Особливості розвитку бароко в європейській літературі

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра германської філології

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Історія зарубіжної літератури»

 

Тема:

«Особливості розвитку бароко в європейській літературі»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу

групи ГФ 21

Семенченко Ольга Олегівна

 

Керівник:

Майборода Вікторія Сергіївна

Оцінка______________________

Дата подання роботи______________________

 

 

Буча –  2012

Зміст

1. Вступ……………………………………………………………………………..3
2. Виникнення та поширення стилю бароко……………………………………..4
1. Основні причини виникнення нового культурного явища ………………4
2. «Рerola Barroca» - походження назви напряму ..…………………………..5
3. Бачення світу та людини в XVII столітті.……………………………….....6
3. Основні риси та особливості барокового мистецтва………………………….8
4. Відмінні риси літератури епохи бароко….……………………………………11
1. Поезія даної доби ..……………………………………………………….....15
2. Преціозна література ….……………………………………………………17
5. Найяскравіший представник літератури XVII - XVIII ст. ………..…………18
1. Педро Кальдерон …………………………………………………………...18
• «Життя – це сон» ………………………………………………………..19
6.    Філософія та естетика бароко ....………………..…………………………..22
7.    Висновок …………………………………………………………………..24
8. Список використаних джерел .......…………………………………………26

 

 

 

  

Вступ

           Близько у 500 р. до н.е. починається історія країни, на той час відомої як Римська Імперія, у сучасному світі – це республіка Італія. Ця країна відома своєю багатою історією, мальовничою природою та вишуканою кухнею. Проте, для історії світової літератури, вона важлива дещо іншим. Це країна, де зародився чи не найдивовижніший стиль – бароко.

           Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть. Цей напрям панував близько двох століть у більшості країн Європи та на території ще декількох країн.

          Виникнення нового не можливе без знання минулого, тому, у сфері культури та літератури, ця тема є необхідною та актуальною для вивчення. Ще однією характерною особливістю, що робить цю тему важливою, є літературні пам’ятки доби бароко. Адже для того, щоб повністю осягнути всю глибину цих творів, необхідно бути ознайомленим з філософією даного періоду.

          Об’єктом дослідження є література XVII - XVIII ст. у контексті напряму бароко.

         Філософія літератури бароко є предметом вивчення у данному дослідженні.

         Мета дослідження : вивчити та науково обґрунтувати основні засади, принципи та відмінні риси бароко.

У відповідності з метою дослідження ставляться такі завдання:

1. Розкрити сутність поняття бароко.
2. Дослідити історію та причини виникнення даного напряму.
3. Проаналізувати відмінні риси бароко.
4. Розглянути найяскравішого представника цієї епохи .

 

ІІ. Виникнення та поширення стилю барокко

Основні причини виникнення нового культурного явища

 

      Стиль бароко зародився у XVII ст. Варто відмітити, що його неможливо сплутати з будь-яким іншим. Бароко – це втілення тієї епохи, в якій він з’явився. Вдалим поясненням цього є сама історія виникнення даного напряму, який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.

      У XVII столітті  Італія зберігала своє провідне положення як джерело нових художніх ідей і прийомів. Зароджені в Італії художні стилі незмінно ставали зразком для наслідування далеко за її межами. У XVI ст. на зміну епосі Відродження прийшов вигадливий маньєризм, якому було призначене недовге життя. А його динамічний спадкоємець - стиль бароко - панував у мистецтві протягом XVII і частини XVIII сторіччя, охопивши всю Європу і Латинську Америку.

      Майстри бароко повернулися до кращих взірців Високого Відродження з їх класичною простотою сюжетів і емоцій. У той же час бароко підняло мистецтво минулих епох на нову ступінь. Там, де класичний елемент Відродження тяжів до стриманої рівноваги, зберігаючи емоційну дистанцію між твором і глядачем, бароко з неприборканим напором прагнуло захопити і потрясти його душу[2;c.62].

       За висновками науковців, бароко — кризовий стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму і набув великого розвитку в Італії, замінивши прості і ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність в різних країнах Європи. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.

           Наукові відкриття XVII ст. обумовили  нове бачення світу та людини. Світ постав перед людьми не  статичним і завершеним у своїх  формах, а динамічним, вічно мінливим. Це безкраїй, розмаїтий, непізнаний  до кінця світ. Він вабить і  водночас лякає своєю таїною. У ньому панують не тільки  божественні закони, а й передусім  закони природні, невідомі сили  й стихії, дію яких людство  ще остаточно не збагнуло.

        Людині XVII ст. відкрилася сила власного  розуму, її внутрішніх можливостей. Вона намагалася проникнути в  глибини світу і своєї душі, та чим більше пізнавала, тим  більше зустрічала загадок і  протиріч. їй розкрився неосяжний  Всесвіт, але подеколи він жахав  її своєю безмежністю. Людина  прагнула до повноти й гармонії  буття, однак приховані пристрасті  та бажання спричиняли напружену  душевну боротьбу, яка не завжди  закінчувалася перемогою світла  і добра. Вона повстала проти  Бога, водночас постійно відчуваючи  свою залежність від вищих  сил 

«Рerola Barroca» - походження назви напряму

            Термін «бароко» був уведений  у XVIII столітті, причому не представниками  напряму, а їхніми супротивниками  — класицистами, які вбачали в  мистецтві бароко цілком негативне  явище. До речі, із засудженням  ставилися до бароко й у XX столітті, зокрема — в офіційному радянському літературознавстві. Нерідко взагалі відкидалася сама можливість існування цього напряму в українській і російській літературах. 
           Етимологія терміна «бароко» не визначена й сьогодні. Так, існують принаймні три версії щодо його походження. Відповідно до першої, термін сходить до португальського виразу «perola Barroca» — «перлина неправильної форми». За словами Альбрехта Шене, це «екзотичне коштовне, мерехтливе багатокольоровим переливом, нерівномірне й незавершене за формою утворення перлини щасливо підійшло до назви доби». 
         За другою версією, термін «бароко» походить від латинського «baroco». Ця назва використовувалась у схоластичній логіці стосовно одного з різновидів силогізму, що відзначався особливою складністю та дивовижністю. 
Згідно ж із третьою, найменш поширеною версією походження терміна «бароко», він сходить до французького жаргонізму художніх майстерень «baroquer», який означав «розчиняти, пом’якшувати контур». 
       Термін «бароко» вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Але згодом його починають вживати для позначення інших мистецьких явищ. У XVIII столітті термін «бароко» застосовують до музики, у XIX столітті його вживають стосовно скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття починають говорити про бароко в літературі.                    

        Вважається, що першим термін «бароко»  щодо літератури використав Фрідріх Ніцше: у 1878 році видатний філософ писав про барочний стиль грецького дифірамба, а також про барочний період грецького красномовства. 
       Але справжнє поширення терміна стосовно літературних явищ розпочинається після того, як швейцарський філолог Генріх Вельфлін видав у 1888 році свою книгу «Ренесанс і бароко». Порівнюючи два твори італійської літератури XVI століття — «Шалений Роланд» Аріосто і «Звільнений Єрусалим» Тассо,— Г. Вельфлін говорить про їхні відмінності як про відмінності стилів — ренесансу й бароко. Вже через п’ять років після опублікування праці Г. Вельфліна, у 1893 році, польський історик і філолог Едвард Порембович вживає термін «бароко» в монографії, присвяченій поетові А. Морштину. 
        На початку XX століття розпочинаються дискусії про бароко у східнослов’янських літературах, зокрема — в українській літературі. Так, після жвавої дискусії на сторінках української періодики народилася думка про бароко як найхарактерніше вираження українського національного стилю в мистецтві. Згодом відомі літературознавці О. Білецький та І. Єрьомін, аналізуючи творчість Симеона Полоцького, вводять поняття «бароко».

         В історії мистецтв слово бароко залишилося для позначення складного, суперечливого, порою трагічного мистецтва, що панувало в Європі, і насамперед в Італії, з кінця XVI до середини XVIII століття.

Бачення світу та людини в XVII столітті

           Велику роль у мистецтві XVII століття відігравало бароко, яке дозволило втілити безмежність і суперечливість світу й людини, ту складність буття, яка не підлягає раціональному осягненню, боріння різних сил і стихій, загадкову таїну сущого. Бароко дало можливість митцям висловити у різноманітних художніх формах уявлення про духовний стан світу й особистості, виразити моральні запити цієї доби . Бароко стало результатом змін у світобаченні людства, що відбулися під впливом бурхливого розвитку науки й філософської думки.

              XVII ст. у Західній Європі відзначається надзвичайною складністю соціальних та духовних процесів. У цей час тривала криза феодалізму, який, однак, ще був досить сильним. Водночас відбувався активний процес формування національних держав, об'єднання країн під владою могутніх монархів. Невипадково XVII ст. називають «віком абсолютизму», бо в багатьох країнах Європи королі прагнули підкорити собі свавільних феодалів. Вони підтримували мистецтва і науки, вступали в союз із церквою, намагаючись панувати і у сфері ідеології . Формування монархічних інститутів проходило в запеклій боротьбі між дворянством і буржуазією в галузі політики та економіки. Загальна соціальна атмосфера у світі була вкрай неспокійною. Народи Європи потерпали від жорстоких битв за перерозподіл територій. Нa зміну релігійним війнам, що супроводжували Реформацію XVI ст., прийшла не менш кривава та руйнівна Тридцятилітня війна (1618—1648). Чимало людей загинули під час революційних подій в Нідерландах та Англії .

            Релігія продовжувала відігравати провідну роль у країнах Європи, проте її позиції значно похитнулися у зв'язку із розвитком науки, техніки, торгівлі, мореплавства. З утвердженням капіталістичних відносин швидкими темпами розвивалося виробництво, зростало значення прикладних наук .

             У Європі з'явилися перші наукові товариства: Лондонське наукове товариство Паризька Академія. У XVII ст. відбулася справжня світоглядна революція, яка спричинила руйнацію традиційних уявлень про Всесвіт, формування нової картини світу і нового розуміння людини. Переворот у свідомості людства зумовили, передусім, великі наукові відкриття, що свідчили про розкріпачення людського розуму та його безмежні можливості в пізнанні світу.

             Зміна свідомості обумовила нове бачення світу та людини. Світ постав перед людьми не статичним і завершеним у своїх формах, а динамічним, вічно мінливим. Це безкраїй, розмаїтий, непізнаний до кінця світ. Він вабить і водночас лякає своєю таїною. У ньому панують не тільки божественні закони, а й передусім закони природні, невідомі сили й стихії, дію яких людство ще остаточно не збагнуло .

ІІІ. Основні риси та особливості барокового мистецтва

           В естетиці бароко посилюється цікаве тільки до досконалих проявів буття, а й до дисгармонійного, фантастичного, гротескного, навіть потворного. Усе багатство світу, його естетична невичерпність розкриваються через постійне підкреслення таїни світобудова. Звідси — атмосфера містики, чогось надзвичайного, що знаходиться поза межами свідомості. За допомогою ілюзій, снів, марень митці бароко відтворювали загадковість світу. Вони завжди відчували, що в житті діють сили, вищі за людське розуміння. Ці сили сприймалися досить серйозно, тому у творах часто поряд із реальними персонажами діють міфічні істоти, а дійсне і фантастичне, реальне та ірреальне настільки тісно переплітаються, що нерідко неможливо відділити одне від одного. Усе це — єдиний світ, такий, яким бачили його люди бароко: реальний і загадковий водночас. Створюючи нову естетику, митці прагнули вийти за межі видимого світу, за грань можливого.

            Особистість у мистецтві бароко  складна й багатогранна. Вона  відзначається суперечливістю й  напруженістю духовного буття, інтенсивністю  емоцій, силою пристрастей. Людині  в мистецтві бароко доводитеся  постійно розв'язувати внутрішні  конфлікти. Нерідко вона не здатна  їх вирішити і лише гостро  переживає боріння прихованих  сил у своїй душі . Паскаль писав  про людину своєї доби так: «Якби в неї був лише розум... Або ж тільки пристрасті... Але, наділена і розумом, і пристрастями, вона безперервно воює сама  з собою, або мириться з розумом  тільки тоді, коли воює з пристрастями, і навпаки. Тому вона завжди  страждає, завжди її роздирають  суперечності». У внутрішньому світі  барокових героїв стикається  дух і плоть, нице і піднесене, нестримна жага насолод і суворий  аскетизм .