Шпаргалка по дисциплине "Політологія"

3. Договірна теорія – вважає державу результатом договору, укладеному між суверенним правителем і людьми. На думку представників цього напрямку Г. Гроція, Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо та інших, появі держави передував “природний стан”, коли люди мали “природні права” (Ж. - Ж. Руссо), або коли йшла “війна всіх проти всіх” (Т. Гоббс). 4. Психологічна теорія – представники Л. Петражицький, Дж. Фрезер та інши. Держава – це організація, яка утворилась для керівництва суспільством з боку певних осіб. Таке керівництво є необхідним, тому що більша частина  людей має психологічну потребу в підпорядкуванні, а деякі люди мають видатні особисті якості, які допомогають їм виділитися і стати лідерами.

5. Теорія насильства – походження держави пояснюється актом насильства, завоювання одним  більше організованим народом менше організованих.  З метою підкорення завойованих народів та користування ресурсами створюється держава як особливий апарат примусу. 6. Марксистська (класова). Її засновниками є  К. Маркс, Ф. Енгельс. Вони стверджували, що виникнення держави це природно-історичний, об’єктивний процес, що починається в пізній стадії общинного ладу і продовжується протягом тривалого історичного періоду. Внаслідок поступового удосконалення господарства з’являється додатковий продукт, що є основою для виникнення майнового і соціального розшарування. Виникають класи пригноблених та панівна еліта. Держава це апарат насильства, за допомогою якого один клас пригноблює інши.

45.Форми державного устрою. Порівняльна характеристика.

Форми державного устрою.  Це національно-територіальна і адміністративна форма організації держави, яка залежить від способу з’єднання суб’єктів державності. Вона дає відповідь на питання про те, із яких частин складається територія країни і яке їхнє правове становище,  як співвідносяться  ієрархічні владні структури держави. Виділяють такі форми: унітарна,  федеративна і конфедеративна. Унітарною (Італія, Франція, Данія, Швеція, Україна й інши) називається  централізована держава, до складу якої входять територіально-адміністративні одиниці, що не мають політичної та правової самостійності. Такий тип державного устрою характеризується наявністю єдиної конституції для всієї території без обмежень і вилучень, єдиних вищіх органів влади, єдиного громадянства, єдиної системи права, судової системи, грошової системи тощо.  Федерація - (Австралія, Австрія, Індія, Росія, США) - це спілка державних утворень, що володіють юридичною і обмеженою політичною самостійністю. Як правило, це багатонаціональні країни, в яких можуть  існувати декілька історичних національних культур, одна і більше  державних мов Конфедерація – це політичне об'єднання незалежних держав для координації якогось виду державної діяльності (військової, зовнішньополітичної тощо). Всі суб’єкти конфедерації зберігають політичний суверенітет і делегірують  центральному керівному органу точно визначені повноваження. Його рішення приймаються і здійснюються тільки за згоди всіх держав, що входять до складу конфедерації.

46.Форми правління. Поняття, загальна класифікація.

Форма державного правління – це спосіб організації та здійснення політичної влади.  В залежності від характеру взаємовідносин влади і підлеглих, рівня особистих свобод громадян, прав та обов’язків державних структур традиційно виділяють авторитарні (традиційні) форми державного правління - монархію та диктатуру, і конституційні – республіку..

47.Порівняльна характеристика парламентської та президентської форм республіки.

Президентська республіка – втілює концепцію розподілу влади між різними гілками. Президент є одночасно головою держави і  головою уряду. Посада прем'єр-міністра відсутня, замість нього існує посада віце-презідента. Уряд формується президентом, підзвітний йому і не відповідальний перед парламентом. Законодавча і виконавча гілки влади формуються на основі подвійної системи виборів і чітко розділені. Ця розділеність забезпечується позапарламентським методом вибору президента і відсутністю в уряді прямої відповідальності перед парламентом. Результати парламентських виборів практично не впливають на состав, структуру та вектор діяльності уряду і його апарату. Парламент контролює  законність діяльності уряду, в свою чергу діяльність парламенту і презідента контролюється верховним судом.  Президент обирається або всенародно, або спеціальною колегією виборців. Він не може достроково розпустити парламент, але має право «вето» на закони, що приймає парламент. У той же час парламент має солідні повноваження по контролю за діяльністю уряду і президента ,аж до процедури «імпічменту» щодо голови держави. Він здійснює  бюджетну функцію, в окремих країнах затверджує за рекомендацією президента фігури ключових міністрів.  Судова гілка влади має незалежний характер і у своєї діяльності відповідає перед законом і вищит\ми судовими закладами. Вища судова влада здійснюється Верховним Судом. (США, Мексика, Бразилія, Колумбія, Іран, Філіппіни).

Парламентська республіка –  форма державного правління, яка заснована на принципі верховенства парламенту в управлінні суспільством. Склад парламенту добирається на прямих парламентських перегонах. Характеризується наявністю однієї системи виборів, у результаті яких партії або коаліції, що перемогли, формують вищий законодавчий орган Парламентська більшисть вибирає премьєра і має право політичного контролю над діяльністю уряду..Президент обирається парламентом або на всенародних виборах.  Існують «м’яка» і «жорстка» парламентські республіки. За м’якої системи парламент пропонує на всенародне голосування дві кандидатури можливих президентів. За жорсткої – просто назначає його. Премьєр самостійно добирає кандидатури міністрів і формує уряд, який не підзвітний перед парламентом. Президент - тільки глава держави і здійснює номінальні, представницькі функції.  Парламент здійснює законодавчу, державно-будівельну, бюджетну, і контрольну функцію, призначає прем'єра. Парламент у випадку невдоволення урядом може висловити йому вотум недовіри. Наслідком цього вотуму має бути або відставка уряду, або достроковий розпуск парламенту і нові вибори. Така форма правління характерна в європейських країнах. (Німеччина, Італія, Греція, Чехія, Словаччина). Більшість із цих країн у минулому була тоталітарними або жорсткоавторитарними, тому така форма правління своєрідна реакція захисту від диктатури.

48. Монархія, її різновиди.

Монархія - форма правління, відповідно до  которого вища влада в державі зосереджена в руках одноособового глави держави і передається в спадщину . В залежності від ступеню повноважень монарха, та наявності або відсутності в країні інших органів влади виділяють декілька головних різновидів монархії. Абсолютна монархія – характеризується зосередженням всієї повноти державної влади в руках монарха Конституційна монархія – заснована на конституційному обмеженні і регулюванні влади монарха. Дуалістична монархія - це різновид монархії, за якої монарх зосереджує в своїх руках вищу виконавчу і судову владу, особисто формує склад уряду, яким керує одноособово або через призначеного їм прем'єр-міністра Парламентська монархія  - характеризується обмеженням влади монарха в усіх сферах здійснення державної влади. Монарх не може прямо впливати на склад і політику уряду. Практика державного будівництва в слаборозвинених країнах, і спроби поєднати національні історичні традиції з сучасними тенденціями демократизації суспільства призвели до появи такої форми монархії як виборна. Виборна монархія – характеризується вибором голови держави спеціальною колегією з числа місцевих монархічних правителів. Повноваження монарха нагадують парламентську монархію. Такий тип правління існує в Малайзії та Об’єднаних Арабських Еміратах.

49.Політична партія: поняття, ознаки, функції.

Політична партія – це організована частина суспільства, члени якої об’єднуються з метою вибороти владу в державі та утримати її заради захисту своїх інтересів або з метою перетворення суспільства.

Ознаки політичних партій. Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, в якій можна виділити, насамперед, такі елементи: лідери партії, партійний апарат, ідеологи партії, рядові члени партії.  До характерних ознак політичних партій можно віднести:  певну тривалість існування в часі;  наявність організаційної структури;  прагнення до  влади; пошук народної підтримки.           Функції політичної партії. Всі партії виконують у суспільстві  конкретні функції, деякі політологи доводять їх кількість  до десяти. Функції партій можна розділити на кілька груп:

- функції, які характеризують її зв’язки з класом, соціальною групою, суспільством взагалі;

- функції щодо політичної системи суспільства й окремих інституцій;

- функції стосовно власних проблем – організації та здійснення внутрішнього життя.

50.Типологія партій та партійних систем.

Партії різних країн неоднакові, що зумовлено рядом історичних, соціокультурних та економічних чинників. В цьому зв’язку важливою є проблема типології політичних партій. В залежності від критерію, який дослідники брали за основу, вони виділяли різні типи партій. Французький політолог М. Дюверже у роботі „Політичні партії. Їх організація і діяльність у сучасній державі”  за признаком відношення до демократичних цінностей розрізняв партії парламентського і непарламентського походження. За признаком організації структури партій М. Дюверже виділив кадрові та масові партії.  Кадрові партії є малочисельними групами професіоналів, які  складають керівний центральний і місцевий рівні. Масові партії, які виникли з введенням загального виборчого права, об’єднують велику кількість членів, що організовані у первинних структурах за територіальним або виробничим принципом. Політологи виділяють також, так звані, “партії виборців” або універсальні партії. Своєю першочерговою метою вони вважають боротьбу за електорат. По відношенню до електорату партії поділяються на представницькі та мобілізуючи. По відношенню до інших складових елементів політичної системи, деякі вчені,  поділяють партії на демократичні і тоталітарні

Партійні системи. В кожній країні під впливом різних історичних традицій і особливостей розвитку суспільства склалось різна кількість партій і система їх відносин між собою та суспільством і державою. Такі системи називають партійними. Сучасна наука розробила обширну типологію партійних систем з урахуванням особливостей різних суспільств.  Одну з можливих класифікацій партійних систем розробив Дж. Сарторі. 1. Однопартійна. Характеризується наявністю однієї легальної партії, що відіграє домінуючу роль у державі. 2. Гегемоністська система. Характеризується наявністю однієї провідної партії, інші партії – сателіти. 3. Система домінування (домінантна). Характеризується наявністю декількох партій, причому, за підсумками виборів відбувається тривала (понад 20 років) і безперервна перемога однієї з партій на виборах. 4. Двопартійна система (бипартизм). Характеризується тим, що попри існування декількох партій, дві найпотужніші від інших за підсумками виборів поперемінно здійснюють владу. 5. Система обмеженого плюралізму.

Характеризується наявністю багатьох партій, серед них потужних (представлених в парламенті) – декілька, а в уряді – ще менше. 6. Система поляризованого плюралізму.

Ознаками є багато партій, серед них потужними є крайні праві і крайні ліві. 7. Атомізована система. Характеризується  наявністю величезної більшості партій, або їх зовсім нема, кількість партій значення не має – всі вони невпливові.

55.Шляхи формування політичних партій України, їх ідеологічні та організаційні відзнаки. Першою незалежною політичною організацією України став Народний Рух України. Ідея його виникнення з’явилась в партійній організації Спілки письменників України. Спочатку ця організація об’єднувала людей різних політичних поглядів, згуртованих метою боротьби з існуючим суспільно-політичним ладом. На II з’їзді Руху (жовтень 1990 р.) вперше було відкрито проголошено мету - досягнення незалежності України. Після референдуму 1 грудня 1991 р. Л. Кравчук назвав Рух головним державотворчим чинником у країні.

Першою офіціально зареєстрованою політичною партією була Українська республіканська партія. Вона виникла з ініціативи колишніх дисидентів та політв’язнів на базі Української Хельсінської спілки у квітні 1990 р. Очолив її Л. Лук’яненко. Партія швидко перетворилась на одну з найвпливовіших національно-демократичних сил в країні.

У 1990 р. виникли й перші націонал-радикальні партії – Партія державної самостійності України, Українська національна асамблея.

Першою ліберально-демократичною партією стала Партія демократичного відродження України. Її історія почалась з політичних клубів комуністів, критично налаштованих до лінії КПРС-КПУ. В січні 1990 р. вони ініціювали створення в рамках КПРС “Демократичної платформи”. Тоді ж утворилась Ліберально-демократична партія України, навколо якої гуртувались представники гуманітарної та наукової інтелигенції.

Першою партією соціал-демократичного спрямування стала Соціал-демократична партія України, створена у травні 1990 р. Однак уже на установчому з’їзді відбувся її перший розкол.

Дещо пізніше, в жовтні 1991 р. була створена Соціалістична партія України, як вимушений крок і тактичний маневр з метою збереження лівих політичних сил. Певний час СПУ була єдиною офіційно зареєстрованою лівою партією, яка активно виступала за відміну заборони КПУ.

На цьому етапі становлення багатопартійності ідеологічні засади всіх партій, за винятком СПУ, були подібні між собою. Їх програми складалися з декларативних гасел. Вони демонстрували схожість поглядів до державотворення, соціально-економічного устрою, відстоювали ідеї парламентської демократії, приватної власності та суверенітету України.

56. Етапи становлення багатопартійності в Україні.

Хронологічно перший етап формування багатопартійності займає період з осіні 1989 р. по момент юридичного узаконення самостійності України ( 1 грудня 1991 р.). За цей період виникло більше 10 партій різного політичного спрямування Другий етап (грудень 1991 р. до кінця 1997 р.) умовно називають етапом становлення багатопартійної системи.

На другому етапі розвитку політичних партій так і не була сформована багатопартійність. Більшість партій лишилися малочисельними, з аморфними організаційними структурами, без чітких програм. За своїм потенціалом і впливом на суспільство вони схожі на групи тиску або гуртки за інтересами. В політиці це явище отримало назву “дрібнопартійність”.

Початок третьго етапу становлення багатопартійності пов’язаний з парламентськими виборами 1998 р. – першими мажоритарно-пропорційними виборами, коли половину народних депутатів було обрано на багатопартійній основі.

61. Науково-теоретичні підходи до вивчення політичних еліт Г. Моска, В. Парето, М. Вебер, Р. Міхельс.

Концепція політичних еліт, розроблена Г. Моска, В. Парето, Р. міхельсом, одержала назву макіавеллістської. Ця класична теорія не втратила свого наукового значення й сьогодні, вона акцентує увагу на визначенні ролі еліти в суспільстві, а також на механізмах утворення елітних груп та їх взаємодії між собою й суспільством у цілому.

На теорії В. Парето був заснований ціннісний підхід до вивчення політичної еліти. Представники цього напрямку (Х. Оргтега-і-Гассет, М. Бердяєв, В. Ропке) розглядають еліту як найбільш продуктивну та ініціативну частину населення, наділену високими моральними якостями.

Відповідно до ціннісної теорії еліт, представникам еліти притаманні професіоналізм, розвинений інтелект, тобто еліта – це найкращі представники людства. На даному підході базується теорія мерітократії. Згідно з мерітократичною концепцією, з розвитком суспільства виділяється «еліта компетентності», яка поєднує найбільш талановитих та освічених представників суспільства. Основним ресурсом політичної влади мерітократичної еліти виступають знання, інформація.