Державна виконавча служба

а) додержання Конституції України  та інших актів законодавства  України;

б) забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних  органів відповідно до їх компетенції;

в) недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

г)безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне  і точне виконання рішень державних  органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

д)збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

є) постійне вдосконалення організації  своєї роботи і підвищення професійної  кваліфікації;

ж) сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», під час  здійснення конкретного провадження  на державного виконавця покладається обов'язок:

- надання сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливості ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

- розгляд заяв та клопотань  сторін інших учасників виконавчого  провадження;

- роз'яснення сторонам їх прав  і обов'язків, яке може здійснюватись  як в усній, так і у письмовій формі [4; 5].

З метою реалізації службової компетенції, покладеної на державного виконавця, останній має досить широке коло прав, які  чітко визначені в Законі України  «Про Виконавче провадження», зокрема:

- одержувати необхідні  для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію, у тому числі й ту, що міститься на електронних носіях та в електронних базах даних, причому надання державному виконавцеві всіма державними та недержавними підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами, цих інформаційних даних має провадитися безкоштовно;

- провадити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами. При цьому державний виконавець вправі здійснювати перевірку саме фінансово - господарської діяльності боржника, з метою з'ясування наявності у останнього достатніх для сплачення боргу майнових активів, виявлення грошових коштів, дебіторської заборгованості та уточнення шляхів спрямування боржником власних фінансових потоків. Оскільки державний виконавець може не володіти достатнім обсягом знань для проведення подібних перевірок, для їх здійснення доцільніше залучати відповідних спеціалістів (працівників податкової служби, пенсійного фонду, аудиторських структур тощо);

-   здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників. Реалізуючи це право, державний виконавець фактично провадить лише перевірку діяльності бухгалтерії підприємства –боржника, на яку державним виконавцем покладено обов'язок утримувати частину заробітку боржника на підставі виконавчого документа. Підвищенню ефективності подібних перевірок, своєчасному утриманню і перерахуванню грошових коштів за виконавчим документом та недопущенню випадків невиплати заробітної платні підприємством - боржником - має сприяти проведення спільних перевірок державних виконавців з працівниками спеціально уповноважених органів виконавчої влади у галузі охорони праці або місцевих органів державної інспекції праці. Мета подібних перевірок - оперативне питання про наявність або відсутність в діях керівництва підприємств складу правопорушення за невиконання законних вимог державного виконавця, невиплату заробітної плати та ін.;

- при виконанні судових  рішень безперешкодно входити  на земельні ділянки, в жилі  та інші приміщення боржників  - фізичних осіб, проводити в цих  приміщеннях огляд, за необхідності  примусово відкривати їх в  установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там знаходиться та на яке за законом можливо звернути стягнення. В цьому випадку слід мати на увазі, що надане державному виконавцю статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" право при виконанні судового рішення примусово відкривати та входити в житлові приміщення суперечить нормі статті 30 Конституції України, згідно якої кожному гарантується недоторканність житла. Рішення суду, яке примусово виконується державним виконавцем, за своєю суттю практично в жодному випадку не може містити в мотивувальній та резолютивній частині посилання на право державного виконавця проникати у житлове приміщення. Наразі норми Конституції України є нормами прямої дії, тому для уникнення випадків порушення державним виконавцем Основного закону, у будь-якому разі для примусового проникнення у житло державний виконавець повинен звернутися до суду з клопотанням про постановлення вмотивованого рішення про проникнення у житлове приміщення боржника;

- безперешкодно входити  до приміщень і сховищ, що належать  боржникам або зайняті ними, провадити  огляд зазначених приміщень і  сховищ, за необхідності примусово  відкривати їх у встановленому  порядку, опечатувати ці приміщення і сховища; причому, виходячи зі змісту Закону України "Про виконавче провадження", у разі, якщо державний виконавець здійснює примусове виконання несудового рішення, для примусового проникнення у житло він повинен звернутися до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника (фізичної особи) або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб;

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

- накладати арешт на  грошові кошти та інші цінності  боржника, в тому числі на кошти,  які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

- використовувати за  згодою власника приміщення, в  тому числі, що є в комунальній  власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна. Слід звернути увагу на те, що подібне використання приміщень та транспорту є безкоштовним і провадиться лише за умови згоди власника майна. Оплатне використання майна державний виконавець вправі провадити лише на договірній основі;

- звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення з заявою  про видачу дубліката виконавчого  документа, порушувати клопотання  про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення. Не зважаючи на досить широке тлумачення цієї норми варто уточнити, що згідно існуючої нині процедури виконавчого провадження, роз'яснення рішення, зміна способу і порядку виконання рішення, розстрочка та відстрочка можуть бути здійсненні лише за судовим рішенням і лише судом;

- звертатися до суду  з поданням про розшук боржника  або дитини, яку слід передати  за виконавчим документом;

- викликати громадян  та посадових осіб з приводу  виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

- залучати до проведення  виконавчих дій понятих, працівників  органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, для вирішення питань, що можуть виникнути у виконавчому провадженні та потребують спеціальних знань, в тому числі для оцінки майна;

- накладати стягнення  у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом. Штраф, який накладається державним виконавцем, не є адміністративним штрафом у тому сенсі, що закладений Кодексом України про адміністративні порушення, натомість цей штраф - це санкція за невиконання законних вимог державного виконавця чи невиконання рішення суду. Тому оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу здійснюється не в порядку, передбаченому КУпАП, а в порядку ст.85 Закону України "Про виконавче провадження" [4; 5];

- застосовувати під час проведення виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомки. Наразі реалізація державним виконавцем цього права не повинна порушувати етичні та моральні норми, та поширення державним виконавцем в засобах масової інформації відеозаписів та фотографій з матеріалами, що зображують процес проведення виконавчих дій, не повинно порушувати права сторін та учасників виконавчого провадження на конфіденційність, оскільки поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди утворює склад злочину, передбаченого статтею 182 КК України. Взагалі, використання матеріалів відеозаписів та фотозйомок повинно здійснюватися державним виконавцем лише для цілей виконавчого провадження. До того ж, з набуттям 1 січня 2004 року чинності статтею 277 Цивільного Кодексу України на території України фактично введено приховану цензуру, оскільки будь-яка негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною. Запровадження у життя та застосування у судовій практиці цієї норми ЦК України, якою встановлено презумпцію недостовірності негативної інформації може потягнути за собою у майбутньому непередбачувані наслідки, оскільки судова оцінка негативної інформації (яка, до речі, виходячи з соціополітичного становища у державі, становить понад 75% всієї інформації, яка розповсюджується засобами масової інформації) як недостовірної без огляду на джерела та вірогідність цих відомостей лише за одним критерієм негативності, - істотно звужує сенс та значення інформації як документованих або публічно оголошених відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [12; 38];

- вимагати від матеріально  відповідальних і службових осіб  боржників - юридичних осіб або  від боржників - фізичних осіб  відомості та пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження. Разом з тим, при витребуванні письмових та усних пояснень державний виконавець має роз'яснювати порушникам норми статті 63 Конституції України, згідно з якими особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Ненадання державному виконавцю відомостей або пояснень за наявності підстав, передбачених статтею 63 Конституції України, не створює склад правопорушення, передбаченого статтею 87 Закону України "Про виконавче провадження" (невиконання законних вимог державного виконавця) [1; 63];

- повідомляти з метою  профілактичного впливу органи державної влади, громадські об'єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

- у разі необхідності  для проведення чи організації  виконавчих дій залучати на платній (договірній) основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб'єктів господарювання, які у встановленому законом порядку одержали ліцензії на:

1)будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи  для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);

2)надання послуг з  перевезення пасажирів і вантажів  автомобільним транспортом загального  користування (крім надання послуг  з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

3) операції у сфері  поводження з небезпечними відходами;

4) надання послуг, пов'язаних  з охороною державної та іншої  власності, надання послуг з  охорони громадян;

5) проведення землевпорядних  та землеоціночних робіт;

- здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" та іншими законами [4; 5].

Вимоги державного виконавця, які висуваються останнім в процедурі  примусового виконання рішень, є  обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою адміністративну й кримінальну відповідальність згідно з законом [4; 6].

Дії державного виконавця  з примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені наступними особами:

•   боржником;

•   стягувачем;

•   особами які беруть участь у виконавчому провадженні (спеціалісти, експерти тощо);

•   особами, які залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку (працівники міліції, поняті, органи опіки та піклування тощо) [4; 7].

Нерідко у науковій літературі можна зустріти думку стосовно того, що не всі дії державного виконавця  повинні оскаржуватися сторонами  виконавчого провадження, зокрема, якщо державний виконавець за нормами  Закону України "Про виконавче провадження" повинен здійснити якісь дії, не даючи правової оцінки підставі здійснення виконавчої дії (відкриття виконавчого провадження, зупинення провадження через підстави для обов'язкового зупинення тощо), то немає юридичних підстав для оскарження таких дій, оскільки в ці виконавчі дії державний виконавець не вкладає власну волю та правосвідомість. З такою позицією не можна погодитись, оскільки на практиці державні виконавці нерідко помилково приймають на виконання документи, які не є виконавчими (рішення третейських судів, відповіді на визнані претензії тощо), зупиняють виконавче провадження на підставах, помилково визначених як обов'язкові до виконання тощо. Тому однією з найважливіших гарантій законності у виконавчому провадженні є саме можливість оскарження будь-яких виконавчих дій чи бездіяльності державного виконавця, з чим зокрема не можливо не погодитись [12; 40].