, щодо навичок і вмінь здібності людини є можливістю, що може реалізуватися за певних умов.

 Заперечуючи тотожність здібностей  і знань, навичок та вмінь,  психологи разом із тим вказують  на їх  тісну єдність. Здібності виявляються не в знаннях, навичках і вміннях, а в динаміці їх здобування, тобто у швидкості, легкості й міцності оволодіння ними[13,62].

  Здібності можуть мати різну  спрямованість і відповідати  різним видам діяльності. Це дає  змогу стверджувати про якісну характеристику здібностей.

  Перші спроби вимірювати  здібності були зроблені на  прикінці XIXст. – на початку XXст. у працях Дж.Кеттелла, А.Біне, Т.Сімона, англійського психолога Чарльза Спірмена (1863-1945) та ін[4,45]. Вони були спрямовані на виявлення розумових здібностей дітей до навчання, на встановлення професійної придатності до певних видів діяльності, обіймання посад в армії і керівних на виробництві. Для цього використовували запропонований Дж.Кеттеллом метод тестів. По тому, як людина виконувала відповідно підібрані завдання, яку кількість балів вона набирала, судили про її професійну придатність і здійснювали професійний вибір.

  А.Біне і Т.Сімон розробили  тести  розумової обдарованості   для дітей, які вступили до  школи. За їх результатами дітей рекомендували до навчання у звичайній школі або в школі для розумово відсталих. В.Штерн запропонував вікову школу, досліджував розумовий і хронологічний вік, і на цій основі пізніше почали визначати коефіцієнт розумової обдарованості дитини IQ, вважаючи його кількісною характеристикою здібностей[1,14]. При цьому мали на наявність певних знань, навичок і вмінь, що не тотожно здібностям.

  Для вимірювання здібностей  потрібні науково обґрунтовані  тести, які б виявляли динаміку  оволодіння знаннями, навичками, вміннями. Поки що                                                                            

Проблема об’єктивного кількісного  вимірювання здібностей не має довільного вирішення.

  Людські здібності поділяються  на види за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Тому ведуть мову про літературні, музичні, художні, математичні, організаційні, наукові, конструктивні здібності, здібності до навчання, танцю, скульптури тощо. Їх стільки, скільки існує різних сфер діяльності  У зв’язку з цим здібності поділяють на загальні і спеціальні. Загальними називаються здібності людини, які певною мірою виявляються у всіх сферах діяльності . До них належать здібності до навчання, праці, загальні розумові здібності та ін. Їх основою є загальні вміння, необхідні в кожній сфері людина може переходити від однієї діяльності до іншої й успішно нею оволодівати.

  Спеціальними вважають такі  здібності, які виявляються лише  в певних видах діяльності. Це  вокальні, спортивні, музичні, художні  математичні та ін. Такий поділ є дуже умовним, бо між загальними і спеціальними здібностями існує тісний зв’язок. Високий рівень спеціальних здібностей ґрунтується на високо розвинутих загальних здібностях. Так, серед видатних людей минулого є немало діячів  із високими загальними і спеціальними здібностями: італійський художник, скульптор, учений Леонардо да Вінчі (1452-1519), російський учений, поет, художник Михайло Ломоносов (1711-1765), український поет, художник Тарас Шевченко (1811-1861),російський хімік, композитор Олександр Бородін, А.Ейнштейн та інші[2,38].

  Беручи за основу особливості  реалізації знань і вмінь, розрізняють  два ступені розвитку здібностей: репродуктивний творчий.

   Репродуктивний (відтворюючий) рівень здібностей характеризується високою здатністю людини використовувати на практиці знання і вміння, оволодівати різними видами діяльності. Наприклад, конструктор придумує нову машину, скульптор ліпить оригінальну скульптуру тощо.