Виникнення і генезис поняття логіки

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Декабря 2013 в 17:31, контрольная работа

Краткое описание

Логіка зародилась і розвивалася в лоні філософії. Оскільки тривалий час мислення не виокремлювалося філософами з усього сущого, а то й ототожнювалося з буттям (точніше, буття наділялося рисами, характерними для мислення1), виявити перші зародки логічної науки непросто.
Термін "логіка" походить від давньогрецького слова "Іоgos", що означає слово, розум, думка і має декілька значень. Сформулюємо основні значення терміну "логіка":
Пізнаючи світ (природу, суспільство, свою особистість), люди користуються термінами "об'єктивна логіка" та "суб'єктивна логіка". Під "об'єктивною логікою" розуміють об'єктивний хід речей, подій, незалежний від мислення, свідомості людини, тобто об'єктивну закономірність, послідовність, незворотність розвитку всього існуючого та необхідний зв'язок між предметами і явищами об'єктивного світу(в цьому значенні часто використовують висловлювання "логіка речей", "логіка подій", "логіка історії" та ін.).

Прикрепленные файлы: 1 файл

logik_nauka.docx

— 41.90 Кб (Скачать документ)

Поширенню логічних знань  сприяла діяльність вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври. У цей час спостерігався рух від патристики до схоластики і гуманістичних ідей. До речі, схоластику не потрібно розглядати як цілковито негативне явище, оскільки вона, абсолютизуючи духовність, була «гімнастикою розуму», забезпечувала той розвиток абстрактного мислення і логічного виведення, без якого неможливо було перейти до вищих етапів історико-філософського прогресу, в тому числі й гуманізму.

Логіка була обов'язковим предметом  вивчення в Києво-Могилянській академії. Щоправда, оскільки вона скомпрометувала себе в середні віки слугуванням теології, то як у Західній Європі, так і в Україні (в Києво-Могилянській академії) якийсь час було модно підпорядковувати логіку риториці. Причому, кожен викладач риторики складав власний курс. Та зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі лекційних філософських курсів Києво-Могилянської академії. Про її високий авторитет у цьому навчальному закладі свідчать численні висловлювання, наявні у філософських курсах, логіку називали «очима розуму», «зорею мислення», «оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення надавали логіці вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку «природну» і «штучну», тобто логіку як науку.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій, який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические наставлений» і «Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки зробив   О. Потебня.

У період радянської влади в Україні  формальну логіку тривалий час ігнорували, а то й критикували як основу метафізичного методу. Тільки в другій половині 40-х років за таємничих обставин її було реабілітовано («мовчки»), і курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі тоді були нормою життя). А через якийсь час курс логіки вилучили з програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських1. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у Київському державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі — А. Уйомов). Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков — зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики і пробудили цікавість до цієї сфери знань.

В останні десятиліття  в Україні виросла ціла когорта вчених, які плідно працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В. Омельянчик та інші.

 

4. Особливості  загальної або традиційної (арістотелівської) логіки

Під терміном "загальна традиційна (арістотелівська) логіка" об'єднують: античну логіку, в становлення і розвиток якої зробили внесок Парменід, Зенон Єлейський, Сократ, Платон, Арістотель, Теофраст, Хрісипп та інші античні філософи; схоластичну логіку, в розвиток якої на підставі античної логіки зробили внесок М.Пселл, Р.Луллій, Р.Декарт та ін.1

Особливості загальної або традиційної  логіки полягають в слідуючому:

а) досліджуючи форми і закони мислення, вона лише частково абстрагується від гносеологічного змісту думок, тобто зміст думок враховується при аналізі структури (побудови) мислення;

б) при зображенні структури думок використовується природна мова і частково штучна (формалізована) мова, тобто особлива система знаків і символів. Використання особливої штучної знакової системи для зображення структури мислення отримало назву "метод формалізації", сутність якого буде розглянута у розділі 3;

в) досліджуючи форми і закони мислення, загальна, традиційна логіка оперує поняттями "правильне мислення" і "неправильне мислення". Правильним у традиційній логіці називають мислення, яке підпорядковується законам логіки, відповідно, неправильним — мислення, яке порушує ці закони. На підставі логічних законів у традиційній логіці формулюються основні правила, яким має підкорятися людське мислення, щоб його результат, а саме людська думка, була логічною, тобто правильною. У цьому значенні традиційна логіка є нормативною наукою, оскільки вона вказує, як потрібно правильно мислити і які існують умови для досягнення істини у процесі пізнання;

г) загальна традиційна логіка є двозначною (бівалентною) логікою, оскільки вона оперує двома логічними категоріями "істина" і "хибність". При цьому вона абстрагується від тих конкретних умов, за якиходне і те ж висловлювання може бути істинним, а може бути хибним;

д) загальна традиційна логіка є логікою "готового" знання, якрезультату пізнавального процесу. Знання зображується в ній у певних логічних формах (поняттях, судженнях, умовиводах) і розглядається як результат абстрагуючої діяльності мислення людини. Аналіз цього знання здійснюється через природну мову, за допомогою якої люди висловлюють свої думки.

 

5. Особливості символічної або математичної логіки

Під терміном "символічна (математична) логіка" об'єднують  різноманітні логічні теорії (системи  знання), які при дослідженні форм і законів мислення повністю абстрагуються від конкретного змісту думок; при зображенні структури мислення використовують особливу систему знаків і символів (штучну або формалізовану) мову; досліджують міркування, розсуди як необхідний перехід від одних висловлювань до інших (термін "логіка" у вузькому значенні) і при цьому правильність розсудів незалежна від змісту цих висловлювань; оперують категоріями "істинне значення висловлювання" і "хибне значення висловлювання", які не завжди мають гносеологічний зміст (аналіз цих категорій буде наведено в розділі V).

Вперше основи символічної логіки були розроблені ще німецьким філософом, логіком і математиком Г.В.Лейбніцем (1646-1716), а як самостійна наукова дисципліна вона стала формуватися з середини XIX ст. в результаті наукових досліджень таких видатних математиків і логіків як Дж. Буль, Г.Фреге, А. де Морган, Е.Шредер, Б.В. Рассел, А.Уайтхед, П.Порецкий та ін. Г.В.Лейбніц висунув ідею про можливість виразити логічну операцію доведення (обгрунтування істинності певного висловлювання за допомогою інших істинних висловлювань) у формі математичного числення, використовуючи особливу мову, яка б, на відміну від природної мови, могла більш точно і однозначно виражати форми мислення (поняття, висловлювання, умовиводи) і зв'язки між формами мислення.

Англійський логік і математик  Дж.Буль (1815-1864) розробив історично першу систему математичної логіки, яка отримала назву "алгебра логіки", або "булева алгебра", в якій він застосував символіку алгебри до логічних досліджень форм і законів мислення.

Німецький логік, математик, філософ  Г.Фреге (1848-1925) вперше побудував строге аксіоматичне числення висловлювань і предикатів та обгрунтував можливість логічної формалізації арифметики.

Таким чином, символічна (математична) логіка виникла на межі логіки і математики в результаті використання математичних методів в логічних дослідженнях (математизація, алгебраїзація логіки) і логічного методу формалізації в математиці ("логіцизм").

Класична символічна логіка включає в себе такі розділи (напрями) як логіка висловлювань і логіка предикатів. Логікою висловлювань або пропозиційною логікою називають розділ сучасної символічної логіки, який вивчає функціонально-істинностні взаємозв'язки між висловлюваннями та принципи і правила формалізації цих взаємозв'язків. Логікою предикатів або кванторною логікою називають розділ сучасної символічної логіки, який вивчає суб'єктно-предикатну структуру висловлювань та обумовлені цією структурою функціонально-істинностні взаємозв'язки між висловлюваннями.

Особливістю класичної символічної логіки є  те, що вона: а) при дослідженні структури форм мислення використовує особливу штучну (формалізовану) мову, яка отримала назву — "мова логіки висловлювань" та "мова логіки предикатів"; б) на підставі цієї мови формулює пропозиційні формули, які позначають логічні відношення між висловлюваннями"; в) формулює формули, які виражають логічні закони; г) будується за принципом двозначності, тобто приписує кожному висловлюванню одне з двох значень: "істинне значення" або "хибне значення". Саме тому класичну символічну логіку називають двозначною чи бівалентною (як і загальну традиційну логіку); д) являє собою дуже високий рівень абстрагування від природнього процесу мислення. Це призвело до того, що для визначення змістовного значення штучної символіки і побудованих за її допомогою формул стало необхідним їх роз'яснення, тлумачення або інтерпретація. В сучасній логіці під інтерпретацією (лат. - іпіегргеіаііо -тлумачення, пояснення) формально-логічної теорії (системи знання) розуміють встановлення певної відповідності між формалізованою мовою цієї теорії і певною предметною сферою, яка може бути зображена на цій мові.

Некласична символічна логіка включає в себе різноманітні логічні теорії ("багатозначна логіка", "модальна логіка", "паранесупе-речлива логіка", "інтуїціоністська логіка", теорія "логічного слідування", "індуктивно-ймовірністна логіка" та ін.). Перші некласичні логіки (логічні системи знання) з'явилися в першій половині ХХст. у результаті наукових досліджень таких логіків як Я.Лукасевич, Е.Пост, К.Льюїс, А.Гейтінг та ін.

Особливістю некласичної символічної  логіки є те, що вона: а) використовує поняття, принципи і методи, які відрізняються від тих понять, принципів і методів, які використовуються в класичній логіці. (Такі логічні теорії, які в чомусь мають розбіжність із класичною логікою, ще називають девіантними.1); б) будує формально-логічні теорії на нових принципах (принцип багатозначності висловлювань, модальності, релевантності та ін.) і аксіомах; в) створює і використовує якісно нову формалізовану мову для виразу "нестандартних" взаємозв'язків між висловлюваннями; г) оперує п>2 істин-ностними значеннями висловлювань.

 

6. Теоретична і практична логіка. Некласична логіка.

Крім перерахованих  типів логік, які виникли історично, існує інша класифікація типів логік, тобто, вирізнють теоретичну і практичну логіку.

Засновник науки логіки Арістотель розглядав логіку як теоретичну частину філософії. У філософії Арістотель вирізнив дві частини: практичну і теоретичну. Практична включає етику і політику; теоретична — фізику і логіку.

Історично поділ науки логіки на теоретичну і практичну вперше був здійснений німецьким філософом І.Кантом (1724-1804). Оскільки в епоху, коли жив і творив І.Кант, була відома лише загальна традиційна (арістотелівська) логіка, то він поділив загальну логіку на "чисту" і "прикладну". "...В чистій логіці ми відвертаємося від усіх емпіричних умов, при яких діє наш розсудок, наприклад, від впливу відчуття, від гри уяви, законів пам'яті, сили звички, схильностей і т.д., отже, й від джерел забобонів. Загальна але чиста логіка має справу виключно лише з апріорними принципами і являє собою канон розсудку і розуму... Загальна логіка називається прикладною тоді, коли вона розглядає правила використання розсудка при суб'єктивних емпіричних умовах, які вказує нам психологія. Отже, вона містить в собі емпіричні принципи... Вона є тільки засіб очищення буденного розсудку, але не канон розсудку взагалі і не органон часткових наук".2

Поділ логіки на теоретичну ("чисту") і практичну ("прикладну"), здійснений І.Кантом, був розвинутий німецьким філософом Регелем, а відтак іншими філософами і логіками.

Г.Регель (1770-1831) розглядав  логіку у своїй системі філософських наук. "Логіка є наука про чисту ідею, тобто про ідею в абстрактній стихії мислення... є наука про мислення, про його визначення і закони..."1, а "інші філософські науки — філософія природи, філософія духа, навпаки, являються ніби прикладною логікою, оскільки остання є їх животворна душа..."

В наш час до теоретичної логіки відноситься не лише загальна традиційна логіка, але й усі інші типи логік, про які вже йшлося.

Теоретична логіка — це певна логічна система знання (теорія) або сукупність логічних теорій, які побудовані на певних принципах і аксіомах засобами природної і особливої штучної (формалізованої) мови. До теоретичних логік відносяться всі історичні типи логік — загальна або традиційна, класична символічна (логіка висловлювань, логіка предикатів), некласичні символічні логіки — модальна, багатозначна, пара несуперечлива, інтуїціоністська та ін. В наш час розробляються нові логічні теорії.

Особливість теоретичної логіки (під  якою розуміється сукупність різноманітних формально-логічних теорій) полягає в тому, що логіки створюють її засобами особливої мови й вона являє собою "сильну" абстракцію або абстрактно-знакову модель. В результаті створення такої моделі (теорії) виникає специфічна логіко-філософська проблема — співвідношення формалізованої логічної теорії і конкретної предметної галузі, тобто практичного використання логічних систем знання в певній предметній діяльності людей.

Практична логіка. Цей термін має декілька значень:

  1. В значенні "стихійна логіка". Під стихійною логікою розуміють природній процес мислення людей, коли вони здійснюють практичну і теоретичну діяльність і цей процес об'єктивно підпорядковується певним законам мислення, які встановлює і вивчає теоретична логіка. І в цьому значенні у людей більш розвинута практична або стихійна логіка. Наприклад, не вивчаючи якусь теоретичну логіку, люди можуть мислити логічно. Основою "стихійної" логіки в мисленні людей є ідеальне відображення і засвоєння структур пізнавальної діяльності в логічних формах і законах.
  2. Як прикладна логіка, тобто використання теоретичної логіки у конкретному мисленні людей. Усі науки мають прикладне значення, тобто знання, яке здобуто наукою, використовується як метод пізнання і перетворення дійсності. В цьому значенні логіка виконує методологічну функцію. Теоретична логіка формулює певні принципи і правила логічного мислення, а практична логіка формулює умови і засоби використання цих правил у процесі конкретної розумової діяльності людей.

Информация о работе Виникнення і генезис поняття логіки