Шляхи естетичного виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавства

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

 

ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА МЕТОДИКИ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шляхи естетичного виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавства

Курсова робота

 

 

Студентки 4 курсу, 
групи 413 
напряму 6.010102 «Початкова освіта» 
Максимкіної Катерини

Керівник: асист. Біленкова Л. М.

 

 

 

Національна шкала _________________________   

 

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

 

 

Члени комісії          __________   ______________________

                                     (підпис)           (прізвище та ініціали)

  

                                    __________   ______________________

                                     (підпис)           (прізвище та ініціали)

               

                                   __________   ______________________

                                     (підпис)           (прізвище та ініціали)

                                                                                                     

                                    

 

 

 

 

 

Чернівці – 2015

Вступ

Розділ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА МЕТОДИКУ ВИКЛАДАННЯ КУРСУ ПРИРОДОЗНАВСТВА -*

1.3 Форми організації вивчення  природознавства в початкових  класах 

1.4 Навчально-виховні можливості  природознавчого навчання 

1.5 Завдання і зміст навчально-виховних  задач курсу природознавства  в початкових класах 

Розділ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИРІШЕННЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ ЗАВДАНЬ ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ КУРСУ ПРИРОДОЗНАВСТВА НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ

2.1 Особливості природознавства  як навчального предмету 

2.2 Естетичне виховання учнів  початкових класів в процесі  вивчення природознавства 

2.3 Принцип формування екологічного мислення - виховний аспект

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Актуальність проблеми дослідження. Нагальною  потребою  сьогодення є подолання екологічної безграмотності людства, що спричинила кризову екологічну ситуацію в цілому світі і в нашій країні, зокрема. Для того щоб покращити становище, необхідно проводити екологічне й природоохоронне навчання і виховання, починаючи з перших днів перебування дитини в школі. Таке свідоме й цілеспрямоване виховання має бути неперервним не лише впродовж шкільного навчання, а й усього життя кожної людини. У зв'язку з цим чимраз більше дослідників (А. Волкова, Г. Карола, О. Листопад, Г. Пустовіт, В. Скутіна) доходять висновку, що екологічна криза є проявом світоглядної руйнівної духовності людини. Зрозуміло, що екологічне виховання сьогодні не повинно обмежуватися виключно розширенням поінформованості школярів. Реальним постає той факт, що уроки природознавства повинні будуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини, а саме: співпереживання, співчуття, радості, любові, відчутті гармонії. За умови врахування специфіки виховного процесу екологічна освіта буде здійснюватися через екологічне виховання, зорієнтоване на формування екологічної культури учнів.    Свідоме й бережливе ставлення до природи, має формуватися з дитинства, у сім'ї, в школі, і можливе воно лише за умови підвищення екологічної культури та знань особистості у даній галузі. У цій роботі необхідно проводити лінію на викорінення психології невичерпності природних ресурсів і споживацького ставлення до природи.   Формування екологічної культури підростаючого покоління - одне з найважливіших завдань сьогодення, у зв'язку з тим, що погіршилась екологічна ситуація у світі, мало приділяється уваги охороні й збереженню довкілля. Виховувати у дітей відповідальне ставлення до природи - це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння та бажання активно захищати, покращувати природне середовище.   У методичній літературі вказано на ще існуючі недоліки в справі формування екологічної культури учнів, а також визначено окремі заходи і шляхи підвищення ефективності даного процесу. Зокрема, робиться акцент на необхідність розкриття системи екологічних знань під час вивчення всіх навчальних предметів; вказується, що всі види суспільно корисної і продуктивної праці повинні мати екологічну спрямованість, а природоохоронна робота має відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти засвоєнню молодшими школярами екологічних правил та норм поведінки у природному середовищі.     Створення нового ставлення людини до природи - завдання не тільки соціально-економічне, але й споживацьке. Воно випливає із необхідності формувати екологічну культуру, в основі якої лежить нерозривний зв'язок людини з природою. Одним із засобів вирішення даного завдання стає екологічне виховання, де під вихованням в широкому значенні цього слова розуміється освіта, розвиток і виховання у вузькому значенні слова.  Мета екологічного виховання молодших школярів - формування відповідного ставлення до навколишнього середовища, яке будується на базі екологічної свідомості. Це допускає дотримання споглядацьких і правових принципів природокористування та пропаганду ідей його організації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.   Сама природа розуміється не тільки як зовнішнє відносно людини середовище - вона включає людину. Ставлення до людини, до природи не лише тісно пов'язане з сімейними, суспільними, міжособистісними, виробничими відносинами, але й охоплює всі сфери свідомості людини: наукову, політичну, ідеологічну, художню, етичну, естетичну, правову. Відповідальне ставлення до природи означає розуміння законів природи, проявляється в дотриманні етичних і правових принципів природокористування, в активній діяльності із вивчення та охорони навколишнього середовища, у правильному природокористуванні, у боротьбі зі всім, що згубно впливає на довкілля. Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозв'язаної наукової, етичної, правової, естетичної і практичної діяльності вчителя, спрямованої на вивчення та покращення відносин між природою і людиною. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є етична турбота про майбутні покоління.        Процес формування екологічної культури повинен бути безперервним і здійснюватися в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди.   Актуальність проблеми, теоретичне значення і потреба педагогічної практики обумовили вибір теми курсової роботи - «Шляхи естетичного виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавства»   Стан дослідження проблеми. Над розробкою та дослідженням педагогічних технологій працювали такі науковці: А. Волкова, Г. Карола, О. Листопад, Г. Пустовіт, В. Скутіна, К.Д. Ушинський та інші. Об'єктом нашого дослідження є процес формування екологічної культури учнів початкової школи.       Предмет дослідження - шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Природознавство».          Мета дослідження полягає в обґрунтуванні шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури учнів початкової школи та експериментальній перевірці їх ефективності.     Відповідно до визначеної мети  упродовж дослідження передбачалося вирішення таких завдань:         1. Проаналізувати стан проблеми формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Природознавство» у педагогічній теорії та практиці.        2. Обґрунтувати зміст, форми та методи формування екологічної культури учнів початкової школи.         3. Визначити шляхи удосконалення методики формування екологічної культури молодших школярів.        4. Експериментально перевірити ефективність шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів.   У процесі дослідження використовувались такі теоретичні і практичні методи: аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури, анкетування, бесіда, педагогічне спостереження за навчально-виховним процесом, опитування учнів, педагогічний експеримент, кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.      Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ на уроках пр

1.1. Формування екологічної культури учнів початкової школи як психолого-педагогічна проблема         Природа - джерело життєдіяльності людини. Однак упродовж тривалого часу відбувається руйнація життєтворчих основ, що загрожує знищенням не лише людини, а і всього живого на Землі. Забруднення навколишнього середовища є одним із найсуттєвіших факторів, що негативно впливає на тривалість життя й здоров'я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень.       Розв'язання проблем можливе за умови формування принципово нового мислення - екологічного та виховання екологічної культури особистості. Турботою про екологічне благополуччя природного середовища для сучасних і майбутніх поколінь, досягненням високого рівня екологічної культури повинні бути максимально пронизані шкільні програми, навчальні посібники. Тривалий час основною причиною виникнення екологічних проблем вважалось застосування недосконалих промислових і сільськогосподарських технологій. Більш глибокий аналіз сучасного стану показав, що розв'язання даних проблем неможливе без розширення поняття екологічної культури суспільства, найбільш продуктивне формування якої припадає на старший дошкільний і молодший шкільний вік. Важливою ланкою в системі екологічного виховання є початкова школа. Одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є підвищення екологічної грамотності учнів, формування у них навичок економного, бережливого використання природних ресурсів, формування активної гуманної позиції по відношенню до природи, тобто виховання у школярів екологічної культури, зазначає Т. Тарасова [58, с. 61].         Формування екологічної культури підростаючого покоління - одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховання у дітей відповідального ставлення до природи - складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями та уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, покращувати навколишнє природне середовище.         Засадою формування феномена культури є унікальність феномена особистості як універсальної єдності можливостей мислити, вміти і могти [56].            Екологічна культура визначає способи і форми взаємовідносин людини із навколишнім середовищем.        Із позиції культурології екологічна культура (з лат. cultura - виховання, розвиток, шанування) - це «осмислене ставлення до природи у людини, яке забезпечує збереження, збагачення навколишнього середовища і створює сприятливі умови для життя та існування людини»; «міра і спосіб реалізації та розвитку сутнісних сил людини, екологічної свідомості і мислення в процесі духовного й матеріального освоєння природи і підтримання її цілісності» [13, с. 15].         Е. Маркарян підкреслює, що екологічна культура є компонентом культури суспільства в цілому і включає осмислення засобів, завдяки яким здійснюється безпосередній вплив людини на природу та її духовно-практичне освоєння (знання, культурні традиції, ціннісні установки і т. ін.) [43]. При такому підході екологічна культура притаманна будь-якому суспільству як спосіб його адаптації до біофізичного оточення. Дійсно, знання про природу, її взаємозв'язки із суспільством, способи збереження, інтерес до її компонентів, морально-естетичні почуття по відношенню до неї, позитивна різноманітна діяльність з її охорони (в тому числі достойна поведінка, її пізнавальні, санітарно-гігієнічні, естетичні мотиви) - все це різною мірою притаманне усім людським поколінням.    На думку В. Сергеєвої та О. Семенюк, за своєю сутністю екологічна культура є своєрідним кодексом поведінки, що лежить в основі екологічної діяльності. Екологічну культуру складають екологічні знання, пізнавальні та морально-естетичні почуття та переживання, зумовлені взаємодією з природою, екологічно доцільна поведінка у довкіллі [56].    Деякі вчені екологічну культуру розглядають як культуру єднання людини з природою, гармонічне злиття соціальних потреб людей із нормальним існуванням та розвитком середовища. Зокрема, І. Звєрєв, А. Захлєбний, І. Суравегіна, Л. Симонова-Салєєва характеризують людину, що оволоділа такого роду культурою, як таку, що підкорює всі сили своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, піклується про покращення навколишнього середовища, не допускає його руйнування і забруднення [32]. Тому необхідно оволодіти науковими знаннями, засвоїти моральні ціннісні орієнтації по відношенню до природи, а також виробити практичні уміння і навички по збереженню сприятливих умов навколишнього середовища.         Проте, будучи невід'ємним компонентом світогляду людини, екологічна культура за своєю структурою є складним синтетичним утворенням, всі складові якого знаходять відображення в сучасному навчальному процесі початкової школи. При цьому слід також зазначити, що до цього часу не існує єдиної точки зору на різноманітність структурних компонентів екологічної культури. Зокрема, Б. Ліхачов, розглядаючи сутність екологічної культури як «органічну єдність екологічно розвинутих свідомості, емоційно-практичних станів і науково обґрунтованої вольової утилітарно-практичної діяльності», використовує для її характеристики такі поняття, як «екологічне виховання», «екологічна уява», «екологічні відчуття» і «дієво-практичне вольове, екологічно обґрунтоване, практичне ставлення до природи, поведінка в ній відповідно з об'єктивними законами взаємодії, нормами права, моралі, естетики, доцільності» [48, с. 246-247, 251-252].  Контакт із природним довкіллям людина починає з раннього віку. Саме тоді закладаються початки екологічної культури особистості. Цей процес має ґрунтуватися на психологічній особливості молодших школярів. Серед останніх важливим є підвищена емоційна чутливість, несформованість пізнавальної та вольової сфер. У ставленні до природи дитина не диференціює своє «Я» від навколишнього світу (егоцентризм), не розрізняє межу між «людським» і «нелюдським» (антропоморфізм), у неї переважає пізнавальний тип ставлення (який об'єкт на дотик, смак, а не милування ним) порівняно з емоційно-почуттєвим та практично дієвим. Психологічні особливості ставлення дітей молодшого шкільного віку до природи визначають педагогічну стратегію формування основ їх екологічної культури.              Уявлення про природу як про духовну цінність дає змогу особистості відчути єдність людини і природи на психологічному, особистісному рівні. Водночас духовна взаємодія з природою має великий вплив на розвиток особистості, а також її мотиваційної сфери у ставленні до природного довкілля, що має стати основою в екологічному вихованні учнів.     Вагоме місце повинно відводитись і формуванню когнітивного (інтелектуального) каналу формування екологічної свідомості, завдяки якому відбувається інтелектуалізація емоційної сфери. Вроджену потребу дітей у пізнанні можна вчасно задовольнити за допомогою дорослого, який має відповідну кваліфікацію [36].           Тож сьогодні завдання педагогів - виховувати екологічно свідому людину, яка б не вміло виправляла свої помилки, а й навчилась їх передбачати, знаходити альтернативу у стосунках між людством і природою. Екологічне виховання повинно займати провідне місце у навчальних закладах, адже набуті в цей час знання перетворюються у тривалі переконання. Школярі, в яких сформується екологічна культура, будуть дбайливо ставитись до оточуючої природи, зазначає В. Дерев'янко [17]. Саме тому виникає необхідність розпочинати виховання екологічно свідомого і культурного громадянина вже з дитячого віку.        Як зазначає О. Біда, в методиці викладання природознавства поняття «екологічна культура» вживається у різних аспектах, а саме:     1) по-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття «екологічна культура» має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства і його матеріального та духовного розвитку, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі;           2) по-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи [6].           Екологічна культура суспільства і екологічна культура особистості пов'язані між собою. Екологічна культура населення - це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні. Таким чином, екологічна культура - це особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність людини, суспільства і природи.              У нашому дослідженні поняття «екологічна культура» ми вживаємо у другому значенні, а саме як екологічну освіченість людини, тобто сформованість у неї системи природничих знань, умінь, навичок, поглядів, переконань та моральних почуттів, що ґрунтуються на свідомому ставленні до природи як до універсальної, унікальної цінності, а також практичну участь у раціональному використанні природних багатств.  Педагогічним процесом, спрямованим на формування екологічної культури особистості, є екологічна освіта і виховання. Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова вважають, що екологічне навчання і виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів [46].             О. Біда підкреслює, що поняттям «екологічне виховання та освіта» визначається єдина система заходів, спрямована на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи [6].   У «Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» зазначається, що актуальність екологічного виховання і освіти учнів як необхідної умови для утвердження нового екологічного мислення суспільства полягає в тому, що воно формує систему поглядів, переконань, які базуються на загальнолюдських нормах і законах розвитку природи, сприяє тісному взаємозв'язку майбутніх громадян із вирішенням конкретних екологічних проблем, передбачає цілеспрямоване систематичне засвоєння учнями знань про взаємодію людини та природи [34, с. 3]. А відтак, екологічне виховання повинно становити цілісну систему, що охоплює все життя людини. Воно мусить мати на меті формування в людини світогляду, заснованого на уявленні про єдність із природою та спрямованість культури і всієї практичної діяльності не на експлуатацію природи і навіть не на збереження її в первинному вигляді, а на її розвиток. Адже подальший розвиток людства може відбуватися тільки разом із подальшим розвитком природи, її розмаїттям та багатством [45].        Екологічне виховання - це створення умов для засвоєння людиною екологічної культури, виробленої суспільством, з її зміною в наступності поколінь, підкреслює А. Ільїна [27]. Екологічна культура набуває особистісного, індивідуального трактування - як прийнятий людиною спосіб гармонійної динамічної взаємодії з оточуючим її природним світом (система ціннісних орієнтацій), так і глобальне звучання - узагальнений культурно-екологічний досвід усього людства (екологічна етика). При цьому перша індивідуальна інтерпретація дає можливість говорити про різний рівень сформованості екологічної культури особистості, що має значення як параметр оцінки її динаміки в плані екологічного виховання. Таким чином, в сучасній педагогічній науці під екологічним вихованням розуміють неперервний процес навчання, виховання, розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових і практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього соціально-природного середовища та здоров'я . В цьому світлі наявність у молодших школярів екологічної культури обумовлено сформованістю певних ціннісних орієнтацій, готовністю до діяльності на благо природи на основі екологічних знань та умінь, природовідповідних дій під час самостійного спілкування з нею. Проте, проаналізувавши стан навчально-виховного процесу в сучасній початковій школі, З. Запорожан [21], А. Захлєбний [22], І. Звєрєв [23], Г. Пустовіт [53] та інші справедливо зазначають, що він спрямований в основному на розвиток інтелектуальної сфери молодших школярів і менше всього орієнтований на становлення емоційно-моральних ставлень до природи, тоді як відомо, що екологічне виховання здійснюється на основі розвитку інтелектуально-емоційної сфери, тобто на основі взаємозв'язку знань і почуттів. Разом із тим, В. Зотов стверджує, що в останні роки з'явилась тенденція розглядати екологічне виховання як один із важливих аспектів соціалізації особистості, що означає:            1) уміння здійснювати соціальні ролі і позиції, без яких неможлива взаємодія суспільства і природи, безболісне і безпечне для обох сторін;  2) наявність певних орієнтацій у вигляді оцінних суджень, провідних ідей, норм і соціально значущих мотивів поведінки;     3) сформованість «критичного» мислення, уміння передбачити наслідки своєї поведінки, «екологічна рефлексія»;     4) здатність емоційного, морально-естетичного переживання актів спілкування з природою [24].        Зокрема, саме характеристика людини з позиції екологічної вихованості стала відправною точкою у створенні моделі екологічно культурної особистості, всебічно розвинутої, готової до створення і захисту екологічних цінностей суспільства. О. Козіна і О. Степанян зазначають, що до її складу входять:          а) вимоги до особистості, сформованої в екологічному відношенні різнобічно, гармонійно, цілісно; організована її мотиваційно-змістова сфера;

б) володіння цілісною картиною сучасного світу в тріаді «суспільство - природа - людина» і осмислення місця, функцій людини в цій системі;  в) володіння системою умінь, що дозволяють виконати основні соціальні функції людини відповідно до своєї екологічної позиції в суспільстві, з розумінням цілісності екологічної картини світу і власного місця в ній [31].          Останнє обумовлює правомірність виділення наступних завдань екологічного виховання учнів початкової школи на сучасному етапі:              - засвоєння провідних ідей, основних понять, на основі яких визначається оптимальний вплив людини на природу і навпаки;    - розуміння різносторонньої цінності природи як джерела матеріального і духовного розвитку суспільства;      - оволодіння прикладними знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан природного середовища, приймати правильні рішення з її покращення;                                    -  вироблення умінь передбачати можливі наслідки діяльності людини в природі;           - формування розуміння взаємозв'язків у природі;    - формування прагнення до активної діяльності з покращення і збереження середовища, пропаганди природоохоронних знань, нетерпимого ставлення до дій, що наносять шкоду природі [33].    Екологічне виховання утворює сферу екологічної освіти, яка з урахуванням вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку потребує практичного застосування, тобто залучення дитини до екологічної діяльності. Під екологічною освітою розуміють складний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових та практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього і соціоприродного середовища та здоров'я [32]. При цьому її метою є процес становлення екологічної культури як сукупності морального досвіду взаємодії людини з природою і розвиток відповідальності людини в розв'язанні екологічних проблем в умовах стійкого розвитку біосфери і суспільства. Синтетичний характер екологічної культури дозволяє також розглянути її компоненти з позиції складових екологічної освіти як такої (див. рис. 2 в додатках) [31].  Система екологічних цінностей: людина - органічна частина природи; унікальність життя; універсальна цінність природи; узгодженість потреб людини з екологічними вимогами. Ціннісні орієнтації глобальної екологічної небезпеки формують екологічні заборони: війни, виключення силових прийомів вирішення протиріч; руйнування обміну між океаном - атмосферою і умов життя в будь-якій ділянці біосфери.     Екологічна ж діяльність потребує не лише правового підґрунтя, що вимагає від дитини знання законодавчих основ охорони природи (екологічна просвіта), але й сформованості глибинної внутрішньої світоглядної бази. Проте слід враховувати, що в сучасній методиці викладання природознавства екологічна освіта як неперервний процес навчання, виховання і розвитку, спрямована на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності за долю близьких людей і своєї країни, планети і Всесвіту, набуває не тільки суто теоретичного трактування (див. рис. 3).   Метою сучасної екологічного освіти і виховання в початковій школі є становлення науково-пізнавального, емоційно-морального і практично-дієвого ставлення до навколишнього середовища та свого здоров'я на основі чуттєвого і раціонального пізнання природного й соціального оточення людини.             Таким чином, в основі екологічної культури лежить відповідальне ставлення особистості до навколишнього середовища, усвідомлення закономірностей розвитку природи та суспільства, розуміння того, що людина - частина природи.        Головною рисою екологічної культури є вміння передбачати наслідки впливу людини на природу та вміння підпорядковувати всі види своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, турбота про збагачення природних ресурсів.

1.3 Форми організації класах та навчально-виховні можливості природознавчого в початкових

У зв'язку з особливостями змісту курсу природознавства, завданнями, розв'язуваними в навчально-виховному процесі, розрізняють наступні організаційні форми вивчення природи молодшими школярами; урок, екскурсію, позаурочну домашню й позакласну роботу. Для кожної з форм характерна певна організуюча й навчальна діяльність учителя, тривалість і метод проведення, особлива організація індивідуальної, групової або колективної навчальної роботи школярів.

Головна форма організації навчання в сучасній школі - урок. Уроки розташовуються в певній послідовності, що забезпечує планомірне, систематичне засвоєння учнями фактів, уявлень, понять, узагальнень, що становлять зміст початкового курсу природознавства, а також формування й розвиток як загально-навчальних, так і спеціальних умінь і навичок за спостереженням за об'єктами природи, постановці найпростіших досвідів з ними. На уроках природознавства також вирішуються завдання виховання й всебічного розвитку особистості молодших школярів. [16, 41]

На уроках учитель використовує словесні, наочні, практичні методи навчання, різноманітні наочні засоби для формування міцних, усвідомлених знань про неживу й живу природу, про рослини й тварин нашої Батьківщини.

Разом з тим урок, залишаючись основною формою організації навчально-виховної роботи в школі, у сучасних умовах став тісний для деяких видів практичної діяльності учнів, пов'язаних з вивченням об'єктів природи в їхніх природних умовах. Тому велика увага приділяється формам, які доповнюють навчання: екскурсіям, позаурочним, домашнім заняттям.

На екскурсії учні спостерігають навколишню природу, знайомляться з працею людей, тваринами у різні пори року. Найчастіше основна мета екскурсії - формування природничих понять про живі істоти, предмети і явища природи в реальній обстановці. Якщо екскурсія проводиться на початку теми, то враження, отримані в її ході, використовуються на наступних уроках як основа для формування ще більш конкретних образів про зовнішній вигляд тварин і для засвоєння їхніх різноманітних властивостей. Екскурсії також можуть проводитися в процесі досліджуваної теми для уточнення знань школярів про предмети природи, процеси і явища і їхньому взаємозв'язку. Наприкінці теми часто проводяться узагальнюючі екскурсії, у ході яких досліджувані на уроках природознавчі поняття закріплюються й конкретизуються. [11, 57]

Серед організаційних форм навчання природознавству особливе місце займає позакласна робота. Вона є необов'язковою для всіх учнів і поєднує тих, хто цікавиться предметом, хоче глибше й більше знати про природу, брати участь у різних заходах, пов'язаних з її вивченням. Позакласна робота із природознавства містить у собі індивідуальні, групові й масові види занять. Вони будуються на основі навчального матеріалу, але по вільно обраній тематиці з урахуванням інтересів учнів. Зміст позакласних занять повинен доповнювати й поглиблювати програмні знання учнів, розширювати їхній кругозір, формувати практичні вміння й навички. Всі організаційні форми навчання по природознавству взаємозалежні між собою. На уроках учні одержують завдання для ведення фенологічних спостережень, по постановці найпростіших досвідів у куточку живої природи, на учбово-дослідній ділянці. Матеріал, вивчений на уроках, доповнюється, конкретизується, узагальнюється на екскурсіях, при виконанні домашніх завдань. У той же час результати досвідів, спостережень, виконаних за завданням учителя, використовуються на уроках для підтвердження тих або інших теоретичних положень або як опорні знання при формуванні нових понять. [2, 121] Закріплення цих понять здійснюється через систему домашніх занять. Діти не тільки запам'ятовують матеріал підручника, але й збирають новий про лісові рослини й тварин. Зібрані дітьми відомості вчитель використовує на уроках.

 

1.

 

У системі екологічного виховання важливе місце займає природознавство. У процесі його вивчення діти здобувають елементарні знання про єдність і розмаїтість навколишньої природи, її охороні, знайомляться із картинами природи нашої Батьківщини, одержують загальне уявлення про організм людини, на основі чого формуються гігієнічні навички, настільки потрібні в житті кожної людини. Цим значення предмета не обмежується. Основна ідея шкільного предмета природознавства складається в розкритті й встановленні зв'язків між компонентами неживої й живої природи, у поясненні впливу всіх компонентів природи на трудову діяльність людей, яка пов'язана в значній мірі з використанням природи й відповідно до цього - вихованням дбайливого відношення до неї. У процесі реалізації цієї ідеї створюються великі можливості комплексного підходу до навчання підростаючого покоління. Відомо, що вчитель, навчаючи, виховує й розвиває дітей.

Всі форми роботи з дітьми початкової ланки при вивченні природи, повинні включати прийоми по формуванню таких якостей, як доброзичливість, справедливість, дружба, особиста відповідальність за спільну справу. Великі можливості в цьому плані закладені в екскурсіях, на яких діти проявляють себе з різних сторін. Тут можна помітити егоїстичні нотки в поведінці окремих учнів, недоброзичливість по відношенню один до одного, невиконання норм поведінки. Завдання вчителя - вчасно помітити ці негативні риски, а головне - попередити небажані прояви.

Із цією метою вчитель передбачає такі прийоми, які виховують повагу учнів один до одного, справедливість, особисту відповідальність за виконувану роботу [3, 68].

Проблема співвідношення навчання й розвитку перебуває в стадії рішення. Успішно вирішується вона психологами, але ще не одержала прийнятної конкретизації в окремих навчальних предметах, у тому числі в природознавстві. Розвиваюче навчання є засіб активізації пізнавальних процесів, спрямованих на усвідомлене, більш швидке засвоєння знань учнями.

Коли говорять про розвиваючі можливості навчання природознавству, то звертають увагу на зміст предмета, логіку його побудови; чи відповідають вони виявленню причинно-наслідкових зв'язків, у розкритті яких розвиваються багато рис особистості школярів, їхня психічна діяльність, і, насамперед мислення.

Після встановлення залежностей у неживій природі починається робота з виявлення зв'язків живої природи з неживий. У початкових класах виявляється залежність зміни рослинності від ступеня освітлення даної території сонцем і температури повітря. Спостереження за життям рослин протягом року дозволяють дітям зробити висновок, що зі зменшенням сонячного освітлення й зниженням температури повітря листки на деревах і кущах починають змінювати своє фарбування, їхні черешки підсихають і відламуються при подуві вітру. Так починається листопад - одне із примітних осінніх явищ у природі.