Безробіття, його рівень, види, причини виникнення

Так, на індивідуальному рівні економічні наслідки безробіття полягають у втраті доходу чи частини доходу у можливому зниженні рівня доходу в майбутньому в зв'язку з втратою кваліфікації (що особливо погано для людей новітніх професій) і тому у зменшенні шансів знайти високооплачувану, престижну роботу.

Особливо безробіття небезпечне серед молоді, що закінчує середні навчальні заклади. Відсутність професійної підготовки робить для них досить складною проблему працевлаштування. У цих умовах частина молодих людей може поповнити криміногенне середовищ .

Соціально-економічні наслідки безробіття можна сформулювати таким чином: відбувається знецінення, недовикористання людського потенціалу суспільства, погіршується якість життя безробітних і їх членів родини, підсилюється тиск на розмір заробітної плати зайнятих на ринку праці, збільшуються витрати суспільства й індивіда на відновлення чи зміну професійного статусу й рівня продуктивної праці, формуються категорії осіб із девіантною поведінкою, схильних до вчинків, що суперечать прийнятим соціальним нормам і цінностям.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчування себе зайвою для суспільства людиною. Зниження кваліфікації, втрата самоповаги, бездіяльність, почуття самотності та непотрібності призводять до занепаду моральних основ особистості, суспільства, до розпаду сім'ї, суспільно-політичних потрясінь, погіршення психологічного та фізичного стану людини.

Безробіття, як соціальне явище, приводить населення до бідності. Цей процес може стати стійким та перерости в хронічну бідність або, у випадку захисних соціальних заходів з боку держави, бути зупиненим.

Можна запропонувати розгорнуту класифікацію найважливіших наслідків безробіття, які розглядаються з точки зору негативного та позитивного впливу на систему:

Таблиця 2.1Наслідки безробіття

Негативні	Позитивні
Загострення криміногенної ситуації	Підвищення соціальної цінності робочого місця
Посилення соціальної напруженості	Збільшення власного вільного часу
Ріст кількості фізичних та душевних захворювань	Зростання свободи вибору місця роботи
Збільшення соціальної диференціації	Збільшення соціальної важливості та цінності праці
Зниження трудової активності

 

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов'язані передусім із циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат від циклічного безробіття використовують закон Оукена. Наявність циклічного безробіття означає, що фактичний ВВП є меншим від природного.

За цим законом, якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то реальний ВВП відстає від потенційно можливого на 2,5%. Цей закон був виведений А. Оукеном для американської економіки, але для інших країн також властива кореляція між обсягом ВВП і фактичним рівнем безробіття.

 

 

 

Розділ 3. Шляхи вирішення безробіття

3.1 Методи боротьби з безробіттям

Проблема безробіття сьогодні дуже важлива. Безробітним необхідно виплачувати допомогу по безробіттю, на що витрачаються кошти, що могли б бути використані для інших цілей, і яких так не вистачає в державному бюджеті.

З метою вирішення проблеми безробіття створені центри зайнятості,розроблені державні програми щодо зменшення безробіття. Повністю ліквідувати безробіття неможливо, тому що існує категорія громадян, які просто не хочуть працювати. Ця категорія громадян відноситься до категорії працездатного населення. Проблему зменшення безробіття треба вирішувати таким чином, щоб це було вигідно і робітникові, і роботодавцеві, і державі.

Повністю ліквідувати безробіття намагалися і в часи СРСР. З одного боку, в СРСР були створені робочі місця, і тих, хто не хотів працювати, притягували до суду за «тунеядство». З іншого боку, роботу, яку могла виконати одна людина, виконувало 5 чоловік. В результаті люди робили вигляд, що вони щось роблять, а держава робила вигляд, що платить їм. Але на ті кошти, що одержували робітники, неможливо було щось купити, оскільки товарів не було у магазинах. Працівникам виплачувалась висока заробітна плата (для того, щоб вони залишалися працювати й надалі), проте сума виплаченої заробітної плати не відповідала загальній вартості вироблених товарів. Спекулювати в тодішніх умовах було неможливо, а в магазинах постійно і гостро відчувалась нестача товарів. Для покриття нестатку товарів вводилися спецмагазини (для партійного керівництва), картки на продукти та товари підвищеного попиту, потім їх замінили на талони, пізніше людей взагалі почали прикріпляти до конкретних магазинів. Трохи згодом були відмінені всі ці обмеження, проте від цього товари не з'явилися у магазинах. Громадяни, не витративши повністю зароблених грошей були змушені відкладати на «чорний день»: хто в Ощадбанк, хто в матрац, хто в панчоху, а хто і в банку із залізною кришкою.

Коли ж Україна стала незалежною і почала будувати ринкову економіку, ці акумульовані кошти стали одним із вирішальних факторів, що спричинили до гіперінфляції. Зараз ідуть спекуляції у парламенті з приводу повернення заощаджень, які в основному і накопичилися за рахунок того, що не були забезпечені товаром. І питання повернення цих коштів повинно стояти не перед українськими урядовцями, а перед керівниками колишньої імперіалістичної Росії. Тож політика роздування зарплат для заохочення працюючих є неефективною.

 

 

 

Загалом безробітних можна поділити на три категорії.

1. Громадяни, які не бажають працювати, але зареєстровані у центрі  зайнятості для одержання допомоги  по безробіттю або ж мають  засоби для існування (зарплати, пенсії батьків, соціальна допомога  малозабезпеченим тощо).

2. Громадяни, звільнені з попереднього  місця роботи, що мають проблеми  з пошуком роботи.

3. Молоді спеціалісти, які не мають  досвіду роботи за спеціальністю.

Працевлаштувати можливо лише дві останні категорії громадян.

Для цього треба:

1) знати можливості працевлаштування  вивільнених з роботи працівників, які вже мають досвід роботи  за спеціальністю;

2) розробити програму заходів для  працевлаштування молодих спеціалістів.

У даний час в період трансформації економічної системи в нашій країні склалася така ситуація, коли традиційні методи подолання безробіття мало ефективні чи не ефективні взагалі. Розглянемо традиційні заходи для вирішення проблеми безробіття:

Створення нових робочих місць паралельно з уже існуючими.

Розширення сфери послуг. Через значне падіння рівня життя попит на послуги скорочується. Ростуть лише послуги державного сектора, що є негативним явищем.

Дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу.

Перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів. Ці заходи допомагають, коли одні галузі вгасають, а інші розвиваються, тобто при структурній перебудові господарства. Зараз же йде спад у всіх галузях, що обумовлений суспільною кризою.

Інвестиційні фонди міністерств і відомств.

Рівень фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок:

поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансіях і повідомляють її безробітним;

усунення факторів, що знижують мобільність робочої сили. Для цього необхідно насамперед:

а) створення розвинутого ринку житла;

б) збільшення масштабів житлового будівництва;

в) скасування адміністративних перешкод для переїзду з одного населеного пункту в інший.

Скороченню структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми повинні привести до того, щоб робоча сила найкращим чином відповідала наявним робочим місцям. Ця задача досягається програмою професійної підготовки, інформацією про робочі місця. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також для робочих старших віків, чия професія виявилася застарілою.

Найважче боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі найбільш ефективними є наступні заходи:

1) створення умов для росту попиту  на товари. Оскільки попит на  ринку праці - похідний і залежить  від ситуації на ринках товарів  і послуг, то зайнятість зросте, а безробіття впаде в тому  випадку, якщо товарні ринки пред'являть  більший попит і для його  задоволення треба буде найняти  додаткових працівників;

Способами збільшення попиту є:

стимулювання росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва і, відповідно, - зайнятості на них;

підтримка і заохочення інвестицій у реконструкцію підприємства з метою підвищення конкурентноздатності продукції.

2) створення умов для скорочення  пропозиції праці. Очевидно, що чим  менше людей претендують на  робочі місця, тим легше знайти  роботу навіть при тому ж  числі вільних робочих місць;

3) створення умов для росту само  зайнятості. Зміст такого роду  програм полягає в тому, що  людям допомагають відкрити власну  справу, щоб вони могли прокормити  себе і свою родину, навіть  якщо їм не вдається знайти  роботу по найму;

4) реалізація програм підтримки  молодих працівників.

Різноманіття форм безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно складною. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, в будь - якій країні для рішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

Уряди розвинутих країн намагаються знизити природну норму безробіття шляхом зменшення масштабів фрикційного та структурного безробіття. Державні служби зайнятості поширюють інформацію про вільні робочі місця, щоб полегшити пошук роботи тим, хто її потребує. Державні програми з професійної перепідготовки сприяють переходу працівників із депресивних галузей економіки в прогресивні. Для пом'якшення економічних наслідків безробіття в розвинутих країнах використовують страхування на випадок безробіття.

У країнах, що розвиваються, одним з найважливіших напрямів державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання зниження народжуваності. Ще одним важливим напрямом скорочення безробіття у “третьому світі” є проведення державної політики, яка стимулює використання трудомістких технологій, що передбачають залучення великої кількості робочої сили. Скорочення безробіття в країнах, що розвиваються, можна досягти, нарощуючи виробництво в сільському господарстві та дрібній промисловості.

Зокрема, у Росії на заходи по боротьбі з безробіттям додатково виділяється 44 млрд. руб., заявив президент Росії Дмитро Медвєдєв. За його словами, потрібно не тільки збільшити посібництво з безробіття, але і створювати нові робочі місця, зокрема в малому бізнесі, в нових виробництвах, будувати нові об'єкти, які здатні створити додаткові робочі місця

Генеральний директор Міжнародної організації праці Хуан Сомавіа звернувся до учасників Восьмої Європейської регіональної зустрічі, підкресливши шість напрямів, на яких повинні зосередитися уряди, роботодавці, працівники та МОП, а саме: забезпечення кредитних потоків та стимулювання попиту; поширення соціального захисту та політики зайнятості, особливо стосовно найбільш уразливих груп; підтримка продуктивних підприємств, особливо малих; забезпечення дотримання та просування основоположних принципів та прав у сфері праці; підтримка і збільшення допомоги задля розвитку та інших інвестиційних потоків до уразливих країн .

Уряд Південної Кореї планував в 2009 р. витратити 4,1 млрд. дол. на стабілізацію становища на ринку праці, що опинився внаслідок світової кризи на найнижчому рівні за останні 5 років.

Як йдеться в заяві Міністерства праці, держава планує створювати нові робочі місця, стимулювати працедавців і забезпечувати громадянам можливість діставати ширший доступ до освітніх програм і програм з перепідготовки. В листопаді 2008 року рівень безробіття в Південній Кореї виріс до 3,3% - найвищого показника за останні 16 місяців. Без роботи в країні зараз знаходяться близько 750 тис. людей .

Враховуючи досвід інших країн світу, можна виділити такі заходи боротьби із безробіттям в Україні:

1. Перерозподіл наявного попиту  на працю шляхом стимулювання  переходу підприємств на неповний  робочий день, неповний робочий  тиждень тощо. Такі підприємства  повинні одержати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на  прийом нових працівників.

2. Бюджетне субсидування додаткової (стосовно фактичного рівня) робочої  сили на діючих підприємствах. Воно може мати вид кредитування  державою зарплати додатково  найнятих робітників. Підприємства, що розширюють зайнятість стосовно  її рівня торік, можуть одержати  пільговий кредит, розмірний зарплаті, що сплачено додатково зайнятим  на виробництві.

3. Зниження фактичної пропозиції  робочої сили за рахунок зниження  встановленого законом пенсійного  віку. Такий же ефект може обумовити  розвиток служб перепідготовки  кадрів і підвищення кваліфікації.

4. Надання робочих місць, неорієнтованих  на одержання прибутку, а пов'язаних  з роботою в інтересах суспільства, наприклад: робота в сфері охорони  навколишнього середовища і т.д.

5. Перехід до створення системи  соціального партнерства, у тому  числі створення механізму вироблення  тристоронніх угод (роботодавці - профспілки - держава) з метою обмежити ріст  заробітної плати. З роботодавців  варто стягувати податок на  засоби, додатково витрачені на  заробітну плату, і направляти  його на субсидування зайнятості.