Батьківство, як цінність чоловіка: індивідуальний та соціальний контекст

БАТЬКІВСТВО, ЯК ЦІННІСТЬ ЧОЛОВІКА:

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ

Стаття присвячена феномену батьківства та його проявам у  чоловіків.

Батьківство розглядається  як індивідуальна та соціальна цінність,

формування якої опирається на феномен батьківської ідентичності. В статті

також приділяється увага  чинникам, які впливають на розвиток батьківської

ідентичності у чоловіків.

Ключові слова: батьківство, материнство, батьківська ідентичність,

розвиток, батьківсько-дитячі взаємини.

Батьківство, як цінність чоловіка, є універсальним і водночас найбільш

проблематичним аспектом маскулинності. Це стосується як соціального 

інституту батьківства загалом (fatherhood), так і конкретних практик 

батьківських умінь (fathering). Наразі питання становлення батьківства  в 

контексті материнської сфери  жінки є більш вивченими. Питання  розвитку та

становлення батьківської сфери  у чоловіків (батьківська ідентичність, образ 

«Я-батько» в контексті  потреб дитини, батька, сім’ї, родини та суспільства)

залишаються, як і раніше, поза увагою дослідників і лише частково

розкриваються у роботах  деяких авторів.

Метою нашого дослідження  було розкрити складові батьківської сфери 

чоловіків та ступінь їх вивчення в наукових джерелах. Основним методом 

дослідження слугував аналіз наукових джерел з обраної проблематики. Перед 

нами були поставлені наступні завдання: 1) окреслити сферу вивчення

проблематики та визначити  питання, які потребують наукового  уточнення;

2) уточнити місце батька  в житті дитини та батьківства  в житті чоловіка;

3) окреслити основні поняття,  які стосуються формування та  становлення у 

чоловіків батьківської сфери  особистого життя.

Дослідження показало, що коло проблем, пов'язаних з батьківством перш за

все стосується питань розвитку батьківсько-дитячих взаємостосунків. Вченими 

було доведено, що дефіцит  спілкування новонародженої дитини із значущими Проблеми загальної  та педагогічної психології, т. XIII, ч.3

324

дорослими вже в перші  місяці її життя може зумовити відхилення і затримку

психічного розвитку [5–7, 10]. Судячи з історичних та етнографічних  джерел,

здатність зачати дитину і  набути роль батька завжди вважалася  показником

«чоловічої сили» і  компонентом чоловічої ідентичності. У більшості 

традиційних суспільств «справжній чоловік» зобов'язаний мати сім'ю і  дітей і 

бути здатним їх захищати та утримувати. Холостяк, як правило, не вважався

повноцінним та зрілим чоловіком  і не користувався відповідним статусом [3,

с. 84]. Хоча традиційна батьківська  роль передбачала захист та забезпечення

сімейного укладу життя, чоловіки, попри все, не виконували обов'язки по

безпосередньому догляду  і вихованню дітей. Ці функції  завжди вважалися 

жіночими, що було історично  обумовлено перш за все співвіднесенням 

фізичних даних чоловіка та жінки, обсягу праці, розвитку засобів  виробництва,

запитів суспільства тощо. У міфологічній свідомості батько –  перш за все –

персоніфікація влади  і вищий духовний авторитет. Залежно  від особливостей

того чи іншого суспільства, нормативний образ батька включає  в себе кілька

іпостасей: а) персоніфікація влади, б) годувальник, в) утримувач  дисципліни,

г) модель для формування гендерних ролей та приклад для  наслідування сино-

ві, а також безпосередній  його наставник у військовій та суспільно-трудовій

діяльності. Згідно названих критеріїв суспільство оцінювало  ступінь батьків-

ської успішності: саме на них  ґрунтувалася самоповага чоловіка [1, 6, 8–10].

Сучасні зміни суспільства  привели до перегляду батьківської ролі та її

змістовного наповнення. Дослідники відмічають, що влада батька, як

абсолютного монарха, який карає  і милує, зазнала змін і наповнилася  окрім 

представницьких повноважень  побутовими обов’язками, що реалізуються в 

конкретних діях відповідального  забезпечення сім’ї. Наразі істотний і 

неоднозначний вплив на інститут батьківства і батьківські практики вказує на

збільшення сили позасімейних соціальних впливів (школа, суспільство 

однолітків, засоби масової  інформації, Інтернет), та втручання  держави в 

сімейне життя. Також для  сучасних чоловіків емоційно-психологічні аспекти 

батьківства отримали більше представлення в їхньому житті, ніж це було

раніше. Емпіричні дослідження  батьківських практик показують, що ступінь 

включення батька в безпосередній  догляд, спілкування чи гру з дитиною, міра

доступності батька для дитини і міра його відповідальності за виховання  та

прийняття відповідних рішень в останній третині ХХ століття істотно  зросли.

Для багатьох чоловіків батьківство  – свого роду пакетна угода, що

припускає емоційну близькість, соціальний захист та матеріальне забезпечення.

Проте потреба в емоційній  близькості батька з дітьми часто  супроводжується 

конфліктом стосовно його обов’язків, пов'язаних із життєзабезпеченням сім'ї.

Емоційна близькість батька з дітьми часто залишається символічною, а їх

реальні взаємини здебільшого  здійснюються за посередництва матері.

Порівнюючи розвиток дітей, які виросли в повних сім’ях і  за умов відсутності 

батька, дослідники виявили, що «некомпетентний», «неуважний» батько все ж 

таки фіксує батьківську  позицію, якість рольового виконання  якої можна 

змінювати, а за умов відсутності  батька, ця позиція позбавляється 

психологічних засад для  її формування. Діти, які виросли  без батька, часто Збірник наукових праць Інституту психології імені  Г.С.Костюка НАПНУ

325

мають вищий рівень тривожності  і в них частіше зустрічаються  невротичні

симптоми. Також фактична відсутність батька негативно позначається і на

успішності дітей у  навчанні та формуванні у них самоповаги [6, 8].

На макросоціальному рівні, «приріст» батьківської турботи  практично 

зменшується з причини  збільшення числа позашлюбних дітей  та розлучень.

Після розлучення більшість  дітей залишаються з матір'ю: їхнє спілкування з 

батьком обмежується, а то й зовсім припиняється чи з причини  втрати інтересу

чоловіка до дитини, чи створених  перешкод зі сторони матері дитини щодо

спілкування між ними. Таке соціальне явище, як «безбатченко»  спричиняє 

емоційні переживання  не лише у дітей і жінок, але  й у чоловіків. Дослідники

відмічають, що чоловіків, який став батьком і любить свою дитину, набуває 

нової ідентичності та сфери  відповідальності. Набуття чоловіком  статусу

батьківства одночасно припускає  більш тонку душевну організацію, що робить

чоловіка емоційно уразливим [1, 7, 8, 10]. В ситуації непередбаченого 

розлучення саме ці особистісні  новоутворення можуть стати причиною

внутрішньо-особистісного  конфлікту та емоційних переживань.

Ускладнення структури і  посилення плинності шлюбно-сімейних відносин

викликало появу нових  батьківських ролей, що в свою чергу  передбачають їх

репрезентацію у сфері  чоловічої ідентичності. Це такі, як: кревні та некревні

батьки, усиновителі, прийомні батьки та батьки-вихователі, хресні батьки та

названі батьки, вітчим, батьки розлучені, самотні батьки, неповнолітні

батьки [10]. Кожний із перерахованих  статусів має свої власні соціальні  та

психологічні характеристики та чинники формування.

Дуже цікавим, але майже  недослідженим, виявилося питання  щодо

формування і трансляції з покоління в покоління стиля  батьківства. Унікальне 

Гарвардське лонгитюдне дослідження, що тривало з кінця 1930-х до кінця 

1980-х років, об'єктом  якого були чотири покоління  хлопчиків з одних і тих  же 

сімей, показало, що а) індивідуальний стиль батьківства сильно залежить від 

власного досвіду чоловіка, від того, яким був його власний  батько, б) цей 

досвід передається з  покоління в покоління, від батька до сина і далі, в)

відповідальне батьківство  має сприятливий вплив як на формування

батьківської ролі, так  і ролі сина [10]. У передачі батьківського  досвіду 

присутнє як наслідування через прийняття рольових моделей, так і критична

переробка негативного досвіду (рефлексія та упередження повторення того, що

тобі не подобалося). Феномен  повторення батьківського досвіду  постає

особливо гостро в ситуації осиротіння дітей, чому можуть бути різні  причини 

не завжди пов’язані із фізичною смертю батьків [3].

Так соціологічні дослідження  вказують на явище нереалістичних

соціальних очікувань  стосовно батьківської ролі, оскільки їх формування

припадає на попередні  покоління, а реалізація – на наступні. Виявлені

дослідженням очікування жінок, що чоловіки повинні нести  головну 

відповідальність щодо матеріального  забезпечення родини, наразі, не

відповідає сучасним реаліям  життя, де і чоловік, і жінка в  однаковій мірі

можуть бути працевлаштованими. У той же час від батьків  чекають активної

участі у вирішенні  побутових питань та виховання дітей [5, 8]. Зафіксоване Проблеми загальної  та педагогічної психології, т. XIII, ч.3

326

зростання в нашій країні безбатченків має об'єктивні причини: важкі 

демографічні наслідки двох світових війн, високий відсоток дошлюбних  зачать

і позашлюбних народжень, зниження шлюбності, високий відсоток розлучень,

величезна кількість ув'язнених  тощо. Суттєвою проблемою є соціальне 

сирітство: безліч дітей виростають у дитячих будинках і «на вулиці». Втрата

або відсутність батька переживається  як психічна травма, яка може

стимулювати чи пригноблювати  у хлопчика бажання формувати  у себе

позитивне батьківство, щоб  дати своїм дітям те, чого він  сам не отримав.

Справа не просто у відсутності  конкретного зразка чи рольової моделі, а в 

мінливій системі цінностей. Щоб зрозуміти ці процеси, потрібно об’єднання

зусиль у проведенні спільних соціологічних та психологічних  досліджень.

Оскільки авторитет батька в сім'ї здебільшого залежить від його соціо-

професійної успішності, будь-які  соціально-економічні негаразди, кризи,

безробіття і т.п. підривають статус чоловіка в сім'ї та впливають  на його

самоповагу. Ці труднощі переживаються  чоловіком особливо болісно,

посилюючи тим самим інші особистісні проблеми.

Що ж стосується любові батька до дитини, то слід відмітили  «інстинкт 

батьківства», що співвідноситься  із історичним періодом виникнення

моногамної сім'ї. Інстинкт батьківства у чоловіків окреслюється, як менш

стійкий, більш сексуально детермінований і спрямований переважно  на

сімейний захист. Дослідники відмічають, що біологічна складова батьківства  у 

чоловіків виявляється менш сильною, ніж материнський інстинкт у жінок. Це

обумовлено тим, що фізіологічний  контакт дитини з батьком, особливо на

початковому етапі розвитку малюка, мінімальний. Чоловік-батько, не маючи 

досвіду виношування дитини, пологів, годування грудьми, виявляється  менш

включеним в емоційно-чуттєвий світ дитини. І.С. Кон вказує на те, що батьки

відрізняються більш суворим  поділом емоційної та когнітивної  реактивності в 

порівнянні з матерями [5]. У дослідженнях, які стосуються поведінки ссавців,

зазначається посилення  у самця якостей, що допомагають  захистити сімейство 

в той час, коли вагітна  самка стає вразливою і потребує захисту. Таким чином,

у самця заохочуються тенденції  до фізичної переваги, здатності до бою та

агресивність. Прояви ніжності обмежують здатність індивіда до бою та

протистояння згідно актуального  моменту [10].

І.С. Кон відзначає, що спостереження  за поведінкою батьків по відношенню

до новонародженого в  природній ситуації показують, що психофізіологічні 

реакції чоловіка і жінки  на немовлят подібні, а поведінкові  реакції різні: жінка 

прагне приголубити дитину, тягнеться до неї; чоловік відсторонюється  і може

переживати емоційний  дискомфорт при тісному контакті з дитиною [5]. М. Лем 

(1979), спостерігаючи за  тим, як грають і контактують,  батьки з 7-13-місячними 

немовлятами, виявив, що мати більше пестить дитину, грає у звичні для неї 

ігри, розважає іграшками. Батько частіше залучає її до силових  ігор, а також 

ігор незвичайних та тих, що стихійно виникають. Розрізняються  і мотиви, за

якими батьки беруть дитину на руки. Мати частіше робить це, доглядаючи за

нею, намагаючись заспокоїти, обмежити активність. В свою чергу  батько бере

немовля на руки, щоб побавитися з нею, або тому що дитина сама просить  Збірник наукових праць Інституту  психології імені Г.С.Костюка НАПНУ

327

взяти її на руки. Подібні  відмінності спостерігаються навіть у тих родинах, в 

яких батьки повністю поділяють  всі турботи по догляду за дитиною. Матері,

заспокоюючи дитину, використовують невербальний канал спілкування 

(тактильну взаємодія:  беруть на руки, пестять і ін.). Чоловіки переважно 

вдаються до вербального  каналу взаємодії з дитиною (заспокоюють  словами).

Дослідники відмічають, що любов батька обумовлена переважно  соціальними 

причинами (культурні особливості, соціальні норми, що існують в  даному

суспільстві тощо). Специфіка  батьківської любові полягає в тому, що вона