Стан і проблеми молодіжної політики в Україні

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені  Б. Хмельницького

 

Кафедра політичних наук, культурології і державного управління

 

Кравченко Марина Павлівна

 

Стан  і проблеми молодіжної політики в  Україні

Контрольна робота

 

Студентки 4-А курсу

заочної форми навчання

Начально-науковий інститут української 

філології та соціальних комунікацій 

спеціальність українська мова та література

26.01.09

 

 

 

Науковий керівник

ст. викл. Подолян Я. В.

 

 

 

 

Черкаси

2009

Зміст

Вступ

1. Державна молодіжна політика. Її завдання, принципи та напрями. Формування молодіжної політики

2. Молодіжна політика і молодь у політиці

3. Проблеми молодіжної політики

а) Коли слово розходиться з ділом

б) Об'єкт, який так і не став суб ' єктом

4. Майбутнє належить молодим

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Загальну характеристику політики щодо молоді, яка проводиться  сьогодні в Україні, дає Декларація „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, прийнятій  у грудні 1992 р., в якій зазначається: „Державна молодіжна політика – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України”.

Основу сучасного національного  молодіжного законодавства становлять закони України: “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”; “Про молодіжні та дитячі громадські організації”; “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”; “Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки”. А також близько 30 нормативно-правових актів (указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України), що спрямовані на сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, соціальну роботу з молоддю, діяльності молодіжних громадських організацій.

Однак, сучасний стан справ  у молодіжному середовищі свідчить про те, що державні механізми забезпечення інституційних, організаційно-правових, соціальних, політичних та інших умов для найповнішого використання молодою людиною своїх прав і свобод не спрацьовують в повній мірі. Як один із прикладів цього, можемо навести факт призупинення у 2005 році дії Закону України “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю” від 4 листопада 2004 року, № 2150-IV.

Однією з причин такого стану, на думку Людмили Довгань, є очевидні недоліки, що мають місце у молодіжному законодавстві. Адже в самому основоположному документі, Декларації „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, визначено, що державна молодіжна політика в Україні “здійснюється: в інтересах молодої людини, суспільства, держави; з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді”.

Таке визначення дає  підстави стверджувати, що в Україні  реалізуються лише ті напрямки державної  політики щодо молоді, які відображають лише спільні інтереси молодих громадян та держави. Проте ця спільність, як показує практика, не завжди співпадає з інтересами тих людей, які мають юридичні підстави їх сьогодні представляти. Як наслідок, формально виражена діяльність представників влади в узгодженні та деталізації напрямків роботи відповідних державних структур щодо “вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян; допомоги молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив; залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України”.

Український дослідник  Перепелиця М.П. у своїй роботі “Державна  молодіжна політика в Україні (регіональний аспект)” зазначає, що “світовий  досвід формування і здійснення молодіжної політики свідчить, що державне регулювання в цій сфері є найбільш складним питанням, і ефективність такої політики знижується як у разі перебільшення ролі державних заходів, так і за дуже обмеженого використання державних механізмів”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Держа́вна молоді́жна полі́тика — це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Завдання державної молодіжної політики

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

• вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;
• допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;
• залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;
• надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;
• координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Принципи державної молодіжної політики

Головними принципами державної  молодіжної політики є:

• повага до поглядів молоді та її переконань;
• надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;
• правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;
• сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Державна молодіжна  політика поширюється на громадян України  віком від 14 до 35 років незалежно  від походження, соціального і  майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян.

Напрями державної молодіжної політики

Головними напрямами  державної молодіжної політики Україні  є:

• розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;
• забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;
• створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища; — формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;
• охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.

Державна молодіжна  політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної  галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Формування молодіжної політики

Державна молодіжна  політика формується та реалізується шляхом:

• прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики;
• проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України;
• діяльності в органах державної влади та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді;
• створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників;
• розробки та реалізації державних цільових програм з питань молодіжної політики;
• виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, заінтересованих у роботі з молоддю;
• утворення спеціальних фондів.

Державна молодіжна  політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється:

• в інтересах молодої людини, суспільства, держави;
• з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

2. Молодіжна політика і молодь у політиці

Приклад глобального  конфлікту батьків і дітей  добре пам'ятає Європа минулого століття. В середині 60-х років в країнах Заходу масового характеру набули виступи молоді проти лицемірства та антигуманної політики старшого покоління. Молодіжні заворушення швидко охопили країни Північної Америки та Західної Європи і набули різноманітних форм – від пасивного протесту хіпі до потужних студентських страйків і навіть збройних повстань. Головними напрямками боротьби молодих були антивоєнні виступи, припинення гонки ядерних озброєнь, скасування расової дискримінації, дотримання загальних прав і свобод людини, обмеження монополізму. Молодь 60-х виступила проти лицемірства «дорослих» політиків. Це був час, коли ламалися стереотипи, падали диктатури, набирали сили інститути громадянського суспільства. Головними тезами молодіжних виступів було: політики забрехалися, влада декларує одне, а робить інше, гірка правда краще, ніж солоденька брехня.

Схоже на те, що українські політики мають  намір провести нашу країну через  конфлікт поколінь без огляду на недавню  історію Європи, а часом і на здоровий глузд та протести власного інстинкту самозбереження.

3. Проблеми молодіжної політики.

а) Коли слово розходиться з ділом

Для ситого і самовдоволеного західного  суспільства «споживачів» бунт молоді виявився цілковитою несподіванкою. Старше покоління політиків виявилося  не готовим до сприйняття нових ідей та форм боротьби за їхню реалізацію. На той час лінії конфронтації пронизували суспільство до рівня сім'ї, виявилося, що батьки не знали про реальні потреби та ідеали своїх дітей. Ціннісні орієнтири молодих були протилежні тим, які намагалися прищепити їм старші. «Займайтеся коханням, а не війною», та низка інших гасел молодіжних рухів на той час були надто сміливими для політиків старіючого Заходу.

Але дорослі оговталися досить швидко. Те, як хвилі молодіжного протесту західні політтехнологи спрямовували в бік від класового протистояння та революційних суспільних трансформацій – тема окремої розмови. Сексуальна революція, поширення наркоманії, виникнення нових музикальних течій, модернізація церкви, повальне захоплення окультизмом, – десятки культурних та світоглядних сурогатів одержала молодь, щоб її реформаторські пориви не зачепили основ суспільства, вибудованого старшим поколінням.

Врешті, революційних змін не сталося, але те, що західне суспільство  таки повернулося до загальнолюдських цінностей виявилося реальним фактом. Невдовзі була призупинена холодна війна, розпочалися реальні процеси роззброєння, реалізація економічних та соціальних реформ. Набули реального змісту слова «свобода» і «демократія», на якісно новому рівні почали вирішуватися соціальні, екологічні, громадянські та культурні проблеми суспільства.

Слід сказати, що наближення масових  протестів молоді не було прогнозованим. Соціологічні заміри у молодіжному  середовищі у більшості європейських країн проводилися регулярно протягом 50-х і на початку 60-х рр. Але здебільшого вони мали на меті виявити тенденції споживання тих чи інших товарів, професійну орієнтацію тощо, і зовсім ігнорували ціннісний бік проблеми [1]. Так, опитування французької молоді у 1965 році показувало значну політичну аморфність і конформізм молодіжного середовища, а вже через три роки стався вибух 1968-го.

За 15 років незалежності Україна  теж набула досвіду молодіжних виступів проти консервативної та нещирої  політики старшого покоління. Перші намети і голодуючі на Майдані (тоді ще площі Жовтневої революції) 1990 року, перші жовто-блакитні прапори над колонами Рухівської молоді, акція «Україна без Кучми», Майдан 2004-го – в центрі подій того часу була саме молодь. Призначення «червоного» прем'єра, вбивство журналіста, фальсифікація результатів виборів – навіть формальні приводи для протесту молоді несли в собі протиріччя між словом і ділом та далекі від загальновизнаних чеснот дії тих, хто при владі.