Зайнятість та безробіття

Законом декларуються принципи державної політики України щодо регулювання зайнятості населення:

1. пріоритетності забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;
2. відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;
3. забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю;
4. сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

Механізм  регулювання зайнятості населення  включає такі складові: розробку загальнодержавної  та регіональних програм зайнятості; організацію і забезпечення, функціонування державної служби зайнятості; участь підприємств, установ і організацій  у реалізації, державної політики зайнятості; функціонування Державного фонду сприяння зайнятості населення; професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовки незайнятих громадян; надання компенсацій громадянам, що втратили роботу або проходять  перекваліфікацію; контроль державних  органів влади за дотриманням  законодавства України про зайнятість населення.

За даними Державної служби статистики  (додаток 1) в Україні економічно активного населення у віці 15-70 років в 2012 році налічувалося 22011,5 тис. осіб, що за 2000-2012 рр. є найменшим показником, працездатного віку — 20393,5 тис. осіб. У тому числі кількість зайнятого населення у віці 15-70 років та працездатного віку того самого року становить 20354,3 та 18736,9 тис. осіб, а чисельність безробітних — 1657,2 та 1656,6 тис. осіб відповідно. З 2001 року спостерігається зростання кількості зайнятого населення у віці 15-70 років та працездатного віку, а в 2008 році число зайнятих у країні є найвищим (20972,3 та 19251,7 тис. осіб). Далі показники зайнятості населення знизились до 20191,5 та 18365,0 тис. осіб (2009 р.), причиною такого різкого зниження є фінансово-економічна криза в Україні 2008 року. Показники безробіття мають зворотну динаміку, тобто до 2008 року чисельність безробітного населення у віці 15-70 років та працездатного віку знижувалась, а в 2009 році зросла і становила 1958,8 та 1956,6 тис. осіб відповідно. До 2012 року ці показники знизились до 1657,2 та 1656,6 тис. осіб.

З табл. 2 видно (додаток 2), що всього безробітного населення у віці 15-70 років у 2000 році налічувалось 2655,8 тис. осіб, з них шукали роботу та намагались організувати власну справу 2176,3 тис. осіб, у % до всіх безробітних — 81,9%. Це значення працевлаштування є найменшим за період з 2000 по 2012 рік. А середня тривалість пошуку роботи становить 10 місяців. Найбільше в цей період було працевлаштовано безробітних у 2012 році: з 1657,2 тис. безробітних у віці 15-70 років змогли знайти роботу або організувати власну справу 1608,5 тис. осіб, у % до всіх безробітних — 97,1%. В середньому тривалість пошуку роботи дорівнювала 6 місяців.

Щодо  Хмельницької області, то чисельність  економічно активного населення протягом 2000-2011 рр. змінювалась незначно (додаток 3). Найменший показник чисельності економічно активного населення у віці 15-70 років спостерігався у 2003 році і становив 623,1 тис. осіб, а найбільший — у 2000 році (652,7 тис. осіб); у 2011 році цей показник дорівнював 627,6 тис. осіб. Щодо економічно активного населення працездатного віку, то максимальним цей показник був у 2000 році (617,3 тис. осіб), а мінімальним — у 2011 році (566,5 тис. осіб). У тому числі динаміка змін кількості зайнятого та безробітного населення у віці 15-70 років та працездатного віку у Хмельницькій області має схожу тенденцію зміни показників в Україні в цілому. Тобто до 2008 року показники зайнятості зростають, а показники безробіття зменшуються. Станом на 2011 рік чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років дорівнює 572,2 тис. осіб, працездатного віку — 511,1 тис. осіб, а чисельність безробітного населення — 55,4 тис. осіб як у віці 15-70 років, так і працездатного віку.

При розв´язанні  багатьох проблем зайнятості та безробіття важливі функції покладаються на Державну службу зайнятості. Її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики України та місцевих адміністрацій. Вона фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості і звільняється від сплати податків, митних та інших зборів, що вносяться до бюджету.

Згідно  із Законом, Державна служба зайнятості:

• аналізує та прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;
• консультує громадян, власників підприємств, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професій та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;
• здійснює облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
• надає допомогу громадянам у доборі відповідної роботи, а власникам — у доборі необхідних працівників;
• організовує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості та в інших установах;
• реєструє безробітних і надає їм допомогу, в тому числі грошову;
• бере участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Згідно  із ст. 9 кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом:

1. участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття;
2. надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства;
3. надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці;
4. надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

В Україні чисельність безробітного населення працездатного віку, зареєстрованого у державній службі зайнятості, має тенденцію до скорочення. Так, з 2000 року, коли безробітних було зареєстровано 1178,7 тис. осіб, до 2012 року, коли зареєстрованих було 467,7 тис. осіб, чисельність зареєстрованого безробітного населення працездатного віку скоротилася в 2,5 рази.

Число незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості в цілому, є значним. В 2000 році воно дорівнювало 2744,1 тис. осіб, з них були працевлаштовані 597 тис. осіб, тобто четверта частина, потреба в робочій силі на кінець року становила 68,2 тис. особи, а навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду на кінець року становить 17 осіб, що є найбільшим значенням за 2000-2012 рр. Найбільше громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості було в 2004 році (2900,6 тис. осіб), а найменше — в 2012 році (1826,1 тис. осіб), з них найбільше було працевлаштовано в 2007 році (1098,6 тис. осіб, а у % до тих, які перебували на обліку — 45,4%). Найвища потреба в робочій силі була в 2005 році і становила 186,6 тис. осіб на кінець року. Найменше навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду на кінець року було у 2007 році (4 особи).

В Україні  також надається допомога по безробіттю. Середній розмір допомоги по безробіттю з грудня 2000 року по 2012 рік зріс в 17,3 рази, з 59,39 грн. до 1027,54 грн.

Щодо  Хмельницької області, то в 2000 році з 89,8 тис. безробітних у віці 15-70 років скористалися послугами державної служби зайнятості 67 тис., з них працевлаштовано 20,3 тис. незайнятих громадян, потреба в робочій силі на кінець року становила 1,2 тис. осіб, а навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце — 26 осіб. Станом на 2011 рік відомі такі дані: безробітного населення у віці 15-70 років налічувалося 55,4 тис. осіб, з них скористалися послугами державної служби зайнятості 70,2 тис. осіб, з яких 33,9 тис. осіб були працевлаштованими; потреба в робочій силі дорівнювала, як і в 2009 році, 0,3 тис. осіб, що є найменшим значенням за 11 років; навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце становить 51 особу, що є доволі високим показником, хоча максимальним він є у 2009 році (61 особа).

Середній  розмір допомоги по безробіттю в Хмельницькій області є трохи нижчим, ніж  по Україні (59,08 грн. у 2000 році та 850,31 грн. у 2011 році).

Отже, в Україні існують реальні можливості для підвищення рівня зайнятості через розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, впровадження гнучких форм зайнятості тощо.

Однак проблема зайнятості населення вимагає кваліфікованого  державного регулювання. Його повинні  здійснювати спеціальні державні та недержавні установи з метою забезпечення оптимального рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення  нових робочих місць тощо.

ВИСНОВОК

Отже, в  даній роботі була розкрита суть понять «зайнятості», «безробіття» та «ринку праці», визначено суть економічної діяльності різних держав в сфері зайнятості, з’ясовано, який є соціальний захист безробітних, а також досліджено рівень зайнятості і безробіття в Україні в цілому та Хмельницькій області.

Зайнятість  — це діяльність громадян, пов'язана  із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству  і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход). Безробіття — соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць. Ринок праці є сферою економіки, де відбувається купівля-продаж робочої сили.

У світі можна виділити чотири типи політики соціального захисту населення:

1. Скандинавська  модель спрямована на забезпечення  працею всіх трудящих, для чого  створюються робочі місця в  державному секторі з середньою  оплатою праці.

2. Європейська  модель орієнтована на скорочення  кількості зайнятих при підвищенні  продуктивності праці й зростанні  доходів працюючих. Така політика  передбачає дорогу систему допомоги  для більшої кількості безробітних.

3. Японська  модель. Згідно з цією моделлю  кожна людина може знайти для  себе роботу, навіть якщо вона  не дуже цікава й корисна.  У цьому полягає причина низького  безробіття в Японії й економії  коштів на соціальні витрати. 

4. Американська  політика зайнятості також спрямована  на залучення до процесу виробництва  якомога ширших верств активного  населення. Її результатом є  збільшення кількості людей з  низьким рівнем доходу, який проте  перевищує допомогу по безробіттю.

Щодо  України, то згідно зі статистичними даними, кількість безробітних осіб з 2010 р. почала зменшуватись, але на мій погляд, така позитивна тенденція рівня безробіття в Україні є далекою від реальності, адже існує багато проблем щодо статистики безробіття в Україні, які не дають змоги об'єктивно оцінювати реалії безробіття в країні:

• неможливо врахувати осіб, які втратили «надію на працю» в Україні, які не перебувають на обліку в службі зайнятості;
• статистика не враховує часткову зайнятість. Тих, хто примусово є у відпустках з ініціативи адміністрації, вважаються зайнятими;
• неправдива інформація з боку «безробітних». Велика кількість працівників виконують свою роботу без офіційного оформлення, тому майже неможливо перевірити тих, хто отримує виплати з безробіття, й задіяний в тіньовому секторі економіки.

При цьому  статистика не враховує, що саме через  відсутність роботи близько 7 млн. наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Не включається до складу безробітних близько 2 млн. селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, котрі мають тимчасові підробітки. Значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Окрім цього, існує багато перепон до присвоєння безробітному статусу безробітного, які пов'язані з бюрократизмом процедури та незацікавленістю державних органів влади до збільшення офіційної кількості безробітних. При цьому чітко спостерігається тенденція не до вирішення проблеми безробіття, а до зменшення офіційної кількості безробітних у країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI // Урядовий кур’єр. — 2013. — 4 січня. — С. 12.
2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 743 с.
3. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. пос./2-ге видання, випр. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 442 с.
4. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. пос. — К.: КНЕУ, 2003. — 252 с.
5. Волкова О.В. Ринок праці: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 624 с.
6. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. — 4-те вид., оновлене. К.: Знання, 2009.
7. Економічна теорія. Політекономія. Навч. пос. — За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. — К.: Центр учбової літератури, 2010. – 360 с.
8. Ивашковский С.Н. Макроэкономика: Учебник. - 2-е изд., испр., доп. - М.: Дело, 2002. - 472 с.
9. Лебединська Л.Д. Макроекономіка: Курс лекцій для студентів економічних спеціальностей вищого навчального закладу. — Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2002. — 128 с.
10. Макаренко М.І., Семененко Т.О. Макроекономіка [Текст]: Курс лекцій/ Державний вищий навч. заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України”. — Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2010. — 152 с.
11. Малиш Н.А. Макроекономіка: Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. — К.: МАУП, 2004. — 184 с.
12. Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України. — К.: Основи, 2000. - 578 с.
13. Палехова В.А. Навчальний посібник з курсу макроекономіки. — Миколаїв, 2005. — 194 с.
14. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Либідь, 2002. — 614с.
15. Чепінога В. Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 456 с.
16. Баранова Т. И. Социальная защита испанских трудящихся // Полис. - 2001. - № 6. - С. 152 – 158.
17. Костицький В. Економічний патріотизм як соціально-економічне і правове явище // Право України. - 2001. - № 6. - С. 18 - 25.
18. Кретова А.В. Державне регулювання зайнятості населення як чинник стійкого економічного зростання України / А.В.Кретова // Проблеми державного управління розвитком промислового потенціалу регіону: Зб. наук. праць. – Т. XІ. – Вип. 151. – Донецьк : Технопак, ДонДУУ, 2010. – С. 88-98.
19. Макеев С. Процессы социальной структуризации в современной Украине // Полис. — 2003. — № 3. — С. 57-58.
20. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// www.ukrstat.gov.ua.