Зайнятість та безробіття

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти зайнятості та безробіття.

1.1. Зайнятість: поняття, форми та види.

1.2. Безробіття і його види. Закон Оукена.

1.3. Ринок  праці.

РОЗДІЛ 2. Роль держави в регулюванні зайнятості та боротьбі з безробіттям.

2.1. Державне регулювання зайнятості.

2.2. Боротьба з безробіттям за кордоном.

РОЗДІЛ 3. Державне регулювання зайнятості в Україні.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

ВСТУП

Досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить завдання збільшити кількість суспільного продукту й тим самим більшою мірою задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи рівня своїх виробничих можливостей. 

Чималу  шкоду безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм реалізувати себе в тій сфері діяльності, у якій людина може найбільшим чином проявити себе, або ж позбавляє їх такої можливості, через що люди зазнають серйозного психологічного стресу.

Об’єктом  або предметом дослідження є  економічні категорії «зайнятість» та «безробіття».

Метою роботи є вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості та безробіття, висвітлення  державного регулювання зайнятості в Україні.

Для виконання  мети були поставлені наступні завдання:

1. дослідити суть зайнятості і безробіття в Україні та розвиток ринку зайнятості;
2. визначити суть економічної діяльності держави в сфері зайнятості. З’ясувати, який є соціальний захист безробітних.
3. дослідити оцінку стану рівня зайнятості і безробіття на прикладі Хмельницької області.

При написанні  роботи були використані аналітичний, теоретичний, історичний методи  наукових досліджень та метод порівняння.

 

РОЗДІЛ  І

СУТНІСТЬ  ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ

1.1. Зайнятість: поняття, форми та види

Під зайнятістю розуміється діяльність працездатного  населення країни, що сприяє зростанню  національного доходу. Працездатними  в Україні вважаються чоловіки віком 16–60 років та жінки віком 16–55 років, а також особи старшого віку та підлітки, які працюють в народному господарстві [12, с. 54].

Залучених до процесу виробництва людей  називають зайнятим населенням. Все  населення країни поділяють на дві  групи: інституціональне та неінституціональне.

До інституціонального населення належать ті особи, які  ще не досягли працездатного віку, та ті, які вже вибули зі складу робочої  сили у зв’язку з виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції чи іншими причинами.

Неінституціональне  населення поділяють на економічно активне населення та економічно неактивне.

До економічно неактивного населення належать особи, що не працюють і не шукають  роботу за наймом. Економічно активним населенням є зайняті наймані  працівники та безробітні.

Отже, визначальним критерієм активності населення, за концепцією МОП, є здатність саме до найманої праці та вільне волевиявлення  активного пошуку роботи за наймом. Саме тому підприємці, люди вільних  професій і т. ін. не належать до економічно активного населення, адже вони здатні до праці, але не до найманої, а до вільної.

Структура населення за класифікацією МОП подана на рис. 1.1.

Частка  економічно активного населення  в загальній його чисельності  визначає рівень економічної активності:

_100%,                                             (1.1)

або

100%,                                                    (1.2)

Населення

де  — рівень економічної активності; — чисельність працюючих за наймом; — чисельність безробітних; — чисельність економічно активного населення; — загальна чисельність населення; — чисельність інституціонального населення; _{— чисельність} неінституціонального населення.

Безробітні

(F)

Працюючі  за наймом

(L)

• студенти;
• домогосподарки;
• підприємці;
• люди вільних професій;
• члени виробничого кооперативу.

Економічно  активне (R)

Економічно  неактивне (Н)

(добровільно  непрацюючі за наймом)

Неінституціональне (Т_неін)

• діти, що не досягли працездатного віку;
• пенсіонери;
• хворі, що перебувають у лікарнях і т. п.;
• особи, що знаходяться у тривалій ізоляції тощо.

Інституціональне (Т_ін)

Рис. 1.1. Структура населення за здатністю до найманої праці

Чисельність зайнятих і безробітних утворює  економічно активне населення або чисельність робочої сили.

Осіб, які  не мають роботи за наймом, але активно  її шукають і готові приступити до роботи в будь-який момент, називають  безробітними. Осіб, які мають роботу зі стандартним навантаженням, а  також осіб, зайнятих неповний робочий  день, як і само зайнятих, відносять  до категорії зайнятих.

Осіб, що не мають роботи і не шукають її активно, вважають вибулими зі складу робочої сили. До них належать особи  працездатного віку, здатні до праці, але такі, що не працюють з певних причин. Це пенсіонери, учні, студенти, домогосподарки, ті, хто втратив  надію знайти роботу і припинив її пошук, особи, що перебувають у психіатричних лікарнях, тюрмах і т. ін.

Як показано на рис. 1.2, зайнятість може бути повною або неповною (випадковою, частковою, тимчасовою) та набувати форми самозайнятості.

Стандартна повна зайнятість — робота лише в одного роботодавця, в його приміщенні зі стандартним навантаженням упродовж дня, тижня, місяця, року.

Самозайнятість — працюючі не за наймом.

Неповні форми зайнятості

• випадкова (без зазначення терміну закінчення виконання робіт);
• тимчасова (контракт із визначенням строку дії трудового договору);
• часткова (неповний робочий день, тиждень і т. ін.).

Форми зайнятості

 

 

 

Рис. 1.2. Форми зайнятості

Повна зайнятість не означає, що всі, хто хоче і може працювати, мають роботу. Повна зайнятість припускає наявність певного  процента безробітних. У 60-ті рр. ХХ ст. західні країни вважали повною зайнятістю таку ситуацію на ринку, коли рівень безробіття становив 4%. Зараз повна зайнятість припускає навіть 4—6 і більше процентів  безробітних.

Самозайнятість як форма зайнятості найбільше поширена в тих видах діяльності, де потреби в капіталі незначні, а бар’єрів для вступу до ринку нема або вони несуттєві.

Неповні форми зайнятості, залежно від  виду діяльності, мають різні причини  поширення. Так, випадкова і часткова форми зайнятості зростають в  період зменшення ділової активності. Тимчасова зайнятість значною мірою  втрачає зв’язок із кон’юнктурними коливаннями і зумовлюється або  сезонністю робіт, або потребою реалізувати  підприємцем певний проект, після  завершення якого роботодавець не несе відповідальності за забезпечення робочими місцями найнятих за контрактом працівників, або іншими аналогічними факторами [2].

 

1.2. Безробіття і його види. Закон Оукена.

Досягнення  повної зайнятості належить до цілей  досягнення макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестабільності економічного розвитку країни [10, с. 36].

Згідно  із Законом України «Про зайнятість населення» безробітними  вважаються працездатні громадяни працездатного віку які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів , зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи [13, с. 56].

Безробіття  як соціально-економічне явище є  характерним для ринкової економіки  постійно хвилює суспільство, потребує глибокого вивчення причин, що породжують його, уваги з боку урядових структур усіх рівнів і ґрунтовного аналізу  економічної науки.

Безробіття  – це складна економічна, соціальна  та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні  відносини — напруженими. Крім того, людина, що стала безробітною зазнає надзвичайного психологічного навантаження, втрачає можливість реалізувати  свої потенційні творчі здібності, відчуває свою непотрібність, нездатність утримувати себе та свою сім'ю, впадає в депресію і т. ін.

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричинених відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття [7, с. 267].

Але, як і будь-який інший феномен, безробіття — не тільки зло, воно, окрім руйнівних, виконує важливі суспільні функції.

Конструктивні функції безробіття:

• стимулювання ефективної зайнятості та конкуренції на ринку праці;
• пристосування найманих працівників до умов ринку;
• забезпечення мобільності ресурсів у просторі і часі;
• стихійне регулювання попиту і пропозиції в галузевому, територіальному, професійному та кваліфікаційному аспектах;
• резервування частини робочої сили в різні періоди економічної кон’юнктури в одних сегментах ринку та надання можливості їх використання в інших;
• надання тимчасової перерви в трудовій діяльності найманим працівникам із метою зміни роботи і т. ін.

Оскільки  безробіття виконує і конструктивні, і деструктивні функції, для суспільства важливо знати ту межу, за якою безробіття переходить із нормального явища у небезпечне. Для цього необхідне визначення рівня безробіття [2, с. 293].

Рівень  безробіття — це статистичний показник, який визначає відсоток тих людей, що хочуть працювати, але не мають роботи [12, с. 65].

Рівень  безробіття визначається за формулою

,                                                     (1.3)

де  — рівень безробіття; F — чисельність безробітних; R — чисельність робочої сили (економічно активного населення).

Якщо R позначати  як (L + F), де L – чисельність зайнятих, то формула матиме такий вигляд:

.                                                  (1.4)

Крім  того, рівень безробіття можна визначити  як відношення частки тих, хто щомісяця втрачає роботу, до суми часток тих, хто щомісяця втрачає роботу, та тих, хто щомісяця її знаходить, тобто:

.                       (1.5)

Безробіття  як економічний феномен пов'язане  з перевищенням пропозиції ресурсу  праці над попитом на цей ресурс [6].

Безробіття  поділяється на такі основні групи:

• абсолютне безробіття — таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення);
• відносне безробіття виникає, коли в одному місці спостерігається надлишок робочої сили, а в іншому — її дефіцит [3, с. 53].

Існує два  види безробіття: вимушене і добровільне.

Добровільне безробіття пов'язане  з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої  сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов [13, с. 58]. До нього належить фрикційне безробіття, тобто короткотерміновий період незайнятості, необхідний для пошуку нової роботи або переходу з одного на інше місце роботи, а також коли особа звільнилася за власним бажанням [4, с. 92].

Вимушене  безробіття не пов'язане з вільним  волевиявленням особи, яка входить  до складу робочої сили, а зумовлене  чинниками, що перебувають поза її вибором [7, с. 268]. До групи вимушеного безробіття належать: циклічне, структурне, інституціональне, регіональне, технологічне, приховане, економічне, часткове і сезонне безробіття.

Група добровільного безробіття і  група вимушеного безробіття диференціюються  за ознакою причини, яка породжує той чи інший вид. Принципова різниця  між ними полягає в тому, що добровільне  безробіття не є турботою держави, не реєструється в органах ДСЗ і  за нього не сплачують допомогу. Вимушене безробіття, навпаки, є постійною  турботою держави й осіб, які зареєстровані  в органах ДСЗ як безробітні, одержують  допомогу по безробіттю [4, с. 92].