Эмоциональное выгорание педагога

 

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

 

«Ніщо для людини не є  таким сильним навантаженням, та таким сильним випробуванням, як інша людина». Цю метафору можна покласти в основу такого явища, як «синдром професійного вигорання». Термін «burnout» (емоційне вигорання) був впроваджений американським психіатром Х. Дж. Френденбергером у 1960 році. Термін характеризував психічний стан здорових людей, які знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами у емоційно навантаженої атмосфері при надаванні професійної допомоги і визначався як стан виснаження, знесилювання з почуттям власної непотрібності. Синдром емоційного вигорання, іншими словами, це емоційно-вольова деформація спеціаліста, викликана особливостями роботи, в першу чергу того, хто по роду своєї діяльності часто спілкується з людьми: педагоги, психологи,  менеджери, лікарі, журналісти. [4]

Загальновідомо, що професія педагога – одна з найбільш енергоємних.    Для її реалізації потрібні великі  інтелектуальні, емоційні та психічні затрати. Вона має ряд специфічних особливостей та вимог до людини, її виконуючої. Головною  особливістю є принцип «безумовного», «приймаючого» спілкування, а також постійна участь вольового стимулу в роботі. Така праця не має чіткого  об’єму та загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує постійної творчості, активного функціонування свідомості, роботи над собою, досконалості психологічних знань. Все це стає причиною великого емоційного навантаження і викликає симптоми «емоційного вигорання».

Розглядаючи поведінкові  прояви, тобто симптоми «вигорання», можна підкреслити явний зв’язок  цього феномену зі стресом.     При емоційному вигоранні виступають всі три фази стресу:                                                                          1. Нервова напруга, яку створюють:  негативна психоемоційна атмосфера, почуття підвищеної відповідальності, «важкі» класи. Все це супроводжується наступними симптомами: «переживання психотравмуючих обставин»; «незадоволення собою»; «загнаності в клітку»; «тривоги та депресії».            2. Опору, під час якої людина намагається відгородити себе від неприємних вражень. На цьому етапі виникають такі симптоми: «емоційно-моральна дезорієнтація», «розширення сфери економії емоцій», «редукція професійних обов’язків».

3.  Виснаження, характеризується зниженням емоційного тонусу. Під час цієї фази формуються наступні симптоми: «емоційного дефіциту», «емоційної та особистісної відстороненості», «психосоматичних порушень».

Доведено, що синдром емоційного вигорання більш діагностується у робітників, які займають опікунську позицію по відношенню до людей. Але є інша позиція - «менеджери», які організують діяльність енергійних, самостійних та ініціативних людей, навіть маючих свої вікові особливості, як учні. Ця позиція не викликає прояву цього синдрому.[3]

Вчитель	Позиція, при  якій виникають прояви синдрому емоційного вигорання	Позиція, коли синдром  емоційного вигорання не проявляється
	Опікун	менеджер
Орієнтовані	На використання особистісного впливу	На використання влади та закону
Позиція по відношенню до дітей	«Головне любити дитину і робити її такою, якою я хочу її бачити».	«Головне –  поважати дитину і орієнтуватися на її потреби розвитку»
Стратегічний  підхід при впливі	«Роби, як я сказав».	«Ти знаєш про  правила та наслідки, роби свій вибір».
Вибір заходу впливу на дітей	Керується власною  думкою	Керується уставом  школи.
Вибір способу  надання учбового матеріалу	Орієнтований  взагалі на учбову програму та підручники	Орієнтований на інтереси  учнів.
Підхід до поурочного оцінювання	Зрівнює дітей  друг з другом чи з встановленим стандартом	Зрівнює успіхи дітей з їх вже минулими успіхами
Спосіб підсумкового оцінювання	Оцінка, заснована  на особистісному погляді, використання оцінки для контролю та поведінки	Тест, узгоджений з чітким учбовим планом, думка вчителя не впливає на результат

 

Планування  роботи педагогічного колективу  з профілактики синдрому «емоційного  вигорання» в нашому навчальному  закладі відбувалось  поступово та поетапно. Починаючи з лекційного матеріалу «Емоційна культура вчителя»,   «Психологічний мікроклімат в колективі», «Самоменеджмент вчителя» з використанням діагностичного інструментарію: «Методика діагностики рівня емоційного вигорання»     В.В. Бойко; «Методика експрес-діагностики неврозу» К.Хека і Х.Хесса, а також дискусії та рольових ігор, визначилась необхідність проведення профілактичних заходів щодо попередження емоційного вигорання педагогів. Велику увагу проблемі профілактики емоційного вигорання вчителя приділяє адміністрація навчального закладу, а саме - заступник директора з навчально-виховної роботи, яка надала даній  проблемі    системного характеру.

Було визначено, що попередження синдрому емоційного вигорання вчителя потрібно реалізувати за трьома напрямками.

1. Теоретичний напрямок допомагає ввести учасників у смислове поле проблеми. Відбувається інформування з даної теми.                           
2. Діагностичний напрямок необхідний для самодіагностики психічного стану, властивостей особистості, цінностей, направленості особистості. У процесі аналізу власної особистості з’являється мотивація до самопізнання, що веде до розширення ресурсних можливостей людини.                                                         
3. У практичному напрямку іде знайомство з методами та технологіями зняття психоемоційної напруги, навчання на практиці конкретним заходам роботи з різним станом психіки. Заняття проводяться з елементами тренінгу з використанням: технік візуалізації, релаксації, дихання, а також проводяться дискусії, бесіди, лекції, рольові ігри. Данні методи можуть мінятися в залежності від вимог ситуації. Але, виходячи з досвіду рекомендується діяти на наступних рівнях.

 

 

 

 

 

 

 У процесі занять поєднуються групова та індивідуальні форми роботи. Навчальний процес будується згідно з віковими, психологічними можливостями та особливостями учасників.

Значну частину  стресів ми отримуємо в результаті  конфліктів, виникаючих в різних виробничих ситуаціях. При цьому часто виявляється  зачеплена  «вертикаль» ділових стосунків: керівник – підлеглий. Авжеж, якщо конфліктують між собою рядові співробітники, керівник часто втручається в хід розв’язування конфлікту. Тому розроблені рекомендації з профілактики стресів розгортаються як би на два фронти: керівникам, до обов’язків яких входить знижувати рівень стресу у підлеглих та підлеглим, яким пропонується берегтися від стресів та самим не виступати будівельниками стресу для інших. Перелічені нижче рекомендації з попередження стресів носять загальний характер, авжеж конкретна стресова ситуація завжди унікальна, оскільки визначається індивідуальністю схильної до стресів людини (його темпераментом, характером, стилем поведінки).

Антистресове  керівництво

• Частіше замислюйтесь над точністю оцінки здібностей та схильностей працівників. Відповідність  якостям об’єму та важкості доручених завдань – важлива умова профілактики стресів серед підлеглих.
• Не зневажайте бюрократією, тобто чітким визначенням функцій, повноважень та межи відповідальності робітників. Цим ви попередите велику кількість конфліктів та взаємних образ.
• Не роздратовуйтесь, якщо робітник відмовляється від отриманого завдання, краще обговоріть з ним причину відмови.
• Як можна частіше демонструйте свою довіру та підтримку підлеглим.
• Використовуйте стиль керівництва, відповідний конкретній виробничій ситуації та особливостям составу співробітників.
• При невдачах співробітників оцінюйте в, першу чергу, обставини, в яких діяла людина, а не її особистісні якості.
• Не виключайте із арсеналу засобів спілкування з підлеглими компроміси, вибачення.
• Забороніть собі використовувати сарказм, іронію, гумор, направлені на підлеглого .
• Час від часу замислюйтесь про заходи зняття вже накопичених підлеглими стресів. Тримайте в полі зору проблеми відпочинку співробітників, можливості їх емоційної розрядки.

Антистресове  підпорядкування

• Якщо вас не влаштовують умови та зміст праці, заробітна плата та інші організаційні фактори, намагайтеся ретельно проаналізувати наскільки реальні можливості вашої організації відносно покращення цих параметрів.
• Обговоріть ваші проблеми з колегами, з керівництвом.
• Намагайтеся налагодити ефективні ділові відношення з вашим керівництвом.
• Якщо ви почуваєте, що об’єм дорученої вам роботи перевищує ваші можливості, знайдіть в собі силу сказати «ні». Потурбуйтеся при цьому про обґрунтованість своєї відмови.
• При напруженій роботі шукайте можливість для короткочасного відпочинку. 10 – 15 хвилин розслаблення в день достатньо для того, щоб зберегти високу ступінь працездатності.
• Корисно пам’ятати про те, що невдачі на роботі рідко бувають фатальними. Все можливо виправити. Кожна людина має право на помилку.
• Обов’язково розряджайте свої негативні емоції, але в суспільно-прийнятих формах. Суспільно схвалено управляння своїми емоціями виступає не в пригніченні їх, а в здатності знаходити відповідні канали для їх відводу чи випуску.  Знаходячись в сильному роздратуванні, не хлопайте дверима та не кричить на співробітників, а знайдіть засоби виплеснути свій гнів на що-небудь: зламайте пару олівців чи почніть рвати старий папір.

Стреси можуть вивести зі строю практично всі фізіологічні системи людини. Організм не здатен постійно знаходитися у стані тривоги та напруження. Стрес – це в, першу чергу, мобілізація всіх ресурсів організму. Він здатен не тільки визивати ускладнення вже існуючих захворювань, але і провокувати нові. Впливаючи на роботу всіх систем організму, стрес змінює все життя людини. Але наше сприйняття стресу на роботі залежить від загального життєвого фону, тобто від того, наскільки успішно ми вміємо виходити зі стресових ситуацій, спровокованих соціальними, сімейними, віковими та іншими факторами.

Професійний стрес  – це один з багатьох видів долаючих нас стресів. Він звісно має свою специфіку. Але фізіологічна природа стресів одна і таж. Тому людина, загартована до подолання різних життєвих бар’єрів та неприємностей, може успішніше за інших справлятися  з професійними стресовими ситуаціями. Таким чином, одним зі шляхів   до успіху в подоланні службових стресів виступає загальна життєва стратегія індивіду, яка опирається  на вибрані базові цінності, ураховуючи особливості  особистості.

 

Література

1. Антипов, В.В. Психологическая адаптация к экстремальным ситуациям. – М., 2002.
2. Митина, Л.М. Учитель как личность и профессионал. М., 1994.
3. Митина, Л.М. Психология профессионального развития учителя. М., 1998.
4. Шкуринская, Е.А. Профилактика эмоциональных нагрузок в педагогическом коллективе. Волгоград, 2008.