Контрольна робота з дисципліни « Психологія»

     За Л.С. Виготським, у  критичні періоди виникають такі  новоутворення, які не зберігаються  у наступному віці, а лише беруть  участь у розвитку, що приводить  у стабільні періоди до більш стійких новоутворень.

     Розвиток у критичних  періодах часто супроводжується  більш або менш гострими конфліктами  дитини з оточуючими. Дитина стає  відносно важковиховуваною, тобто, іншою по відношенні до самої  себе попередньої. Останнє означає, що особливості поведінки не можуть виступати ознакою кризи. Лише при виявленні змін у поведінці (як правило в сторону її погіршення) можна ставити, і то лише як гіпотезу, діагноз – криза. Криза не є одномоментним актом. Л.С. Виготський ввів поділ критичного віку на передкритичну, власне критичну і посткритичну фази. У першій фазі виникає суперечність, у другій – суперечність загострюється і досягає кульмінації, а в третій фазі відбувається розв'язання суперечності через виникнення нової соціальної ситуації розвитку, тобто через налагодження нової гармонії між дитиною і середовищем.

     Слід підкреслити, що  змістом кризи психічного розвитку  є суб'єктивація новоутворення стабільного періоду. Тобто виникнення новоутворення проходить два етапи: формування (в стабільний період) і суб'єктивація (в критичний період). Під об'єктивацією розуміють перетворення новоутворення в здібність самого діючого суб'єкта. Описуючи кризові періоди розвитку, Л.С. Виготський підкреслює, що зовні вони характеризуються рисами, протилежними до стабільних періодів. А саме:

• межі, які відокремлюють початок і кінець криз від суміжних періодів, вкрай нечіткі. Криза виникає непомітно, її початок і кінець важко діагностувати;
• як правило в середині критичного періоду спостерігаються його кульмінація, наявність якої відрізняє даний період від інших;
• у поведінці дитини відбуваються різкі зміни, вона стає важковиховуваною. Дитина ніби випадає з системи педагогічного впливу, знижуються шкільна успішність, інтерес до занять. Можливі гострі конфлікти з оточуючими.

     Конфлікт розглядається  як необхідна умова розвитку  дитини в період кризи. Він  дозволяє дитині і оточуючим  її дорослим максимально оголити  власні позиції. Позитивний смисл  конфлікту полягає в першу чергу у тому, що дитина на цьому етапі сама розкриває свої власні можливості, розуміє неможливість прямого втілення ідеальної (ідеалізованої) форми в реальне життя (М.Г. Єлагіна, Т.В.Гуськова). Підростаюча особистість повинна відчути межу своїх можливостей, зокрема у формі міри своїх свобод.

     Більш грунтований аналіз дозволив виявити глибинні особливості у поведінці дітей в період кризи, а саме:

• розвиток, на відміну від стабільних періодів, здійснює скоріше руйнівну, ніж прогресивну роботу;
• прогресивний розвиток особистості у цей період гасне, тимчасово призупиняється; на ширший план виходять процеси згортання, розпаду і розкладу того, що утворилося в попередньому (стабільному) періоді;
• дитина не стільки здобуває, скільки губить, втрачає з одержаного раніше: форми зовнішніх інтересів, що сформувалися раніше, розпадаються. Всі ці особливості пояснюють той факт, що кризи описуються, як правило, з негативної сторони. Разом з тим, на думку Л.С. Виготського криза є єдністю процесів створення і руйнування, безперервності і перервності.

     Слід зауважити, що ряд науковців не у всьому погоджується з Л.С. Виготським. Зокрема, О.М. Леонтьєв вважав, що криза є болючим, гострим періодом у розвитку і не є обов'язковим симптомом від одного стабільного періоду до іншого, що неминучими є не кризи, а переломи, якісні зрушення у розвитку. Криза, за О.М. Леонтьєвим, є свідчення того, що перелом не відбувся своєчасно.

     Важливе місце у  психології вікових криз займають  праці Л.І. Божович, Т.В. Драгунової, Д.Б. Ельконіна, К.М. Поливанової.

     Загалом існують дві  принципові позиції у розумінні критичного періоду:

1. Визначення критичних періодів необхідним моментом розвитку (позиція Л.С. Виготського, Д.Б. Едьконіна). За Л.С. Виготським криза – це природний і закономірний етап розвитку, в ході якого відбувається кардинальна і бурхлива перебудова соціальної ситуації розвитку, що склалася, і формування центрального новоутворення віку. Вчений робить акцент на психологічних механізмах розвитку.
2. Визнання необхідності якісних змін у розвитку, переходу до нової системи взаємин. При цьому акцент робиться на зовнішніх, соціальних умовах, а не психологічних механізмах розвитку (позиція О.М. Леонтьєва, Л.І. Божович та інших).

     Важливо підкреслити, що нормальна особистість, як  зазначає Л.І. Анциферова – це  не особистість, яка позбавлена внутрішніх суперечностей і труднощів. Це особистість, яка здатна внутрішньо приймати, усвідомлювати і оцінювати ці суперечності, здатна самостійно і продуктивно розв'язувати їх у відповідності зі своїми найбільш загальними цілями і моральними ідеалами, що веде до все нових і нових стадій, ступенів розвитку.

     Знання і врахування  у роботі з різними віковими  категоріями закономірностей особистісно розвитку людини в різні вікові періоди все частіше усвідомляються суспільством при розв'язанні багатьох проблем у різних сферах життєдіяльності.

     Наприклад, ці знання  допомагають не лише діагностувати  наявність стабільних і критичних  періодів в житті людини, але  й долати труднощі, які  зв'язані з нормативними кризами розвитку; у процесі профорієнтації врахування індивідуально-вікових особливостей може сприяти знаходженню адекватних цим особливостям способів і способів вираження людиною своєї індивідуальності, а також успішному професійному становленню тощо.

 

ВИСНОВОК

     Тисячоліттями пристосування  людини до реальності відбувалося природно і все в його житті було відносно зрозумілим. Високого положення закономірно досягав сильніший, а слабший не претендував на таке положення. Людина знала своє місце серед людей і в житті не прагнула того, що вважала в житті неможливим. Це вносило стабільність в її життя. Землероб працював на землі, воїн був воїном, вождь – вождем. Ще в середні віки той, хто народився у сім'ї ремісника, знав, що буде спочатку підмайстер'ям, а згодом майстером-ремісником, але ніколи – князем.

     Людина жила у взаєморозумінні зі своєю натурою, і , наприклад, індивід флегматичного темпераменту неспішно, але добротно робив свою справу. Людині загрожували стихія, голод, холод, пазурі тварин і ворог, але протягом тисячоліть були відпрацьовані механізми захисту від цих напастей. І людина відповідно, у згоді зі своєю натурою, долала труднощі і відбивала загрози.

     З кінця ХІХ століття  життя людини принципово змінилось. Темп життя став замежевим. Зникали  загрози, до яких людина призвичаювалась  тисячоліттями; виникли загрози, по відношенню до яких він не мав генетичної програми захисту. Науково-технічна революція в короткі строки різко змінила засіб життя, її умови. Відповідно драматично змінилась і адаптація (пристосування) до реального життя. Адаптація перестала залежати від зросту, фізичної сили і міцності кісток. Все більше слабшали родові зв'язки, зникали класові переваги. Пристосування людини до дійсності в наш час і більшій мірі залежать від психологічних можливостей.

     Об'єм інформації, яка надходить, величезна. Інформація накриває сучасну людину з головою і вона просто не в змозі переробити її, що несе їй загрозу. Окрім цього людина оточена світом машин і механізації опинилась відірваною від природи, хоча людина є частиною природи. Виникла штучна інфраструктура життя: штучне освітлення, парове опалення, синтетичний одяг, десяті поверхи, ліфти, метрополітени і рафінована їжа. Людина працює, коли у відповідності з сонячним і місячним ритмом варто відпочивати або спати. Людина мало рухається, хоча природою запрограмована на добування хліба в поті чола. У той же час психічні перевантаження перетворилися в щоденну реальність і стрес накладається на стрес, не даючи часу на відновлення. Число проблем і конфліктів з самим собою, з іншими, з щоденною реальністю зростає, вирішення їх все більше ускладнюється, оскільки є складним життя і складні переживання людини, яка розгублена.

     Демократизація сучасного  суспільства, конституційні декларації  відкривають перед людиною необмежені  можливості, збільшуючи тим самим число бажань і прагнень, і «ремісник» прагне стати «князем». Одна в реальності люди відрізняються психологічними можливостями і «ремісників» багато, а «князь» - один. Зростає конкуренція, а з нею число тих, хто програли, що зазнали крах, незадоволених. Сучасна людина прагне встигнути не відстати, досягнути, добитися, перевершити саму себе, але нерідко всі зусилля виявляються безплідними. Слабкий прагне обігнати сильнішого, але багато не встигають, відстають, не наздоганяють, не досягають, програють, а отже дезадаптуються.

     Ніколи так ще не проявлявся диктат свідомості над емоційним і телесним. Якщо колись переважали м'язи над мозком, то сьогодні нівелюється людина, мозок сучасника постійно збуджений, виникає так звана «психоемоційна епілепсія». Нівелюється натура, і людина живе всупереч своїй неповторній і унікальній індивідуальності. Нівелюється навіть статева приналежність, і жінки сприйняли чоловічий спосіб життя, чоловічі цінності і бажання.

     Людство увійшло у  еру загального незадоволення. Сучасні темпи життя не дають людині як слід психологічно призвичаїтися до того нового, що береться оточувати її: нові тенденції, нові об'єми інформації, нові суспільні віяння. Сучасна людина несеться потоком урбанізації, який стає все більше неконтрольованим. Досягнення прогресу так чи інакше призводять до кардинальних зрушень у психіці сучасної людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексюк А.М. Педагогіка Вищої освіти України. Історія. – 500 с.;
2. Дубравська Д.М. Основи психології: навчальний посібник/Д.М. Дубравська – Львів: Світ, 2001. – 580 с.;
3. Основи психології: підручник/ за загальною редакцією О.В. Киричука В.А., Романця В.А. – К.: Либідь, 2002. – 632 с.;
4. Романець В.А. Історія психології ХІХ – початку ХХ століття. – К.: Вища школа, 1995. – 500 с.;
5. Цимбалюк І.М. Психологія: навчальний посібник/ І.М. Цимбалюк. – К.:  Професіонал, 2004. – 216 с.