Передумови виникнення податкових механізмів

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з дисципліни: Податкове право України

варіант №4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя 2014

 

 

ЗМІСТ

 

 

1. Вступ                                                                                                         3
2. Передумови виникнення податкових механізмів                                 4
3. Ставки податку                                                                                        7
4. Особливості оподаткування фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування                                                                  11
5. Список використаної літератури                                                          18

 

ВСТУП

 

 

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Податки - дуже складна й надзвичайно впливова фінансова категорія. Це - обов'язковий елемент економічної системи будь-якої держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і, в кінцевому підсумку, - позбавленою будь-якого сенсу.

Виконання державою покладених на неї функцій ще на початку зародження господарських відносин потребувало здійснення нею певних видатків та, відповідно, забезпечення державної казни джерелами їх фінансування. За таких умов, держава повинна була здійснювати певну сукупність заходів, яку у сучасних умовах можна визначити як податкову політику.

 

 

 

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПОДАТКОВИХ МЕХАНІЗМІВ

 

 

Виникнення податків сягає своїм корінням у глибину віків, в часи формування суспільства та виникнення суспільних потреб. У дослідженні природи податку і змісту цього поняття необхідно притримуватись логіки поступового і послідовного проникнення в суть явищ і процесів, які асоціюються в сучасній свідомості з відчуженням індивідуальних доходів із зосередженням їх у загальнодержавному фонді коштів.

 Історія розвитку податкової  системи знаходиться в прямій  залежності від історії розвитку  цивілізації. Поступово податкова  система стає головним інструментом  держави. Аналіз історичних даних  дає змогу стверджувати, що розвиток  та зміна державного устрою завжди супроводжується зміною податкової системи. Проаналізувавши історичні джерела, можна зробити висновок, що податки є рушійним елементом не тільки у вдосконаленні форм держави та права, а й взагалі суспільства з його різноманітними потребами та інтересами. Саме збирачам податків ми маємо завдячувати за можливість захоплюватись архітектурними пам’ятками старовини. Адже побудова пірамід та храмів, Великої китайської стіни, численних королівських палаців, потребувала не тільки зусиль архітекторів та інженерів, напруженої праці будівельників, а й лягала непосильним фінансовим тягарем на плечі простого народу.

 Податки в такій формі, в  якій ми зустрічаємо їх в  сучасному житті, склалися відносно  недавно. Хоча основні елементи  механізму оподаткування зародилися в сиву давнину. Стародавні держави жили за рахунок війн. Переможені вимушені були сплачувати контрибуції, які пізніше заміняють сплатою данини. Розуміючи неефективність ополченської армії, правителі створюють професійні загони, що значно зміцнюють державу, але потребують додаткових коштів з державної скарбниці. Таким чином, однією з передумов для виникнення податків стали військові витрати. Перехід від натурального господарства до грошового, зародження та формування держави також є передумовами виникнення податків.

 Податкова система виникла  і розвивалась разом з державою. Початковою формою оподаткування  вважають жертвоприношення, яке  наділяли силою закону, і яке  носило обов’язковий характер. Ці  жертвоприношення мали фіксований  відсоток, так звана “десятина”. Спочатку, це була десята частина зібраного врожаю, вирощеної худоби, пізніше її замінили грошовим еквівалентом.

 Одним із найдавніших джерел  доходів були домени, або державне  майно, землі, ліси. Спочатку вони  належали до власності монарха. Доходи з якої надходили до скарбниці монарха, яка була одночасно і державною скарбницею. Іншим джерелом доходів виступають регалії – це виключне право казни займатися певним видом виробництва, діяльності, мати зиск з природних явищ.

 Основними видами регалій  були:

 - «безхазяйна регалія» – все, що не мало хазяїна, оголошувалось власністю казни: вітер, вода, надра, що призвело до державної монополії на вітряні та водяні млини;

- митна, яка передбачала збір  за перетин кордону, проїзд територією, користування мостом через річку і стала праобразом митних платежів;

- судова – це виключне право  держави здійснювати правосуддя: накладати судові штрафи та  мито, що призвело до того, що  судді в Афінах завжди як  міру покарання використовували  конфіскацію майна на користь  держави; 
- монетна – право чеканити монету.

 Регалії стали перехідним ступенем до податків.

 Податки як джерело доходів  державного бюджету не нараховують  і двохсот років. У своїй роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» Адам Сміт вперше дав визначення поняття податок. На його думку «податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати». Це твердження суперечить поглядам Фоми Аквінського, який трактував податок «як дозволену форму грабунку» і називав його ознакою рабства.

 Найбільшого розквіту податки  отримали за умов розвиненої  ринкової економіки. Саме вони  стають об’єктивним елементом  фінансових відносин між державою  та юридичними й фізичними  особами. За допомогою податків  здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації праці, підтримання рівня зайнятості. І хоча продовжуються зміни не тільки видів і форм справляння податків, а й саме ставлення до них, нині ми спостерігаємо завершення формування моделі податкової системи деяких держав. Ця модель включає методи й об’єкти оподаткування, ставки податків, терміни їх сплати, контроль за надходженням та витрачанням.

Отже, починаючи з моменту формування, пройшовши довгий шлях розвитку та трансформації, податки залишаються ефективним знаряддям втілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку Процес формування податкової системи є безперервним. Тому виникає необхідність внесення змін до правової бази податкової системи з метою приведення її у відповідність тим соціально-економічним умовам які виникають у державі.

 

2. СТАВКИ ПОДАТКУ

 

 

Чинне законодавство України не містить поняття ставки податку (оподатковування), проте, український законодавець близький до його закріплення. На нашу думку, цілком можна погодитися з визначенням, викладеним у ст. 1006 законопроекту Податкового кодексу України (№ 3266-1, прийнятого в першому читанні 13 липня 2000 року). А саме, податкова ставка (норматив) – це величина податкових відрахувань на одиницю виміру бази оподатковування. Варто визнати, що наведене визначення тотожне поняттю податкової ставки, даному в ст. 53 Податкового кодексу Російської Федерації.

Іншими словами, ставка податку (норма податкового обкладання) являє собою законодавчо визначений розмір податкового платежу, що встановлюється на одиницю оподатковування.

У сучасних умовах особливістю регулювання ставки податку є її предметний динамізм, імовірно, це самий рухливий з елементів правового механізму податку.

Це дозволяє не тільки оперативно реагувати на виникаючі реалії, але і йти при цьому, як би по шляху ― найменшого опору Однак найчастіше, така підвищена мобільність таїть у собі негативні моменти, створюючи протиріччя в чинному законодавстві. Так, мабуть, жоден із законів України про Державний бюджет України на конкретний рік не обійшовся без перегляду ставок оподатковування.

У відповідності зі статтею 7 Закону України ― Про систему оподатковування ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування відповідно до законів України про оподатковування і не змінюються протягом бюджетного року. Зміна податкових ставок і механізм стягування податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть вводитися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

За загальним правилом, ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) установлюються Верховною Радою України.

Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у встановленні ставок оподатковування поширюються тільки на місцеві податки і збори, при цьому вона істотно обмежена чинним законодавством. Зокрема, у відповідності зі ст. 15 Закону України ― Про систему оподатковування, місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягнення і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку та у рамках граничних розмірів ставок, встановлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей, що встановлюється обласними радами.

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподатковування. Ми вважаємо за можливе виділити наступні підстави диференціації ставок у залежності:

- від рівня податкового тиску;

- від методу встановлення;

- від формування стимулів;

- від економічних наслідків оподатковування.

Розглянемо докладніше види ставок податків.

1. У залежності від рівня податкового  тиску (тягаря) на платника 

податків:

а) єдина ставка – ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах мова йде про використання єдиної ставки податку;

б) диференційована ставка – ставка податку, що створює різні умови оподатковування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно підрозділяється на:

- базову (основну) ставку, що застосовується  до більшості платників, що не  приймає до увагу його особливості  і характер здійснюваної їм  діяльності, або інші критерії;

- знижену ставку, яка застосовується до деякої категорії платників, що характеризуються окремими ознаками, або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлені держава, а тому й обов'язок по сплаті податку встановлюється в розмірі нижчому, ніж при базовій ставці;

- підвищену ставку – застосовується  до деякої категорії платників, що характеризуються окремими  ознаками або здійснюють певну  діяльність, у якій на даному  етапі найбільш зацікавлені держава, а тому й обов'язок по сплаті  податку встановлюється в розмірі вищому, ніж при базовій ставці;

2. У залежності від методу  встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка – ставка податку,

що встановлюється в чітко позначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування даного виду ставок;

б) відносна ставка – ставка податку, встановлювана у визначеній пропорції до одиниці обкладання, і підрозділяється відповідно на:

- процентні (адвалорні) ставки чи  квоти – встановлювані у відсотках;

- кратні ставки – встановлювані  у величині, кратній певному показнику;

- грошові ставки – встановлювані  в конкретній грошовій сумі  до частини предмета оподатковування.

в) змішана (комбінована) ставка – ставка податку, що поєднує у собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих у залежності від методів установлення.

3. У залежності від формування  інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна) ставка – ставка податку, що служить підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б) (негативна) ставка – ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка – ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних границях, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.