Стилістичний потенціал трансформованих фразеологізмів

Антонімічні пари фразеологізмів передають протилежні значення та оцінки:

хоч греблю гати (багато) — на макове зерно (мало)

ляси точити (говорити) — води в  рот набрати (мовчати)

піти вгору — піти на дно

білий як сніг — чорний як смола

брати в голову — викинути з  голови

довести до пуття — поставити  хрест.

Частина фразеологізмів уже за будовою є  антонімічна, оскільки містить у  собі протиставлення: знайко біжить, а незнайко лежить; скажеш — не вернеш, напишеш — не зітреш; учення світ, а невчення — тьма; журись, а за діло берись; чорним по білому; праця чоловіка годує, а лінь марнує; з великої хмари — малий дощ.

До фразеологізмів належать нероздільні вирази типу байдики бити, а також народні прислів'я, приказки, влучні вислови видатних людей («крилаті слова»), усталені звороти типу порушити питання, брати участь, винести рішення, розглянути заяву тощо [11, с. 74].

Складові  компоненти фразеологічної одиниці, втративши  своє самостійне значення, виражають  у цілому значення фразеологізму, яке  для більшості випадків не має  нічого спільного із значенням складових  компонентів. Отже, основною ознакою  фразеологізму є його особливе значення, якого не має вільне сполучення слів. Це цілісне значення фразеологізму  утворилося в результаті метафоризації  вільного словосполучення.

У структурно-семантичному плані фразеологізми є складнішими  утвореннями, ніж слова, оскільки його значення визначається як мінімум двома  складниками. “Kомпоненти фразеологічної одиниці, на відміну від слів у  словосполученні – це складові її частини, і між ними відсутні ті смислові, формальні відношення і зв’язки, які є між словами у звичайних  словосполученнях” [1, с. 16]. Отже, виступаючи як одиниця мови, фразеологізм може виступати з іншими одиницями  мови в смислові та граматичні зв’язки, а отже й мати граматичні категорії, а також вступати в системні зв’язки, як і окремі слова (синонімічні, омонімічні, антонімічні тощо). Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що фразеологічне  значення кожного фразеологізму  виражається такою структурою, у  складі якої завжди перебуває не менше  двох компонентів. Отже, наявність компонентного  складу є наступною диференційною  ознакою фразеологічної одиниці.

Ще однією вагомою ознакою є відтворюваність, оскільки фразеологічні одиниці  виступають у кожному випадкові  як готові одиниці мови, які не треба  щоразу конструювати. Вони на відміну  від вільних словосполучень не створюються  за відомими законами лексичних і  граматичних сполучень, а виступають готовими надслівними утвореннями.

Оскільки  фразеологічна одиниця, в якій наявна „єдність форми і змісту” і  реалізується з усіма особливостями  у своїх відношеннях та зв’язках зі словами, а тому має граматичні категорії, виконує в реченні  певну синтаксичну роль, науковці відносять їх до певного лексико-граматичного розряду. Отже, приналежність фразеологічних одиниць до певного семантико-граматичного розряду, їх здатність характеризуватися  відповідними граматичними властивостями  є також однією з диференційних  ознак. Про лексико-граматичну співвіднесеність йдеться у працях M. Алефіренка, М. Демського, Г. Удовиченка, М. Шанського, О. Молоткова та ін.

Таким чином, фразеологічні одиниці мають  свою форму і зміст. І, розглядаючись  як окремі самостійні частини мови, вони функціонують і протиставляються іншим мовним одиницям тільки в діалектичній єдності своєї форми і змісту. Фразеологізмам властиві такі диференційні ознаки: цілісне фразеологічне значення, компонентний склад, граматичні категорії, відтворюваність. Сукупність мовних одиниць, що характеризуються цими ознаками, становить  предмет і обсяг фразеології  як  лінгвістичної  дисциплін  [1,

с. 17].

Розглянемо  особливості творення фразеологізмів в українській мові.

Утворення фразеологізмів пов'язане з типом  матеріалу, на базі якого вони виникають. В українській мові таких типів  п'ять: 1) Окремі слова української  мови; 2) вільні словосполучення української  мови; 3) прислів'я української мови; 4) одиниці фразеологій української  мови; 5) іншомовні фразеологізми.

З окремих  слів фразеологізми виникають досить часто.

Наприклад: душити розхриставшись, людина у футлярі і т.д.

Найбільше число фразеологізмів утворюється  на базі вільних словосполучень. Такі словосполучення набувають нове значення, переносиме на них по схожості явищ або їх зв'язку. Голова, наприклад, порівнюється з казанком, звідси казанок варить – «голова міркує».

Немало  фразеологізмів виникло і на базі прислів'їв. Наприклад, старий горобець (Старого горобця на полові не проведеш.)

Особливим видом утворення нових фразеологізмів на базі існуючих  є такі, коли змінюється склад і значення фразеології. Це як би розвиток фразеології, наприклад, із словом зелений – «вільний»: зелене світло – «вільний проїзд» - зелена вулиця – зелена війна.

На базі фразеологізмів інших мов утворюються  запозичені фразеологізми: лицар печального образу, бути чи не бути [8, с. 35].

       Отже, фразеологізми в українській  мові утворюються на основі  вільних словосполучень, прислів’їв, окремих слів та слів іншомовного  походження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення

У сучасному  мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й  для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів  розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні  єдності,

в) фразеологічні  сполучення (класифікація В. В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М. М. Шанського).

Фразеологічні зрощення — це сталі словосполучення, зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих компонентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: піймати облизня; терпець увірвався; ні в сих ні в тих; теревені правити; нині отпущаєши.

Фразеологічні єдності — стійкі словосполучення, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-компонентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці меду; намилити шию; стерти в порошок; замилювати очі; зробити з мухи слона; загрібати жар чужими руками. Це переважно ідіоми, що утворилися з вільних синтаксичних словосполучень унаслідок образного переосмислення: дати перцю; дати гарбуза; обмити руки; море по коліна; не всі дома; не по конях, то по голоблях; розводити руками та ін.

Фразеологічні сполучення — стійкі вислови, до складу яких увіходять слова з вільним  і фразеологічно зв'язаним значенням. У них цілісне значення випливає з семантики окремих слів: здобути перемогу; делікатне питання; насупити брови; згорати з сорому; зачепити за живе; важка вода; бронхіальна астма; брати участь; вжити заходів.

Фразеологічні вислови — це стійкі звороти мови, які семантично не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення). Це прислів'я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо: дівка не без щастя, козак не без долі; на словах медок, а на серці льодок; величається, як заєць хвостом; бідний, як церковна миша; мовчання — знак згоди; шукайте — і знайдете! Фразеологічні вислови номінативного типу — це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання, ринкові відносини, звітно-виборна кампанія, охорона здоров'я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото, ядерна безпека, охорона навколишнього середовища та ін. [19, с. 80].

Серед фразеологічних висловів М. М. Шанський розрізняє дві  групи:

1. фразеологічні  вирази комунікативного характеру,  що являють собою предикативні  словосполучення, рівноцінні реченню,  є цілим висловленням, виражають  те чи інше судження.

Наприклад: Людина — це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший;

2. фразеологічні  вирази номінативного характеру,  що є сполученням слів, ідентичним  лише певній частині речення,  є словесною формою того чи  іншого поняття і, як і слова,  виконують у мові номінативну  функцію. 

Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

Семантична  класифікація фразеологічних одиниць  у плані діахронії опрацьована  Б.О.Ларіним. У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць  вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, нормальні  за граматичною будовою і прямі  за значенням.

Класифікація  Б. О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень, вона включає:

а) перемінні  словосполучення;

      б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;

в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями  більш деформованим, скороченим, далеким  від первісного лексичним і граматичним  складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка  зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість” [2, с.  117].

Спробу  систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті  здійснив С. Гаврин. Він виділяє шість  основних типів:

1. Образно-виразні  стійкі сполуки, до яких належать  метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда — добре, а щастя — краще).

 Такі  експресивно-емоційно забарвлені  сполуки відзначаються певною  художньою своєрідністю. Вони утворилися  не тільки внаслідок звичайного  добору слів, але і внаслідок  вияву фантазії, гри уяви, що виражається  у вдалому переносному вживанні  слів, влучності зіставлення, порівняння  тощо.

2. Еліптичні  сполуки, що об'єднують усічені  стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

3. Термінологічні  фразеологізми, що охоплюють складені  терміни науки, техніки, мистецтва  та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція — послідовна реакція) руйнує термінологічність.

4. Афористичні  фразеологізми, що виражають узагальнюючі  умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

5. Контекстологічні  сполуки, які ототожнюються із  стійкими утвореннями, що в  класифікації В. В. Виноградова  називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми  — всі стійкі словосполуки, що  втратили внутрішню форму: собаку з'їсти.

На думку  С. Г. Гаврина, такого роду систематизація розкриває природу творення стійких  сполук, механізм формування фразеологічного  складу мови. Крім того, вона одночасно  вказує і на ті функції, які фразеологічний склад мови виконує в мовленні “образно-виразні сполуки виконують  образно-виражальну і одночасно  емоційно-експресивну функцію; еліптичні  — лаконізують мову; термінологічні — забезпечують точність; сполуки  з узагальнюючими умовиводами вносять  у мовлення перлини народно-авторської думки; контекстологічна фразеологія  виконує функцію полегшення конструювання  мовлення” [3, с. 37].

Помітне місце в теоретичних дослідженнях посідає граматичний принцип  класифікації фразеологічних одиниць.

Морфологічна  класифікація передбачає визначення лексико-граматичної  природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць із певними  частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної класифікації ускладнюється  тим, що в ряді випадків визначити  граматичний центр фразеологічного  звороту неможливо.

Заслуговує  на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою     і      семантичними      ознаками,      опрацьована     в     ряді     праць 

В. Л. Архангельським. У ній фразеологічні одиниці  поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні  одиниці з структурою словосполучень, а термін стійка фраза охоплює  фразеологічні одиниці з структурою речень.

Критерієм синтаксичного принципу класифікації є врахування синтаксичних функцій  фразеологічних одиниць. Незважаючи на те, що ті чи інші категорії фразеологічних одиниць виступають саме у певній, типовій для них синтаксичній функції, спостерігаються факти  багатофункціональності їх, що теж  унеможливлює послідовне проведення цього  принципу.

Спроба  класифікації фразеологічних одиниць, виходячи не з характеру внутрішньофразеологічної структури, а з особливостей їх природних  структурних зв'язків з іншими одиницями у системі мови, належить М. Т. Тагієву. Фразеологічну одиницю  він вирізняє “як самостійну одиницю  мови за її оточенням, що створюється  на основі власне структурного зв'язку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень. Оточення —  невід'ємний супутник фразеологічної одиниці. Взята в ізольованому вигляді, фразеологічна одиниця не може бути визначена через саму себе, через  лексико-граматичні ознаки своїх компонентів”[3, с. 38]. Вона об'єктивно виділяється  із своїм оточенням, разом з яким створює структуру. Так, словосполучення  вивести із себе недостатнє без залежного  оточення (вивів із себе—кого?), тобто  без іменника із семантикою особи  у знахідному відмінку.