Міжнародне публічне право

 

19. Поняття та види суб'єктів міжнародного права

Під суб'єктом міжнародного права розуміють носія міжнародних прав та обов’язків,що витікають з норм міжнародного права.

У міжнародному праві немає норми, яка б містила вичерпний перелік суб'єктів міжнародного права. Єдиним джерелом, в якому згадуються суб'єкти міжнародного права, є стаття 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., згідно з якою:«... Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами та іншими суб'єктами міжнародного права або між такими іншими суб'єктами міжнародного права». При цьому цих інших суб'єктів Конвенція не називає.

З наведеної статті витікає, що держави є основними суб'єктами міжнародного права. Разом з тим, визнається існування й інших суб'єктів. Окрім держав, в доктрині до суб'єктів міжнародного права відносять також міжнародні організації, нації та народи, що борються за своє національне визволення, а також державоподібні утворення.

Суб'єкти міжнародного права можуть поділятися на види за різними підставами. Кожний вид суб'єктів міжнародного права наділений характерними рисами, що притаманні лише йому. Так одні суб'єкти міжнародного права, а саме: держави, нації та народи, що борються   за своє національне визволення - користуються суверенітетом. Інші суб’єкти міжнародного права - міжнародні організації та державоподібні утворення суверенітетом не користуються. Прикладом можуть служити ООН, Ватикан.

За природою правосуб'єктності суб'єкти міжнародного права поділяються на:

• основні (первинні) - держави, нації та народи, що борються за національне визволення. їх правосуб'єктність ґрунтується на притаманному їм державному або національному суверенітеті, а їх виникнення та існування є об'єктивною реальністю і не залежить від волі інших суб'єктів.
• похідні (вторинні) - міжнародні організації та державоподібні утворення. Міжнародна правосуб'єктність цих суб'єктів є похідною від волі держав, що їх засновують, тому обсяг правосуб'єктності визначається наміром держав-засновників.
• Ще одна риса, що характеризує суб'єкта міжнародного права, - це обсяг його правосуб'єктності.
• За обсягом правосуб'єктності суб'єкти міжнародного права поділяються на держави, що мають повну правосуб'єктність, та суб'єкти міжнародного права, що мають спеціальну правосуб'єктність. До них відносяться нації і народи, що борються за своє національне визволення, міжнародні організації, а також державоподібні утворення

 

20. Поняття та зміст міжнародної правосуб'єктності. Обмеження міжнародної правосуб'єктності

Міжнародна правосуб'єктність виражається в володінні певними правами та обов'язками, що виникають з норм міжнародного права.

Міжнародна правосуб'єктність складається з міжнародної правоздатності, дієздатності та деліктоздатності. Міжнародна правоздатність - це здатність володіти міжнародними правами та обов'язками, тоді як міжнародна дієздатність - це здатність набувати власними діями міжнародні права та нести міжнародні обов'язки. Під міжнародною деліктоздатністю розуміється здатність нести міжнародно-правову відповідальність.

Зміст міжнародної правосуб'єктності залежить від виду суб'єкта міжнародного права. Найширший він у держав, міжнародна правосуб'єктність якихєуніверсальною (повною) тавключаєздатністьдо:

• укладення міжнародних договорів;
• підтримання дипломатичних та консульських стосунків;
• участь у міжнародних організаціях;
• звернення до мирних засобів вирішення міжнародних спорів;
• застосування самооборони;

~ несення міжнародно-правової  відповідальності* Зміст міжнародної  правосуб'єктності похідних суб'єктів  визначається намірами суб'єктів, що їх створюють. Так, зміст правосуб'єктності міжнародних організацій витікає з положень їх статутів, у зв'язку з чим говорять про спеціальний характер правосуб'єктності міжнародних організацій.

В історичній ретроспективі міжнародному праву відомі декілька засобів обмеження міжнародної правосуб'єктності, а саме: відносини васалітету, колоніальні території, території домініонів і протекторатів, кондомініуми, несамоврядні території, підмандатні та підопічні території, а також території з невизначеним статусом. Ці території характеризувалися обмеженням або відсутністю суверенітету, а звідси - міжнародної правосуб'єктності.

Васалітет був одним з видів міжнародної опіки, за яким держава-сюзерен в міжнародних відносинах повністю або з найважливіших справ представляла васальну державу. Васалітет виникав на підставі укладення міжнародного договору.

Колонії - це залежні території, що знаходяться під владою іноземної держави (метрополії), без самостійної політичної та економічної влади, управління якими здійснюється в особливому порядку.

В залежності від ступеню самоврядування колонії поділялися на:

• самоврядні колонії - домініони, які пройшли розвиток від повної відсутності міжнародної правосуб'єктності до часткової правосуб'єктності, а згодом й до повної правосуб'єктності;
• колонії, що користувалися самоврядуванням з питань внутрішньої політики;
• колонії, державне управління в яких здійснювалося метрополією;

- протекторати;

- підмандатні території.

Протекторат - це договірні відносини між двома державами (сильною та слабкою), що встановлюють взаємні права та обов'язки. Відповідно до договору більш сильна держава (держава-протектор) брала на себе зобов'язання захищати свого партнера, а слабка держава, формально зберігаючи свій суверенітет, зобов'язувалася виконувати певні обов'язки, обумовлені договором. Держава-протектор таким чином виконувала щодо держави, яка знаходиться під протекторатом, зовнішньополітичні та оборонні функції при зовнішньому збереженні доколоніальних форм управління.

Близькі до колоній за своїми правовими ознаками кондомініуми - території, що знаходяться під спільним управлінням декількох держав Прикладом сучасного кондомініуму є Андорра, яка знаходиться під спільним управлінням Іспанії та Франції.

Підмандатні та підопічні території за своїм правовим статусом подібні до відносин протекторату, але на відмінну від останнього базувалися не на договорі, а на нормах міжнародного права.

Система мандатів, що вводилася Статутом Ліги Націй (стаття 22), поділялася на три категорії («А», «В» і «С»), які відрізнялися за ступенем колоніальної залежності від держав-мандатаріїв. За влучним виразом судді Міжнародного суду Макнейра, «Суверенітет над підмандатною територією знаходився в призупиненому стані; якщо і коли населення території отримає визнання в якості незалежної держави... суверенітет відновиться і буде належати новій державі».

Система опіки «для управління тими територіями, що можуть бути включені до неї наступними індивідуальними угодами й для нагляду за цими територіями» була схвалена Статутом ООН (стаття 75). В системі опіки головною задачею управляючої держави було формування суверенітету. Нагляд за управлінням підопічними територіями покладався на діючу під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН Раду з Опіки (глава XIII Статуту ООН).

Правовий статус несамоврядних територій визначений у главі XI Статуту ООН, в якій закріплена відповідальність членів ООН за управління територіями, народи яких не досягай ще повного самоврядування.

Правовий режим території з невизначеним статусом (sub judice) характерний для територій, які знаходяться під окупацією або іншим незаконним володінням, що не призводить до визнання над ними суверенітету держави, яка володіє цими територіями.

Проголошуючи в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. принцип рівноправ'я та самовизначення народів, було визнано окремий статус територій колоній та несамоврядних територій, який буде існувати до тих пір, поки народ даної колонії або несамоврядної терииторії не здійснить своє право на самовизначення відповідно до Статуту ООН.

 

21. Міжнародна  правосуб’єктність держав. Зміст  правосуб’єктності держав. Основні  права та обов’язки держав.

Держава є основним суб'єктом міжнародного права. Міжнародна правосуб'єктність держав виникає з самої природи міжнародного права, яке окрім своєї традиційної назви є по суті правом міждержавним. Слід підкреслити, що всі держави мають статус суб'єкта міжнародного права. Лише держава"має повну право- та дієздатність. Інші суб'єкти мають обмежену право- та дієздатність, обсяг яких визначається державами. Саме держави можуть створювати інші суб'єкти міжнародного права.

Міжнародні угоди, оперуючи поняттям «держава», не дають визначення його змісту. Єдиним міжнародним договором, в якому надано дефініцію держави» є Конвенція про права та обов'язки держав 1933 р.

Не дивлячись на регіональний характер цієї Конвенції, в доктрині міжнародного права стаття 1 Конвенції використовується для визначення держави як суб'єкта міжнародного права. Згідно з цим положенням, держава як суб'єкт міжнародного права повинна мати наступні складові: а) постійне населення; Ь) визначену територію; с) уряд, а також 6) здатність встановлювати стосунки з іншими державами.

Невід'ємним атрибутом держави є суверенітет. Суверенітет означає верховенство держави у межах її території та незалежність і самостійність у взаємовідносинах з іншими державами.^лементами суверенітету держави є територіальне верховенство, територіальна цілісність, нероздільність державної влади, незалежність державної влади.

Зміст міжнародної правосуб'єктності держави складають її права та обов'язки.

Держави мають право:

• укладати міжнародні договори;
• брати участь у діяльності міжнародних організацій;
• підтримувати дипломатичні, консульські та інші зв’язки;
• виступати стороною у Міжнародному суді ООН;
• у разі необхідності правомірно застосовувати силу відповідно до Статуту ООН тощо.

Крім того, відповідно до проекту Декларації прав та обов´язків держав держави мають наступні права: право держави на здійснення юрисдикції на своїй території і над усіма особами та речами, що знаходяться в її межах, із дотриманням визнаного міжнародним правом імунітету; право держави на незалежне та вільне здійсненим усіх своїх законних прав; право на індивідуальну і колективну самооборону проти збройного нападу; право нарівні з іншими державами права; право на участь у міжнародних договорах; право вимагати вирішення спорів мирними засобами і обов´язок самому поважати це право та ін.

Обов´язки держав: мирного вирішення міжнародних спорів, утримуватися від втручання у внутрішні і зовнішні справи інших держав; утримуватися від подання допомоги іншій державі, яка не виконує головного обов´язку утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави чи якимось іншим чином, несумісним з міжнародним правом, або проти якої ООН вживає заходів попередження чи примусу; поважати права людини; утримуватися від визнання територіальних загарбань іншої держави, які здобуті в порушення чинного зобов´язання не застосовувати силу; добросовісно виконувати свої міжнародні зобов´язання; утримуватися від підбурювання міжусобиць на території іншої держави; встановлювати на своїй території такі умови, які б не загрожували міжнародному миру, та ін.

 

22. Правосуб'єктність націй І народів,що борються за національне визволення

Нації і народи, що борються за національне визволення, як суб'єкт міжнародного права набули актуальності в 60-ті роках XX століття в період розпаду колоніальної системи. Народ, який в процесі визвольної боротьби набуває елементи державності, створює органи.

цивільні або військові, що здатні його представляти на міжнародній арені, стає суб'єктом міжнародного права і трактується як держава in statu nascendi.

Сучасним прикладом народу, що бореться за свою незалежність як суб'єкт міжнародного права, є палестинський народ. У1964 р. було створено його представництво в особі Організації Визволення Палестини (ОВП). У1974 р. ОВП було визнано ООН офіційним представником Палестинського народу. ОВП отримала статус спостерігача в ООН. В березні 1993 р. ОВП було визнано представником палестинського народу ізраїльським урядом. В даний час статус спостерігача в ООН має не ОВП, а Палестина, яка має право участі в сесіях ГА ООН (без права голосу). Палестинський народ як суб'єкт міжнародного права має: право посольства (наприклад, Палестина утримує постійну місію спостерігачів при ООН), право укладати двосторонні угоди (наприклад, ізраїльсько-палестинські домовленості 1993 p.), право участі в роботі міжнародних організацій (наприклад, статус спостерігача в ООН, членство в Лізі Арабських Держав).

До створення палестинської держави палестинський народ залишатиметься суб'єктом міжнародного права.

 

23. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень

До суб'єктів міжнародного права належать також державоподібні утворення - вольні міста та Ватикан.

Вольне місто уявляє собою політичне формування, якому міжнародним договором надається міжнародно-правовий статус, що дозволяє йому приймати участь в економічних, адміністративних та культурних міжнародних відносинах.