Джордж Фрідман «Наступні 100 років. Прогноз на 21 століття»

Поразка в холодній війні обернулася «колапсом комунізма» не лише в Радянському Союзі, але й в усій Східній Європі. Саме після грудня 1991 року і почалася Американська ера за Фрідманом: «Після розпаду Радянського Союзу в кунці 20 століття іноземні держави прагнули скористатися з ситуації, створивши еру хаосу та злиднів. Вони також намагалися інтегрувати, наскільки це було можливо, російську імперію у сферу власного впливу. Східна Європа та Балтійські країни була абсорбована в НАТО та ЄС. Сполучені Штати почали тісно взаємодіяти з Грузією на Кавказі та Центрально-азійськими державами, зокрема, після подій 11 вересня 2001 року, коли росіяни дозволили військовим силам США увійти в райони, де вони вели війну в Афганістані. Особливе значення має те, що Україна пішла на союз зі Сполученими Штатами і відійшла від Росії – це був вирішальний момент в історії Росії... Помаранчева революція в Україні в грудні 2004-січні 2005 року стала моментом, коли миру після холодної війни для Росії було покладено край. Росіяни розглядали події в Україні як спробу США втягнутим Україну в НАТО і таким чином зафіксувати стадію російської дезінтеграції. В якійсь мірі уявлення росіян щодо цього питання не були хибними... Якщо Захід досягне успіхів в домінуванні над Україною, Росія лишиться незахищеною».

Фрідман зауважує, що й на інших напрямках відбувається дезінтеграція Росії. Він натякає на вактичну віддаленість від Росії Кавказу та країн Центральної Азії. Причому це ще не все: «Росія і надалі фрагментуватиметься до тих пір, доки не повернеться до середньовічних кордонів».

Між тим відбуватимуться  наступні події: «Росія, - прогнозує  Фрідман, - не стане глобальною державою в наступному десятилітті, і в  неї не буде вибору, окрім як стати  головною регіональною державою. Це означає, що вона зіткнеться з Європою. Російсько-європейські кордони лишаються розривною лінією».

На європейській частині, Україна та Білорусь можуть потрапити в руки ворога Росії  – НАТО. Тоді, як вже зазначалося, Рлсія опиниться в смертельній  небезпеці. Логіка Фрідамана наступна – виходячи з досвіду війн з Наполеоном та Гітлером, Росію рятувала просторова «глибина». А без України та Білорусі такої глибини вже не буде. «Звісно, - пише Фрідман, - абсурдно передбачати, що НАТО представляє загрозу для Росії. Проте росіяни думають поняттями двадцятирічних циклів і знають як швидко абсурд стає цілком можливим».

Аби запобігти  втраті «глибини», Росія йде на рішучі кроки. Фрідман прогнозує: «Повернення  Білорусі та України до російської сфери впливу відбудеться в наступні 5 років». Це призведе до підписання Договору про спільну оборонну систему з Білоруссю, до якого приєднається союзна Україна. В результаті кордони такого альянсу дотикнутьмя Польщі та Прибілтійських держав. Нейтралізація прибалтів почнеться в середині 2010 року.

У внутрішній політиці «Росія, як і донині, сфокусується скоріше на існуючій промисловості, аніж на розвитку нової. Це означатиме збільшення об’ємів видобутку нафти та природного газу, а не розробку нових джерел енергоресурсів. В результаті, вонан не буде серед лідерів технологічного розвитку, що домінуватиме в останній частині століття».

Фрідман відкидає полеміку про слабку армію Росії. В крайньому разі до 2010 року у  Росії буде найбільш ефективна армія  в регіоні. І до 2015-2020 років він прогнозує для Росії потенціал, з яким вона зможе кинути виклик будь-якій державі, навіть США. З цього моменту «Росія стане головною стратегічною загрозою для Європи. Росія зацікавлена не у завоюванні Європи, а у відновленні свого контролю над колишнім Радянським Союзом».

Поведінка західноєвропейських  держав буде непередбачуваною, особливо це стосується Німеччини. Протидію Росії чинитимуть східно-європейські держави. Фрідман вважає, що до 2015 року буде створено блок держав з колишніх радянських сателітів, який очолить Польща. Цей блок, на його думку, буде бульш динамічним, аніж західноєвропейський. Природньо, США будуть виступати на боці антиросійського блоку.

Польща – антиросійська сила

Фрідман нагадує, що Польща у 16 столітті вже була великою  державою. І знову нею стане. Цьому  сприяють два фактори: 1) значне зниження ролі Німеччини (скорочення населенні, втрата економічної динаміки), яка вже не захоче військової конфронтації з Росією; 2) другий фактор відноситться до Росії, яка почне притискати Польщу зі сходу. США будуть на боці Польщі, надаючи Варшаві потужну економічну та технічну підтримку. В результаті, Польща «стане лідером в коаліції держав проти Росії».

Нижній рівень глобальної конфронтації почнеться  з 2015 року та інтенсифікуватиметься  до 2020 року. Жодна зі сторін не піде на ризик війни, проте обидві будуть маневрувати.

До 2020 року конфронтація стане домінантною глобальною проблемою. Проте, в росіян не вистачатиме сил  для захоплення Євразії, і вони ніколи не перетворяться на справжню загрозу. Однак будуть регіональною загрозою і саме в цтому контексті США  будуть вимушені відповідати на виклик.

При цьому Фрідман  не виключає і такого повороту подій: «Чітку лінію просування східних  європейців неможливо передбачити. Тим не менше уявити окупацію Санкт-Петербурга Естонією, Мінська Польщею чи Києва  Угорщиною не важче, аніж окупацію росіянами Варшави, Будапешту чи Берліна».

Не дивлячись  ні на що, Росія до 2020 року домінуватиме в Центральній Азії та на Кавказі  і, можливо, поглине Молдову, проте  не зможе абсорбувати балтійські держави чи домінувати над будь-якою державою на захід від Карпат.

Далі Фрідман  прогнозує зовсім не легку долю Росії. Після 2020-х років військовий потенціал  держави буде знищено. Процес розвалу  триватиме і в 2030-ті роки, коли Євразія  стане раєм для «браконьєрів». Мається  на увазі, що центральна влада ослабне, і периферія скористається цією нагодою, аби експлуатувати центр. Фрідман міє на увазі наступне: три нації скористаються цими новими можливостями. Японія почне експлуатувати приморську райони Росії,  а також східну частину Китая. Туреччина потягнеться на Північ до Кавказу. Нарешті, альянс східноєвропейських держав на чолі з Польщею скористається цією нагодою, аби захистити себе від Росії, а разом з тим і Німеччини.

Все це, звісно, на руку США, які самі не прагнуть активно  втручатися в події: «Якщо Росія роздробиться до такої міри, що це створить хаос в Євразії, то проти цього США не заперечуватимуть, оскільки їх велика стратегія завжди була націлена на фрагментацію Євразії як першої лінії оборони для контролю Сполученими Штатами морів. Таким чином, США мали всі підстави сприяти цьому процесу; Росія ж мала всі причини блокувати його».

Туреччина та місільманський світ

В прогнозах  Фрідмана конфлікт («війна») США з  ісламським світом завершиться до 2020 року, після чого лідируючу позицію  в цьому світі займе Туреччина, яка вдало скористається хаосом на Балканах, Кавказі та арабському світі. Уже до 2020 року вона входитиме до списку десяти найбільш потужних за економічними показниками держав світу (у 2007 році – була на 16-му місці), перетворюючись, за словами Фрідмана, на «стратегічну державу». В ході протистояння Росії зі східно-європейськими державами, Туреччина буде на боці останніх, постійно створюючи перепони Росії в Чорному морі, наприклад, блокуючи її вихід до Середземного.

В наступному десятилітті в Туреччини виникнуть серйозні супуречності в боротьбі за Європу, що приведе її до конфронтації не лише з Польщею, а й зі США, аж до участі в глобальній світовій війні проти свого колишнього союзника.

Японія – перетворення на політичну  державу

До середини 21 століття Японія зрештою буде змушена рухатися в бік перетворення на політичну державу. До 2040 року Японія здійснить неочікуваний кульбіт, перетворившись на одного з головних стратегічних ворогів США. В якості пояснення такої метаморфози виступає аргумент, пов’язаний з народонаселенням Японії.

Фрідман пише, що до 2050 року населення Японії скоротиться  до 107 млн.чол., при цьому 40 млн –  у віці вище 65 років і 15 млн –  нижче 14 років. З 55-мільйонним населенням, придатним до роботи, Японії важко буде керувати своєю економікою. Саме через вирішення своєї демографічної проблеми Японії не лишиться нічого іншого, як встановити свого роду домінування над Китаєм. Але для цього Японії необхідно буде вторгнутися до Китаю, навіть проти свого бажання. «Останнім засобом Японії буде посилення мілітаризму, який, навіть якщо для цього знадобиться чимало часу, доведеться затвердити на своїй території. В 2020-ті та 2030-ті роки, коли китайська та російська нестабільність посилиться, а іноземна присутність розшириться, японці, як і інші нації, змушені будуть захищати власні інтереси».

Зрештою, до 2040 року сформуються дві коаліції, що готуватимуться до космічної світової війни: з одного боку США, Польща, з іншого – Японія та Туреччина.

2040 роки – прелюдія до зоряної війни

 Фрідман передбачає, що протягом 2030-х років США почнуть програму комерціалізації космосу, фокусуючись на виробництві енергії. Комерціалізація космосу здійснюватиметься, в основному, за допомогою робототехніки. Людей же залучатимуть тільки для вирішення складних задач. За той же час буде створено відповідну інфраструктуру.

До того часу США вже не посилатимуть війська  на далекі відстані задля демонстрації сили на затратних через пальне машинах. Замість цього вони побудують систему надзвукових безпілотних літаків, що базуватимуться на американській території, проте контролюватимуться з космічного командного центру на геостаціонарній орбіті. Маються на увазі певні центри чи платформи, які Фрідман називає «Бойовими зірками»: «У Бойової зірки буде велика платформа, на які й розмістяться десятки й сотні людей. Вона буде створена з сучасних матеріалів і великої кількості корпусів таким чином, що лазер чи інша броя більшої міці не в змозі будуть зруйнувати її. Вона також буде оснащена сенсорними системами, що бачитимуть об’якти, які наближаються до неї з величезної відстані, а також реактивними снарядами та лазерною зброєю нищівної сили». Фрідман прогнозує, що таких платформ-зірок буде три. Головна бойова зірка буде розміщена на геостаціонарній орбіті над екватором поблизу берегів Перу, друга – над Папуа – Новою Гвінеєю, третя – над Угандою. Ці три Зірки буде розміщено майже з точним інтервалом, поділяючи землю на три сектори.

Створення Бойових  зірок, поява зброї нового покоління, що керується з космосу, і агресивний політичний тиск у поєднанні з економічною політикою, - все це буде призначено для стримування Японії та Туреччини.

США також створять (цілком таємно) ракети, які можуть бути запущені по цілям на поверхні землі  з космосу, з руйнівним ефектом  та високою швидкістю. Ці космічні платформи будуть відрізані від наземної комунікації і матимуть змогу вести бойові дії з космосу автоматично.

«Глобальна війна, відповідно, буде космічною війною», - робить висновок Фрідман. Цілком очевидно, що чималу роль в ній мають відігравати й супутники. Ще до 2020 року на орбіту будуть запущені багатомільярдні супутники, хоча їх робота, з військової точки зору, не матиме особливого значення. В космосі з’являться стаціонарні ремонтні станції, які за 20 років функцірнування на орбіті стануть нормою.

Глобальна космічна війна

В будь-якому випадку, геостаціонарна орбіта є стратегічним об’єктомі, відповідно, завжди буде під воєнним прицілом. Однак орбіти будуть тільки частиною стратегічних позицій в майбутньому конфлікті. Іншою – стане поверхня Місяця. І як би парадоксально це не звучало, бази на Місяці являють собою стабільну платформу для відстежування поверхні Землі і будь-якого конфлікту в космосі. Підтримувати та захищати бази на Місяці буде легше, аніж орбітальні станції.

На думку Фрідмана, Місяць буде освоєний не лише США, але і Японією. До 2040 року японці організують там чималу колонію. А до середини 21 століття вони захочуть зруйнувати Бойову зірку. Скоріше за все напад відбудеться саме з Місяця. До того часу японці побудують кілька місячних баз, одна з яких буде використовуватися у військових цілях під цивільним прикриттям. В глибоких печерах японці цілком таємно створять серію реактивних снарядів, які просто будуть зроблені з місячних скель. Кінетична енергія скелі може бути фантастичною, здатною зруйнувати великі об’єкти. На безповітряному Місяці без аеродинамічного опору баки з пальним будуть просто прикріпляти до сталевих «снарядів» і запускати як ракети, аби, використовуючи переваги низької швидкості Місяця відносно Землі, нанести удар.

Фрідман передбачає, що свою космічну програму Японія триматиме  в таємниці навіть від свого союзника – Туреччини. Таким чином, саме Японія почне світову космічну війну. Розміщення сил виглядає наступним чином: коаліція Японії і Туреччини проти США, Німеччини, Польщі та Китаю. До речі, метою Туреччини є захоплення Балкан, Кавказу та Центральної Азії. Фрідман також заявляє, що до того часу основними ядерними державами, окрім США, буде Японія, Польща, Туреччина та Індія. Що стосується Індії, то Фрідман стверджує, що вона не братиме участь в цій геополітичній грі.

Фрідман в деталях розписує початок війни, демонструючи знання хитрої японської психології. Вона почнеться 24 листопада в 5 годин дня 2050 року. Саме з цього моменту  Токіо почне атакувати одну з Бойових зірок. Так само детально він описує хід бойових дій – як в Космосі, так і на землі. Кінець війни у 2052 році Фрідман називає «потовою ситуацією». Результати її наступні: загиблих близько 50 тис.чол., в основному в Європі під час турецько-німецького зіткнення, інша частина – в Китаї. США також втратять кілька тисяч своїх громадян, частину в космосі, частину на власній території, іншу частину – в Європі в ході операції по підтримці Польщі. «Це буде світова війна в буквальному сенсі, проте, беручи до уваги технологічні характеристики точності та швидкості, вона не буде тотальною війною націй, що намагаються анігілювати суспільства», - вважає Фрідман. Ось який висновок робить Фрідман – ця війна матиме одну спільну рису з Другою світовою: «В кінцевому результаті, США, які понесли найменше втрат, виграють найбільше».