Стилістичний потенціал трансформованих фразеологізмів

Прислів'я, приказки, стійкі ідіоматичні вислови  та інші засоби образності надають  мові роману емоційної жвавості й натуральності розмовних інтонацій, певної смислової конденсованості, що аж ніяк не переобтяжує твір, як це вважають деякі критики. Бо про яке переобтяження може йтися, коли письменник уміє слухати і відтворювати в книзі живу, реально існуючу, а не вигадану авторами мову.

Прислів'я  і приказки, як і інші художні  засоби з усної народної творчості, допомагають письменникові розкрити внутрішній світ героїв, показати їхні погляди й переконання. Вони вводяться в текст як висновок, підсумок у кінці твору чи абзацу, тому часто виступають наскрізними образами. Їм властива більша граматична самостійність, хоч семантикою вони тісно зв'язані з контекстом. Мирон Підопригора, середняк, що "в політику не мішається", а цілком задовольняється своїм маленьким світом-хутірцем, якого ладен відгородити від всього живого, аби тільки ніхто не заважав йому радіти із свого потом і кров'ю здобутого достатку. Його філософія: "Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому не спіши, Олександре, поперед батька в пекло".

А от Тимофій  Горицвіт, що, як і більшість селян, нічим, крім землі, не цікавився: "Наше ремесло — леміш і чересло", "Поле не говіркого — роботящого любить", казав він синові колись, тепер в час великих зрушень, не злякався, як Мирон. Тимофій каже: "Вовків боятися — в ліс не ходити".

Іван  Бондар сміється із своєї жінки, яка  натякає йому, щоб він хоч пучку  солі приніс додому із громадського добра: "Це вона наздогад буряків, щоб дали капусти!"

Отаман  Палилюлька розпускає свою банду  і заявляє, що робить це добровільно: "Вольному воля, а спасенному рай".

Хитрий  Яків Данько сердиться на пропозицію свого приятеля рубати всіх, хто підійде до їхньої землі: "Дурний піп, — дурна його й молитва! В твоїй бороді вже гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано. Рубанеш одного — всім селом наваляться і відправлять туди, де козам роги заправляють".

П'яничка-писар, побоюючись розправи, відмовляється  від наділу: "Хай вам озеро, хай вам і риба".

Жмикрут Варчук хитрий, але й дуже обережний: "Хто міняє, той штанів не має , відповідає він бандитові, боячись, що той обдурить його.

Руденко так характеризує пристосуванця  Кульчицького: "Він такий, що в  одно вухо влізе, а в друге вилізе".

Крім  прислів'їв, приказок, поетичних порівнянь, у романі надзвичайно багато сталих ідіоматичних словосполучень, в яких, за висловом М. В. Гоголя, "видно надзвичайну повноту народного розуму, що зумів зробити все своїм знаряддям: іронію, глузування, наочність, влучність мальовничого зображення, щоб скласти животрепетне слово".

Ось лише кілька характерних прикладів з  величезної кількості фразеологізмів, наведених у романі: "нема часу по хатах посиденьки правити", "пуститися берега в брехні , в Сірка очей позичати", "тягтися з останнього грошика й кошика", "пам'ятати до нових віників", "словами до печінок добиратися", "сидіти в печінках", "на легкий хліб перейти", "від здивування аж у землю вкипіти , 'померти  без  скорому",   "хоч губи посмачити", "насилу відхреститися", "платити два білих, а третій як сніг".

Фразеологізми, використані в романі, виражають поняття з найрізноманітніших сфер життя й діяльності сільських жителів. Майстерним добором фразеологізмів письменник створює відчутно живий, повнокровний потік мови, — в ньому багато гумору, лукавих натяків, почуття переваги позитивних персонажів над негативними. Дотепні фразеологічні звороти дуже пожвавлюють діалоги:

-  "Та скоріше, скоріше,  гідро, від наших вікон, бо  й у свої двері не втрапиш!"

-  "Тьху на вашу самшедшу  породу!"

-  "Плюй собі в борщ!"

-  "І ти на зборах, звиняй, не велике цабе".

-  "Усе, про що ми говорили, пішло кобилі під хвіст".

-  "Бачили такого безсовісного?! — показала пальцем на Івана. — Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль! Він же своїм словом до серця і печінок добереться, а насмішкою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старого, ні малого".

-  "Не чортова баба? А скажи,  що десь привезли сіль чи  гас, бігцем, як шістнадцят-ка, побіжить!".

-  "Та, махнув рукою Мирон,  — звиняйте, моя баба життя  не дає, мов кліщ, вчепилася за душу, живцем перегризає".

-  "Над такою жінкою дідька  лисого покомандуєш".[26, с. 35]

Михайло Стельмах правдиво відобразив у своїх  творах діалектні особливості подільских говірок. Характерна риса використання фонетичних і лексичних діалектизмів полягає в позначенні місцевої матеріальної обстановки, що допомагає авторові глибше розкрити і конкретизувати реальні  умови, в яких діють його герої. Рельєфно виділяючись на загальному мовному  тлі, діалектні слова передають  своєрідний  колорит  мови  людей  Поділля, є потужним засобом  індивідуалізації характерів персонажів через особливості  їх мовлення. Прагнення до більш  точного й правдивого відображення усно-розмовного колориту зумовило широке застосування Михайлом Стельмахом емоційно-експресивної лексики, що відтворює невимушену мовну  ситуацію спілкування з відтінками пестливості, фамільярності, вульгарності, згрубілості, зневажливості тощо. Експресивна  розмовна лексика в мовотворчості  письменника виконує важливу  стилістичну роль, тут вона є засобом  відтворення особливостей живого мовлення, а отже – характеристики персонажів. Підсиленню експресивності висловлення, інтимізації викладу, створення  колориту пестливості підпорядковано вживання демінутивів. Письменник використовує ці елементи в портретній характеристиці персонажів, а також у пейзажах, де вони виконують традиційну описову  функцію і є засобом емоційного впливу на читача. Автор застосовує стилістичний потенціал зменшувальних  утворень і з метою вираження  негативного ставлення до персонажа, а також для індивідуалізації його мови, створення іронічної експресії.

Стилізація  усного характеру мовлення персонажів із використанням просторічних елементів  поєднує в собі три функції: соціолінгвістичну, функцію індивідуалізації мови персонажів і надання їм оцінки, опосередкованої  через мову. Письменник з цією метою  залучає не тільки периферійні пласти лексики – просторічні слова, деформовані з погляду літературної норми, а й лексеми, які за сферою вживання межують з позалітературними  елементами – вульгаризми і слова  інвективної лексики. Їх вживання завжди є вмотивованим, письменник залучає  їх лише в репліки персонажів з  метою мовної характеристики героя  або для висвітлення його емоційного стану. Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому  негативно позначилося явище  інтерференції. У мові прози Михайла  Стельмаха українсько-російський суржик виконує, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію. [13, с. 9]

Висновки

У ході дослідження  ми проаналізували стан проблеми на сучасному  етапі розвитку лінгвістичної науки. Дійшли висновку, що проблема дослідження  елементів розмовного стилю в  художньому тексті постійно  перебуває    в    полі    зору    українських    мовознавців    (І.  Білодіда,  В.  Ващенко,   С.   Єрмоленко,  М.  Жовтобрюха,  В.  Русанівського, Н.  Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців  зазначало, що в мові художнього твору  відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності  в мові художньої літератури письменники  використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну  будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої  мови традиційно розглядаються у  зв’язку з вивченням індивідуальних стилів письменників.

Творчість Михайла Стельмаха репрезентує  українську літературу й українську літературну мову 40-70-х років ХХ ст. Різні аспекти індивідуального  стилю письменника привертали увагу  мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку його творів досліджував А. Бевзенко, фразеологію  –  Л. Авксентьєв,   лексику – 

М. Миронюк, епітети в образній системі митця  –  Н. Сидяченко. Мовотворчості Михайла  Стельмаха в контексті української  народнопісенності присвячене дослідження  Л. Козловської.

Слід  зауважити, що функціонування трансформованих  фразеологізмів у творчості Михайла  Стельмаха розглядалося досить поверхово  у сучасному мовознавстві, що і  зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Також, розглянули сутність понять: «фразеологічна одиниця», «трансформовані фразеологічні  одиниці»,  «фразема»,  «фразеологічні зрощення»,  «фразеологічні єдності»,  «фразеологічні вислови» та ін.

З’ясували, що у сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української  фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні  єдності, в) фразеологічні сполучення (класифікація В. В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М. М. Шанського).

 Виявили  і дослідили у текстах М.  Стельмаха особливості творення  трансформованих фразеологічних  одиниць. Дійшли висновку, що всі  фразеологізми у творах Михайла  Стельмаха можна поділити на  дві групи: трансформовані і  фразеологізми, які зафіксовані  в словниках без змін

Простежили  стилістичний потенціал трансформованих  фразеологічних одиниць розмовного походження у творчості М. Стельмаха.

На основі дослідженого матеріалу розмежовуються два шляхи використання стилістичних властивостей розмовних фразеологічних сполук: 1) узуальне використання, тобто вживання стійкого звороту в традиційній формі та значенні, які фіксуються у фразеологічних словниках; 2) оказіональне використання – цілеспрямована заміна, трансформація семантики, форми, сполучуваності, структури фразеологічної одиниці.

У прозі  Михайла Стельмаха народнорозмовна  фразеологія є різноманітною  за семантико-стилістичними функціями. Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення  національного колориту, виступають одним із компонентів розгортання  сюжету, допомагають авторові  дати яскраву характеристику дійових  осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни  й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх. Діапазон авторських оновлень і видозмін широкий і  різноманітний – від омонімічних  зіставлень метафоричних компонентів  фразеологічної одиниці з вільно вжитими словами до стилістичного  мікроконтексту, що несе тільки ідею, образ  фразеологічної сполуки.

Можна без  перебільшення сказати, що мова творів М. Стельмаха насичена прислів'ями, приказками й іншими образними засобами з народної поетики більше, ніж мова будь-якого іншого сучасного письменника.

 

 

Список використаних джерел

1.  Авксентьєв  Л. Сучасна українська мова. Фразеологія.  – Харків: Вища шк. , 1983. – 137 с.

2.  Алефіренко  М.Ф. Теоретичні питання фразеології.  – Харків, 1987. – 198 с.

3. Білоноженко  В.М., Гнатюк І.С. Функціонування  та лексикографічна розробка  українських фразеологізмів. – К.: Наукова думка, 1989. – 154 с.

4.  Ганич  Д. , Олійник І. Словник лінгвістичних  термінів. – К.: Вища шк. , 1985. –  360 с.

5.  Гнатюк  І. Деякі особливості використання  фразеологізмів у мові сучасної  художньої прози // Українська  мова і література в школі.  – 1981. – № 9. – С. 62-64.

6. Демський  М. Деривація фразем на базі  слів та вільних синтаксичних  конструкцій // Мовознавство. – 1988. – № 1. – С. 37-45.

7.  Демський  М. Лексичні і граматичні особливості  українських іменникових фразеологізмів // Мовознавство. – 1981. – № 2. –  С. 35-41.

8.  Демський  М. Українські фраземи і особливості  їх творення. – Л., 1994. – 62 с.

9.  Жуков  В. Русская фразеология. – М.: Высшая шк., 1986. – 310 с.

10. Коломієць  М. Питання фразеологічної синоніміки. – Дніпропетровськ, 1987. – 52 с.

11.  Мацько  Л.І., Сидоренко О.М. Українська  мова: Посібник. – 2-ге вид., стер. – К.: Либідь, 1996. – 432 с.

12. Пономаренко   А.  Чи  закинути   кругле  слівце... (про  фразеологізми   в

художніх  текстах) // Урок української літератури. – 2003. – № 5 – 6. – С. 21-32.

13.  Скрипник  Л. Видозміни форми фразеологічних  одиниць // Мовознавство. – 1969. –  № 4. – С. 3-13.

14. Стельмах  М. П. Вибрані твори. Видавництво  художньої літератури «Дніпро». – К.:1969. – 735с.

15.  Стельмах  М. П. Вибрані твори у 2-х  томах. Том 1-й. Чотири броди:  Роман. – К.:Укр. письменник, 2003. – 594с.

16.  Стельмах  М. П. Вибрані твори у 2-х  томах. Том 2-й. Гуси-лебеді летять…;  Щедрий вечір: Повісті. – К.:Укр.  письменник, 2003. – 266с.

17. Стельмах  М. Кров людська – не водиця. – К., 1957.

18. Сучасна   українська   мова:   Довідник  /Л. Ю.  Шевченко,  В. В.  Різун,

Ю.В. Лисенко; За ред. О. Д. Пономаріва. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Либідь, 1996. – 320с.

19. Сучасна   українська  мова:  Підручник /О.  Д. Пономарів, В. В. Різун,

Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. – 2 –  ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.

20. Телия  В. Русская фразеология. Семантический,  прагматический и лингво-культурологический  аспекты. – М. , 1996. – 287 с.