Класифікації країн за методиками Світового банку

4. Країни Центральної  і Східної Європи (ЦСЄ), що представляють групу перехідних економік – колишніх соціалістичних держав даного регіону. До регіону ЦСЄ за схожістю моделі розвитку, близькістю соціально-економічних показників, радикальністю проведених реформ зараховують також країни Балтії (Литву, Латвію, Естонію), що тримаються дещо осібно. Рівень економічного розвитку регіону ЦСЄ неоднорідний. Тут є, як уже відзначалося, і країни-лідери, що мітять у групу розвинутих держав, і відверто відсталі країни, що наближаються за рівнем бідності і відсталості економіки до найменш розвинутих держав.

5. Росія і колишні  республіки СРСР (без Прибалтики) також мають перехідні економіки, щоправда, вони поступово скочуються до рівня держав, що розвиваються. Якщо з певними допущеннями ще можна вважати, що слов'янські республіки колишнього Радянського Союзу (Росія, Україна, Білорусь) тяжіють за структурою економіки та за характером її розвитку і до групи розвинутих країн, і до найбільш прогресивних країн ЦСЄ, то південні держави близького зарубіжжя скоріше є класичними країнами, що розвиваються, ніж перехідними економіками. Держави цього угруповання в даний час користуються залишками інфраструктури колишнього СРСР і намагаються відшукати свій особливий шлях у світовому економічному розвитку.

6. Китай, який варто виділити особливо як країну, що займає унікальне місце у світовій економіці, де будується модель-симбіоз ринкової і планово-регульованої економіки, що являє собою соціалістичний ринок з елементами вільного підприємництва, але під керівництвом комуністичної партії. Сам по собі Китай також неоднорідний: тут є приморські регіони, близькі за рівнем свого розвитку до провідних країн світу, а є і території на заході й у центрі країни, украй відсталі за характером свого розвитку. У результаті усереднені показники Китаю дозволяють говорити про нього тільки як про країну, що розвивається. Проте, для Китаю характерні надзвичайно високі темпи економічного зростання, завдяки яким поки що низький рівень добробуту населення з кожним роком помітно зростає. Щорічний приріст  ВВП – 9 – 10%, позитивне сальдо в торгівлі навіть з США, великий приплив іноземного капіталу. За економічною міццю Китай зараз є другою державою у світі. І не будемо забувати, що кожний п'ятий житель планети Земля – китаєць, а сама країна ще здатна ще виявити себе в XXI столітті з кращого боку.

7. Індія і Пакистан, які також виділяються в особливу групу завдяки своєму величезному економічному потенціалові, що поки не задіяний на повну потужність. У даних країнах проживає значне населення (більш, ніж шоста частина жителів планети), вони мають велику територію, багату на різні ресурси, відрізняються непоганим науковим потенціалом, є ядерними державами. Через незатребуваність більшої частини своїх незліченних ресурсів рівень соціально-економічного розвитку, виробництва і споживання, доходів населення в Індії і Пакистані залишається вкрай низьким, і, у цілому, країни ледве не стоять біля межі бідності, що, проте, не заважає їм розмахувати один перед одним ядерною зброєю .

8. Група, яку утворюють  відносно благополучні країни, що  розвиваються: деякі з країн-експортерів енергоресурсів з відносно невеликим населенням, що дозволяє розділити доходи від експорту на усіх громадян (ОАЕ, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія), острівні держави – туристичні і фінансові центри, податкові гавані, що володіють розвинутою інфраструктурою, політичною стабільністю і ліберальною економікою (Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Ямайка, Кіпр, Мальта, Науру, Гваделупа і т. д.). Для країн групи характерний високий показник рівня ВВП на душу населення і сильний ступінь соціального захисту, що практично впритул наближає окремі держави до відповідних показників розвинутих країн.

9. «Класичні» держави, що розвиваються, з низьким рівнем економічного розвитку, розміром ВВП на душу населення менше 1 тис. дол. США в рік і аграрно-індустріальний тип економіки. Суспільний лад тут досить традиційний і консервативний, у промисловості одержав розвиток винятково комплекс видобувних галузей, а в сільському господарстві переважають примітивні, доіндустріальні форми праці. Більшість країн групи складають держави Африки регіону південніше Сахари, відсталі країни Азії і Латинської Америки. У деяких з них дотепер існують родоплемінні відносини.

10. Найменш розвинуті  країни замикають класифікацію, оскільки  саме вони плентаються в хвості світового прогресу. Багато хто з даних країн не мають виходу до моря, що стало ледве не вирішальним фактором, який вплинув на відсталість і нерозвиненість. Украй невисоко можна оцінити й економічний потенціал даних країн, де, найчастіше, навіть промисловість не представлена ні в якому вигляді, а про рівень освіти і розвитку охорони здоров'я взагалі не варто говорити. Однак країни, що одержали статус найменш розвинутих, користуються особливою увагою світового співтовариства, що дає їм пільговий доступ до кредитів і позик, а також час від часу вони можуть розраховувати на надання гуманітарної допомоги з боку більш розвинутих держав.

3. Класифікації  країн за методиками  Світового банку

 

 

Основним критерієм Світового банку для класифікації національних економік в операційних і аналітичних цілях є показник ВВП на душу населення. Крім того, використовуються інші аналітичні угруповання, в основі виділення яких лежать географічні фактори, експорт і рівень зовнішньої заборгованості.

Аналітичні угруповання країн за рівнем доходів, пропоновані Світовим банком (країни з низьким, середнім і високим рівнем доходу), базуються на операційних категоріях позичальників банку. Дані операційні показники були введені наприкінці 60-х років, і їхній зміст полягає в тім, що, оскільки найбідніші країни світу одержують більш вигідні умови кредитування з боку Світового банку, необхідна порівняльна оцінка економічного потенціалу країн. Передбачалося, що кращим індикатором економічного потенціалу країни стане показник її ВНП, але довелося погодитися з тим, що ВНП не дає повного уявлення про благополуччя й успіхи в економічному розвитку. Тому основним критерієм класифікації країн за методикою Світового банку став показник ВНП на душу населення, що розраховується за особливою методикою Світового банку й обновляється щороку з урахуванням інфляції. Однак класифікація країн за величиною ВНП на душу населення виявилася недостатньо досконалою: вона привела до того, що в одну групу попадали зовсім розбіжні між собою за характером розвитку дуже бідні та відсталі держави і відносно благополучні країни з непоганим економічним і науковим потенціалом.

У 1989 р. були виявлені нові аномалії: серед держав, віднесених до групи країн із середнім рівнем доходів, опинся і країни, що розвиваються, і промислово розвинуті держави. Більш точна границя між країнами із середнім рівнем доходів і країнами з високим рівнем доходів була введена в 1989 р. на рівні 6 000 дол. на людину в цінах 1987 р.

Термін «країни, що розвиваються» використовується Світовим банком для того, щоб відбити статус країн, що мають низький і середній рівні доходів. Публікації Світового банку відзначають, що даний термін зовсім не припускає, що всі країни групи фактично є тими, що розвиваються, або вже досягли кінцевої стадії свого розвитку.

Світовий банк класифікує всі країни, що є його членами (182), а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч чоловік (у цілому – 210 країн).

1.      Групи країн за рівнем доходів

Національні економіки поділяються на дані групи відповідно до рівня ВВП на душу населення. Виділяються наступні групи:

країни з низьким рівнем доходів (785 дол. або менше);

країни з рівнем доходів нижче середнього (786 – 3 125 дол.);

країни з рівнем доходів вище за середній (3 126 – 9 655 дол.);

країни з високим рівнем доходів (9 656 дол. і вище).

2.     Групи країн за рівнем зовнішнього боргу

 

 Стандартна класифікація Світового банку поділяє країни на:

держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості;

держави із середньою величиною зовнішнього боргу;

держави з найменшою зовнішньою заборгованістю.

Високий рівень зовнішнього боргу означає, що в країни перевищені наступні критичні показники:

відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80%;

відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220%.

 

 Середній рівень зовнішньої заборгованості властивий країнам, у яких один або обидва показники перевищують 60%, але не досягають критичних величин.

Для країн, що не надають Системі звітності боржників Світового банку деталізованих статистичних даних про розмір зовнішнього боргу,  методика розрахунків на основі поточної вартості неможлива. У такому випадку використовується наступний спосіб класифікації. У країн з високим рівнем зовнішнього боргу три з чотирьох наступних основних показників перевищують критичний рівень:

відношення боргу до ВНП більше 50%;

відношення боргу до експорту більше 275%;

відношення величини обслуговування зовнішнього боргу до експорту перевищує 30%; 

відношення відсотків, виплачуваних по зовнішніх боргах, перевищує 20% обсягу експорту.

3. Класифікація  країн за ступенем відкритості  світовому ринку

Ступінь відкритості світовому ринкові звичайно виміряється часткою експорту у ВНП. Світовий банк виділяє 5 груп країн, володіючи відповідною інформацією лише по 163 державам. Умовно виділяються:

країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%. У цю групу входять 10 країн: Латинська Америка –   Бразилія, Аргентина, Перу, Суринам; Африка – Судан, Уганда, Руанда; Азія – Бірма, Японія, Гаїті;

країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП більше 35% (близько 70 країн). Наприклад, такі країни, як Панама, Коста-Ріка, Гондурас – Центральна Америка; Гайана – Південна Америка;  Мавританія, Туніс, Сенегал, Габон, Конго, Ангола, Намібія, Ботсвана, Кенія – Африка; Саудівська Аравія, Йорданія, Ізраїль, ОАЕ, Бутан, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Папуа-Нова Гвінея, Монголія – Азія; Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Чехія, Словенія, Болгарія – Європа; Прибалтійські республіки, Білорусь, Закавказькі республіки і т.д. –  країни колишнього СРСР;

10 – 19% (27 країн). У тому числі США, Мексика, Колумбія, Болівія, Австралія, Індія, Пакистан, Іспанія, Нігер, Чад, Ефіопія, Сомалі;

20 – 24% (24 країни). У тому числі Україна, Франція, Італія, Греція, Німеччина, Туреччина, Сирія, В'єтнам, Лаос, Нікарагуа, Африканські країни – ПАР, Мозамбік, Нігерія, Малі, Алжир, Єгипет, Мадагаскар і ін.;

25 – 34% (32 країни). У тому числі Росія, Середньоазіатські республіки колишнього СРСР, Молдавія, Румунія, Угорщина, Великобританія, Португалія, Китай, Іран, Канада, Скандинавські країни (Швеція, Фінляндія), Венесуела, Чилі, Парагвай, Еквадор, Африка – Заїр, Танзанія й ін.