Парадигма спілкування в сучасній культурі

На відміну від  цього, спілкування як таке характеризується, як було сказано, власне суб'єкт-суб'єктною спрямованістю. Інформація тут не просто передається, а циркулює між партнерами, метою яких є пошук певної спільної позиції, спільної системи цінностей. Якщо комунікаційне повідомлення є  принципово імперсональним, зверненням до будь-якого адресата, що перебуває  в певній ситуації, відповідає певним вимогам тощо, справжньому спілкуванні  кожен з його учасників звертається  до свого партнера саме як до даного суб'єкта — єдиного й неповторного співбесідника. Завдяки всім цим  своїм ознакам саме спілкування  здатне поєднувати людей у реальну  спільноту .

У плані вказаної відмінності діалог, безперечно, ближчий  до спілкування і є, власне, його істотним різновидом. Проте зводити  феномен спілкування лише до діалогу  теж неправомірно: діалог — розподіл логосів, смислів, розумових позицій, котрі цілком можуть співіснувати і взаємо-відображуватися у свідомості одного й того ж суб'єкта. Тим часом потреба людини в спілкуванні — це насамперед потреба в живому цілісному контакті з іншим реально існуючим «Я», сенс зустрічі двох «Я», двох неповторних суб'єктивностей виходить далеко за межі діалогу як такого.

Таким чином, далеко не будь-яка комунікація і не будь-який діалог являють собою власне спілкування. В свою чергу, що найтісніше спілкування  може й не бути ні комунікацією в  точному значенні цього терміна, ані діалогом. Усім відомий, зокрема, феномен мовчазного «спілкування без  слів», яке не є ні діалогом, ні комунікацією і при тому може бути як завгодно змістовним і морально насиченим  саме по собі.

І в деяких інших  відношеннях реальний обсяг поняття  «спілкування» виявляється більшим, ніж його уявляли за традицією. Так, життєвий досвід переконує, що людина спілкується —   саме спілкується! —   не тільки з подібними до себе людськими істотами, а й, скажімо, з представниками світу природи, що, зреш­тою, завойовують в її очах право на власну гідність, з релігійними  святинями, пам'ятками історії й  культури. Знаменно, що чим ширшими  стають обрії такого спілкування, тим  більшою виявляється і сфера  мораль­ного осмислення й оцінки людської активності.

Ще одна галузь спілкування  привертає нині до себе зростаючу  увагу — галузь безпосередньо  тілесних контактів між людьми. Досі у «високій» європейській традиції чітко фіксувалися  насамперед ті різновиди спілкування, котрі мали виразне предметне чи знакове  закріплення, — спілкування вербальне, взагалі текстове, діяльно-практичне  та ін. Але ж, як уже зазначалося  вище, кожному з нас від перших до останніх миттєвостей життя потрібне й просте безсловесне людське тепло, відчуття прямого тілесного контакту з іншим «Я». Роль подібних контактів у формуванні повноцінної людської особистості є величезною.

Як свідчать обставини  сьогоднішнього життя, нині на часі повернення до всього комплексу моральних і  загальнокультурних проблем, пов'язаних з даною формою людського спілкування, тим більше що начала брутальності й жорстокості, які позначають занепад  розглядуваної сфери людських стосунків, набувають дедалі більшого розмаху  в нинішньому світі.

Звичайно, в різноманітності  форм і проявів людсь­кого спілкування  далеко не все є однаково принципо­вим з точки зору етики. Зокрема, вона зовсім не наполягає на тому, щоб людина неодмінно була, як то кажуть, комунікативною, компанійською. За своєю психічною конституцією люди поділяються на екстравертів і інтровертів, характер та інтенсивність спілкування у представників зазначених груп якісно різні, з чим жодна етична система нічого вдіяти не може, навіть якби й ставила собі це за мету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже те, що в  даній галузі справді має принципове значення для етики, можна, по суті, звести до двох пунктів: доброчесність  у спілкуванні — І спілкування  як доброчесність. По-перше, важливо, щоб  у будь-якому людському спілкуванні  його учасники дотримувалися загальних  норм моралі, втілювали відповідні етичні цінності, вносили у свої взаємини засади моральної культури. По-друге, істотно, щоб людина незалежно  від емпіричних обставин життя і  власної психічної конституції  була морально й екзистенційно спроможною до спілкування, усвідомлювала життєве значення реалізації власного буття як глибинного «діалогу» зі світом. У першому із згаданих аспектів етика постає в основному як нормативна система, в другому — як певна інтерпретація екзистенційного досвіду особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Лозовий В. О.  Етика: Навчальний. посібник / К: Юрінком Інтер, 2002. - 224 c.

2. Ван Дейк Т.А. Мова, пізнання, комунікація. М., 1989

3. Бралатан В.П. Професійна етика. 2011. -324 с.

4. Гусейнов А. А. Введение в этику: Учебник / Москва: МГУ, 1985. - 208 с.