Преромантизм у прозі Г.Ф. Квітки-Основяненка

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

 

 

Факультет філології та журналістики

Кафедра української мови та літератури

 

 

Преромантизм у прозі  Г.Ф. Квітки-Основяненка

 

 

Курсова робота

 

 

Захищено

____   _________  ____

 

____   _________  ____

                        Виконала

                                                                            студентка 5 курсу групи У-54

                                                                          Ошека Юлія Василівна

 

 

 

                                                       Науковий керівник:

                                                                               канд. філолог. наук, доцент

                                                                            Зінченко Наталія Іванівна

 

 

 

 

 

Полтава

2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………...

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ РИСИ ПРЕРОМАНТИЗМУ ЯК ПРОМІЖНОЇ ЛАНИК МІЖ ЛІТЕРАТУРНИМИ НАПРЯМАМИ………………………………………..

               1.1. Витоки пре романтизму в кукраїнській літературі……………..

               1.2. Поєднання романтизму і просвітительсько-реалістичних рис у пре романтизмі. ……………………………………………………………………

РОЗДІЛ 2.  «ПЕРЕКОТИПОЛЕ – ЗРАЗОК ПРЕРОМАНТИЧНОГО ТВОРУ Г.КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА……………………………………………………..

            2.1.Синкретизм романтизму і просвітительських рис у драматиованому  нарис «Гаркуша»:

а) історична основа твору; ……………………………………………………..

б) компореційні особливості; …………………………………………………..

в) фольклоризм нарису………………………………………………………….

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..

Додатки…………………………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Творчість Григорія Квітки-Основ'яненка – письменника першорядного, знакового, справедливо вважається явищем етапним у літературі.

Г.Квітка-Основяненко  одним із перших у європейській літературі творців "нової, чисто народної русько-української літератури" залишив непроминальний слід у розбудові етико-гуманістичних традицій національного письменства, зумів теоретично обґрунтувати й зреалізувати в художній практиці нові засадничі принципи української літератури.

       Свого  часу П. Куліш завважував: "Імена Квітки (Основ'яненка) і              Т. Г. Шевченка становлю я на першому плані й залишаюся при своєму переконанні, що вони прикрасили б будь-яку літературу, за вірністю живопису з натури й глибині сердечного почуття, нестача якого особливо виявилася в сучасній російській літературі. У ній... не вистачає... того гарячого, що б'є із серця струменя, який лише й перетворює твір словесності на коштовне надбання народу".

       Художня  спадщина Г. Квітки-Основ'яненка, попри наявність поважної кількості досліджень різного плану потребує нині незаклішованої історико-літературної рецепції, об'єктивного визначення суті специфіки естетичних і світоглядних переконань прозаїка та драматурга, на часі, зокрема, й відстеження характеру еволюції історико-літературної думки про творчість Г. Квітки-Основ'яненка, від ще найперших спостережень (О. Бодянський,      Є. Гребінка, О. Афанасьєв-Чужбинський, М. Костомаров, П. Куліш), що виявилися найвідповіднішими характеру смислової та художньо-естетичної суті мистецької спадщини Г. Квітки. Наявні історико-літературознавчі підходи в оцінці різних граней доробку митця, формуючись ось уже впродовж понад півтора століття, створили своєрідну парадигму цього розвитку, що виявляє не лише етапність та вагу студій над спадщиною письменника, але і якість, особливість поступування національної історико- й теоретико-літературної думки загалом. Ураховуючи тезу Х.Ортеги-і-Гассета, що "сьогоднішня наука коригує вчорашню, а завтрашня – сьогоднішню", вважаємо необхідним уточнити, конкретизувати, незрідка й переосмислити літературознавчі версії, зафіксовані у студіях М.Сумцова, Д.Багалія, І.Франка, С.Єфремова, П.Петренка, В.Бойка, Д.Чижевського, В.Петрова, М.Возняка, О.Білецького, Д.Чалого, О.Гончара, С.Зубкова, Є.Вербицької, О.Борзенка, В.Трофименко тощо. Зважаємо на те, що літературознавчі студії, інспіровані творчістю Г.Квітки-Основ'яненка, є, водночас, явищем, що постійно розбудовується, включаючи до своєї сфери щоразу новий спектр спостережень над творчістю митця. Цим забезпечується нове сприйняття ідейних і стильових констант цієї творчості, що, як естетичне явище, зайвий раз підтверджує: "Історія естетичного предмета – це історія його рецепції", а історія літератури – художня динаміка, надто тоді, коли це стосується концептуальної постаті в історії письменства, що явила новий "тип художньої свідомості". Сутнісно важливим у цьому разі є те, що впродовж тривалого часу науково-неупереджене пізнання творчого феномена Г.Квітки-Основ'яненка унеможливлювалося пануванням казенно-ідеологічних приписів у літературознавстві, заґрунтованих на марксистській методології, міфах про класове "чуття" митця та соціодетермінації мистецтва.

      І досі  письменницькі здобутки Г.Квітки-Основ'яненка  залишаються відповідним чином  не поцінованими ще й тому, що його ім'я звично, проте упереджено, асоціюється з сентименталізмом, літературним напрямом, який не  мав на українському ґрунті чітко окресленого національного обличчя, теоретичної аргументації та першорядних талантів. У випадку з Квіткою слід радше вести мову про сентиментальний пафос, що є генетичною ознакою української національної уснопоетичної традиції. Відтак потребує перегляду теза про сентименталізм митця з актуалізацією романтичного концепту й обґрунтуванням дискурсу стильового синкретизму його творчості.

      Історико-літературний  процес визначає необхідність  адекватного сприйняття і, відповідно, рівноцінного витлумачення художніх творів Г.Квітки-Основ'яненка, що являє системоутворюючу суть герменевтичного осмислення творчості українського письменника. За такого обсягу рецептивного літературознавчого матеріалу, що нині співвіднесений з творчістю митця, своєрідним застереженням постає – як методологічна проблема – закоріненість досліджень саме в суспільно-історично детерміновану традиційну модель розуміння творів письменника.

      Наразі, абсолютно очевидним є те, що  творчому портретові Г.Квітки-Основ'яненка бракує цілісності й завершеності. Існує потреба всебічного, позбавленого внутрішніх суперечностей і здійсненого на новій методологічній основі осмислення ідейно-тематичної, стильової, світоглядної систем творчості письменника, уведення цих систем до сучасного національного наукового контексту задля оптимізації адекватної картини стану розвитку української літератури першої половини ХІХ століття.

       Мета роботи – системний аналіз ідейно-естетичної специфіки художнього доробку Григорія Квітки-Основ'яненка, адекватне осмислення семантики текстів, рецепцій, форм інтерпретації творчості письменника крізь призму жанрових модифікацій, стильового діапазону, традицій і новаторства та світоглядних орієнтирів митця.

       Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

- комплексно проаналізувати  існуючі квіткознавчі студії  з метою сенсуальної ідентифікації  примату літературно-критичного  освоєння спадщини письменника  та виявлення оптимальної характеристики  рецептивної парадигми його творчості;

- обґрунтувати характер ідеологічних  тенденцій у літературознавчому  тлумаченні проблем, пов'язаних  із творчістю митця;

- дослідити літературний спадок  Г.Квітки-Основ'яненка у силовому  полі стильового феномена: синкретизму,  впливів, мистецьких традицій і художнього новаторства;

- у контексті новітніх наукових  підходів охарактеризувати специфіку  змістових, структурно-композиційних,  жанрових, нараційних та образотворчих  засад творчості письменника;

- осмислити домінантні світоглядні  принципи прозаїка і драматурга, висвітлити їх взаємозв'язки з мистецьким набутком літератора під кутом зору національної ідентичності;

- визначити національні первні  ідейно-естетичного феномена творчості  Г.Квітки, місце та роль письменника  в процесі становлення і розвитку  нової української літератури;

- визначити роль Г.Квітки-Основ'яненка  у примноженні традицій української  літератури як складової світової  культури, вивчивши специфіку трансформаційних  процесів його мистецької спадщини.

       Об'єктом дослідження  став художній доробок Г.Квітки-Основ'яненка. Вирішення проблеми характеристики концептуально-феноменологічних, філософсько-антропологічних та екзистенційно-персоналістських засад літературного доробку письменника, вимагає прийняття оптимальної позиції, що активізує і залучає до чину досвід історичної герменевтики, як такої, що володіє належним інструментарієм для означення суті певної мистецької свідомості згідно можливого, притаманного певній добі, а також співмірного з цією добою пошуку.

Наукова новизна дослідження курсової роботи полягає  в тому, що художня спадщина Г.Ф.Квітки-Основ’яненка і науково-рецептивний матеріал про неї вперше стали об’єктом системного осмислення під герменевтичним кутом зору як чільним.

Новизна одержаних результатів  полягагає також у тому, що:

• уперше сформовано загальну картину сутнісних ознак історико-літературного дослідження творчості Г.Квітки-Основ’яненка, схарактеризовано якісні показники наукових досліджень спадщини письменника в контексті тих чинників, що засвідчують певні еволюційні тенденції у їх структурі;
• осмислено  найпоказовіші художні й стильові пріорітети митця у вивершені преромантичної прози;
• виявлено і проаналізовано фундаментальні інтенції світоглядних засад митця; в історико-літературному аспекті прокоментовано розуміння ним національного онтогенезу, естетичних та моральних ідеалів українського етносу;

Теоретичне значення роботи: осмислений матеріал, висновки та результати дослідження відкривають нові можливості для вивчення історико й теоретико-літературних проблем, зокрема, специфіки розвитку українського преромантизму, в контексті світової літератури, співвідношення світогляду й творчості; розробки цілісної концепції творчості Г.Квітки-Основ’яненка, формування сучасних підходів до прочитання українського класичного письменства загалом.

Практична цінність проведеної роботи полягає в тому, що результати можуть бути використані в діяльності вчителя-словесника при викладанні уроків, присвячених творчості Г.Квітки-Основяненка. Студенти-філологи можуть скористатися матеріалами при написанні конспектів уроків, проведенні позакласних заходів,  при викладанні спецкурсів та проведенні спецсемінарів, з метою урізноманітнення тематики курсових та дипломних робіт з української літератури, поглибленому вивченні історії України та порівняльному дослідженні слов'янських літератур, для уточнення ролі історичної правди в сучасному духовно-соціальному житті України, патріотичному громадянському вихованні.

        Окреслена проблема розглядається у широкому контексті національного культурного життя відповідної епохи, що представляє митця як одного з фундаторів нової української літератури, який започатковує нові стильові тенденції розвитку прозової літератури.

Структура курсової роботи включає в себе: вступ; розділ І, розділ ІІ, розділ ІІІ, висновків та списку використаної літератури, додатки.

 

 

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

1.1. Романтизм як складова нового літературного явища – преромантизму

Доба XIX ст. в українській літературі являє собою цілісний комплекс традицій і новаторства в літературному процесі, об'єднаний єдністю ідейно-естетичних закономірностей. У цю добу була створена літературна класика таким її фундаторами, як І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, Т.Шевченко, П.Куліш, М. Костомаров, Марко Вовчок, Ю.Федькович, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М.Старицький, І.Франко та ін. Наприкінці XIX ст. з одного боку, завершується столітній період розвитку нової української літератури, а з іншого з'являються нові її якісні риси, що набувають розвитку пізніше - у XX ст.

      Як і в інших європейських літературах (щоправда з певним відставанням у часі, але більш прискорено) в дошевченківський період української літератури складається просвітительський реалізм, сентименталізм, преромантизм і романтизм як основні літературні напрями і стилі, формується нова родова система поезії, драми й художньої прози та її провідні жанри, зароджується літературно-естетична та літературно-критична думка, з'являються яскраві творчі індивідуальності. Літературний процес у перші десятиліття XIX ст. в цілому розвивається під могутнім впливом ідей національно-культурного відродження, ідеології просвітництва і романтизму та за змістом і художніми формами набуває ознак нової європейської літератури.