Соціальна служба як інституціональна основа управління

 
Самоменеджмент для соціального  працівника включає питання ефективного  управління собою для забезпечення більш успішного і продуктивного  виконання своїх професійних  обов'язків, збереження здоров'я і  активного, зацікавленого відношення до життя. Отже, самоменеджмент для  спеціаліста - це система знань, методів  і технологій самоуправління для  здійснення, зокрема, більш ефективної професійної діяльності і збереження життєвої мобільності.. 
 
Початок всебічного осмислення проблеми самоменеджменту у вітчизняній науковій літературі можна віднести до середини 90-х років. В одній із перших публікацій на цю тему В. Карпічовим було зроблено спробу "введення в проблему" самоменеджменту та винесено на обговорення деякі контури моделі самоменеджменту. Дещо раніше Л. Зайвертом, керівником Інституту раціонального використання часу з Німеччини, було введено в науковий обіг саме поняття "самоменеджмент", виділені його функції, цілі та переваги. До переваг самоменеджменту Л. Зайверт відносив наступні: 

1.  
   виконання роботи з меншими затратами;
1.  
   краща організація праці;
1.  
   кращі результати праці;
1.  
   менше поспіху і стресів;
1.  
   більше задоволення від роботи;
1.  
   більша мотивація праці;
1.  
   підвищення кваліфікації;
1.  
   менша завантаженість роботою;
1.  
   менше помилок при виконанні своїх функцій;
1.  
   досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом. 

 
Слід відмітити, що на сьогодні існує  певний досвід викладання у деяких вищих навчальних закладах України  спеціальних навчальних курсів із самоменеджменту  за методикою Л. Зайверта. 
 
Cамоменеджмент спрямований на суб'єкт управління. Психолого-педагогічний механізм самоменеджменту включає всі процеси "самості" в їх інтегрованому вигляді: самопізнання, самовизначення, самоорганізація, самореалізація, самодіяльність, самоконтроль, самооцінка, самонавіювання, саморозвиток. 
 
Щоб управляти собою, треба мати достатньо високий рівень навичок і здібностей : 

1.  
   до самопізнання, тобто достатньо добре знати себе, свої позитивні якості і недоліки; знати рівень своїх професійних знань і вмінь;
1.  
   до самовизначення, тобто точно знати, чого хочеш, свої реальні потреби щодо спілкування і щодо досягнень; бачити реальні проблеми, що існують, і прогнозувати ті, які можуть виникнути і стати на перешкоді досягнення намічених цілей; визначати для себе задачі як на найближчий період, так і на перспективу;
1.  
   до самоорганізації, тобто вміти чітко планувати своє життя, свої справи як на день, неділю, місяць, так і на більш довготривалу перспективу; бути здатним раціонально використовувати свої сили і час; організовувати свою діяльність таким чином, щоб вона не тільки призводила до конкретних результатів, але щоб і сам процес діяльності давав радість і задоволення; вміти мобілізувати себе на досягнення цілі, а у разі потреби вміти ефективно розслаблятися, знімати напругу, використовуючи прийоми аутотренінгу і релаксації;
1.  
   до самореалізації, тобто вміти проявити себе там, де це необхідно, на межі своїх можливостей; довести собі і іншим, на що здатен, спираючись при цьому перш за все на свої творчі здібності;
1.  
   до самодіяльності, тобто вміти проявити ініціативу, самостійність, незалежність;
1.  
   до самоконтролю, тобто вміти оптимально адаптуватися до кожного нового виду діяльності; використовуючи цю здатність, виконувати свої функції з мінімальною кількістю помилок, якісно і ефективно;
1.  
   до самооцінки, тобто перш за все вміти об'єктивно оцінювати свої якості, а також результати своєї діяльності, при цьому не переоцінюючи їх, але і не занижуючи їх рівня і значення;
1.  
   до самонавіювання, тобто уміти переконувати себе у чому-небудь і на цій основі підпорядковувати дії, підкоряти себе, свою поведінку власній волі і розуму; бути здатним на основі самонавіювання і самопереконання знімати емоційно-нервове напруження, коли це необхідно;
1.  
   до саморозвитку, тобто уміти активно працювати над собою, удосконалюючи свої творчі, професійні і інші якості.

 
Розвиток особистості у самоменеджменті - найважливіше питання, яке має методологічне  значення. 
 
Більшість описаних у літературі концепцій самоменеджменту побудовані на стержневій ідеї, навколо якої формується система методик і прийомів роботи над собою задля реалізації цієї ідеї. Під концепцією ( від лат. conceptio - єдиний задум, головна думка ) тут розуміється заснована на певних ідеях і теоріях система поглядів, спосіб розуміння самоменеджменту і процесів з яких він складається. 
 
На кафедрі соціології та соціальної роботи Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ) розроблено інноваційні соціальні технології професійного самовизначення особистості (М. П. Лукашевич і Л. В. Бондарчук), використання яких в навчальному процесі сприяє формуванню у соціальних працівників вмінь і навичок жити за вимогами здорового способу життя у самому широкому розумінні цього поняття і сприяє тому, щоб усвідомлення важливості зусиль, спрямованих на профілактику синдрому вигорання, стало невід'ємною частиною професійного світогляду і професійної культури персоналу ДСЗУ. 
 
З огляду на викладене у цій статті, є пропозиція вважати за доцільне більш широке запровадження у процес професійної підготовки соціальних працівників і у процес підвищення кваліфікації персоналу ДСЗУ знайомства як з теорією так із практикою самоменеджменту, а також з базовими знаннями про професійні деформації і їх профілактику. 
 
Щодо розробки стратегій корекції і профілактики синдрому вигорання у персоналу ДСЗУ, то очевидним, на наш погляд, є те, що вони повинні мати комплексний характер, бути взаємопов’язані і охоплювати всі аспекти і етапи професійної діяльності працівників служби зайнятості, а також етапи підготовки до неї, як-то навчання та підвищення кваліфікації. На наш погляд, вбачається за доцільне, щоб були охоплені наступні напрямки і розроблені відповідні стратегії, такі як: освітні стратегії, стратегії, спрямовані на корекцію особистісних особливостей спеціаліста та фокусованих на рівні персоналу, стратегії, що фокусуються на ідеології надання послуг у службі зайнятості і особливостях субкультури соціальних працівників, стратегії, що спрямовані на корекцію взаємовідношень у колективі, стратегії, що фокусуються на особливостях роботи з незайнятим населенням, стратегії корекції професійних комунікативних навичок, стратегії супервізії та груп підтримки, психотерапевтичні стратегії та стратегії застосування зрілих механізмів психологічного захисту.