Поняття як форма мислення

План

1. Поняття  як форма мислення

2. Види понять

3. Відношення між поняттями

4. Логічні  операції над поняттями

 

    

1. Поняття як форма мислення

    Поняття – це форма мислення, яка відображає предмети в їх загальних та істотних ознаках.

Виникнення  понять є результатом прогресу людського  мислення. Творення понять базувалося на предметному характері дійсності  і наявності у ній окремих  предметів, що мали якісну визначеність: сонце, місяць каміння, рослини, тварини. Ось ці предмети мають свої ознаки.

   Ознаки  – це все те, що чім предмети  відрізняються один від одного  або подібні між собою. Ознаки  можуть бути загальними й відмітними, істотними і неістотними, необхідними  і випадковими. У створенні  понять найголовнішу роль відіграють  загальні та істотні ознаки.

  Загальними  називають ознаки, спільні для  кількох предметів. Істотними  (якісними) називають таку сукупність  ознак предмета, кожна з яких  необхідна, а всі разом достатні  для того, щоб відрізнити певний  предмет від будь-якого іншого.

Творення  понять є результатом активної діяльності суб’єкта пізнання. Така діяльність базується на поєднанні кількох логічних прийомів:

Аналізі –  мисленнєвому розкладанні предмета на окремі ознаки;

Синтезі –  мисленнєвому поєднанні кількох  ознак предмета в єдине ціле;

Порівнянні  - мисленнєвому співставленні одного предмета з іншим, виявленні між ними подібних та відмітних ознак;

Абстрагуванні – мисленнєвому виділенні у предметів  одних ознак та відвертанні від  інших;

Узагальненні  – мисленнєвому об'єднанні однорідних предметів.

   Поняття  виконує дві основні функції  - пізнавальну і комунікативну.

Пізнавальна функція понять полягає в тому, що поняття є і результатом  попереднього процесу пізнання дійсності. Без понять неможливе існування  науки, наприклад, юридичні поняття «право», «правопорушення», «закон» - відображають широкий спектр суспільних відносин між людьми.

Комунікативна функція полягає в тому, що закріплюючи  свої знання у формі понять, люди потім обмінюються ними в процесі  своєї життєдіяльності.

Поняття має  структуру, тобто воно складається  з певної кількості пов’язаних між собою елементів. У структурному плані поняття є поєднанням обсягу й змісту.

Обсяг понять є сукупністю тих конкретних предметів, які підпадають під це поняття, оскільки мають спільну для них властивість. Окрім поняття, у логіці  виділяють  і доповнення обсягу, то всі предмети які не входять до цієї сукупності.

 

2. Види понять

    У логіці розрізняють такі види понять: за кількістю елементів обсягу, за характером елементів обсягу, за типом елементів обсягу, за характером ознак, що становлять зміст поняття.

1. За кількістю  елементів обсягу поняття бувають  пусті і непусті.

Пусті (порожні)  - це поняття, в обсязі яких немає  жодного елемента (предмета, який би мав вказану ознаку). Прикладами таких понять можуть бути «вічний  двигун», «квадратне коло», тощо.

Непусті (непорожні)  - це поняття, які у своєму обсязі містять елементи, тобто реально  існують предмети, які мають вказану  у понятті ознаку. Непусті поняття  бувають одиничними і загальними.

Одиничні  – це поняття, в обсязі яких існує  лише один предмет.

Загальні  – це поняття, в обсязі яких узагальнено  більше одного предмета.

За характером елементів обсягу поняття поділяються  на збірні й незбірні.

Збірні –  це поняття, в обсязі яких узагальнюються не окремі предмети, а множини предметів, що мисляться як окремі елементи обсягу («колектив», «сузір’я»).

Незбірні  – це поняття, в обсязі яких узагальнюються окремі предмети («зірка», «студент»).

За типом  елементів обсягу поняття поділяються  на конкретні й абстрактні.

Конкретні –  це поняття, в обсязі яких узагальнюються предмети або упорядковані множини  предметів, які можна сприймати  органами чуттів («книга», «рослина»).

Абстрактні -  це поняття , в обсязі яких узагальнюються властивості предметів, які не можна  сприйняти органами чуттів («талант», «успішність»).

За характером ознак поняття бувають позитивні  і негативні, співвідносні і неспіввідносні.

Позитивні поняття  складаються з позитивних ознак  або у їхньому змісті є вказівка на наявність ознаки («старанний студент»).

Негативні поняття  містять негативні ознаки або  вказівку на відсутність ознаки (безвідповідальність).

Співвідносні  – це поняття, зміст яких не має  автономного смислу, тобто таке поняття  стає осмисленим лише тоді, коли воно походить від іншого поняття або використовується у певному контексті, наприклад, «причина», «батьки».

Неспіввідносні  – це поняття, зміст яких має самостійний  автономний смисл («університет», «академія»).

 

 

3. Відношення між поняттями

  Поняття призначені всебічно  відображати об’єктивний світ, в якому взаємозалежність і взаємозумовленість явищ мають універсальний характер.

Відображаючи  об’єктивний взаємозв’язок речей, поняття здатні самі вступати у різні взаємозв’язки. За змістом поняття бувають непорівнювані і порівнювані.

Непорівнюванні  поняття у своєму змісті не містять  спільних ознак, наприклад, «право»  і  «всесвітнє тяжіння». Але цей  поділ має умовний характер, оскільки міра непорівнюваності буває різною. Вказані вище непорівнювані поняття можна об’єднати у таких філософських категоріях, як «матеріальне явище», «предмет науки», тощо. Справді, непорівнюваними є найбільш загальні категорії філософії. Такі категорії часто розглядаються у парах: «матеріал», «свідомість», «буття, небуття».

Зміст порівнюваних понять мають спільні ознаки, за якими вони порівнюються. Наприклад, поняття «людина» і «тигр» мають  спільні ознаки: жива істота, савець.

Порівнювані поняття можуть бути сумісні або  несумісні.

Сумісні –  це поняття, ознаки яких допускають можливість повного або часткового збігу  їхніх обсягів. Інакше кажучи, це поняття  що містять спеціальні елементи.

Сумісність  поняття виявляється у трьох  видах відношень: рівнозначності (тотожності), підпорядкування (субординації), перетину (часткового збігу).

Рівнозначними називають поняття  «X», «Y», обсяги яких збігаються . змісти рівнозначних понять нетотожні, кожне з них відображає певний бік (властивість) одного й того самого предмета. Зобразимо це відношення у вигляді схеми 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підпорядкування (субординація) – відношення між  поняттями «X», «Y», в яких зміст першого (підпорядковуючого) становить частину змісту другого (підпорядкованого), а обсяг другого повністю входить в обсяг першого (наприклад: «X» підпорядковуюче) – «ракета», «Y» (підпорядковане) – «міжконтинентальна ракета»).

Подамо це відношення у вигляді схеми 2

 

 

 

                                  

                                            Ч

 

 

 

 

 

 

 

 

Два поняття  «X», «Y» перетинаються, якщо містять такі ознаки, які не виключають одна одну, але й не збігаються, тому їхні обсяги можуть часто мати спільні елементи (наприклад, «X»  - студент, «Y» -  поет).

Подамо це відношення у вигляді схеми 3

 

 

 

 

 

 

 

 

Несумісними називаються поняття, в зміст  яких входять ознаки, що виключають одна одну, тому їхні обсяги не містять  спільних елементів. Несумісні поняття  поділяються на суперечливі (контрадикторні), протилежні (контрарні), співпідпорядковані (координовані).

Суперечливими є поняття «X», «Y», у яких зміст одного просто заперечує зміст другого, не стверджуючи інших ознак.

Поняття «Y» є доповненням до обсягу поняття «X». У такому разі «Y» = «не X». Для суперечливих понять неможливо підшукати родове поняття «Z», оскільки разом вони утворюють так зване універсальне поняття (множину всіх можливих предметів).

Відобразимо це відношення у вигляді схеми 4

 

 

 

                                                                                     

 

 

Протилежними  є поняття «X», «Y», в яких зміст одного не лише виключає ознаки другого, але й замінює іншими несумісними  ознаками (наприклад, «X» - «день», «Y» - «ніч» ). Для протилежних понять можна підшукати родове поняття «Z». У нашому прикладі таким поняттям є  «частина доби». Протилежними між собою можуть бути лише два поняття. Протилежні поняття не вичерпують обсягу родового поняття.

Відобразимо це відношення у вигляді схеми 5

 

 

 

 

 

 

 

 

Співпідпорядкованими  є поняття «X», «Y», які перебувають на одному рівні загальності й одночасно підпорядковані більш загальному поняттю «Z».

Деякі ознаки понять не тотожні, тому вони не містять  у своєму обсязі спільних елементів. Співпідпорядкованими іншому поняттю  можуть бути і два, і більше як два  поняття.

Відобразимо це відношення у вигляді схеми 6

 

 

 

 

                      

 

4. Логічні операції над поняттями

     Логічні операції передбачають усвідомлення відношень між поняттями не тільки за змістом, а за обсягом.

 

А) Перша  логічна операція над поняттями, яку ми розглянемо, є визначенням.

Визначення  понять  - є процедурою уточнення  смислу вже відомих понять і введення нових. Існує два основних види визначень: семантичні й синтаксичні.

   Будь-яке  семантичне визначення є наданням  смислу певному поняттю шляхом  прямого вказування на той  предмет, який є денотатом цього  поняття. Необхідність у ньому  може виникнути тоді, коли людина  вчиться мові.

   Будь-яке  синтаксичне визначення є висловом  про те, що певний символ розглядається  як символ тотожний за смисловим  значенням іншому символу.

Існують явні і неявні визначення. Неявні (констектуальні) визначення не мають чіткої структури. Явні (експліцитні) визначення містять  у своїй структурі:

дефінієндум (ліву частину, поняття, яке визначається);

дефінієнс (праву частину, те, через що визначається);

Оператор  визначення (оператор дефініції).

Серед явних  визначень переважають визначення через найближчий рід і видозмінну ознаку (атрибутивно-релятивні). Генетичні, операційні, функціональні, структурні визначення є різновидами атрибутивно-релятивних.

В атрибутивно-релятивних визначеннях видовою є специфічна ознака, що мислиться у дефінієнсі.

У генетичних визначеннях видовою ознакою  є спосіб походження або створення  предмета. Наприклад, бісектрисою кута є промінь, що виходить із його вершини, проходить між його сторонами  і ділить його навпіл.

В операційних  визначеннях видовою ознакою  є посилання на операцію, за допомогою  якої твориться предмет.

Наприклад, кислота – це речовина, яка надає  лакмусу рожевого кольору.

У функціональних визначеннях видовою ознакою  є призначення предмета, його роль і функції.

 

Побудова  визначень здійснюється за такими правилами:

1. Права і  ліва частини визначень мають  бути співмірними (тотожними за  обсягом). Порушення цього правила  призводить до надто вузьких  або надто широких визначень. Наприклад, логіка – це наука про умовиводи (надто вузьке); логіка – це наука про мислення (надто широке).

2. У визначенні  не має бути кола. Мовні вирази: «війна – це війна», «хліб –  це хліб» тощо, не є визначеннями , оскільки у їх правій частині  не міститься нового щодо лівої  частини знання. Такі вирази називають  тавтологіями (тим самим).

3. Визначення  має бути зрозумілим за змістом.  Інакше кажучи, у правій частині  визначення не можна використовувати  терміни, зміст яких невідомий,  або терміни, зміст яких можна  тлумачити по-різному.

4. Визначення  має бути стверджувальним, оскільки  у таких мовних виразах, «людина  – це не мавпа», ми не розкриваємо  зміст поняття, що визначаються. Необхідно зауважити, що заперечні  судження хоча й не є визначеннями, але необхідні як у науці,  так і в практиці, оскільки  за допомогою них ми розрізняємо  предмети і поняття.

 

 

Б) Визначення змісту понять нерозривно пов’язане з виявленням їх обсягів як видових понять, які входять у відомий рід. Логічна операція, що розкриває обсяг поняття, називається поділом, отже поділ понять – логічна операція, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів.