Особливості управління розробкою програмного забезпечення

Програмні системи практично завжди унікальні. Кожна з них має свій набір характеристик (включаючи всі реалізовані функції, продуктивність при їх виконанні, всі елементи користувацького інтерфейсу та ін.), так чи інакше відрізняються від характеристик інших програм, що навіть роблять "те ж саме". Якщо вже є програма, що володіє потрібними властивостями та має підходящу ціну, нема чого створювати неї заново - досить придбати її або взяти її код і скомпілювати. Тому практично кожна розроблювана програма унікальна - вона повинна мати такі характеристики, якими не володіє жодна вже створена. Тим самим, майже кожен проект  розробки ПЗ включає елементи творчості, створення того, чого ще ніхто не робив. Великі ж проекти вимагають вирішення відразу кількох раніше не вирішених задач. Управління проектами з елементами творчої діяльності дуже відрізняється від управління проектами, у яких заздалегідь ясно, що саме треба робити і як.

4.2. НАСЛІДОК УНІКАЛЬНОСТІ ПЗ

Інший наслідок цієї унікальності ПЗ - відсутність стандартних процесів розробки. Немає цілісних підходів до створення ПЗ, які годилися б для всіх випадків, а не тільки для певного виду проектів. Крім того, для добре визначених процесів, таких як RUP, XP, Microsoft Solution Framework або DSDM (Dynamic Systems Development Method, Метод розробки динамічних систем), недостатньо чітко окреслені області їх застосовності. Щораз менеджерові проекту доводиться тільки на підставі свого досвіду та порад експертів ухвалювати рішення щодо того, який процес розробки використовувати і як його модифікувати для досягнення більшої ефективності в конкретному проекті

Є багато аргументів на користь того, що програмний код є проектом, а не кінцевим продуктом.

При розробці ПЗ перехід від проекту до продукту майже повністю автоматизований - потрібно лише скомпілювати код і розгорнути систему в тому оточенні, де вона буде працювати. А саме програмування набагато більш нагадує розробку проекту будинку, ніж його будівництво за вже готовим проектом. Те ж, що в розробці ПЗ звичайно називається проектом або дизайном, являє собою лише начерк остаточного проекту, що визначає основні його риси й потребуючої подальшої деталізації. Таким чином, розробка програм відрізняється від інших інженерних видів діяльності тим, що в основному складається із проектування, а не виготовлення продукту

Це ще одна причина того, що програмування завжди включає елемент творчості. Крім того, проблеми, з якими зіштовхується керівник проекту розробки ПЗ, набагато більш схожі на проблеми періоду проектування будинку, літака або корабля, ніж на проблеми періоду їх будівлі

4.3.  УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ РОЗРОБКИ ПЗ

Учасниками процесу розробки програмного забезпечення є :

• Користувач
• Замовник
• Розробник
• Керівник проекту
• Аналітик
• Тестувальник
• Постачальник

РОЗДІЛ  5. ПРОГРАМНЕ ТА АПАРАТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Програмне та апаратне забезпечення у комп’ютері працюють у нерозривному зв’язку та взаємодії. Склад програмного забезпечення обчислювальної системи називається програмною конфігурацією. Між програмами існує взаємозв’язок, тобто багато програм працюють, базуючись на програмах нижчого рівня. Міжпрограмний інтерфейс – це розподіл програмного забезпечення на декілька пов’язаних між собою рівнів. Рівні програмного забезпечення являють собою піраміду, де кожен вищій рівень базується на програмному забезпеченні попередніх рівнів.

• Прикладний рівень
• Службовий рівень
• Системний рівень
• Базовий рівень

5.1. ПРИКЛАДНИЙ РІВЕНЬ

Програмне забезпечення цього  рівня являє собою комплекс прикладних програм, за допомогою яких виконуються  конкретні завдання (від виробничих до творчих, розважальних та навчальних). Між прикладним та системним програмним забезпеченням існує тісний взаємозв’язок. Універсальність обчислювальної системи, доступність прикладних програм  і широта функціональних можливостей  комп’ютера безпосередньо залежать від типу наявної операційної  системи, системних засобів, що містяться  у її ядрі й взаємодії комплексу  людина-програма-обладнання.

Класифікація прикладного  програмного забезпечення

1. Текстові редактори. Основними  функціями є введення та редагування  текстових даних. Для операцій  вводу, виводу та збереження  даних текстові редактори використовують  системне програмне забезпечення. З цього класу прикладних програм  починають знайомство з програмним  забезпеченням і на ньому набувають  перші навички роботи з комп’ютером.

2. Текстові процесори. Дозволяють  форматувати, тобто оформлювати  текст. Основними засобами текстових  процесорів є засоби забезпечення  взаємодії тексту, графіки, таблиць  та інших об’єктів, що складають  готовий документ, а також засоби  автоматизації процесів редагування  та форматування. Сучасний стиль  роботи з документами має два  підходи: робота з паперовими  документами та робота з електронними  документами. Прийоми та методи  форматування таких документів  різняться між собою, але текстові  процесори спроможні ефективно  опрацьовувати обидва види документів.

3. Графічні редактори. Широкий  клас програм, що призначені  для створення та обробки графічних  зображень. Розрізняють три категорії:

растрові редактори;

векторні редактори;

3-D редактори (тривимірна графіка).

У растрових редакторах графічний  об’єкт представлений у вигляді  комбінації точок (растрів), що мають  свою яскравість та колір. Такий підхід ефективний, коли графічне зображення має багато кольорів і інформація про колір елементів набагато важливіша за інформацію про їх форму. Це характерно для фотографічних  та поліграфічних зображень. Застосовують для обробки зображень, створення  фотоефектів і художніх композицій.

Векторні редактори відрізняються  способом представлення даних про  зображення. Об’єктом є не точка, а  лінія. Кожна лінія розглядається, як математична крива ІІІ порядку  і представлена формулою. Таке представлення  компактніше за растрове, дані займають менше місця, побудова об’єкта супроводжується  підрахунком параметрів кривої у  координати екранного зображення, і відповідно, потребує більш продуктивних обчислювальних систем. Широко застосовуються у рекламі, оформленні обкладинок поліграфічних видань.

Редактори тривимірної графіки. Використовують для створення об’ємних композицій. Мають дві особливості: дозволяють керувати властивостями поверхні в  залежності від властивостей освітлення, а також дозволяють створювати об’ємну  анімацію.

4. Системи управління базами  даних (СУБД). Базою даних називають  великі масиви даних організовані  у табличні структури. Основні  функції СУБД:

створення пустої структури бази даних;

Наявність засобів її заповнення або імпорту даних із таблиць іншої бази;

можливість доступу до даних, наявність  засобів пошуку й фільтрації.

У зв’язку з поширенням мережевих  технологій, від сучасних СУБД вимагається  можливість роботи з віддаленими  й розподіленими ресурсами, що знаходяться  на серверах Інтернету.

5. Електронні таблиці. Надають  комплексні засоби для збереження  різних типів даних та їх  обробки. Основний акцент зміщений  на перетворення даних, наданий  широкий спектр методів для  роботи з числовими даними. Основна  особливість електронних таблиць  полягає у автоматичній зміні  вмісту всіх комірок при зміні  відношень, заданих математичними  або логічними формулами. Широке  застосування знаходять у бухгалтерському  обліку, аналізі фінансових та  торгівельних ринків, засобах обробки  результатів експериментів, тобто  у автоматизації регулярно повторюваних  обчислень великих об’ємів числових  даних.

6. Системи автоматизованого проектування (CAD-системи). Призначені для автоматизації  проектно-конструкторських робіт.  Застосовуються у машинобудуванні,  приладобудуванні, архітектурі. Окрім  графічних робіт дозволяють проводити  прості розрахунки та вибір  готових конструктивних елементів  з існуючої бази даних. Особливість  CAD-систем полягає у автоматичному  забезпеченні на всіх етапах  проектування технічних умов, норм  та правил. САПР є необхідним компонентом для гнучких виробничих систем (ГВС) та автоматизованих систем управління технологічними процесами (АСУ ТП).

7. Настільні видавничі системи.  Автоматизують процес верстання  поліграфічних видань. Займає проміжний  стан між текстовими процесами  та САПР. Видавничі системи відрізняються  розширеними засобами управління  взаємодії тексту з параметрами  сторінки і графічними об’єктами,  але мають слабші можливості  по автоматизації вводу та  редагування тексту. Їх доцільно  застосовувати до документів, що  попередньо оброблені у текстових  процесорах та графічних редакторах.

8. Редактори HTML (Web-редактори). Особливий  клас редакторів, що об’єднують  у собі можливості текстових  та графічних редакторів. Призначені  для створення і редагування  Web-сторінок Інтернету. Програми  цього класу можна також використовувати  при підготовці електронних документів  та мультимедійних видань.

9. Браузери (засоби перегляду Web-документів). Програмні засоби призначені  для перегляду електронних документів, створених у форматі HTML. Відтворюють  окрім тексту та графіки, також  музику, людську мову, радіопередачі,  відеоконференції і дозволяють працювати з електронною поштою.

10. Системи автоматизованого перекладу.  Розрізняють електронні словники  та програми перекладу мови. Електронні  словники – це засоби для  перекладу окремих слів у документі.  Потрібні для професійних перекладачів, які самостійно перекладають  текст. Програми автоматичного  перекладу отримують текст на  одній мові і видають текст  на іншій, тобто автоматизують  переклад. При автоматизованому  перекладі неможливо отримати  якісний вихідний текст, оскільки  все зводиться до перекладу  окремих лексичних одиниць. Але,  для технічного тексту, цей бар’єр  знижений. Програми автоматичного  перекладу доцільно використовувати:

при абсолютному незнанні іноземної  мови;

при необхідності швидкого ознайомлення з документом;

для перекладу на іноземну мову;

Для створення чернетки, що потім буде підправлено повноцінним перекладом.

11. Інтегровані системи діловодства.  Засоби для автоматизації робочого  місця керівника. Зокрема, це  функції створення, редагування  і форматування документів, централізація  функцій електронної пошти, факсимільного  та телефонного зв’язку, диспетчеризація  та моніторинг документообігу  підприємства, координація дій підрозділів,  оптимізація адміністративно-господарської  діяльності й поставка оперативної  та довідкової інформації.

12. Бухгалтерські системи. Містять  у собі функції текстових, табличних  редакторів та СУБД. Призначені  для автоматизації підготовки  початкових бухгалтерських документів  підприємства та їх обліку, регулярних  звітів по підсумках виробничої, господарської та фінансової  діяльності у формі прийнятної  для податкових органів, позабюджетних  фондів та органів статистичного  обліку.

13. Фінансові аналітичні системи.  Використовують у банківських  та біржових структурах. Дозволяють  контролювати та прогнозувати  ситуацію на фінансових, торгівельних  та ринків сировини, виконувати  аналіз поточних подій, готувати  звіти.

14. Експертні системи. Призначені  для аналізу даних, що містяться  у базах знань і видачі результатів,  при запиті користувача. Такі  системи використовуються, коли  для прийняття рішення потрібні  широкі спеціальні знання. Використовуються  у медицині, фармакології, хімії,  юриспруденції. З використанням  експертних систем пов’язана  область науки, що зветься інженерією  знань. Інженери знань – це  фахівці, які є проміжною ланкою  між розробниками експертних  систем (програмістами) та провідними  фахівцями у конкретних областях  науки й техніки (експертами).

15. Геоінформаційні системи (ГІС). Призначені для автоматизації картографічних та геодезичних робіт на основі інформації, отриманої топографічним або аерографічними методами.

16. Системи відеомонтажа. Призначені для цифрової обробки відеоматеріалів, монтажу, створення відеоефектів, виправлення дефектів, додавання звуку, титрів та субтитрів. Окремі категорії представляють навчальні, довідкові та розважальні системи й програми. Характерною особливістю є підвищені вимоги до мультимедійної складової.

17. Інструментальні мови та системи  програмування. Ці засоби служать  для розробки нових програм.  Комп’ютер “розуміє” і може виконувати програми у машинному коді. Кожна команда при цьому має вигляд послідовності нулів й одиниць. Писати програми машинною мовою дуже незручно, а їх надійність низка. Тому програми розробляють мовою, зрозумілою людині (інструментальна мова або алгоритмічна мова програмування), після чого спеціальною програмою, яка називається транслятором, текст програми перекладається (транслюється) на машинний код.