Правове регулювання міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних проблем сучасності

Агентство з ядерної енергії (АЯЕ) також діє в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності агентства є координація політики країн-членів АЯЕ в області ядерної енергетики і здійснення програм з безпеки реакторів і розвитку ядерної енергетики. На долю членів АЯЕ доводиться 80% світового виробництва ядерної енергетики.

Крім міжнародних організацій систем ООН і ОЕСР є цілий ряд організацій загальної компетенції, тобто, що займаються всім спектром соціально-економічних проблем (табл. 1).

Таблиця 1. Міжнародні організації загальної  компетенції

Назва організації	Кількість країн-членів	Рік створення
Рада Європи	40	1949
Співдружність націй	53	1931
Північна співдружність	5	1971
Ліга арабських держав (ЛАД)	22	1945
Організація з безпеки  і співробітництва в Європі (ОБСЕ)	55	1975
Організація Ісламська конференція (ОІК)	50	1969

 

 

Рада Європи є міжурядовою організацією широкого профілю. Її членами є 40 країн  Європи, включаючи Росію (з 1996 р.). Основними  сферами діяльності Ради Європи є:

права людини;

• засоби масової інформації;
• співробітництво в правовій області;
• соціальні та економічні питання;
• охорона здоров’я, освіта, культура, спорт і регіональне управління;
• зовнішнє середовище.

Керівним органом Ради є Комітет міністрів, що складається з міністрів іноземних справ 40 країн, а дорадчим – Парламентська асамблея. Рада Європи виробляє конвенції з питань міждержавного правового співробітництва, які набувають обов’язкову силу для ратифікуючих їх держав.

Співдружність націй – добровільне об'єднання 53 незалежних держав, історично пов'язаних з Великобританією (колишні колонії та домініони). Главою співдружності визнається монарх Великобританії. Співдружність сприяє соціально-економічному розвитку країн-учасниць, проводить наукові, культурні та екологічні програми.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) створена у 1975р. як форум для ведення діалогу і налагодження співробітництва між країнами-учасницями. Членами ОБСЄ є 55 країн. На форумах ОБСЄ збираються разом всі європейські країни, а також США і Канада, які мають спільні норми в області прав людини, основних свобод, демократії та законності.

Крім вищеназваних організацій до цієї групи належать: Ліга арабських держав, що об'єднує 22 близькосхідні та північноафриканські країни, Організація Ісламська конференція, яка ставить за мету посилення мусульманської солідарності та об'єднує 50 мусульманських держав, включаючи Азербайджан, Казахстан, Киргизію, Таджикистан; і Північне співробітництво, яке організує взаємодію Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Ісландії.

 

 

Міжнародні  фінансові організації

Центральне місце серед міжнародних  фінансових організації займає група  Світового банку (World Bank).

До групи Світового  банку входять:

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.
• Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються.
• Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору.
• Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками.
• Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами.
• Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародної торгівлі, транспортування товарів і фінансування торговельних операцій. Членами ЮНКТАД є 185 держав-членів ООН.

Основними напрямками діяльності ЮНКТАД є:

• Регулювання торговельних операцій і економічних відносин між державами, розробка концепцій і принципів світової торгівлі.
• Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами. Кінцевою метою є стабілізація цін на світових ринках.
• Розробка заходів і засобів політики й економічного співробітництва.
• Сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.
• Ведення інформаційної та аналітичної роботи з широкого кола проблем.
• ЮНКТАД випускає щорічні доповіді про стан світової торгівлі та пов'язані з нею питання, що представляють безперечний інтерес для всіх цікавих до розвитку світової економіки (www. unctad. org).

Найвищим органом ЮНКТАД є Конференція (слід розрізняти два поняття конференція як найменування самої організації та Конференція як назва найвищого органу). Конференція збирається на сесії, що проводяться один раз на чотири роки на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики та вирішення питань, пов'язаних з програмою роботи. Всього було проведено 10 сесій.

Сесії ЮНКТАД представляють собою  багатосторонні економічні форуми, що проводяться в рамках системи  ООН. Більшість рішень ЮНКТАД по суті питань, які розглядаються, не мають  обов'язкової сили і носять рекомендаційних характер.

Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ  є допоміжним органом ООН і  СОТ, які діють через ЮНКТАД. Основна  його функція – координація. Він  дозволяє підвищити ефективність використання коштів фондів ПРОООН.

Крім вищеназваних комплексних торгівельних організацій існують ще багато спеціальних організацій, котрі регулюють окремі товарні ринки (рис. 4).

Міжурядові організації з регулювання світових товарних ринків, так звані Міжнародні товарні організації (МТО), включають:

• Міжнародні організації;
• Міжнародні ради;
• Міжнародні консультативні комітети;
• Міжнародні дослідницькі групи.

Міжнародні товарні організації мають за мету спостереження за реалізацією міжнародних товарних угод, а також вивчення стану світових товарних ринків і обговорення проблем, пов'язаних з співвідношенням попиту і пропозиції на конкретних ринках, і продукування рекомендацій урядам країн-учасниць (Міжнародні консультативні організації та Міжнародні дослідницькі групи). Діяльність Міжнародних товарних організацій певною мірою обмежує можливості для односторонніх дій деяких країн – виробників сировини, перешкоджає створенню міжнародних об'єднань експортерів картельного типу.

Приміром, дуже важливою міжнародною організацією картельного типу є Організація виробників та експортерів нафти (ОПЕК). Вона контролює більшу частину ринку нафти, і домовленості країн ОПЕК про розміри добування практично визначають ціни світового ринку. Розвинуті країни-імпортери нафти постійно чинять тиск на ОПЕК з метою спонукання її до рішень про збільшення видобутку. Особливого загострення це питання набуло осінню 2000 р. у зв'язку з "бензиновою кризою" в країнах Західної Європи.

 

 

 

Рис. 1. Структура системи  міжнародних організацій 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Внутрішня структура  ООН 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3. Системи організацій, пов’язаних з ООН

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4. Класифікація міжнародних  організацій по регулюванню світових товарних ринків.

 

 

2. Правова коорднація  дій щодо розв*язання глобальної  екологічної проблеми

 

Глобальні проблеми сучасності це феномен планетарного масштабу, котрий пов'язаний з нерівномірністю екологічного, демографічного, економічного, політичного, науково-технічного, морального і культурного розвитку суспільства. Це обумовлює виживання людини і дальший прогрес суспільства з ноосферогенезом, формуванням єдиної людської цивілізації на планеті, тому ці проблеми є дуже актуальними в наш час.

 Філософія глобальних  проблем сучасності - частина філософського  знання, що межує з новою міждисциплінарною  наукою - глобалістикою. Ця галузь  філософського знання належить до філософії науки, логіки і методології наукового пізнання.  

 Поняття «глобалізм»  (від лат. « globus » - куля, тобто  такий, що охоплює всю земну  кулю) застосовується для визначення  стилю у політиці, коли певне  питання розглядається і вирішується у контексті загальних для людства проблем, що стосуються всіх потребують для свого розв'язання спільних зусиль. Цей термін у 60-х роках XX ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месарович, А.Печчеї та ін. Глобалізація сприяє взаємозв'язку і взаємозалежності всіх країн, «спресовує » світ у єдине ціле, перетворює планету на «світове село» ( «global village» ) із спільними проблемами.  

 На межі тисячоліть людство  зіткнулося з надзвичайно гострими  проблемами, які дістали назву «глобальні» і під якими розумітимемо сукупність суперечливих процесів, що є змістом сучасної кризи світової цивілізації. Глобальні проблеми створюють загрозу нормальному розвиткові і навіть існуванню країн світу, потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль, тобто мають всеохоплюючий, планетарний, глобальний характер. 

 Поняття « глобальні проблеми  » походить від французького  слова «global» , що означає «всезагальний», «той, щ о охоплює всю земну  кулю». Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природнокліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності. За всієї різноманітності причин глобальних проблем існують також спільні для них причинно-наслідкові зв'язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.  

 Важливими причинами  загострення глобальних проблем,  що розглядаються з погляду  речового змісту, є:  

    1.Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.  

2.Швидка урбанізація  населення, зростання гігантських мегаполісів.   

3.Варварське ставлення  людини до природи.  

 За походженням,  характером і способом розв'язання  глобальні проблеми класифікуються  на декілька видів:  

- проблеми, що виникають  у сфері взаємодії природи  і суспільства;  

- проблеми у сфері суспільних взаємовідносин; 

- проблеми розвитку  людської цивілізації.  

 Необхідність пошуку  шляхів розв'язання глобальних  проблем людства породжена тими  реальними загрозами, які виникли  перед світовим співтовариством.  

Шляхи розв'язання таких глобальних проблем, як екологічна, паливно-енергетична та сировинна пов'язуються зі швидким розвитком і використанням основних видів відновлюваної енергії, як сонячна, вітрова, океанічна та гідроенергія річок; структурними змінами у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії: зростання частки вугілля в енергобалансі національних економік та зменшення газу і нафти, оскільки запасів останніх на планеті менше, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша.  

  Свою роль у регулюванні зазначених процесів, у розв'язанні глобальних проблем повинні відіграти ООН, МВФ, СОТ, регіональні та галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.  

 Для розв'язання глобальних проблем людство має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення, напрацьовано відповідні форми. Серед останніх слід назвати міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку, яка розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми захисту навколишнього середовища.  

Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить регіональному співробітництву. Так, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані.   

 Джерелами ресурсів та засобами  розв'язання глобальних проблем  у нинішніх умовах виступають:   

- офіційна допомога з боку  економічно розвинутих країн  країнам, що розвиваються;  

- іноземні приватні інвестиції;  

- застосування економічних важелів  управління якістю довкілля, зокрема  субсидій і дотацій за виготовлення  екологічно чистої продукції,  за виконання державних екологічних  проектів, екологічні платежі за  всі види забруднення довкілля, виплати на охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуйте кредитування, оподаткування і ціноутворення, екологічне страхування тощо;